Лексикон. Pax Christiana: Землі Корони Святого Іштвана

Лексикон

Pax Christiana:

Землі Корони Святого Іштвана

Абетковий порядок:

а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я

Словникові статті:

Ако – стара мадярська міра рідких і сипучих тіл [1, с. 43].

Джерела:

1. Шушарин В. П. Крестьянское восстание в Трансильвании (1437-1438 гг.). – М.: АН СССР, 1963. – 226 с.

Богдан Мороз

Ардель – одна з назв (мадярською мовою) Семигороддя [1, с. 249].

Джерела:

1. Назарук О. Т. Осмомисл: Українська історична повість з XII ст. – Л.: «Червона калина», 1991 – 256 с.

Богдан Мороз

Арпади (Árpádok) – династія князів угрів (889-1000 рр.) та монархів Угорщини (1000-1301 рр.) [1, c. 125].

Джерела:

1. Плахонін А. Г. Арпади / Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: «Наукова думка», 2003. – 688.

Богдан Мороз

Баторі (Báthory) – стародавній мадярсько-секейській рід, генеалогія якого не переривається з кінця XIII ст., коли жив родоначальник Андрій Ракомаза [1].

Син його, Брікчій, отримав від короля Владислава IV (1262-1290) в нагороду за службу місцевості Абрам, Батура і Кіш-Бака; від Батура (мад. bator – хоробрий) Брікчій і справив своє родове ім’я [Ibid.].

Báthory István

Báthory István («Carta Bellica»)

В середині XIV ст. рід розпався на дві гілки, одна в Ечеда, інша – в Шомліо (Шом’є) [Ibid.].

Szilágysomlyó (рум. Șimleu Silvaniei, Ruinele cetății Ștefan Báthory)

Джерела:

1. Батории // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). – СПб., 1890-1907 [Електронний режим доступу]

Богдан Мороз

Банффі (Banffi) – ім’я відомого мадярського роду в Трансільванії та замку, що належав роду Банффі-Гуньяд [1].

Іштван Банффі врятував Темешвар, обложений османами, але помер від ран в 1552 р. [Ibid.]. Один з його нащадків, прихильник Ракоці, героїчно захищав проти імперців замок Бонціде [Ibid.]. Що стосується Банффі-Гуньяда (3252 жителів), то завдяки його положенню поблизу головних шляхів з Трансільванії в Угорщину воно піддавалося численним спустошенням під час османських воєн [Ibid.].

Джерела:

1. Банффи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). – СПб., 1890-1907. [Електронний режим доступу]

Богдан Мороз

Гести – угорські історичні хронічки [1, с. 496].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Госпіти –

1. угорські селяни, яких прийняли землеробами на пільгових умовах [1, с. 496].

2. поселенці на нових землях у Франції [Ibid.].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Ішпан – посадова особа, яка призначається королем з представників знаті для керівництва комітатів [1].

Джерела:

1. Брагина Л. М., Сапрыкин Ю. М., Чистозвонов А. Н. и др. История средних веков. Том 2 / Под ред. Удальцовой З. В. и Карпова С. П. – Москва: Высшая школа, 1991 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Глава 36, §1.

Богдан Мороз

Куни – кочівники половецького (кипчацького) походження в Угорщині [1, c. 498].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Куруци (лат. сruciati; угор. kuruczok,kurucok; словац. kuruci):

1. В Угорщині XVI ст. селяни, що брали участь в антифеодальних повстаннях (назва походить від того, що у повстанні Дьйордя Дожі 1514 р. більшість повстанців становило селянське хрестоносне ополчення) [1].

2. В Угорщині XVII ст. – початку XVIII ст. учасники антигабсбурзьких визвольних рухів [Ibid.].

János Bottyán

Джерела:

1. Словник іншомовних слів (під ред. О. С. Мельничука) [Електронний режим доступу]: https://is.gd/AEzzOY

Богдан Мороз

Мадьяраби (magyarabok) – етнічна група, яка локалізується на території сучасних Єгипту (Місру) та Судану, беручи походження від мадяр, направлених після номінальної ісламізації (тотожній османізації) на черговий фронтир, або ж переселених (депортованих) Османами до Нубії в XVI ст. (приблизно в 3 500 км від Угорщини [1]).

За переказами переслення відбулось 1517 р. під проводом старшого офіцера Ібрагіма ель-Мадяра з Буди, «мадярського Авраама» [Ibid.], після завоювання султанату Мамелюків Селімом I Явузом (1512-1520). За іншими версіями провідника звали Хасан ель-Мадяр [Ibid.]. Після повстання в Александрії та втечі до Нубії Ібрагім оженився на трьох нубійках [Ibid.], поклавши початок роду Алідів (через сина Алі) та общині мадярабів.

Довгий час зберігали християнський (як і мовний) субстрат, що може бути потрактоване як риси «двоєвір’я», або ж як криптохристиянство. Наприклад, як і в поселеннях Ваді-Халфи при випічці хліба (квадратного нубійського) наносили хрест на його поверхню [Ibid.]. Більше того, вже будучи номінальними мусульманами серед остаточно ісламізованих нубійців мадяраби наносили хрест також на новонароджених [Ibid.]. В регіоні існувало прислів’я «Ál-Mágyárí lá jiszálli fí-meszgyid» («Угорщина не молиться в мечеті») [Ibid.]. Головний убір, відомий як El-Mágyárí jilbis, не був мусульманським нубійським турбаном [Ibid.].

Локалізація: перед засипанням оз. Насер проживали у низці поселень (Ibrím, Qáttá, Tuská és Ánébá), допоки через зведення Асуанської високої греблі єгипетський уряд не переніс їх, побудувавши чотири поселення з однойменною назвою (Ібрім, Катха, Туска і Анеба) для евакуйованих на схід від Ком Омбо [Ibid.]. В Каїрі, Александрії та Мансурі розселені інші частини діаспори [Ibid.]. До повені на нубійській стороні Судану існувала значна громада в прикордонному пункті Ваді-Халфа на узбережжі р. Ніл та на о. Мадьярді (Magyarárti), який належав виключно мадярабам [Ibid.]. Ваді-Халфа і Маґярзіге занурились у воду, тому суданський уряд перевів мадярабів до поселення Хасм-ель-Кірба поблизу кордону з Ефіопією. В Судані мадяраби розселені в Хартумі, Атбарі та Порт-Судані [Ibid.].

Етнонімічно назва означає не арабізованих мадяр, а через закінчення «-аб» позначає «мадярське плем’я» [2]. На сьогодні залишаються ісламізованими, мовно арабізованими та є антропологічно метисизовані.

Популяція, за різними оцінками, становить від ~ 10 000 [1] до ~ 60 000 осіб [3]. Віднайдені графом Ласло Алмаші (1895-1951) (László Ede Almásy de Zsadány et Törökszentmiklós) в 1930-х рр. [2]. Алмаші також зустрів у Ваді-Халфа мадярабів, які оповіли йому наступне: «Наші предки тоді одружилися з дівчатами-берберками, і вони вивчили берберську мову, й сьогодні ми говоримо не арабською мовою. Ми знаємо, що в Європі є мадярські народи. Вони наші брати і ми завжди чекали, щоб хтось приїхав сюди, щоб нас туди завезли» [1].

Джерела:

1. József Hering. Magyarok a Nílus menté [Електронний режим доступу]: https://web.archive.org/web/20050213015534/http://w3.datanet.hu/~demokrat/muh1-429.htm

2. Головко В. Абхазские негры и венгерские ясы: Этнические группы, о которых вы не знали [Електронний режим доступу]: https://birdinflight.com/ru/mir/neobychnye-etnicheskie-gruppy.html

3. Magyar törzs él Afrika szívében [Електронний режим доступу]

Кирило Степанян

Мадьяри – самоназва угорців.

Мадяри в образі римлян з руської ікони

(колекція Національного музею імені митрополита А. Шептицького у Львові)

Палатин – на Угорщині заступник короля [1, c. 226].

Джерела:

1. Лотоцький А. Л. Княжа слава. – Л.: «Каменяр», 1991. – 232.

Богдан Мороз

Секеї (székely) – одна з привілейованих етнічних груп в Трансільванії, близька мадярам, яка виконувала функцію прикордонної служби [1].

Близькі також етносу чангошів. Носили характерні чоботи жовтого кольору.

Кроатський (хорватський) стрілець, секей та гайдук

в Тридцялітній війні (1618-1648)

Джерела:

Богдан Мороз

Форинт – угорська грошова одиниця [1, c. 504].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Хайдуки (гайдуки) – оформлений в другій половині XVI ст. нижчий прошарок воїнів періоду війн проти Осман та Габсбургів, похідний від втікачів з селян та пастухів, а також зі збіднілого під час воєн дрібного дворянства [1].

Джерела:

Богдан Мороз

Яси – алани, розселені в Угорщині [1, с. 505].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Яси – нащадки аланів, що відкочували з області передгір’я Кавказу, переселившись на рівнини Центральної Угорщини в XIII ст., втікаючи від навали монгол [1].

Угорський монарх Бела IV (1235-1270) вважав, що яси можуть допомогти у відбитті нападу монголів на Угорщину, проте яси пристали до роботи пастухів та погоничів, і вже протягом наступних двох століть практично втратили свою мову та релігійні вірування, асимілюючись із місцевим населенням, зберігаючи з тим релікти племінної структури, як наприклад, титул вождя, який мав резиденцію в Ясберені [Ibid.].

Джерело:

1. Головко В. Абхазские негры и венгерские ясы: Этнические группы, о которых вы не знали [Електронний режим доступу]: https://birdinflight.com/ru/mir/neobychnye-etnicheskie-gruppy.html

Кирило Степанян

Ясшаг – область розселення ясів, що довгий період була автономним регіоном Угорської монархії до посилення процесів її централізації, позбувшись залишків самостійності наприкінці XIX ст., коли автономію було зрівняно з іншими регіонами Австро-Угорської монархії. Столицею регіону виступає Ясберень, раніше резиденція вождя ясів (сьогодні тут розташовано музей, в якому відновлюють яську мову) [1].

Джерело:

Кирило Степанян

«Per Aspera»

Лексикон. Pax Christiana: Землі Корони Святого Іштвана

Залишити коментар Скасувати відповідь

Поділитися цим:

Пов’язано

Залишити коментар Скасувати відповідь