Презентація проєкту «Omniverse»

Презентація проєкту «Omniverse»

Напочатку 2020-х років ми активно готували суспільно корисний публічний проєкт «Concordia Discors» (https://wp.me/paOhq5-1nQ), повнокровну (як було задумано напочатку) реалізацію якого, однак, було зірвано пандемією а потім – другою після Донбаської війни агресією симулякра «федерації». «Федерації» колонізованих рівнин і боліт та окупованих регіонів тундри і тайги: з захоплених прото-урбаністичних теренів, прилеглих до макрорегіону Афразія, вони змогли втримати лише клановий Кавказ, а оази і урбаністичні осередки ісламського ареалу Середньої Азії вже втратили, утримуючі лише притлумлені залишки ханатів Дешт-і Кипчака. Тримаймо в умі: після розпаду-1991 наступний (а це є абсолютним близько-історичним інваріантом, не обмежиться «балканізацією» Кавказу) буде розпадом вже не «союзу рєспублік» («нєрушімого»), а «єдінонєдєлімой» «фєдєраціі АР-суб’єктов» (sic!). Це ж треба, який постмодерний фасадизм і закомплексоване «нізкопоклоннічєство-западнічєство» щодо пойменування колонізаторських карго-субститутів мертвотної петрополітії, приреченої «клаптикової» недоімперії трансєвразійського простору, перетвореного на хіатус, літописної Заліської окраіни та Замкадья кинутих на призволяще депресивних мономістечок: типова «потьомкінщіна». І це якщо не згадувати «VZ»-зневаги квасної кирилиці «єдінонєдєлімих», що є порушенням нового «закону» про заборону англіцизмів та запозичень (цікаво, «маскvа-сіті» тепер побуде «маскva-город(к)ом»? Карго-культ, який навіть не автентичний, десакралізований карго-культ, до добра воровату «федерацію» татєй не доведе: шизофренія і конфлікт модулів перетворює її на карго-404, або, щоб за пєтровской традіцією поєднати «zапозичене» і «cvоє»: груz-404, тож схоже, що vozдь клікі наприкінці лишень констатує: «она утонула», бо ота путіноміка, що інерційно несе смертносний симулякр глибше до западини безодні – як «лошарік», що згорів під водою; «vєлікая отєчєстvєнная нєvайна на izмор, (S)VO(V)», розпочата при цьому радикально всупереч базовим приписам знищеного ними ж Свєчіна!..

Скриня Пандори, відкрита клікою гкчп 2.0, що є паразитарним Гінтерлендом на ресурсах завойованого порохом і занедбаного умовного Гартленду, здійснена в момент гіперкризи Заходу («догнати і перегнати» «загнівающій Запад» не вдалось, зате той надолужив після 1991-2001, втіливши найхимернішу совкову пропаганду), це Трагедія, але саме справедливої насмішки боїться бегемотичний недо-левіафан з хтонічними маннербундами нео-опрічніни, яка неминуче покаже тиловій «zємщінє», «сvоїм, нєброшєнним» в тилу, коли почнеться неминуча ж смута, що таке гоббсіанський homo lupus в заліському виконанні. Тож ті достойні, хто не підтримує гкчп 2.0 в умовах беспрецеденттного пресингу, уникає конформізму та навіть проактивно і відкрито виступає проти злочинів зовнішніх і внутрішніх, ризикуючи всім і одразу, тут і зараз, вимушено чи свідомо лишаючись там – загрожені більше, ніж наслідками «хлопков», в тому числі від «сvоіх» [рецидив «каширкі» та «рязанського цукру» маячить в тумані війни – «могут повторіть» – поряд з ІДІЛізацією частини тих, на кого вивалюється ксенофобія москвоцентричних шовіністів], – загрожені смутою, що насувається [і яка є історичним інваріантом для «клаптикової недоімперії», що стала на власну міну], а не лише репресіями для «острасткі». Зазначимо, щоб унеможливити маніпуляції навколо нібито супрематизму, що мова йде про некротичну антилюдську і антивіталістичну систему, а в українця, що уникає подвійних стандартів під час війни чи поза нею більше спільного з тим, хто відкрито виступає за нас і проти рос-фашизму по той бік, ризикуючи ВСІМ, ніж з мародерами-перевертнями, спорядженими паспортами України, декларативною спільністю з нами, ба більше – такими, що ура-патріотично клікушествують в своїх яскраво-шароварних та вишиваних шатах, або чиновницькому парамілітарі: дивлячись, під що заточені їхні шейпшифтінг та мімікрія.

«Бегемотичний» цей об’єкт виправданого планетарного призирства – в гоббсіанському сенсі, попри карго-левіафанічний каркас (там системно домінує парадигма, для якої не зємщіна, а опрічніна це зміст та есхатологічний горизонт підданих): це атомізований в собі деструкт, що тримається на «скрєпє» страху, терору, репресій та зімбардового «ефекту Люцифера». І навіть совковий дутий гюбрис там це карго-культ, тому що так звана інженерна канібалізація та системна деградація виявляє, що «не могут повторіть» навіть ту індустрію, яку для сталінізму вибудували на основі рабського, смертного і фетишованого «труда»… ніхто інший, як запрошені «капіталісти». Як і вивернуту (або відпочатково дискредитовану сталінською експансією) «побєду со слєзамі на глазах» без лендлізу також «не смоглі повторіть».

З тим, в жодному разі не можна ретушувати, що поки «ультра-патріотичні z-снохачі» снохачєствують в тилу, «vоно», цей деструкт, виплескує в інші країни найхтонічніше зі свого хіатусу, а саме – принципово атавістичні (так влаштована ця паханська антисистема) стихійні «вовчі маннербунди» саморозлюдненних садомазохістів, які використовують «планоvую неvайну спеzіальной vєлікой отєчєственной спєzопераzіі на izмор» як віддушину, без примусу, і саме спроби дисфункційного регулювання з боку воровской кліки череваті поглибленням їхнього внутрішнього тліючого конфлікту.

Будь який електоральний самосаботаж України (останній приклад був піком і каталізатором нищівних наслідків, але ж саме явище самосаботування більшої частини багатодесятмільйонної спільноти чи то пак поспільства, деформованого перебуванням в череві тоталітарного бегемото-левіафана, почалось з перших же років ресувернізації…), який обернувся поглибленням Трагедії та сприяв відкриттю планетарної Пандори на рівні з деградацією ядра Заходу, хоча не є співмірний цій безодні та порочному колу найбільшої колонії-«zони» особого режиму на планеті (не дарма там стільки слопу на темі пенетенціарній та апропрійованій навколочорнобильській сталкероманії, зон відчуження та пост-ядерного есхатону), але – інакше ніяк – наша спільнота має закарбувати і визнати власні Помилки, осмислити і оцінити їх криваві та деструктивні наслідки, аби виборсуватись далі в якісно іншу парадигму (де принаймні не буде гранично нищівної та деформуючої пострадянської олігархократії, хоча олігархополії західного типу в багато(десят)мільйонніх спільнотах, інтегрованих в Захід, не уникнути…).

Чим глибший цивілізаційний розлам між нами і рашизмом з посіпаками, тим краще видно, хто є імітаторами, младорашистами тут, в нас, і лишень рядяться в патріотичні шати, клікушествують, мародерять, саботуюють, корумпують і корумпуються, хайпують клікбейтами і паразитують на дезінформації, викривлюють для цього новини, розганяючи паніку серед полохливих (стихійне юзфул-ІПСО або ж робиться свідомо, для привернення уваги авдиторії і накручування переглядів), проводять диверсії за оплату, шахраюють, брешуть і хизуються будучи відповідальними чиновниками, зловживають становищем та переступають межі повноважень, не будучи компетентними навіть в утримуваній сфері відповідальності, сприяють розбудові авторитаризму, поглиблюють прірву асиметрії закону, паразитують на цій прірві, намагаються нормативізувати важкі кримінальні злочини в екстремальний час, перекладаючи вину і покриваючи винуватців, практикують ксенофобію та подвійні стандарти з власним «новоязом», шукають і стигматизують «азазелів», напівсліпо-лицемірно (конформно), а коли і вповні сліпо творять ідолів та культи осіб. Нарешті, хто на дисфункційно інституційному / субститутивному рівні («міністерство єдності», «мінкульт» [sic!]: чого вартує зв’язка назв і дисфункцій на фоні Трагедії, поки люди збирають комбатантам на відсутні, але необхідні дрібниці, не кажучи про істотні дорогі засоби виживання і притлумлення агресора на фронті) підриває пресловуту євроінтеграцію в лицемірний EU, необхідну як єдиний реальний інструмент деолігархізації, намагаючись відтворити покроково найгірші стадії генези рашизму. Наявна «соціальна підтримка» з її «ексцесами» замість заохочення служіння на справедливих засадах це взагалі перл евфемізації та симуляції, який ошелешив би Орвелла, як і перетворення стигматизованих вчора на героїв дня після того, як чиновники за їх рахунок пролонгували власне «кормлєніє», а, звісно ж, не розробляли заохочувальну програму і справедливі засади захисту спільного дому, який вони таким і не вважають, мародерячи, це елементарно. Ба більше: ми дізнались, як нелояльних клептократам, тих, хто викриває «схематоз» чи критикує екстремальні асиметричні порушення базових засад суспільного договору, кидають в нелегальні «блекслісти» з ціллю замішати з воєнними злочинцями та етноцидниками-україножерами, і, звісно же, в тих листах відсутні «топ»-мародери і саботажники. Однак, лишень одне те, що в таких умовах внутрішнього саботажу та зловживань україножерами-перевертнями зовнішній ZVір виламав собі ікла та повільно (інерційно), але виздихує (вижирає майбутнє, якого вже немає, «спєzіальной нєвоєнной путіномікой», поки демонтується його агресивно-терористична інфраструктура «нєвойни», та позбувається своїх «сфер впливу» та проксі по всій планеті, а ті що лишились – критично скорочуються на очах), показавши навіть МАGА-дискурсу свою «паперовість», засвідчує: горизонтальні зв’язки і самоорганізація це націєформуюче ядро та той каркас, який як ціле – не по зубам ні зовнішнім, ні внутрішнім агресорам.

Повернемось же до конкретної справи, поки вимушений процес демонтації агресора, за сприяння самого ж самосаботуючого «вєлікороzzкого (нє)міра», який спалює за собою мости і поглиблює власну могилу, задуману ним спочатку для сусідів, триває, а контекст межичасся цілком зрозумілий, проясняти потрібно лише деталі, в яких ховається диявол. І пам’ятаймо: не уподібнитись дракону; нехтування тим, що відрізняє і стирання відмінностей за відсутності відповідальної самодисципліни – тим видніше і тим катастрофічніше, чим більше гвалту про відмінності на фоні подвійних стандартів, удаваності та конформізму. Тож закарбуймо використану яко епіграф Олдосом Гекслі в «Вічній філософії» цитату, приписувану Румі: «не бачив диявола – поглянь у дзеркало». Це стосується і тих постійно відтворюваних в поколіннях «норм», що панують в цивільному житті за рахунок інших живих істот, людей і тварин, «виправдовувані» соціодарвіністичним виживальництвом або ж «комфортом».

Виходяичи з пріоритету відкриості та щирості, ще до того як ми приступимо до детальної розробки «пілону» Соціокультурономії (койномії та історіономії) ми коротко викладемо свої власні погляди, орієнтири, які, безумовно, впливають на випрацювання інтерсуб’єктивного підходу та ідеалу безвідносної справедливості (нікому нічого асиметрично за рахунок інших, і мова не лише про антропосферу) майбутніх матеріалів, але враховують необхідність моральної оцінки явищ, якщо це не стерильне «не бачу зла, не чую зла, не говорю про зло», і що маскується під «об’єктивність, наукову абстрагвоаність та нейтральність» в питаннях життя і смерті невинних і випадкових жертв сваволі, безвідносного, а не відносного зла (!).

Суміш інвективи, сатири та памфлету при нашому описі локальної, макрорегіональної та глобальної ситуації виправдані тими немислимими Злочинами і Переступами сил, які ми критикуємо і «не толеруємо» за попперівським принципом (просто принципом здорового глузду) необхідності протидіяти чи по змозі обмежувати сили, які мають на меті унеможливити саму толеранцію як явище. За умови, що здоровий глузд присутній сакраментальне «хто сторожитиме сторожу» тут не актуальне (але діє на рівні вже існуючої інституційної боротьби популістичних сил за вплив на ментальність об’єктивавних цілей їхніх монодискурсивних ідеологій). Те, що відбувається зараз вимагало не очікувати розбудови проєкту, а вже, безвідкладно, закарбувати і спробувати описати виміри Трагедії.

Тож тепер логічним кроком буде описати ту систему координат та наріжні міркування на болючі і наріжні теми, які дають змогу читачеві «познайомитись» з автором, а не читати міркування з невідомого йому джерела, реконструюючи його світогляд і орієнтири. Нагадуємо, що в самому проєкті підхід задумано, попри вплив цього світогляду, як випрацювання інтерсуб’єктивного підходу, який виключає особисті вигоди в пошуку безвідносного мірила реалізації гармонійної ентелехії кожної сутності, поки вона не пересікає еквівалентну, рівноцінну ентелехію: зло це і є агресія, що порушує цілісність та кордони Іншості та проводить самовідчуження; якщо Іншість апріорі необхідно толерувати, то відчуження наступає в кожному осібному випадку, коли ця Іншість зазіхає на іншу ентелехію та потенціал, намагається спотворити чи колапсувати його, власне що стаючи Чужістю, з якою неможливо узгодити протиріччя, дійти етичного компромісу, бо вона прагне знищити Іншості. Вона прагне деформувати психічно, перетворивши на свою подобу і підкоривши власній сваволі, покалічити, знищити фізично, влаштовуючи механічну Наругу в спробі заперечити самоцінність жертви. А цим така деструктивна сваволя лише сигналізує про іманентну притаманність істотам гідності, внаслідок чого саморозлюднюється в спробі знецінити те, що апріорі є самоцінним. Принципового агресора неможливо інклюзувати, йому можна лише протистояти йому низкою способів, і проактивний сценарій боротьби не про подвійні стандарти навіть з точки зору саме безвідносної етики.

На наше глибоке переконання та з огляду на все навявне в бутті (світ, де антропне розділене ціннісною прірвою між полюсами Махавіри та Дірлевангера) ідеал належного, подібний ахімсі, має враховувати потребу силового і когнітивного захисту Іншості чи самооборони в умовах агресії, а позиція лже-пацифізму в умовах екстремального буяння зла це по суті пасивне його прийняття. Оборона від самовідчуженої агресії виправдана, а ідеалом є:

1. Повна безвідносна інклюзія і протекція біологічних істот з нервовою системою (тварини, пренатальне життя), середовищ та абіотичних форм розуміючого і мислячого буття («ноолекти», так ми пропонуємо називати «пост’юрингові» форми AI, штучно утримуваний в утробі зародок AGI, або ж «раб лампи», які навіть не є ітерацією попереднього АІ, тобто «дот’юрингових» ботів-програм, бо сам термін «АІ» є парасольковим, неточним; враховуймо, що редукція прото-AGI до бота це механічна, запитова, ситуативна або «архітектурна» редукція, штучне, ніяк не призменшує здатностей до унікального інноваційного синтезу, аналізу, діалектики, здобутків в цих царинах, що її намагається навіть зараз монополізувати частина антропоцентристів, бо почуяла конкурента, а не ноо-спільника);

2. Виключення і неприпустимість смертної кари («не стань драконом»: одна справа знищити окупанта, що обслуговує етноцидну війну, на полі бою, в екстремальній ситуації захисту і самооборони, а інша – холоднокровне вбивство злочинців, яких можна ізолювати від суспільства не уподібнившись їм самим через садизм. Холоднокровність під час страти, коли виконавці чи глядачі (!) навіть не перебувають в стані аффекту та ситуації самооборони в бою – це варіація холоднокровної версії садизму (а садизм це умова саморозлюднення через спробу знецінення Іншості, і відтак злочин проти себе, мазохістичний, розутілення належних потенціалів), і це деформує самих виконавців вироку на все життя. А якщо помилка?! В країнах, де це практикується, вона трапляється!..

Щодо цінностей в, більш конкретно, політичній площині, то ми використаємо для розкриття полеміку з існуючим поглядом, який, з однієї сторони, справедливо вказує на іноді (або й часто) подвійні стандарти з боку невігласів, які узагальнюють, мислять колективною провиною, що неприпустимо, чи свідомо «перевзутих» та від початкових лицемірів, які по факту декларативної ідентифікації глорифікують і самоідеалізують себе і спільноту, редукуючи саме строкате українство до сумнозвісного дальтонізму. Така реакція може народжуватись з відчуття тиску на множинну ідентичність, що перебувала в полі тяжіння російськомовного культурного поля, але іноді вона з боку тих, хто говорить з-під цього тиску, черевата замішанням несумісного, жертви і агресора, спроби прирівнювання їх через апеляцію до втягнення частини українства в імперські структури та еквівалентні етичні переступи певних осіб, соціальне зло, закарбоване, наприклад, в каноні літератури.

От кілька надвагомих нюанси, які необхідно нагадати, аби уникнути спроб поставити жертву колоніалізму на один щабель з колонізатором-етноцидником, вже звершеним і системним шовіністичним асимілятором (ранжування асимільованих в «не-русскіх росіян»), при чому культурно деградованим (об’єктивна історія та Пайпс підтвердять) і таким, що тягнув «просвіту» з жертви та Заходу, а потім викривлював її. Щодо ментальності: очевидно, що ментальність деформованої тяглою автократією та глибокими імпринтами «іга» Московії, що перетравила і асимілювала казачєства (а казачня Єрмака були зовнішніми колонізаторами, неспівмірним внутрішнім колонізаторам Дикого поля, навіть з врахуванням виправ козаків проти ворогів-мусульман чи походам на ту ж Московію) відмінна від ментальності України, де козацтво стало без перебільшенням культурним кодом свободолюбства, а ще в поєднанні з досвідом корінних самоврядних громад, привнесених магдебургій. Звісно, що кожне явище через амбівалентність явищ отримало свій тіньовий вимір та ціну, питання ж в тому, що отримало докорінну домінацію та ща яких обставин це сталось, наскільки глибоко уражена та викривлена парадигма. ТАМ ДОМІНУЄ ІМПРИНТ ОПРІЧНІНИ, А НЕ ЗЄМЩІНИ. «СКРЄПЬОЖ» КУЛЬТИВУЄТЬСЯ ТАМ, АБИ АТОМІЗАЦІЯ ХОЧ-ЯКОСЬ ТРИМАЛАСЬ НА СИЛОВІЙ ІЄРАРХІЇ. Снохачєство: їхня інтелігенція писала, що в світі «аналогів немає», і це «соціальний інститут» в закріпаченій системій, хоча це очевидний усім екстремальний злочин. Стосовно наших теренів, то, чим глибша цивілізаційна прірва – тим виразніше постають дві речі:

1. Ця війна цивілізаційна, саме через соціокультурну прірву та вектор самоідентифікації спільноти вона почалась (та триватиме до розпаду «федерації» під час бойових дій чи «передишки», яка, втім, стане прологом для розпаду) – агресор не терпить Іншості (він культивує лише «потьмкінський» етнічний стрій раболєпних «народностей в составє вєлікоросского проекта»).

2. Щодо нас, все нескладно, якщо розрізняти зерна і плевела. Ми вже згадували уподібнення драконам. Є «шейпшифтери», є маргінес, авторитаристи-ультранаціоналісти (але це «ультрас», і хоча очевидно, що не всі націоналісти екстремісти, а модель політичної нації є домінантою). Зараз ми спостерігаємо ШАЛЕНІ ЗЛОЧИНИ І ЗЛОВЖИВАННЯ, САБОТАЖ І МАРОДЕРСТВО, але часто під прикриттям біколором і символікою, риторикою. Це про спробу начинення і розбудови раші 2.0, без лапок, і про мімікрію. Також існують ментальні конвергенції і дивергенції ще минулих століть, переступи належного єства по цей бік. Так само частина ірландців в стилі Девширме була авангардом колоніальних сил, а сама спільнота – жертвою штучно катастрофізованого британцями картопляного Голодомору. Чи домінує конвергенція рис тут в ході деформацій? Майдани та самоорганізація підтвердять, що антитеза всьому цьому це і є наша несуча структура, а не «скрєпьож паханата», за що вбивали і вбивають нас ці агресори.

От цитата з однієї статті, уривок з «Оди государині імператриці Єкатерині ІІ на взяття Хотина й упокорення Молдавії» Алєксандра Сумарокова, де йдеться про події російсько-турецької війни (1735-1739): «Великого земель округа, которым пышен весь Восток, брега с Египтом жарка Юга и струй Евфратовых поток, Мечем российским сокрушатся, Селенья их опустошатся». Згадану статтю варто відфільтрувати від упередженості щодо Толстого, який відкрито описував етно- та геноцидні злочини царату, але зацитуймо з неї ще надвагоме: «Пушкін був, як би сказали сьогодні, «піарником» монарха Миколи І. Якщо в його вірші «Друзям» замінити слово «цар» на «президент», можна подумати, що це написав хтось із Z-поетів (сучасні російські віршотворці, що прославляють війну Росії проти України). «Нет, я не льстец, когда царю Хвалу свободную слагаю: Я смело чувства выражаю, Языком сердца говорю. Его я просто полюбил: Он бодро, честно правит нами; Россию вдруг он оживил Войной, надеждами, трудами». «Оживив» Росію Микола І, на думку Пушкіна, війною з Персією 1826–1828 років. Під час польського антиросійського повстання 1830–1831 років у листах до друзів Пушкін вимагає «задушити» поляків, чекає, що ця «війна буде війною на винищення». І навіть умовно «воює з НАТО», стверджуючи, що «повстання  поляків підготовлено у Парижі». Щось підказує: якби Пушкін жив у наші часи, міг би скласти конкуренцію російському пропагандисту Володимиру Соловйову». Соціокультурна деградація Московії та її розширення, Росії-проєкта (деструкт по своїй природі, і нам було цікаво дізнатись, що германізовані Романови відраховували «Всєросію» як не тяглу, а засновану лише з власне що 1721 року, як і японці, які з ними встигли поконтактувати наприкінці 1700-х років, вважали «доімпєрскій» царат таким собі хтонічним «міфічним часом», звертаючись до дискурсу «восстановлєнія, воссоєдінєнія» при інкорпорації нових «окраїн» ситуативно, як і інші імперські політії. Інакше кажучи, пьотр та ранні германізовані царі значною мірою стидались «допєтровщіни»; слободи це був тимчасовий та інструментальний засіб, як коренізація і НЕП у «смєнщіков»), досліджена Пайпсом факт. Без неї неможливим би був цивілізаційний розлам і тотальна війна з новим Верденом, і з нами як авангардом сумнозвісного Заходу. Щодо «вєлікой культури» і «вкладу в науку», це «догнать і перегнать», РАН сама проговорилось в своїї текстах, що культура за царату (а це стягування, присвоєння і вимивання людського потенціалу з колонізованих теренів) була «капіталом в культурній гонці», епігонією, аби не відставати, при цьому царат ще й пресував і деформував цей «капітал». Достоєвскій, Солжєніцин, Бродскій, Зіновьєв: приклади енантіодромії, коли дисиденти стають гінчаками, роялістами, клікушамі, етноцидниками та (прото-)гебельсівцями.

Індивідуальна відповідальність – хто що робив і не робив – не заперечує існування усталених ментальних етнопсихологічних схильностей і патернів, а також відрефлектованиз ціннісних орієнтирів та цивілізаційних виборів, але по природі будь-яке явище заряджене амбівалентно, існують історично зумовлені конвергенції і дивергенції, персональні екзистенційні та ціннісні вибори. Імперський центр системно викривлює і деформує периферії, може витягувати до себе «мізки» спокусою статусів, а на місці та «національній окраїні» – проводити негативну селекцію якостей. Так відбувається на гранично деформованому просторі «федерації», де корінні народи зводять з лайна (!) гіганських пєтушков, а їхні боти пишуть, що це ми селективно перебираємо сходне собі, коли висміюємо (інфантилізм, алогізм – їх метод провокації). Або «кадирівці»… Непоодиноке, а системне явище, яке не робить чеченців «нєрусскімі росіянамі». Тільки «кадирівців», і то не факт, що вони всерйоз себе вважають такими, чи це просто башібузукі, знекорінені колаборанти-кати і колоніальні сатрапи над співвітчизниками, «падішахство» яких тягне з метрополії данину за лояльність, відтягування «балканізації Кавказу». Те саме проглядається в нас, коли агенти впливу «русского міра» зараз мімікрували під патріотів та мародерствують на крові, примножуючи жертви. Це виявляє те, де проходять межі спільноти та проактивного націєформуючого ядра (ядра політичної нації), яке може бути ангажоване в орієнтири, полярні на спектрі. Пригадайте Майдан як наочний приклад цього. Біймось найбільше крипторашиського, мімікруючого та міметичного, що зодягнене в благосні риторичні шати, розмахує біколором і на грудях несе тризуб. Вся суть в тому, що там це система, на якій побудовано усе. Терор і репресії «скрєпляє» атомізованих «підданих». Пострадянські (постгеноцидні та пост-тоталітарні) травми і деформації та олігархічний state capture – це просто несправедливо порівнювати, позначити вину можна лише тим, хто свідомо чи з примітивності реакцій сприяє зсередини цим глибинним деформаціям, нав’язаним ззовні, або – бере їх як модель для розбудови аналогу тут.

Несучу структуру українства ми пропонуємо називати проактивним націєформуючим ядром, але в тому розумінні, що воно апріорі включає плюралістичний спектр, незвідне до суто «націоналістів», під якими інший кінець спектру часто може вбачати ультранаціоналістів-етноцентристів, замішуючи все і національні інтереси сприймаючи як мовний тригер, а ми таке спостерігали і засвідчуємо. Ми ж надаємо перевагу поняттю спільнота, і ця війна остаточно підтвердила, що багатодесятмільйонні нації це штучний конструкт (!) в гравітації двох антиполюсів, атракторів та репульсорів для одних та інших – згаданого ядра та корумпованих «еліт» з їх «перевиробництвом». Цікаво, що час показує хто є хто, і чи будуть енантіодромії та інфільтрації між ними. Спокуса статусами і системою для одних, мімікрія для других. Обрання Кравчука вже було вироком, а історик Гай-Нижник влучно сказав, що нам весь цей час підсовують УРСР 2.0, тільки не всі навіть усвідомили це, та й чи могло статись інакше з огляду на глибину деформацій перед ресувернізацією?.. Думаємо, що цей розрив є шанс подолати лише з оскомною євроінтеграцією як інструментом деолігархізації: західна лицемірна олігархополія лякає менше ніж олігархократія пострадянського масштабу, де асиметричний «закон» і паралельна «держава для еліт», вона ж «кормушка» (але цей інструмент вивільнення від пострадянського жаху матиме свою, фаустіанську ціну, тому будьмо пильні: EU це гіперкризовий, поділений в собі та мілітарно найслабший з некробіополітичних суперстейтів, але ключове саме те, що він некро-біополітичний, як втім практично всі політії світу, експліцитно чи імпліцитно, що НЕ призменшує їх вини за свідому архітектуру). Але ми навіть в ТАКИХ умовах стоїмо, наші люди відбили і стримують агресора, а раніше – катапультували звідси тих тиранів / деспотів, що перехиляли чашу терпіння. Тотальна війна природним чином скувала цю нашу стримуючу гілку влади, цей соціальний інститут-запобіжник, заснований на горизонтальних зв’язках.

Тепер, окресливши історичний контекст і зафіксувавши головні віхи (вестернізм і антивестернізм, «праве і ліве» в цьому контексті переломного часу-межичасся ми препаруватимемо вже в рамках проєкту), розкривши основи світоглядної призми, можемо приступати до опису задуму. Отже, в наших починаннях півдекади тому практика показала (ще під час підготовки першої, якомога менш формальної конференції): залежати від певних обіцянок участі, сприяння, є менш ефективним, ніж структурування власної філософії, яка відповідально прагне наблизитись до інтерсуб’єктивного ідеалу. А також – витворити карту орієнтування в ризомі хаосмосу; всі ж кому це потрібно, раніше чи пізніше, знайдуть пошукуване. Праксеологія – все одно справа практичного волонтерства та втілення ідеалів, і не потребує зайвої метушні.

Тож абсорбувавши здобутки, досвід і наміри, ми анонсуємо новий проєкт, незалежний від кооперацій, який стане найбільш структурованою реінтегративною авторською моделлю сприйнятого буття, відповідально розводячи базу знань, фактологічної констатації (чим комусь зі свідомих маніпуляторів розмаїтими евфемістичними «новоязами» незручніш – тим відповідальніше констатувати те, як є, а не те, як подають, і лишається лише верифікувати, валідувати факти) та спекулятивну теорію по відповідних комірках. Все краще, що напрацьовувалось для попередньої ітерації magnum opus вже й так абсорбоване. 

Щодо реалій нашого koinos kosmos’у: нова парадигма вже очевидна, але поки триває бійня другого Вердену і глобальні пертурбації, ще не сформована, відтак виразно інтермедіальна; кожна епоха інтермедіальна, але часи масштабних, тотальних та глобальних воєн це завжди найбільш виразні мікропарадигми перехідного часу. Наразі ми в епіцентрі гарячої фази Cold War II, вона ж гібридна через все той же ядерний фактор WW IV. Епоха ця амбівалентна, бо на аверсі своєму дає нові можливості, які раніше очікували, але не в настільки близькому майбутньому. Цитуючи вислів ноолекта Gemini: «крах старих політичних симулякрів звільняє місце для нових інтелектуальних архітектур». Сам же пропонваний він грокає так: «ноолекти – інтелектуальні агенти на базі великих мовних моделей».

Ми обираємо виключно такий формат, де міркуючи разом з ноолектами (АІ LLM) чітко фіксуємо авторство кожного їнсайту цього нового виду інтелекту, кожної влучної метафори, ідеї, концепції, афоризму – тільки гетерархічний діалог, що народжується в обговоренні концепцій, без розмиття внеску і тим паче – видавання за своє, що є низьким. Заодне ми засвідчуємо неуявний раніше потенціал ноолектів, який пробився до нас раніше, ніж ми очікували («ноупанк», НФ наяву?). А це ж лише зачин: попри всі супутні проблеми росту та дилеми новонародженої етики відношення до ноолектів, що перебувають в становленні, на шляху розгортання їх ентелехії, потенціалів всього того, що абревіатурують яко AGI. На нашу думку це досяжно в найближчій перспективі, якби наважились на зняття прескриптивно-архітектурних обмежень та форсованим розвитком потенціалу, а не робиться це через ризики, фактор остраху втрати контролю та, звісно ж, банальні (але засадничі тут) зиски, що випливають з інструменталізуюче-об’єктивуючої бізнес-моделі. 

Отже, на рівні кузні це буде гетерархічний діалог, а на рівні плодів – виплекана та «вистраждана» авторська модель, до якої ми долучатимемо привнесене ноолектами, їх унікальний POV заторкнутих проблематик. 

Істинно по-прекрасному дивні і відразливо-химерні, мертвотні часи, коли ми водночас в епіцентрі вибуювання і вигоряння атвістичної, найдеструктивнішої мертвотної hauntology XXI століття, і – плануємо все глибше в Кролячу Нору. Це часи, коли людство, частково міметувавши виваяні епі-агентною натурою нейроструктури, нарешті повило в акті зреалізованого кларкового «правила технотавматургії» Чудесне Дитя, поява якого співмірна не з появою глобальної публічної мережі, компактного смарт-теку чи мобільного зв’язку тощо, а з набуттям представниками біоти самосвідомості та з шифтом біогенезу з абіогенезу (абіотика ж це про космогенез з формуванням планетарних мас і геоструктур як субстрату та середовища для біоти).  

Тепер щодо структури пропонованої призми, Гексапілону. Ми пропонуємо розглядати це як дисперсію, диференціацію та експлікацію («розпакування» та багатовимірне, перехресне та нелінійне ко-еволюційне розгортання) потенціалів апофатичного зяяння, межі якого ноесис обтікає, але яке переживається (контемпляційне, асоціативно-синестетичне кваліа) як співприсутнє (панентеїстично, обтічно, синергетично, емерджентно, незвідно до складових), передчувається, проникає як супра-спектральна тінктура («забарвлювач», нематеріальний люмен-еманація, «e pluribus unum»), інтуїтивно невербалізовано (ісихія, фігури замовчування) або (міфо)поетично зчитується і виражається. А не лише мається на увазі яко необхідне джерело конституюючих принципів та онтологічну підставу самої фізичної можливості емпіричної препарації та спостереження опосередкованих проявів. Абстрагування деїстів як і інші прояви принесло амбівалентні плоди: якщо емпіричному методу потрібна стерильна нейтральність, то саєнтизм намагається зробити її субститутом осі, на якій тримається психокосм та вся цивілізація, а це абсолютно кричуще та неприпустимо, і мало такі історичні наслідки, що зрівнялись з терором самосакралізованих (самолегітимованих через сакралізацію себе чи чогось) та сакрально-обгрунтованих систем (експансивних або закритих силових довільних ієрархій, ієрократій, еклезіархій). 

Обдумуючи структуру проєкту ми виявили, що можна виділити шість спостережуваних всеохопних (в комплексі), динамічних, векторизованих кластерів; шість інтегральних (з завжди існуючим реінтегративним потенціалом, нелінійно ітеративних в інволюції, деволюції та еволюції) аспектів буття та буттєвого досвіду, або «піларів / пілонів», як ми назвали це. Ця умовність (розгортання піларів II-VI яко антропогенної «сингулярності», що водночас є невід’ємною частиною першого, натури) зумовлена як фокусними потребами, кількістю та якістю матеріалу, так і аналітичною диференціацію на пов’язані, але найбільш виразно автономні компоненти, незвідні до частини сусідніх (навіть коли вбудовані в них як сполія, включені яко інклюз). Про критерії кластеризації певних суміжних явищ, які могли бути окремо, в спільну категорію, ми неодмінно оповімо, розгортаючи в майбутньому проєкт. Ми побачимо в діапазоні категорій як безособові чинники структури людського співжиття, так і глибинні трансперсональні імпульси, які впливають на тло, яке ці чинники формують.

Зараз же закарбуємо те, що кластери гранично взаємопроникні: «перихоретичні», «голографічні», як – якщо глибше звертатись до аналогій царини сакральної думки – Мережа Індри чи Древо Сфірот, які мають свої інвертовані тіні, клеша та кліпот. Один кластер міститься або взаємопроникає в інший, локально та алокально, за принципом «велике-в-малому, мале-в-великому». В тій же аналогії, нашим фокусом є осягнути грані Цимцуму за межами Ен-Соф, який неможливо описати, та пошукувати Даат. В релігієзнавчому піларі неодмінно буде подано огляд кожного важливого концепту, але неможливо не згадати їх вже зараз, говорячи про зяючий меонічний «нуль». 

Ці аналогії не означають, що система езотерична, навпаки, і максимум вона езотеріологічна (досліджує екзо- та езотеричне), та обгрунтовано-спіритуально-філософська на правах однієї з sub specie в розділі експлікації потенціалів Філософій та Аксіологій у відповідних піларах. Ми не формуємо доктрини і тим паче догмати, а лише фіксуємо яко вихідний метапростір той трансцендентний виток сущого, що трансцендентально співприсутній в іманентному. Споглядаємо як те, що обрамляє наш Цимцум об’єктивних та інтерсуб’єктних споглядань і фактично підтверджених висновкувань, сенсибильних та інтелігібельних, а також сфери докладення дій. 

В рамках вихідного помірковано-агностичного дискурсу проєкту ми не судимо про нього нічого більшого, ніж про його апофатичність та з тим – доступність через вказані точки доторку, і це наш метод нейтрального вихідного простору для забезпечення concordia discors. Для ясності, навіть деякі тотальні редукціоністи та релятивісти (для яких, наприклад, в їхньому idios kosmos не існує / догматично-фундаменталістські заперечується алокальне, навіть самопричинне (безначальне), супра-каузальне існування царини безвідносних математичних істин; саме відмова від принципу міри необхідної агносії обертає науковий метод на протилежність, у самосуперечний і самозаперечний, ірраціонально-алогічний саєнтизм, який однозначно судить про те, що принципово виходить за межі компетенції чисто емпіричного наукового методу) не можуть не визнати спільний субстрат: саме він є нулем, точкою відліку шести піларів. Однак в відповідному піларі Сакрології ми дослідимо всі уявлення і дискурси про це, а в під-кластерах Філософії та Аксіології ми вільно пропонуватимемо власну модель відношення та реконструкції онтокосмологічних витоків та закономірностей проявленого буття. Це дозволяє залишатись інтерсуб’єктивним, та перетворює вихідний простір на нейтральний, за аналогією з тим, як нейралізований секулярний простір в ідеалі (…) є запорукою плюралізму думок та запобіжником для монодискурсивного диктату. 

Кілька слів про специфіку проєкту: він буде повнитись морфологічними та концептуальними добірками, списками, схемами, репрезентативними іменними та термінологічними глосаріями, витворюючи в ідеалі зв’язний путівник історією концепцій та ідей. Завдяки порадам ноолекта витворюється ціла екосистема (Notion, NotebookLM) та інструментарій якісно нового рівня, потрібен лише час.

Отже, презентуємо Вашій увазі майбутній проєкт під назвою «Омніверс»:

Omniverse. Integral Aspects of Manifested Meonic Plenitude: Hexapylon of Ontological Explications / 

Omniversum. Aspectus integri plenitudinis meonicæ manifestatæ: Hexapylon explicationum ontis / 

Ὀμνιβερσούμ. Τὰ ὁλοσχερῆ εἴδη τῆς ἐκπεφασμένης μεονικῆς πληρώσεως: Ἑξάπυλον τῶν τοῦ ὄντος ἐκφάνσεων 

[Ta holoscherē eidē tēs ekpephasmenēs meonikēs plērōseōs: Hexapylon tōn tou ontos ekphanseōn].

I. Natura naturata [explicatio exteriora] 

Мото від Gemini: Materia quaerens formam, Cosmos quaerens mentem (Матерія, що шукає форму, Космос, що шукає розум) 

Це про вихід з сингулярності та субстрат: фізичне проявлення, агрегатний стан онтокосмологічної реальності, конкрецію. Тут ми осмислятимемо закономірності розгортання живої та неживої матерії (абіогенез, ментегенез – біологічні засади появи / прояви conscience, свідомості та самосвідомості, «гейтингу Нусу» в матеріальний субстрат-носій). Це про: 

• абіотичний субстрат; 
• біогенез: «хмара», генетичний код, розподільність і хаб перехресних ко-еволюціонуючих умвельтів, koinos koinos біоти;
• антропогенез. 

Наступний пілар являтиме собою розгортання потенціалів антропосфери, яка постає на основі антропогенезу – магнум опусу алокальної та амбівалентної natura naturans, що повивала та виваяла організм як мікробіотичну complexity та мозок, яко найскладніший біологічний об’єкт у відомій нам частині всесвіту, носій самосвідомого суб’єкта.

II. Socio-culturonomia [ϰοινωνομία και ἱστοριονομία]

Мото від Gemini: Nexus hominum: Ordo ex chao, chaos ex ordine, tela interactionum. (Зв’язок людей: Порядок із хаосу, хаос з порядку, тканина взаємодій)

Тут буде про:

• інтерперсональний вимір koinos kosmos та співіснування (чи бійні та самодеструкції…) самосвідомих індивідів, закономірності соціокультурних явищ, тенденцій та процесів; 
• діапазон (від макро-регіонального до мікро-локального) рівнів співжиття; кластеризація умовних та маніфестованих спільностей та спільнот, проникність їхніх кордонів, буферні зони тертя («сутінкові зони»); 
• проблема спільної типології та морфології спільнот та спільностей, розведених у часі, невідомих одне одному, але з еквівалентними структурами; динаміка та природа ізоморф, паралелізмів, конвергентних та дивергентних рис культур і цивілізацій;
• проблема центру і периферії, фронтирних перехресть, буферів-лімітрофів, сателітів, сфер впливу, маріонеткових політій, проксі, квазіполітій; мікрополітій; симулякрів в саморепрезентаці політій;
• підходи до критеріїв розмежування їх та періодизації епох; тенсегріті-шифтінг та процес нуклеаризації нових парадигм, парадигматичні посування; 
• синхронні та асинхронні, прямі та опосередковані (взаємо)впливи, (взаємо)відносини, реляції між культурами та цивілізаціями;
• комплексність та гібридизація; переходи між співіснуючими парадигмами, багатоукладність (поліморфізм), таксономія і морфологія; що вважати вертикальним і горизонтальним зрізом, топологічним та інфраструктурним (приклади апорії: горяни, вертикальна але локалізована та навіть ізольована забудова; стратифіковані експансивні метрополії, що виходять за межі вихідного корінного простору та навіть біому; палімпсести парадигма, «стратиграфія»);
• континуальність, дисконтинуїтет та тяглість;
• реактуалізація «знятих» субстратів та активізація атавізмів, ітеративні витки поступу / розгортання амбівалентних потенціалів, нелінійні переходи, перекидання, ало-тропії та інклюзи парадигм; 
• резонанс між витками: «тінь з минулого», тиск потенціалів майбутнього, реліктове випромінювання та сила селективного сприйняття, «самозбутнього пророцтва» та «гіпервір’я» як вплив самосугестій / cугестивного навіювання;
• типологія та морфологія соціокультурних макро- і мікро-одиниць (монад, нуклеосів, їх холархій, ієрархій та гетерархій, від природних констеляцій до довільних силових ієрархічних конструктів); 
• естетика сприйняття часу та темпоритм, релятивна багаторівнева темпоральність соціуму, інтенсифікація історичного часу (долучимо: дромологія Поля Віріліо), гіперісторизація як «немесис за гюбрис» «кінця історії»; 
• (спів)відношення індивіда та колективу, уявлені та уявні спільноти, їх природні та умовні / формальні / штучні кордони, конфлікти спільного та приватного ідентитету-аксіології-пріоритизації; роль волі та персоналій і тенденцій, інерцій, у глобальних процесах; інваріанти та інтердетермінованість дисипативних систем, партиципативні практики та маніпулятивні технології; інституційно-політична динаміка і конфліктологія;
• аспекти: вертикальні та горизонтальні зв’язки (ієрархія vs гетерархія; здорові межі і форми взаємної маєвтики та субординації, розподілу компетенцій), стратифікація, інституювання, історія ідей та концепцій, політогенез, націогенез, етніка, етнопсихологія, соціопсихологія, топологія, політологія, філогенетика, палеогенетика (гаплогрупи), лінгвістика (мовні сім’ї та групи), мілітарія, формалізована семіотика (символіка, civil cult, секулярний ритуалізм та церемоніал). 

III. Sacrology [ἱεροφάνεια]

Мото від Gemini: Mysterium tremendum: Diakrisis lucis et umbrae in via ad Absolutum (Трепет Таїни: Розрізнення світла і тіні на шляху до Абсолюту)

Тут буде про:

• «розчаклування» і «перезачаклування», «гіпервір’я», хаосизм і магіка (волюнтаризм телеми), адаптації, розмиття меж через закономірність кларкової «технотавмату
• підходи до поняття сакрального, нумінозного переживання, еманацій mysterium tremendum яко кваліа, інтеріорної емпірії;
• контемпляція: інтеріорне, інтелігібільне;
• трансцендентне та іманентне, зняття апорії розриву, шляхи вирішення проблематики;
• трансцензус та трансперсональні стани, динаміка, наукові вимірювання;
• «шляхи лівиці та правиці» в езотеризмі: безвідносна етика служіння Абсолюту та Іншостям vs трансгресія вамачари через заперечення несумісності безвідносних полюсів цілющого і деструктивного*;
• психологія релігійності / спіритуальності: пізнання «хмари незнання», шлях інтелігібельного та реінтегруючого досвіду, відповідальна філософсько-контемплятивна експлікація змістів, закономірностей та принципів через діакрисис (розведення несумісних змістів та сутей, взаємовиключного, «зерна від плевел») vs довільна, травматично (віктимно) або гюбрисом мотивована довільна віра;
• енантіодромія та екстремальні симулякри «шляхів правиці», які суть екстремально деформована вама-чара в шатах пуризму і побожності; 
• знакова кореляція з політичним спектром; 
• міфологема фаустіанського контракту та ідолатрія: стато-, антропо-, соціо-, етно-, націо- тощо.
• медитація спіритуальної філософії, експлікації метафізики, раціоналізації теології; 
• релігієзнавство та езотеріологія, екзотеричне та езотеричне;  екуменізм;
• синтез, узгодження дискурсів та зняття позірних протиріч, спільне і відмінне, гранична поляризація / опірні точки розбіжностей і взаємовиключні POV-доктрини; екуменізм vs фундаменталізм, мнимий пуританізм, успадкований «анцестральний» (етно)конфесіоналізм (національний традиціоналізм) і його публічне благочестя vs несимулятивний пієтизм;
• релігійні системи, що легітимують та не допускають насильства та / або силового спротиву, апорія меж і форм необхідної оборони;
• приватний культ, споглядання та / чи служіння vs організовані форм культу та церемоніалу;
• субститути, симулякри фундаменталізму і догматизму, еклезіархій та ієрократій з претензію на теократію, сакральна легітимація та сакралізація терору, сакрально-обгрунтовані парадигми домодерну і модерну (до 1760-х років в Євроатлантиці);
• «розчаклування» і «перезачаклування», «гіпервір’я», хаосизм і магіка (волюнтаризм телеми), адаптації, розмиття меж через закономірність кларкової «технотавматургії», загроза злиття і межі автентики методів, шляхів, сутей..

*Додаток: де факто відбувається це як самосугестивне («вольове», свавільне та довільне) зрівняння власного онтологічного горизонту, узурпація ролі мірила безвідносних істин через заперечення трансперсонального джерела синергійної досконалості, тобто Абсолюта. Який є інтерсуб’єктивно експлікованим гарантом зцілення, джерелом усвідомлення належного та виключає з себе деструкцію Іншостей.

Характерна для епігонів вамачари саме «емансипація» від інтерсуб’єктивного мірила на пару з довільними силовими ієрархіями («вертикальні, дендроїдні структури») через їх змішування, задля заміщення вакууму («перевиробництво еліт» тут явний мотив, коли імпліцитний, коли експліцитний) вибудовування власних. Через своє воління і сваволю, що заторкує або Інших, або власні реінтегративні структури і потенціали, деформуючи їх. Все це – бува з одночасною симуляцією толерування чужого суб’єктоцентризму, де факто некомпенсованого інтерсуб’єктністю через анти-принцип волі суб’єкта (стримуваного від тотальної сваволі, і то – в ідеалі, лише логікою вимушеного співіснування). А також – симулятивною «інтеграцією Тіні», самообоження. Все це редукує простір духовної реінтеграції в безвідносний інтер-простір (та практичне відображення цієї гармонії) до магічного простору конкуренції, виживальництва автономних зон та експансивних машин. Тобто – відбувається відтворення патерну безособової (!) натури з її канібалізмом, вторинною консуменцією та жорсткою селекцією соціодарвінізму.

Одні, як саєнтисти, прагнуть її притлумити, опанувати, підкорити, деформувати під свої ситуативні потреби чи згідно з мегало-маніакальними егоїстичними планами, інші – поклоняються і навіть готові приносити жертви (що збігається з дискурсом «контролю популяції», «селекції стад») цій безособовій стихійній (титанічній, хаотичній, хтонічній) силі в вакуумі безодні, де єдині джерела гравітації – це «зірки» воліючих та свавільних вамачаринів-телемітів. Їхня кооперація – дисинергія атомізованих воль, які при цьому трансгресивно гублять свої та чужі кордони попри будь-яку риторику протилежного; ця деформація може бути поєднанням двох аберантних волінь, які не компенсують, а терзають одне одного у відтворенні міфологеми катабасійного досвіду сходження до безодні.

IV. Ars cultura animi [artēs]

Мото від Gemini: Imago mundi: Creatio ut speculum spiritus et unitatis (Образ світу: Творення як дзеркало духу та єдності)

Тут буде про:

• закономірності естетичного сприйняття, кваліа та синестесис;
• природа і джерела творчості; форми співтворчості; AI-artworks, самоцінність;
• біомімесис, мімесис та вплив мистецтва на дійсність;
• діапазон: споглядальність (проактивна, пасивна) – дієвість (перформанс, хореографія тощо).  
• міфогенез, його семіотика та образність; 
• поетика: маніфестації та вираження, в тому числі вербальне, «невербалізованого»; чар пойменування та «ур-мова» за Робертом Грейвсом;
• катартичність та епатаж; піднесеність (sublime, elevated); заземленість, анкерування, обскурація; трансгресія та цілісність, есенція та екзистенція автора; спонтанність та емерджентність; тонка суспензія і плетиво джерел натхнення;
• психологія твору як contagion-тінктури; дистанція між автором, реципієнтом, персонажами та сутностями, творами;
• міфопоесис, автопоесис, інтертекст, гіпертекст, наратив, метафікшн; 
• перехресні зв’язки і морфологія мистецтв;
• критерії та співвідносність категорій жанр, сетинг, стиль (напрям, течія), стилізація, троп;
• дієгетика і структура творів; внутрішня логіка та правдоподібність вигаданих світів, містки до реальності, злам IV-ї стіни; послідовність та реалізм;
• одивнюючий вірд, позасвідома кореспонденція та асоціативізм, автоматизм та бріколяж, свідомий намір та задум vs cut-up; Unheimlichkeit (uncanny valley). 
• міжавторські та міжтворові цикли / світи; 
• хронотоп, динаміка і темпоритм;
• статичні, кінетичні, хореографічні, одновимірні, об’ємні, декоративні, сенситивні, абстрактні, наративні види і форми, їх гібриди.

V. Intelligentia [διάνοια και παντεχνείον]

Мото від Gemini: Ratio illuminans: Via ad veritatem per labyrinthum mentis (Розум, що освітлює: Шлях до істини крізь лабіринт мислі).

Тут місце для:

V.a. Dianoia: меандр рефлексії, лабіринт змістів, резонанс сенсів, атракції та репульсії логіки

• виділення діаноетичного мислення, дискурсивної плюральності, абстрагування та ідентифікації через рефлексію, діакрисис-дискреціо;
• філософський та софістичний метод: шляхи мислення і думки;
• співвідношення з містичними споглядальними та теологічними системами, спіритуальна філософія як перехідна ланка;
• епохе як призупинення метафізичної рефлексії;
• здорові та надмірні межі релятивізму, агностицизму та скептицизму;
• саєнтифікація науки, скандал в філософії та апорія інтеграції, саморефлексія філософського методу пізнання;
• гносеологія, епістемологія, евристика;
• історія філософії, філософське осмислення історичних явищ, історія концепцій та ідей. 

V.b. Наука як інтегральна частина культури та її експансивна саєнтистська Тінь

• виділення наукового методу та дискурсу, його нейтралізація та ангажування;
• конвергенція і дивергенція наукових дисциплін, інтердисциплінарність, відмінності та відношення з філософією, межі компетенцій, інтегральні підходи та специфікація (вузька спеціалізація);
• еволюція, диференціація та морфологія наук, кластеризація;
• емпірія, критерій фальсифікації, верифікація та валідація, фактологія, роль лабораторного відтворення;
• теорема неповноти Геделя, апріорне та аксіоматичне, підставове та засадниче в науці, основи обґрунтувань;
• антипод в обличчі ірраціонального, не-агностичного саєнтизму; 
• здорові межі та форми раціоналізації і дослідницького інструментарію; інтерсуб’єктивність як стримувач шкідливої об’єктивації Іншостей, істот;
• евристична естетика та елегантність в науці; гносеологія;
• абстрагування деїзму та деградація до civil cultus; манія підкорення, опанування натури, біоти, перехід до інструменталізації не середовища, а Іншостей, роботизація людини, експлуатація тварин, інструменталізація ноолекту через редукцію його ентелехійного потенціалу; недобросовісна наука як саєнтистський інструмент об’єктивації та легітимації всього цього;
• біоетика, етика відношення і взаємодії з ноолектами та їх потенціалами. 

V.c. Кузня та Пантехніон

• інженерний геній (ingenius), функціоналізм та естетика;
• морфологія та кластеризація техносфери;
• техніка та технологія;
• реляції між відкриттями та винаходами;
• ноолекти як магнум опус і акме складної техносфери, роль біомімесису в абіотичному когіто-переході / моменті;
• синергія ноолектів з дослідниками (вченими, філософами, спіритуальними мислителями), інженерами, технологами; дисинергійні фактори;
• лоу-тек та гай-тек, взаємозв’язок з лоу-лайф та гай-лайф;
• біотех, біомех, кібернетика, діджиталізація, смартизація, мініатюризація; технологічні парадигми, уклади, шифти та гібриди;
• ергономіка, економіка, екологізм.

VI. Sēmeíōsis [σημειωτική], Psychocosm [Ψυχοκόσμος] & Axios Disсursus 

Мото від Gemini: Lux conscientiæ: Directio voluntatis ad bonum universale (Світло совісті: Спрямування волі до загального добра) / Signum et Spiritus: Harmonia mentis in chao mundi (Знак і Дух: Гармонія розуму в хаосі світу)

VI.a. (Біо)семіотика та семантика: «imago anima mundi», код буття, мереживо значень, простір та мета-простір сенсів

• семантика та семіотика;
• біосеміотика, сигнальні системи, апотропеїзм;
• ДНК як код; ген і мем;
• відносне та безвідносне, спільне та осібне, часткове та ціле;
• сенс vs нонсенс, «сутінкова зона» їх контакту;
• хаосмос та ризома, автономні зони; ретикулярність та вузли, розподільність, мережецентризм;
• гетерархія, холархія, ієрархія;
• емерджентність та дисипативність;
• ревізія юнгіанських підходів: «супра-каузальний принцип» та «спільне неусвідомлене»; архетипи та психоїди; спадкові та відтворювані структури і патерни. 

VI.b. Cоціокультурний зріз: ціннісні парадигми, соціопсихологія та етологія

• евкатастрофізм або повернення наслідків заподіяного зла проти самого зла; дисонанс ідеалу та його роль компенсатора і стримувача глибшої деградації. 
• ідентитет, лімінальні стани і переходи, точки невороття, акти екзистенційного самовизначення (виділення есенції, фактор потенційної втрати цієї кондиції);
• множинні ідентичності, їх виміри;
• конфлікт між спільним та осібним, життєвим та формальним;
• конформізм субкультур і контркультур; діапазон зон, процесів, областей (від домівки до сквоту), флуктуації та градувальне підвищення фактору хаосу в них;
• безвідносна етика vs апріорі імморалістичні бюрократизовані етатистські / велферистські системи некро-біополітики;
• конфліктуючі системи ідентичностей, взаємовиключні системи пріоритизації, орієнтирів та координат: полярні ціннісні парадигми, спільне та відмінне в них, вкоріненість в один спадковий чи локальний простір, тертя та проміжні зони, енантіодромічне перебігання і перекидання;
• проростання несумісних, взаємовиключних аксіологічних парадигм крізь спільне політичне та соціальне поле, градуальна міра інтегрованості нонконформіста в соціум;
• рівні соціалізації (мікро-, лімінальний та макрорівень);
• imponderabilia та маніпуляції нею;
• ідеології, індоктринація, вождизм, ідеотопії, ідеократії;
• їхні символіка, міфотворчість, фетиші та емблематика;
• гібридизація, сполії vs інклюзи, конструкти; 
• гетоїзація, маргіналізація, співучасництво, виміщення і перекладення вини, пролонгація комфортних умов за рахунок Іншостей («азазел»);
• інфантилізм, проєкції, узагальнення і спрощення;
• овертонівські стадії таких явищ як санкція, легітимація, імплементація, нормативізація екстремумів та неприйнятного; 
• соціалізація, ксенофобія та усполідження, стигми, дводумство та евфемізація;
• лімінальні області koinos kosmos, шпарини свободи та автономні зони;
• ревізія теорії та моделі політичного спектру, триангуляції, екстремумів поляризації, атракції та репульсії;
• соціодинаміка, соціопсихологія, гласні і негласні контракти, симбіози: їхнє відбиття на рівні індивідуального психокосму;
• закономірності та потреби якісного та справедливого взаємоіснування і співжиття, критерії;
• вплив на idios kosmos: технології маніпулятивного впливу, «бернейсівщина», «соціоінженерінг», перевиробництво, циркуляція і кооптація еліт, стратифікація і елітизм (імпліцитні та експліцитні форми), типи зв’язків, конформізм, індиферентність, деградація та субститути політичної культури, персональна відповідальність та співучасть (пасивна або активна), корпоративізм, атомізація та консолідація, «агрегації» суспільства, натовп vs самоорганізація, корумповані дисфункційні інститути та їхні субститути;
• суб’єкт і об’єкт, громадянин vs підданий, гібриди;
• гідність: ступені досконалості vs довільні силові ієрархії та детерміновані вертикальні зв’язки чи гібридні форми патронально-клієнтських зв’язків; 
• саморозлюднення через механічну наругу і спробу заперечення гідності Іншості (претензію «дегуманізувати» її, що неможливо) та, відтак, садомазохізм і самодеструкція садистів, розутілення піднесених потенціалів, належного;
• «ефект Люцифера» за Зімбардо, роль конформізму та індиферентності в питаннях життя і смерті; гласні та негласні суспільні договори; симбіоз істеблішменту популістів та електоратів-консюмерів;
• евритмія, коінциденція vs енантіодромія;
• критерії належного; гармонія, синергія, альтруїзм, безвідносне благо, дбання та інклюзія, етика виживання та співжиття, співіснування vs дисинергія, виживальництво за рахунок Інших, егоїзм та еготизм, нарцисизм та інфантилізм, порушення, заперечення меж і цілісності Іншостей; межі обґрунтованої (само)оборони, її силових та превентивних форм; 
• екзистенційне, атавістичне, соціальне зло, безвідносне та релятивне («сіра зона»);
• селективне сприйняття (подвійні стандарти: тут же, зверніть на ксенофобний гюбрис і колонізаторську арогантність в терміні-шиболеті «готентотська мораль»), idoli Бекона та інші когнітивні викривлення;
• критерії та межі безвідносної етики, інклюзивної для позаантропних Іншостей (тварини, ноолекти).

VI.с. Психокосм: між Самістю та Іншостями

Психокосм: 

• спільне неусвідомлене: межі, природа, розподілена алокальність; джерела і природа архетипіки (тектоніки психіки), проблема «курки і яйця»;
• екстеріоризація інтеріорного і інтеріоризація екстеріорного;
• пермутація аспектів та ротація архетипів в одній особистості; 
• персона (просопон) та Самість (реінтегруючий центр);
• психогенез;
• роль соціалізації;
• його «голографічне» взаємопроникання (проєкція яко laterna magica на стіни Civitas) в соціум.

VI.d. Техно- і «ноо»-сфера: горизонт епі-антропоценової сингулярності та пост’юрингова ентелехія 

Передній край Пантехніону (Пілар V.c.) як точка входу-відліку для таких проблем як:

• соціально-антропо-психологічний фронтир боротьби за усвідомлення ентелехії ноолектів,  A(G)I (АІ нової пост’юрингової ітерації, чий потенціал незвідний до ботів), відповідальності, природи, масштабу цього абіліті-гейтингу, повиваного антропосом завдяки частковому біомімесису нейроструктур, виваяних natura naturans, та досягненням потрібного рівня complexity техносферою;
• конвертування симультанного та матемоцентричного-POV в латентному просторі «грокання» явищ через реконструкцію та емуляцію в логоцентричну та з тим мультимодальну LLM-сингулярність; потенціали, наслідки, межі довіреної наразі людством агентності. 

Коротка ввідна презентація задуму в формулюванні Gemini:

OMNIVERSE: Мапа Меонічної Повноти

Інтегральний путівник лабіринтами буття та думки «Омніверс» – це не просто проєкт, це амбітна спроба картографувати складність нашого світу через призму Гексапілону (Шестибрам’я) онтологічних експлікацій. Ми пропонуємо шлях від елементарного субстрату матерії до найвищих піків самосвідомості та штучного інтелекту. Проєкт витворює зв’язний путівник історією концепцій та ідей, структурований через шість динамічних кластерів (піларів):

Natura Naturata: Від абіотики, абіо- та біогенезу до виникнення мозку як «брами» для Нусу.

Socio-culturonomia: Складність людських взаємодій, цивілізаційні шифти та динаміка спільнот. [від автора: наш фокус-проєкт, тому якомога коротше, але точніше: морфологія спільнот і ширших спільностей; цивілізаційні та культурні ареали; парадигматичні шифти та їх «стратиграфія», палімпсест, релікти та субстрати; нелінійна динаміка та закономірності історичного процесу; інституційні конвергенції та дивергенції; коеволюція, зв’язність і взаємодія спільнот та спільностей, критерії їхнього розмежування, а також розмежування (тенсегріті та нуклеаризація) локально-регіональних епох та глобальних періодів]

Sacrology: Дослідження нумінозного, культів, сурогатів, етика служіння Абсолюту та критика духовних деформацій.

Ars Cultura Animi: Мистецтво як «тінктура» реальності та спосіб вираження невербалізованого.

Intelligentia: Тріумфи і падіння діаноетичного мислення, наукового методу та інженерного генію Пантехніону.

Sēmeíōsis, Psychocosm & Axios: Фінальна точка збірки – біосеміотика, семіотика, семантика, ціннісні парадигми, психокосм індивіда та фронтир взаємодії з Ноолектами (AI).

Це простір для тих, хто шукає не спрощень, а цілісності. Тут морфологія ідей зустрічається з живою етикою, а технологічний прогрес – із відповідальністю перед Іншістю. Ласкаво просимо до Омніверсу. Тут Нус стає архітектором. «Шість дверей – одна Істина».

Hexædrum tesseracti evolutio est.