26 червня 363 року. Загинув  Флавій Клавдій Юліан (Юліан Апостат) (331-363)

   День в історії

26 червня 363 року.

Загинув  Флавій Клавдій Юліан

(Юліан Апостат) (331-363)

Portrait_of_a_priest_or_an_emperor_(Julian_),_4th_cent._A.D._(NAM_2006,_1-4-2020).jpg


Попри певну стабілізацію внутрішньополітичного становища у Римській імперії упродовж усього ІV століття, боротьба за титул доміна не вщухала, як і в часи правління «солдатських імператорів». Майбутній правитель імперії Флавій Клавдій Юліан (331-363 рр.) став жертвою цієї боротьби ще у дитинстві, оскільки доводився племінником Костянтину Великому. Юліан народився 17 листопада 331 р. у Константинополі в сім’ї Юлія Констанція, зведеного брата правлячого кесаря, та Василини, доньки консула 325 р. Юлія Юліана. Його матір померла невдовзі після пологів і малий Юліан виховувався батьком.

Під час різані 337 р. (вчиненої, можливо, за наказом Констанція ІІ),  загинула велика кількість родичів Костянтина Великого; жертвою розправи став і Юлій Констанцій. Шестилітній Юліан та його старший брат Галл уникли розправи через свій вік; брати провели кілька наступних років у вигнанні, проживаючи у містах Нікомедії та Кесарії. Однак, смерть цезаря Константа (правителя західної частини Імперії) змусила Констанція ІІ почергово «реабілітувати» вигнанців; як наслідок, у 355 р.[1] Флавій Юліан став командувачем рейнських легіонів, які стримували натиск алеманів та ютунгів. При Аргентораті[2] (357 р.) Юліану вдалося розбити значне алеманське військо під командуванням Гортара чисельністю 25-53 тис. осіб.

Військові успіхи новопризначеного цезаря викликали підозру Констанція ІІ; август вирішив відкликати з Галлії частину легіонів для походу проти Сасанідів. Таке рішення викликало спротив вояків, які вчинили заколот у Лютеції та проголосили Флавія Юліана імператором.

1554795354176977168.jpg

Невдовзі бунтівні війська захопили Італію, Паннонію та продовжили рух до Константинополя. Несподівана смерть Констанція 3 листопада 360 р. дозволила племіннику Костянтина Великого безперешкодно зайняти столицю Імперії через місяць.

Ставши імператором, Юліан ІІ [3] невдовзі розпочав впровадження проекту відновлення панівного становища давньоримської релігії, яка з часів Медіоланського едикту значною мірою втратила свої позиції, але не була заборонена;  cам  кесар відійшов від християнства ще у 351-353 рр., внаслідок впливу на нього неоплатонічних філософів у Пергамі, Афінах та Ефесі. Язичницькі культи, впроваджуванні імператором, були суттєво модифіковані; ключовою їхньою особливістю було запровадження Культу Сонця [4], а також інтеграція окремих елементів східних вірувань та давньогрецької релігії. Крім того, Юліан здійснив класифікацію богів, поділивши їх на три групи та створив пантеон, у якому налічувалося 36 божеств; верховенство над ними здійснювали Геліос та Афіна.

За часів правління Юліана Відступника (як його називали християнські письменники) (грец. Ἰουλιανὸς ὁ Ἀποστάτης) не проводилися масштабні гоніння на християн, аналогічні епохам  Марка Аврелія або Діоклетіана; однак, окремі християни таки прийняли мученицьку смерть. Найвідчутніше християн утискали у сфері освіти, де останнім було заборонено брати учать у викладацькій діяльності. Здійснювалися також спроби загострити конфлікт між прихильниками нікейського християнства та аріанами [5], а також окремі випадки розграбування церков (як-от події у Антіохії 363 р.).

Остання військова кампанія імператора – перський похід, розпочався 5 березня 363 р. Римська армія, що налічувала близько 65 тис. осіб, рушила з Константинополя до берегів річки Євфрат; їм вдалося окупувати значні території (зокрема, Ассирію), однак проблеми із постачанням продовольства та тактика «випаленої землі», яку проводили перси, змусили римлян розпочати відступ. 25-26 червня квірити були змушені прийняти оборонний бій при Маранзі (сьогодні м. Самарра, Ірак), який завершився розгромом римського війська; назад до кордонів Імперії повернулося лише 7 тис. вояків. У битві загинув і сам імператор (як зазначає Амміан Марцелін, від удару списом у ділянку ребра).

Після смерті останнього представника династії Костянтина процеси реабілітації язичництва були частково призупинені (за правління Йовіана), а за Феодосія І вилилися у переслідування нехристиян.

Ярослав Бішко, студент 3 курсу історичного факультету ЛНУ ім. Франка


Список використаної літератури і джерел:

1.Giebel Marion. Kaiser Julian Apostata. Die Wiederkehr der alten Götter. Düsseldorf,Zürich: Artemis & Winkler, 2002. 219.

2.Rosen, Klaus. Julian. Kaiser, Gott und Christenhasser. Stuttgart: Klett-Cotta, 2006. 569.

3.Вус, Олег. «Юлиан Апостат. Персидский поход и загадка битви у Туммара 26 июня 363 г.», В: Материалы по археологии и истории античного и средневекового Причерноморья, 11, 271-299, 2019.

3. Маркович, Марія. «Філософсько-релігійні погляди імператора Юліана Відступника», У: Проблеми гуманітарних наук. Серія «Історія», 36, 133-142, 2015.


Покликання:

[1] Констанцій Галл був призначений цезарем східної частини імперії у 351 р; через три роки його вбили за наказом Констанція ІІ.

[2] Сьогодні – Страсбург (Франція).

[3] Юліаном І умовно вважають імператора Дидія Юліана, що правив у 193 р. протягом 66 діб.

[4] Уперше Культ Сонця у якості офіційної релігії запровадив імператор Елагабал (Геліогабал); згодом цю практику продовжив Авреліан.

[5] Для цього імператор також повернув із заслання єпископів-донатистів, -нованіціан та ін.


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s