День в історії
18 квітня 1980 року
Проголошення незалежності Зімбабве
Проголошення 18 квітня 1980 р. незалежності Зімбабве завершило тривалий період політико-дипломатичної кризи, пов’язаної з прагненням білих поселенців домінувати в управлінні Родезії, колишньої самоврядної колонії Великої Британії. Процес врегулювання цієї кризи був одним з головних під час «Холодної війни» та чинником геополітичного протистояння США та СРСР в Субсахарській Африці, не рахуючи впливу Лондона та країн Співдружності.
Колонія Великої Британії Південна Родезія, яка стала самопроголошеною державою Родезією в 1965-1979 рр. мала політичну автономію в межах британської імперської системи з 1923 р. До того, наприкінці XIX ст. територія нинішнього Зімбабве потрапила під контроль Компанії Британської Південної Африки, яку очолював підприємець С. Родс і за прізвищем якого й було названо згодом колонію. Самоврядний статус Південна Родезія здобула, навіть не будучи домініоном на зразок Канади чи Австралії.
1953-1963. Герб Федерації
У 1953-1963 рр. Південна Родезія разом з Північною Родезією та Ньясалендом утворювали Центральноафриканську федерацію, яку Лондон скасував, побачивши зростання африканських націоналістичних настроїв. У 1964 р. новим пре’єр-міністром було обрано Й. Д. Сміта, колишнього військового, який був рішуче налаштований продовжувати існуючий політичний режим та соціально-економічну модель. Сміт виявився авантюрним політиком, якому вдалося на певний час зберегти владу білих поселенців, яких була меншість на противагу африканської більшості.
Очолювана ним партія мала більшість в парламенті, тому вся влада на території Південної Родезії була сконцентрована в руках Сміта, який посів також посаду міністра закордонних справ. Тривала ескалація насильства з боку озброєних груп африканських націоналістів. Вбивство білого чоловіка П. Оберхользера 4 липня 1964 р. стало приводом до зростання напруженості на території Південної Родезії. Невдовзі Африканська Національна Визвольна Армія Зімбабве та Народна Революційна Армія Зімбабве були заборонені, а їхніх керівників було ув’язнено.
Що цікаво, дії Сміта зі збереження влади британців над африканцями викликало обурення з боку Лондона, де його називали «невиправним колоніалістом». Він вирішує скористатися правилом, яке нещодавно запровадила Британія, маючи справу з деколонізацією своїх територій: «жодної незалежності до влади більшості». 11 листопада 1965 р. Й. Д. Сміт проголошує в односторонньому порядку незалежність від Лондона нової держави Родезія, адже Північна Родезія стала Замбією. Такі дії колись вже зробили північноамериканські колоністи в 1776 р., створивши Сполучені Штати Америки. Подібний випадок був на цей раз із Родезією. На карті світу з’явилася родезійська держава, яка не була ніким офіційно визнана, щоправда спочатку визнаючи владу британського монарха Єлизавети II, а з 1970 р. ставши республікою.
Настав період санкцій, ініційованих з боку Великої Британії під егідою ООН. Щоправда, санкції були накладені Солсбері після того як двічі (в 1966 та 1968 рр.) домовитись зі Смітом прем’єр-міністру Великої Британії Г. Вільсону під час зустрічей в Гібралтарі. Родезія виявилася в міжнародної ізоляції, хоча спочатку в досить сприятливому регіональному середовищі: в Південній Африці був расистський за своєю суттю режим апартеїду, Мозамбік ще перебував під владою португальців, Бечуаналенд був нейтральним.
В той час, коли сильні світу цього не могли врегулювати кризу на рівні міжнародних інституцій чи переговорів за допомогою посередників (США, Співдружності), в Родезїі розпочалася війна, що точилася впродовж 1964-1979 рр., де африканські націоналісти втратили понад 10 тис. вбитими, сили Сміта – 1120 осіб, не рахуючи бл. 20 тис. цивільних.
Зрушення на дипломатичному фронті сталися після того, як в 1976 р. відбулися переговори між держсекретарем США Г. Кіссінджером та Й. Смітом. «Човникова дипломатія» перемогла й 24 вересня 1976 р. Сміт оголосив по телебаченню про запровадження влади більшості через 2 роки. Паралельно з цим у 1977-1979 рр. велися переговори з зімбабвійськими націоналістами в Женеві за посередництва Заходу. З 1 червня по 12 грудня 1979 р. країна отримала нову назву Зімбабве-Родезія.
Під час конференції в Ланкастері 1979 р. було вирішено, що спочатку відбудеться повне припинення вогню під моніторингом представників Співдружності. Тоді мав прибути губернатор з Великої Британії задля того, щоб провести загальні вибори, і вже тоді наставала черга проголошення незалежності Зімбабве.
Хараре
Британська влада отримала знову контроль над Родезією 12 грудня 1979 р.. коли до столиці Солсбері (нині Хараре) було направлено губернатора лорда Сомса. Центральна родезійська газета The Herald писала: «Губернатор ступить на грунт Зімбабве-Родезії невдовзі після 2 годин дня, щоб вперше в історії повернути країну під пряме британське управління». Він прибув літаком 13 грудня, проінспектував незначну охорону з Поліції Британської Південної Африки та попрямував до Будинку уряду. Керівник Родезійського фронту та прем’єр-міністр Родезії Й. Сміт відмовився зустрітися з лордом Сомсом.
1979. Robert Gabriel Mugabe
В лютому 1980 р. відбулися вибори, де перемогли сили Африканського Національного Союзу Зімбабве на чолі з Р. Мугабе.
Президент Зімбабве Мугабе, останній генерал-губернатор Південної Родезії
лорд Сомс та принц Чарльз, герцог Уельський
І вже з рук принца Чарльза, герцога Уельського в квітні було надано незалежність Зімбабве під час урочистих святкувань в Солсбері.
1980. Підняття прапору новоствореної держави Зімбабве під час урочистої церемонії на стадіоні Рафуро в Солсбері (нині Хараре). 18 квітня
Герб, утверджений 1981 року
Там, окрім останнього губернатора Південної Родезії лорда Сомса був присутній також прем’єр-міністр Австралії М. Фрейзер, прем’єр-міністр Індії І. Ганді, президент Замбії К. Каунда.
Принцеса Діана та Роберт Мугабе
Також святкування стали відомими виконанням Б. Марлі, написаної ним пісні «Зімбабве».
На честь 2-ї річниці незалежності столицю країни Солсбері було перейменовано в Хараре.
Сучасний вигляд Хараре
Колишні британські компанії відтепер потрапили до впливу керівника, а фактично диктатора країни Р. Мугабе, що був незмінним президентом у 1980-2017 р. і помер 2019 року.
1982. Robert Gabriel Mugabe
За правління Мугабе з одного боку було трохи покращено соціальні стандарти, рівень медицини в країни, проте політична культура залишилися на вкрай низькому рівні. Жінки, хоч і мають формально політичні права, досі не присутні істотним чином у політиці країни. Мугабе безпосередньо причетний до загибелі 3 млн. громадян своєї країни – все через його суспільно-політичний курс та економічну стагнацію: згідно перепису населення 1978 р. в Родезії мешкало 7 млн. осіб, а станом на 2018 р. населення Зімбабве складає 13 млн. осіб, хоча згідно підрахунків демографів нинішнє населення країни мало налічувати 31 млн. осіб, зважаючи на демографічне зростання в 3,5 % щороку і подвоєння кожен 21 рік.
Список використаної літератури:
Arnold G. Africa. A Modern History: 1945-2015. Atlantic Books, 2017.
Cold War in Southern Africa: White Power, Black Liberation. [Ed. by S. Onslow]. Routledge, 2009.
Kenrick D. Decolonisation, Identity and Nation in Rhodesia, 1964-1979. L: Palgrave Macmillan, 2019.
Meneses de F.R., McNamara R. The White Redoubt, the Great Powers and the Struggle for Southern Africa, 1960-1980. L: Palgrave Macmillan, 2018.
White L. Unpopular Sovereignty: Rhodesian Independence and African Decolonization. Chicago and London: The University of Chicago Press, 2015.
Єгор Брайлян
Згадувана композиція:
Cлова пісні:
“Every man gotta right to decide his own destiny
And in this judgment there is no partiality
So arm in arms, with arms, we’ll fight this little struggle
Cause that’s the only way we can overcome our little trouble
Brother, you’re right, you’re right
. . . We gonna fight (we gon’ fight), fight for our rights!
Natty Dread it in-a (Zimbabwe)
Set it up in (Zimbabwe)
Mash it up-a in-a Zimbabwe (Zimbabwe)
Africans a-liberate (Zimbabwe), yeah
No more internal power struggle
We come together to overcome the little trouble . . . “
«Per Aspera» 