«Криваво-чорне ніщо» Владіміра Набокова та опис психоактивної дії епіфізу

«Криваво-чорне ніщо» Владіміра Набокова

та опис психоактивної дії епіфізу

tanguy12.jpg

Ів Тангі. «Шторм (Чорний пейзаж)», 1926


Владімір Набоков, роман «Бледное пламя», або «Бледный огонь» (1962) (виходив в перекладах Вєри Набоковой, Сєргєя Ільїна, Алєксандри Глєбовской; поему перекладав Алєксандр Шарімов). 

cover.jpg


Пропонуємо Вашій увазі декілька припущень та семіотичну гру, в якій з первинного припущення виводяться уявлені зв’язки та вводяться тези з кількох полярних дискурсів. Перше полягає у переконанні, що ціль Набокова, як і скажімо Борхеса, ввести героя або читача в стан лабіринтної заплутаності та тонкої гри між ізоморфами, кореляціями, кореспонденціями, на кшталт виведених ним «нєток», або навіть «синхроністичностями» (в юнгіанському дискурсі), та апофенією, де вирішальним є те, чи вдається рецепієнту сугестивних впливів нарратора зберегти баланс між першим і другим. Друге, що «криваво-чорне ніщо» описує психоактивну дію епіфізу. Відтак текст є ігровим експериментом, сюрреальною кореспонденцією із містером Шейдом, персонажем твору, у спробі в світлі образності та колізій «Блідого полум’я» пройти вибудованим семіотичним (полісемічним) лабіринтом та оглянути виведене з нього, аби зрозуміти: чи виводить цей шлях кудись окрім вільної інтердискурсивної гри, «бісівської текстури» та рекурсії вибудовуваних після «смерті автора» й позбавлених ієрархії випадкових попри свою суголосність сенсів

Доступні переклади розглянутого фрагменту розміщені наприкінці матеріалу.


Ті, хто переглядав російську локалізацію «Blade Runner 2049», мають пам’ятати переклад фрагменту поеми з твору Набокова, використаний локалізаторами:

«Кроваво-черное ничто пустилось вить систему клеток, связанных внутри, клеток, связанных внутри, клеток в едином стебле и явственно, до жути на фоне тьмы ввысь белым бил фонтан».

А от для порівняння альтернативний переклад:

«Кроваво-черное ничто взмесило
Систему тел, спряженных в глуби тел,
Спряженных в глуби тем, там, в темноте
Спряженных тоже. Явственно до жути
Передо мной ударила из мути
Фонтана белоснежного струя»


Попри можливе фройдистське прочитання, фрагмент поеми можливо натякає на загадковий епіфіз та містичні теорії навколо нього як можливого органу «шостого чуття» та «третього ока». Наприклад для Декарта (не дарма не тільки прізвище Декард, а й екзистенційні колізії реплікантів – в їх ролі res cogitans – суголосні принципу cogito ergo sum, прийнятого Декартом після досвіду перебування на початку Тридцятирічної війни в імпровізованій камері сенсорної депривації та низки сновидінь, в / з яких він схоплював свої раціональні прозріння; й тут: «чи сняться андроїдам електровівці?») це «вмістилище душі» чи область взаємодії «духів», подібна чимось до органу віртуального синтезу сприйнятого каналами чуття – sensorium‘у (тоді як сер Ньютон вважав цілий Всесвіт sensorium‘умом Божества). Цікаво нагадати, що в світлі сюжетної канви, наша інтерпретація так само є потенційною жертвою в пастці, з якою стикнувся персонаж: полісемічність образів твору якщо не сягає трансгресії, то чи не рекурсується. Отож…

«Прошу тебя, теперь Внимание. Я, право, сам не знаю, Как понял я, что я уже за граньюИ все, что я любил, навеки ею стерто. Но неспособна горевать аорта [йдеться про напад, якому слідуватиме галюцинація]В конвульсиях зашло упругое светило [паралель, якщо не натяк на циркадні ритми, з якими пов’язаний один з аспектів функціонування епіфізу; епіфіз реагує на світло, яке виступає для нього інгібітором, а темрява каталізатором, на схід та захід світила, місячні цикли, а в архаїчних тварин він винесений назовні черепа і окоподібний, реагує на світло; характерно, що «Solus Rex», незавершений текст-попередник 1939-1942 рр., складався з двох глав, «Ultima Thule» та «Solus Rex», а символізм назв обидвох творів, як відомо, апелює до строк з «The Life of Timon of Athens» (1606) Барда-з-Ейвону: «Місяць – це нахабний злодій, І свій блідий вогонь він краде у сонця»]Кроваво-черное ничто [епіфіз як трансцендуючий чи «трансцендентальний» орган, описаний апофатично як матеріалізоване трансцендентне «ніщо» та з натяком на секрет, тобто секреторну речовину?] взмесило Систему тел, спряженных в глуби тел, Спряженных в глуби тел, спряженных в темноте Единой темы [це трансцендентне «ніщо», втілене в матеріальному органі, конституювало та виткало, таким чином, субстанцію людини з її екзистенціями?]. И сраженный страхом, Я видел, как ударила из мрака Фонтана мощного белесая струя / и явственно, до жути на фоне тьмы ввысь белым бил фонтан [власне галюцинація, прорив за принципом вертикалізму, але як його слід потрактувати?]».

За що відповідає епіфіз? Розглянемо в екскурсі деякі погляди наукової та езотеричної парадигм.

Pineal_gland.gif

Pineal_body_rotation.gif

shema-epifiz-melatonin.jpg

sdgf.png

Крім всього, епіфіз виробляє діметілтріптамін (DMT) / N-діметілтріптамін. Це ендогенний (виробляється епіфізом під час фази швидкого сну) психоделік, який за описом викликає змінений стан свідомості та переживання релігійно-містичного досвіду, з інтенсивними візуальними і слуховими галюцинаціями та зміною сприйняття часу і реальності (http://organiclab.narod.ru/books/DMT-The-spirit-molecule.pdf). Алан Воттс (Alan Watts) так описував вплив DMT: «Load universe into cannon. Aim at brain. Fire.», а Терренс МакКенна (Terence Kemp McKenna) описує DMT-тріповий простір як область «self-transforming machine elves» (цікаво, що МакКенна казав, що був би учнем Набокова, якщо би не мав психоделічного досвіду). І чи не він діє під час психопомпічного ступору, відомого як «сонний параліч»?

Elginia_mirabilis_skull_1893.png

Elginia mirabilis (pareiasaur).

Late Permian of Scotland (Elgin sandstones)

Як відомо, в тварин є винесене назовні пінеальне, «третє» або «теменне око». Наведемо тут цитату: «біолог Самуель Грубер та його співробітники в елегантно простому експерименті [явили] світіння ліхтаря, поміщеного до рота лимонної акули (brevirostris), який можна ясно бачити через верхню частину голови акули. Таким чином, «шишкоподібне вікно» дозволяє дифузному сонячному світлу фільтрувати через шкіру і череп цих риб, щоб стимулювати безпосередньо мозок.

800px-Placochelys.jpg

Placochelys (237,0-208,5 млн р. т.)

Thoosuchus_jakovlevi Thoosuchus.JPG

Thoosuchus

2000px-Xenotosuchus_skull_roof.svg.png

Xenotosuchus

[…] Пінеальний орган реагує на рівень навколишнього світла, виробляючи пару гормонів, мелатонін і серотонін. Мелатонін (який нещодавно пропагувався як «природний» снодійний засіб) виробляється в першу чергу в періоди темряви, а серотонін (що пов’язано із депресією) виробляється в першу чергу в періоди світла. Відносна концентрація цих двох гормонів змінюється обернено пропорційно один одному, залежно від середньої інтенсивності та тривалості денного світла» (http://www.elasmo-research.org/education/topics/s_pineal.htm).

Diadectes_phaseolinus - копия.JPG

Vertebrae of Diadectes phaseolinus, a fossil tetrapod

(American Museum of Natural History, NYC)

Kamacops_acervalis_skeleton.JPG

Kamacops

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу ss_7.jpg

Сліпий кротоподібний мутант із «третім оком»

з проекту «Deep Dawn» (Capcom Online Games)

Це зображення має порожній атрибут alt; це ім'я файлу 1510.-quentin_massys_-allegory-of-folly.jpg

~ 1510. Трикстер (нульовий Старший Аркан) з каменем глупоти.

Алегорія Фолії (безуму) роботи майстра Квентіна Массейса

shishkovidnaya-zheleza-epifiz_1 - копия.jpg

Навіть з агностичних позицій видається необхідним для первинної повноти картини уявлень про значення епіфізу не лише в науці, але й в культурі, звернутись до найрізноманітніших дискурсів, в яких він фігурує. Зокрема, від популярної наукової фактології та перехідної ланки (теоретизувань МакКенни) звернутись до езотеричної міфотворчості щодо епіфізу і розглянути, до прикладу, характерний міфотворчий дискурс автора парамасонської історії світу Джонатана Блека

«Шишкоподібна залоза являє собою маленьку сіру залозу розміром з мигдальний горіх, розташовану в задній частині головного мозку, де він з’єднується зі спинним мозком. Згідно езотеричної фізіології, коли ми відчуваємо передчуття, шишкоподібна залоза починає вібрувати, і якщо людина вчиться посилювати і подовжувати цю вібрацію, врешті-решт у неї відкривається третє око, розташований посередині чола.

[…] Сучасні анатоми відкрили шишкоподібну залозу лише в 1866, коли майже одночасно були опубліковані монографії Г. В. де Граафа і Е. Болдуіна Спенсера. Згодом було виявлено, що шишкоподібна заліза має великі розміри у дітей, а в період статевого дозрівання, коли завершується формування різних частин і органів тіла, в ній починається процес обвапнякування, й вона помітно зменшується, тобто наша уява природним чином стає менш діяльною. Тепер вченим відомо, що шишкоподібна залоза виробляє гормон мелатонін, і це відбувається головним чином в нічний час доби. Мелатонін грає найважливішу роль в ритмах сну і неспання та у функціонуванні імунної системи.

[…] Якщо сучасна наука порівняно нещодавно відкрила шишкоподібну залозу, древні дуже давно знали про неї та розуміли її функцію. Вони також знали, як користуватися нею для досягнення змінених станів свідомості. Єгиптяни зображували її у вигляді змії-урея, а в індійській літературі вона зображується як «третє око просвітління» або «око Шиви». Послідовники Діоніса зображували її у вигляді жезла, увінчаного ялинової шишкою, а грецький анатом IV століття до н. е. описав її як «сфінктер, який регулює потік думки»Вони розглядали шишкоподібну залозу як орган сприйняття вищих світів, вікно в чудовий і яскравий світ Духовних ієрархій. Це вікно можна було систематично відкривати за допомогою медитації та інших таємних обрядів, які викликали б духовні бачення. Недавні дослідження, проведені в університеті Торонто, показали, що медитація на шишкоподібної залозі із застосуванням методів, рекомендованих індійськими йогами, призводить до викиду мелатоніну – речовини, яке дозволяє нам бачити сни, а в достатніх кількостях також викликає галюцинації наяву.

[…] Повертаючись до розповіді про створення світу та до величних образів, зашифрованих в Книзі Буття, ми бачимо, що тіло Адама, яке спочатку було дуже м’яким і аморфним, тепер починає укріплюватись. Як писав великий християнський містик і філософ-розенкрейцер Якоб Беме в Mysterium Magnum, своєму коментарі до Книги Буття, «те, що з часом перетворилося в кістку, тепер затверділо і стало чимось схожим на віск». Зігріті сонцем, його зелені кінцівки також почали набувати рожевого відтінку.

336977.jpg

«Сад земних насолод» І. Босха 

[…] Такі художники, як Пітер Брейгель і Ієронім Босх, часто зображували протолюдських істот, що складаються з рожевих воскових кісток. Художні критики досі не виявили джерело цих образів.

[…] У міру затвердіння Адама він також почав ділитися на дві частини (це означає, що він був гермафродитом і відтворив себе нестатевим шляхом). Якщо правильно поставити запитання, знавець біблеїстики буде змушений визнати, що фрагмент з Книги Буття 1:27, який зазвичай перекладається «і створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив, як чоловіком і жінкою сотворив їх», насправді говорить: «і створили Боги людину за образом своїм, за образом Божим створили його; чоловіка і жінку створили його [sic!]». Таким чином, Єва з’явилася з тіла Адама по рослинному шляху відтворення, сформувавшись з воскової хрящевини, що слугувала Адаму кісткою. Потомство Адама і Єви теж відтворювалося нестатевим шляхом, розмножуючись за допомогою звуку таким способом, який був аналогічний творчому потенціалу Слова. Цей епізод в масонської традиції описується як «час втраченого Слова» і відображає езотеричну віру в те, що в далекому майбутньому, коли Слово буде відкрито заново, один лише звук людського голосу зможе наділяти матерію життям. [тут згадаймо образ Адама, що пойменовував тварин].

[…] На зворотному боці грецького дзеркала I століття до н. е. зображена історія богині Місяця Семели і прекрасного юнака Ендіміона. Семела закохується в Ендіміона та насилає закляття, яке занурює його в вічні мрії. Тут символ впливу Місяця на шишподібну залозу зображений у вигляді жезла Діоніса.

f059328769dfca53d225bf7f2e495bc6.jpg

θύρσος

[…] Жерці-посвячені вірили, що для створення умов, необхідних для появи людської думки, космос повинен був бути впорядкований певним чином. Іншими словами, людина могла побачити в глибині душі власне відображення, якщо Сонце і Місяць розташовувалися в небі таким чином, щоб Місяць відбивав сонячне світло на Землю. Вони вірили, що цей небесний порядок відтворюється в меншому масштабі всередині людської голови. Там шишкоподібна залоза відповідала Сонцю [як тут не пригадати «Solus Rex»], а органом, що відображає та модифікує бачення, отримувані шишкоподібною залозою з духовного світу, був гіпофіз [та «Місяць – це нахабний злодій, І свій блідий вогонь він краде у сонця»?].

gipofiz.jpg

Grays_pituitary.png

[…] Наступною Прецесійною епохою була перша епоха Водолія. Тоді відбувалася еволюція амфібій, гігантських плаваючих істот, що нагадували сучасних дельфінів, але з перетинчастими кінцівками і трикутними головами. У підставі цього трикутника перебувала шишкоподібна заліза, іноді випирає у деяких рептилій з голови, таких як ящірка виду Tuatara з Нової Зеландії.

1-496.jpg

 Sphenodon punctatus

[…] «Лампа Осіріса» – стародавнє зображення рослинного виросту з тваринної форми.

i_040.jpg

[…] Шишкоподібна залоза була головним органом сприйняття цих протолюдських істот. Чутлива до стану інших живих істот, вона допомагала вловлювати їх внутрішню сутність. Протолюди також могли інтуїтивно прозрівати природу рослин і оцінювати їх придатність для їжі або лікування, як це вміють деякі тварини.

137830769248.png

На фоні цього твердження досить забавляє Venusaur,

або Fushigibana (フシギバナ) – третя форма еволюції одного з покемонів

[…] А оскільки закони природного зростання ще не були повністю сформовані, вони також могли розмовляти із рослинами, щоб, як то кажуть в древніх іудейських сагах [sic!], «змусити дерево приносити плоди або зробити колосся пшениці високими, як ліванські кедри». Згодом ці протолюди були ідеалізовані в образі єдинорога. Богиня Землі навіювала їм, що саме потрібно робити за допомогою ясновидіння, так що природний закон збігався з моральним законом. Ця історична істина чудово зображена на знаменитому гобелені в Клюнійскому музеї в Парижі, де єдиноріг кладе голову на коліна незайманій. В нашій колективній пам’яті єдиноріг зберігся як істота, за яким ведеться постійне полювання.

58629914_2595793630647447_2704079330450866176_o.jpg

«Полювання на Єдинорога»

Huan_Eslava_Galan__V_poiskah_edinoroga.jpg

Juan Eslava Galán

«En busca del unicornio» (1987)

66D8BB8A-E4E8-4422-9242-603110084545_972E643B-9150-4BE3-862E-A93D1CFD825C_2018-12-21-T18-16-12.jpg

tenor.gif

Єдиноріг є одним з ключових символів вже згадуваного «Blade Runner’а»

631fd910a59207b162443ff7ee6d0bf2.png

[…] Люди могли шукати порятунку, пригорнувшись до колін Землі-Матері, але світ ставав все більш небезпечним місцем. Бажання, спочатку існували незалежно від людства і не включені в протолюдську форму, дикі та неприборкані, продовжували існувати у вигляді міфологічних драконів. Вони тероризували решту світу. [тут явно задіяна метафора еволюційної тріадичної моделі структурування мозку із збереженням попередніх форм як субстратів у «знятому» стані]:

три-мозга.jpg

Тріадична система, що позначає субстрати земноводних предків («рептильні шари»), ссавців (лімбічна система) та носій «надбудованого» над ними «некортексу», носія вищої людської сутності

[…] Коли болотиста поверхня землі стала укріплятись та з’явилась суша, розпочався наступний етап розвитку людської форми. Це була епоха Козерога, коли у протолюдей з’явилися кінцівки для повзання і вони почали набувати все більш виразні тваринні бажання. Згідно давньої мудрості, поява Марса призвела до еволюції теплокровних тварин. Вона ознаменувала час переходу від ящероподібних амфібій епохи Козерога до сухопутних тварин епохи Стрільця

img-yS6yC8.png

[…] У червоній крові міститься залізо Марса, яке створює умови для виникнення еготизму, причому не тільки в сенсі здорового прагнення до виживання. У міру того як Земля ставала все більш щільною і сухою, вона стискалася в розмірі, і в результаті будь-яка істота могла процвітати лише за рахунок інших істот. Марс править жорстоким аспектом людської природи; через нього ми радіємо, коли підпорядковуємо своїх побратимів та відчуваємо ейфорію від панування над іншими людьми. Коли протолюди стали повністю сухопутними істотами, виникла необхідність в нових способах спілкування. Під впливом Меркурія у людей розвинулася грудна клітина з більш досконалим дихальним та мовним апаратом. Меркурій також сприяв появі більш гнучких і чіпких кінцівок для виконання складних дій та поліпшення навичок спілкування. Він був посланцем і писарем богів, відомим грекам під іменем Гермес, а єгиптянам під іменем ТотМеркурій також був богом обману і злодійства».

shishkovidnaya-zheleza-epifiz-shishkovidnaya-zheleza-golovnogo-mozga-chto-eto-takoe-obyzvestvlenie-i-stroenie-epifiza.jpg

retikulyarnij-eto-7.jpg

a_64_1.jpg

gipotalamus.jpg

Передній мозок (telencephalon), мезенцефалон (mesencephalon), або середній головний мозок хордових, проміжний (diencephalon), задній (rhombencephalon), що поділяється на мозочок (metencephalon) та довгастий мозок (myelencephalon)

Що ж, Блек наводить дуже багато інформації для аналізу езотеричних поглядів на значення та функції епіфізу, деякі з яких є по суті метафорами, бо корелюють із емпіричним знанням (наприклад опис еволюцій життя). Проте повернемось таки до біологічних описів ще однієї функції «шишкоподібної залози», функції епіфізу як інгібітора задля тормозіння статетового дозрівання та статевої поведінки в людей в дитячому віці (при більших фізичних розмірах епіфізу в дітей).

William-Adolphe-Bouguereau---The-Youth-of-Bacchus.gif

Bacchanalia з тірсом як атрибутом

000000.jpg

Проте тірс, в контексті цього, може як раз не просто репрезентувати ще один образ архетипиного фаллічного символу у діонісійстві, а виступати як інший, притлумлюючий його семантичний аспект інгібітора, як це показано на зображені

47.jpg

Mainade_Staatliche_Antikensammlungen_2645.jpgRoman_fresco_Villa_dei_Misteri_Pompeii_009.jpg

800px-Ring_maenad_Louvre_Bj1052.jpg

Μαινάδες 

300px-Satyros_mainade_Louvre_G448.jpg

Наведена ілюстрація також може слугувати метафорою взаємовпливу «надбудованого» над «рептильним» субстратом емоційного тваринного субстрату лімбічної системи ссавців та вищого «неокортексу»

58629914_2595793630647447_2704079330450866176_o.jpg

Повертаючись до фройдистських інтерпретацій та в контексті цього аспекту притлумлення як інгібітора статевого начала той самий Єдиноріг, якого побиває списом лицар взагалі розслоюється на семантичні пласти: про символіку єдинорога як ритуального провідника дефлорації в прадавніх культурних традиціях читайте в Льва Клейна у «Часі кентаврів». А як схильні вважати деякі зацікавлені масонськими, оккультними чи езотеричними інтерпретаціями, в того ж Блека, це потрактовується як «відділення рослинного від тваринного» начал, наприклад в «Крові кажана» Василя Шкляра читаємо: «слава Йому, Демону Волі […] Але настала й моя черга: тепер він у всіх на очах мав здійснити наді мною таїнство пекла – дефлорувати, тобто зробити жінкою». Пам’ятаймо, що Блек писав про рослинний шлях відтворення Єви, і розглянемо наведене ним зображення з легендарної «Гіпнеротомахії Поліфіла»:

1019720-i_111.jpg

«Hypnerotomachia» Аноніма («Poliphili Hypnerotomachia, ubi humana omnia non nisi somnium esse docet, atque obiter plurima scitu sane quam digna commemorat», виданий Домом Альдів, 1499 р.)

Тож що ми бачимо? Всесвіт «Blade Runner» оперує загадковим фрагментом поеми, одна з найвиграшніших інтерпретацій якої, на нашу думку, це опис психоактивної дії епіфізу, тоді як один з ключових символів серії, єдиноріг, в езотериці отримує семантичний пласт символу творчого впливу мозкових потуг «протолюдей» на реальність (тоді як в «Blade Runner» це вже постлюди в логіці постмодерної інтертекстуальної та гіпертекстуальної містерії). А семантичний пласт, пов’язаний з єдинорогом як символом дефлорації (а в куртуазному вимірі, також із сублімаціями, дихотомією аніма-анімус, що можна віднайти на вже наведеній ілюстрації з лицарем, що побиває єдинорога) тими ж езотериками пов’язується із еволюціями живої матерії та відділенням рослинного та тваринного начал, розведенням шляхів репродукування видів. «Струменіння» чи не трансцендуючого епіфізу, на думку Блека символічно виражене полісемантичним образом Єдинорога, і є «явственно до жути на фоне тьмы бьющим фонтаном» містера Шейда? Через цей же фрагмент поеми відсилки «Blade Runner» до функцій епіфізу та чергування світла та темярви як інгібітора та каталізатора психоактивної дії можливі, проте його явні відсилки до картезіанства незаперечні. А Декарт приділяв фундаментальну увагу тому, що було інтерпретовано «вмістилищем душі» або областью взаємодії «духів», що актуалізовано в колізіях екзистенційних переживань реплікантів, не кажучи вже про алюзії на декартівські res cogitans та cogito ergo sum. Хоча все це дуже заплутано, проте «явственно до жути на фоне тьмы» вимальовується гіпертекстуальний семантичний патерн, що охоплює низку кореспондуючих та резонуючих творів («Спряженных в глуби тем, там, в темноте Спряженных тоже»), а ми, висловлюючи всі ці можливі зв’язки, попадаємо в пастку, імітуючи шлях самого містера Шейда у вік частково деконструйованих ієрархій та патернів homo ludens. То ж ми завершуємо тим, з чого починали, а весь семантичний спектр образів таки далі залишається без вирішення, деієрархізованим, а феномен («Кроваво-черное ничто взмесило Систему тел / клеток, связанных внутри … единой темы») виявляє ноуменальність як свою постійну характеристику. А що таке на цьому фоні білий фонтан, нехай кожен спробує визначити самостійно. На останок можна ще процитувати коментар самого Набокова до згадуваного незавершеного «Solus Rex»: «Може бути, закінчи я цю книгу, читачам не довелося б гадати: чи шарлатан Фальтер? Справжній він провидець? Або ж він медіум, за допомогою якого померла дружина оповідача намагається донести смутний абрис фрази, впізнаної або невпізнаної її чоловіком. Як би там не було, ясно одне: створюючи уявну країну (заняття, яке спочатку було для нього лише способом відволіктися від горя, але з часом переросло в самодостатню художню манію), вдівець настільки вжився в Туле, що воно стало поступово набувати самостійне існування» (http://lib.ru/NABOKOW/ultima.txt_with-big-pictures.html).

І власне з «Блідого полум’я»: 

Что ж, принять урок
И не пытаться в бездну заглянуть?
И вдруг я понял: истинная суть
Здесь, в контрапункте, — не в пустом виденье,
Но в том наоборотном совпаденье,
Не в тексте, но в текстуре, — в ней нависла
Среди бессмыслиц — паутина смысла
Да! Будет и того, что жизнь дарит
Язя и вяза связь, как некий вид
Соотнесенных странностей игры,
Узор, который тешит до поры
И нас — и тех, кто в ту игру играет.

***

Жизнь Вечная — на
базе опечатки!
Я думал на пути домой: не надо ль принять намек
И прекратить обследование моей бездны?
Как вдруг был осенен мыслью, что это-то и есть
Весь настоящий смысл, вся тема контрапункта;
Не текст, а именно текстура, не мечта,
А совпадение, все перевернувшее вверх дном;
Вместо бессмыслицы непрочной —
основа ткани смысла.
Да! Хватит и того, что я мог в жизни
Найти какое-то звено-зерно, какой-то
Связующий узор в игре,
Искусное сплетение частиц
Той самой радости, что находили в ней те, кто в нее играл.
Не важно было, кто они. Ни звука,
Ни беглого луча не доходило из их затейливой
Обители, но были там они, бесстрастные, немые,
Играли в игру миров,
производили пешки
В единорогов из кости слоновой и в фавнов из эбена [вище ми розглядали і єдинорогів, і фавнів / сатирів, і те, як вони переміщаються «бісівською текстурою»];
Тут зажигая жизнь долгую, там погашая
Короткую;
убивая балканского монарха;
Заставляя льдину, наросшую на высоко летящем
Самолете, свалившись с неба,
Наповал убить крестьянина; пряча от меня ключи,
Очки иль трубку. Согласуя эти
События и предметы с дальними событиями
И с предметами исчезнувшими. Узор творя
Из случайностей и возможностей.


Пропонуємо також ознайомитись із цікавим аналізом ролі та значення фрагмента поеми в «Blade Runner 2049», підготованим каналом «ЧБУ»:

1.png

2.png

33.png

Власне цей образ Axis mundi за логікою постмодернізму та розгортання сюжету «Блідого пломеню» буде деконструйований, а сенси посеред постдендроїдного та вже частково деієрархізованого хіатусу на місці онтологій, космологій та аксіологій, потрібно вибудовувати кожному «номадичному» атомізованому індивіду (індивідуум виступає як власний мікрокосмічний континуум, «міра усіх речей»).

3.png


Фрагмент поеми:

Поднявшись, поплелось.

Прошу тебя, теперь

Внимание. Я, право, сам не знаю,

Как понял я, что я уже за гранью,

И все, что я любил, навеки ею стерто.

Но неспособна горевать аорта.

В конвульсиях зашло упругое светило.

Кроваво-черное ничто взмесило

Систему тел, спряженных в глуби тел,

Спряженных в глуби тел, спряженных в темноте

Единой темы. И сраженный страхом,

Я видел, как ударила из мрака

Фонтана мощного белесая струя.

То был поток (мгновенно понял я)

Не наших атомов, и смысл всей этой сцены

Не нашим смыслом был. Ведь разум неизменно

Распознает подлог природы: пестрой птицей

Становится камыш, личинкой пяденицы

Сучок корявый, голова змеи

Огромной бабочкой, но то, что заменил,

Перцептуально, белый мой фонтан,

Мог распознать лишь обитатель стран,

В которых я блуждал.

Но вот истаял он.

Еще в беспамятстве, уж был я возвращен

В земную жизнь. Мой сбивчивый рассказ

Развеселил врача. Он говорил, смеясь,

Что он нашел меня повергнутым в затменье,

В котором медициною «виденья,

Галлюцинации, какие-либо сны

Всерьез и навсегда запрещены.

Возможно, после, но уж не в момент

Коллапса».

Но ведь я же умер! «Нет, —

Он улыбнулся („как ему не лень?!“), —

Тень смерти, мистер Шейд, и даже — полутень{99}.»

Но я не верил и в воображеньи

Прокручивал все заново. Со сцены

Опять сходил я, чувствуя озноб

И жар, и лед, и снова этот сноб

Вставал, а я валился, но виной

Тому была не трубка, — миг такой

Настал, чтоб ровный оборвало ход

Хромое сердце, робот, обормот

Виденье пахло правдой. В нем сияли

Затейливость и непреложность яви.

Виденье было.

Времени поток

Сместить его отвесности не мог.

Наружным блеском

городов и споров,

Как часто, утомлен, переводил я взоры

Вовнутрь и там, родник моей души, —

Сверкал бесценный друг! И в сладостной тиши

Я узнавал покой. И наконец, возник,

Казалось мне, его прямой двойник.


c2f939fd239c9eb9b013cd62c366dcfc--yves-tanguy-in-the-clouds.jpg


Переклад: Вера Евсеевна Набокова

Теперь прошу вас дать мне ваше полное внимание.

Я не могу сказать откуда, но я знал, что я переступил

Рубеж. Все, что я любил, было утрачено,

Но не было аорты, чтобы донести о сожалении.

Резиновое солнце после конвульсий закатилось —

И кроваво-черное ничто начало ткать

Систему клеток, сцепленных внутри

Клеток, сцепленных внутри клеток, сцепленных

Внутри единого стебля, единой темы. И, ужасающе ясно

На фоне тьмы высокий белый бил фонтан.

Я понимал, конечно, что он состоит

Не из наших атомов, что смысл того, что я видел,

Не наш был смысл. При жизни каждый

Разумный человек скоро распознает

Обман природы, и на глазах у него тогда

Камыш становится птицей, сучковатая веточка —

Гусеницей пяденицы, а голова кобры — большой,

Угрожающе сложенной ночницей. Но что касалось

Моего белого фонтана, то замещаемое им

Могло, как мне казалось, быть

Понятно только для обитателя

Этого странного мира, куда я лишь случайно забрел.

Но вот я увидал, как он растаял:

Хотя еще без сознания, я снова был на земле.

Мой рассказ рассмешил доктора.

Он усомнился, чтобы в состоянии, в котором

Он меня нашел, «можно было галлюцинировать

Или грезить в каком бы ни было смысле. Позже — возможно,

Но не во время самого коллапса.

Нет, мистер Шейд». Но, Доктор, я ведь был загробной тенью!

Он улыбнулся:

«Не совсем, всего лишь полутенью».

Все же я не уступал. В уме я продолжал

Переигрывать все, что было. Снова я сходил

С эстрады, и мне было странно, жарко,

Я видел, как тот субъект вставал, и опять я падал,

Не потому, что скандалист ткнул трубкой,

А, вероятно, потому, что срок настал

Толкнуться и затрястись

дряблому дирижаблю,

Старому расшатанному сердцу.

От моего видения дуло правдой. Оно имело тональность,

Сущность и необычайность своей особой

Реальности. Оно

существовало.

Меж тем как проходило время,

Его бессменная вертикаль сияла победно.

Часто, раздраженный

наружным блеском

Обыденщины и раздора, я обращался внутрь себя, и там,

На заднем плане души, стоял он,

«Старый Верный», как гейзер в Йеллостонском парке.

Его присутствие всегда дивно меня утешало.

Потом я как-то раз наткнулся на то,

Что показалось мне параллельным явлением.


Переклад: Сергей Ильин

Тут и случилось — транс, упадок сил

Иль прежний приступ.

К счастью, в зале был

Какой-то врач. К ногам его я сник.

Казалось, сердце встало. Долгий миг

Прошел, пока оно (без прежней прыти)

К конечной цели поплелось.

Внемлите!

Я, право, сам не знаю, что сознанью

Продиктовало: я уже за гранью,

И все, что я любил, навеки стерто.

Молчала неподвижная аорта,

Биясь, зашло упругое светило,

Кроваво-черное ничто взмесило

Систему тел, спряженных в глуби тел,

Спряженных в глуби тем, там, в темноте

Спряженных тоже.

Явственно до жути

Передо мной ударила из мути

Фонтана белоснежного струя.

То был поток (мгновенно понял я)

Не наших атомов, и смысл всей сцены

Не нашим был. Ведь разум неизменно

Распознает подлог: в осоке — птицу,

В кривом сучке — личинку пяденицы,

А в капюшоне кобры — очерк крыл

Ночницы. Все же то, что заместил,

Перцептуально, белый мой фонтан,

Мог распознать лишь обитатель стран,

Куда забрел я на короткий миг.

Но вот истаял он, иссякнул, сник.

Еще в бесчувстве, я вернулся снова

В земную жизнь. Рассказ мой бестолковый

Развеселил врача: “Вы что, любезный!

Нам, медикам, доподлинно известно,

Что ни видений, ни галлюцинаций

В коллапсе не бывает. Может статься,

Потом, но уж во время — никогда”. —

“Но, доктор, я ведь умер!” —

“Ерунда”.

Он улыбнулся: “То не смерти сень,

Тень, мистер Шейд, и даже — полутень!”

Но я не верил и в воображенье

Прокручивал все заново: ступени

Со сцены в зал, удушие, озноб

И странный жар, и снова этот сноб

Вставал, а я валился, но виной

Тому была не трубка, — миг такой

Настал, чтоб ровный оборвало ход

Хромое сердце, робот, обормот.

Виденье правдой веяло. Сквозила

В нем странной яви трепетная сила

И непреложность. Времени поток

Тех водных струй во мне стереть не мог.

Наружным блеском

городов и споров

Наскучив, обращал я внутрь взоры,

Туда, где на закраине души

Сверкал фонтан. И в сладостной тиши

Я узнавал покой. Но вот возник

Однажды предо мной его двойник.


PF.png

«Я тень, я свиристель, убитый влет
Подложной синью, взятой в переплет
Окна; комочек пепла, легкий прах,
Порхнувший в отраженных небесах»


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s