Дмитро Марков. Рабіндранат Тагор: Співець Бенгалії

Дмитро Марков

Рабіндранат Тагор: Співець Бенгалії

800px-Rabindranath_Tagore_in_1909

 


Якщо ти плачеш тому що сонце пішло з твого життя, твої сльози не  дадуть тобі побачити зірки.

7 травня Світ відзначав День народження індійського письменника, поета, митця і просвітника, «співця Бенгалії» Рабіндраната Тагора. Рабіндранат Тагор народився в цей день у Калькутті (зараз – Колката) 1861 р., столиці Британської Індії у сім’ї відомого бенгальського пандита Дебендранатха Тагора (1817-1905). Рід Тагорів був брахманським, і дитина зростала в достатку у батьківському домі, хоча і у деякій ізоляції. Батько Рабіндраната як і його брати (це була велика індійська сім’я) і все оточення були пов’язані із культурою, були поетами, філософами, релігійними реформаторами, музикантами, письменниками i дослідниками. Голова сім’ї, батько Дебендранатх був знаним релігійно-філосоофським мислителем і реформатором, письменником, діячем руху Брахмо Самадж і учнем славнозвісного бенгальського пандита Раджі Рама Мохана Рая. Не тільки Дебендранатх був яскравим представником Бенгальского відродження, але усі його діти (навіть сестра Рабіндранатха – Суварна Кумарі Деві, що стала першою в Індії жінкою-письменницею). Сам будинок Тагорів у Калькутті – Джорасанко – був свого роду центром Бенгальського відродження, осередком інтелектуального і культурного життя Калькутти. Тут часто проводилися різні творчі (літературні і музичні) вечори, обговорювалися філософські, релігійні, соціальні і мистецькі теми. Тут звісно ж, зустрічались західна освіченість і «глибоке море» індійської традиційної вченості і культури. Тому зростаючи у такій творчій і інтелектуальній сімї Рабіндранат  міг розвивати повною мірою свої здібності, а «витончено-мистецьке» оточення, в якому він перебував, чи не найкраще сприяло його творчому росту і вже у 8 років Тагор почав писати вірші, а у 16 – видав свою твори, правда під псевдонімом (Бханусімга, тобто «Сонячний Лев»).

І все ж навряд чи життя майбутнього «барда Бенгалії» було простим; юний Рабіндранат рано втратив матір, а батько часто був у від’їзді у своїх справах. Його близьким другом стала дружина старшого брата Джойтіріндранатха, Кадамбарі Деві, що була приблизно того ж віку (в ті часи ранні, «дитячі» шлюби були нормальним явищем в Індії, навіть у сімї реформаторів індуїзму, якими були Тагори) і до своєї смерті у 1884 році вона багато в чому вплинула на Рабіндраната і підтримувала його творчі пошуки і талант. Коли досягши «повноліття» згідно традиції, у 11 років Рабіндранат пройшов ініціацію  упанаяан, батько взяв його із собою у мандри Індією – їх метою були Гімалаї. Цей епізод дуже вплинув на Тагора, на його творчі і духовні пошуки. Тоді ж зароджувався той самий Тагор як особистість, якого знаємо ми: як універсаліста, поета що любив Батьківщину, але не хотів знати, та й не знав меж. Краса Індії вразила поетичну душу хлопчика. Він почав відкривати для себе світ, той Світ, який далі осягав протягом життя. Особливо вразило їх з батьком перебування у Амрітсарі, у святині сикхів, у Золотому храмі. Це сталося 1873 року. Пізніше у «Моїх ремінісценціях» (1912) Тагор напише про дитячі спогади: «Я пам’ятаю Гурударбар у Амрітсарі наче увісні…».  Сикхізм, ідеї Гуру Нанака, роздуми про Бога і шляхи до нього, монотеїзм сикхів були співзвучні із релігійними переконаннями Дебендранатха. Батько збирав, записував і знав сикхську духовну поезію. Тому вони, співаючи із захопленням гімни і баджани, приєднувалися до сикхів у Золотому храмі, чому останні були дуже раді, побачивши таку духовну солідарність, ревність від «гостей» храму, брахмана і його сина. Це дуже запам’яталося юному поетові. Звісно, захоплення сикхізмом Дебендранатха, що стояв у витоків нової релігійної течії брахмоїзму, перекладав сикхські гімни на бенгалі, першочергово накладало відбиток на сина. Батько тут був провідником для сина, однак Дебендранатх все ж, був консервативнішим, тай належав до іншого покоління. Для Рабіндраната Тагора це «занурення» до прекрасного через сикхізм знайомило Рабіндраната із рухом бгакті і містичними вченнями середньовічної Індії і він по-своєму, йшов ще далі у розумінні гуманістичних і егалітарних ідей бгактів. Цей досвід був таким першим творчим і духовним осяянням, що перетворюють саму суть людини, і мабуть, справді «перетворив» чи почав таке перетворення  як особистості, так і  поета. Приклад цих сміливих святих бгактів, часом мучеників, часом недоторканих, що вчителювали, які долали соціальні умовності, обмеження і соціальну нерівність, проповідуючи для всіх, просто навіть часом глузуючи з ортодоксії і еліт та традицій, що з ними були пов’язані, – адже все це не мало значення, бо шкодило на шляху до містичного з’єднання «душі із Богом», на шляху усвідомлення братерства всіх «божих дітей», осягнення незримої любові, що всюди є і у кожному. Ці ідеї  про містичну любов і «богопізнання» надихали поета і формували його світогляд. Важливе місце у духовних та творчих «шуканнях» Рабіндраната займали Гуру Нанак (1469-1539), сикхський реформатор і вчитель, перший з 10 найвизначніших гуру, та поет-містик Кабір (1440-1518).

 

Kabir-Sahib

Кабір (1440-1518)

Останній був народжений у низькій касті ткачів, став  відомим вчителем і сантом, проповідником. і шанувався відразу у декількох традиціях, незважаючи на незадоволення консервативної брахманської та мусульманської ортодоксії. Містична любов Бога, простота, зневага до каст, щире устремління до Бога, відкинення усього штучного…: ось теми цього санта, для якого «не було мусульманина чи індуса», а всі діти одного Бога – вочевидь «універсалізм» поглядів бгакті  закарбувався у серці  Рабіндранатха. Вірші Кабіра, увійшли і до «скарбниці» сикхізму – у збірку головних гімнів і текстів Гуру Грантх Сахіб. Гуру Нанак і Кабір, бгакті і духовне подвижництво сикхів і інших вчителів стало ідеалом дгарми, одвічного закону, її втіленням для Тагора й виразилося у багатьох його творах, поемах, новелах, есе. Особливо, як вважають дослідники, це стосувалося часів початку століття ХХ ст., особливий період, що позначився  отриманням широкого визнання Тагора  на Заході.

Рабіндранат у своєму есе «Простий ідеал Дгарми» (1903) пише про просте і в той же час неосяжно прекрасне світло, що пронизує усе і яке здатен плекати кожен. Це той  образ, той ідеал сантів, їх містична любов, світло поезії бгактів, гімнів Кабіра, баджанів, що він дитиною оспівував у амрітсарському Золотому храмі: «Яким прекрасним і великим є це світло, таким і є дгарма. Таке безкрайнє, таке водночас просте. Це Бог так дарує себе – Він поза часом, безмежний… Для того аби це світло прийшло до нас, ми маємо лише попросити і відкрити наші серця». Ідеї рівноправності, братерства між людьми, життя яких змальовував у творах своїх Рабіндранат Тагор, також ми зустрічаємо у його віршах і поемах. Як змалював це Кабір: «Ти – брахман, а я – ткач із Каші [1]. Як можем бути ми рівні? Кабір говорить: боже ім’я врятувало мене, а пандит, поклався на веди і потонув». Тагор, вже на схилі життя, у збірці «Потропут» (1936) напише: «Я – відкинутий, я мантр не співаю, мантра моя простягнулась від замкнених дверей святилища до світового океану, повз усі препони, до зірок небесних, до лісу, до розквітлих ланів…».

Протягом життя Тагор написав 6 поем, присвячених сикхським вчителям та мученикам за віру. Перший – ще у XIX ст., на перших етапах творчості. Останній – 1935 р., після відвідування Лахора, іншого важливого для сикхізму місця, де зустрічався із сикхською громадою.

За своє життя Рабіндранат побував у більше ніж 30 країнах. Однак перша мандрівка за межі Індії у далекі краї – поїздка на навчання до Лондона, де у 1878 р. Рабіндранат Тагор почав навчатися в університеті. Цього дуже бажав батько, однак за рік Тагор повернувся, так і не здобувши диплома. 1883 р. Рабіндранат одружується із Мріналіні Деві, якій було всього 10 років. Однак вона стала для Тагора справжнім другом у його справі. Вони мали 5 дітей.

Був Рабіндранат і просвітником. 1901 р. повернувся до родового маєтку у Бенгалії, Сантінікетан, де заснував ашрам і «експериментальну школу». Тагор викладає, пише есе. Початок століття позначився важкими випробуваннями – помирає дружина, 2 їх дітей, а потім і батько, Рабіндранат не припиняє роботу. Дружині присвячує збірку «Память», що проникнута меланхолійним настроєм.  

1910 р. Тагор пише свої знамениті «Гітанджалі» («Жертовні пісні»), що у його англійському авторському перекладі принесли письменнику і поету всесвітню славу. Перебуваючи у Лондоні Рабіндранат показав вірші англійському критику В. Ротенстайну. Його «західні» колеги були вражені, і 1912 р. англійський «варіант» Гітанджалі вийшов у «Індійському товаристві» в Лондоні. Передмову написав ірландський поет, драматург і містик В. П. Єйтс. Це поетично-ідеалістичне «вторгнення зі Сходу», що ніс теплий вітерець з Бенгалії із ароматом індійських прянощів, був тим (чи принаймні здавався таким європейцям) дуже  «новим», що потребували Захід і Європа. Тепер Тагор став для них «містичним голосом» всієї Індії, що промовляв до них, промовляв на весь Світ.

Гітанджалі фактично принесли і славу, і Нобелівську премію з літератури 1913 р. Харальд Єрне, представник Шведської королівської академії, відзначив, що вірші Р. Тагора звернені до глибин людини, і зачіпають загальнолюдські теми, а самого автора – людиною, «що зближує Схід і Захід». Гроші, що були частиною премії, Рабіндранат віддав заснованій ним школі, і згодом школа перетворилася на університет Вішва Бхараті, де навчання було безкоштовним.

1915 р. Рабіндранат Тагор отримує також лицарське звання від короля Георга V, однак 1919 р. він відмовляється від лицарства після кривавих подій в Амрітсарі (коли британці розстріляли індійських патріотів). Рабіндранат підтримував рух за незалежність Індії від Британії, однак відомий був і своєю критичністю до націоналізму (і націоналізмів) в Індії: його навіть називали «антинацоналістом». Справді, націоналістичні ідеї для Тагора, що є між іншим, автором національного гімну Індії, не переважували ідей загальнолюдських і гуманістичних – так само не поділяв він і насильства, з якого б боку воно не виходило. Зрештою ця людина мала єднати людей, об’єднувати їх – такою була місія інідйського поета і «барда Бенгалії», що дивився далеко за горизонт, у своїх устремліннях. Водночас, пісні і вірші Тагора, і це дуже тішило його, були настільки популярні серед простих людей, простих бенгальців, що ті часто цитували їх, вважаючи народними творами.

Доробок Тагора неймовірний. Він був дуже плодотворним. Автор численний поезій, новел. Його романи, такі як «Гора» – скарбниця індійської і світової літератури. Його пісні і драми продовжують цінуватися, особливо бенгальцями, що повною мірою можуть відчути красу поезій рідною мовою, на бенгалі. Написані Рабіндранатом вірші стали гімнами двох країн – Індії і Бангладеш, а творці національного гімну Шрі Ланки, надихалися поезіями Тагора. У зрілому віці Рабіндранат також почав малювати. Роботи Тагора просякнуті есетикою модернізму.

Рабіндранат Тагор продовжував працювати до останніх днів. Останній вірш він надиктував, вже дуже хворий, 30 липня 1941 року. За декілька днів «бард Бенгалії» покинув цей світ, проживши велике і наповнене життя.

Примітки:

[1] Каші – одна з назв індійського міста Варанасі (Бенарес).


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s