Лексикон
Абеляр Петро (П’єр)
(Abaelardus Petrus, Abaillard Pierre)
Абеляр Петро (П’єр) (Abaelardus Petrus, Abaillard Pierre). Нар. бл. 1079 р. у Ле Шале поблизу Нанта; пом. 1142 р. у обителі Сен-Марсель неподалік від Шалон-сюр-Сон; похований на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі. Походив із Бретані, нині територія Франції; писав латинською мовою. Філософ, богослов доби Середньовіччя, один із основоположників схоластичного методу у філософії та богослов’ї. Як письменник відомий передусім завдяки літературно опрацьованому представленню свого конфліктного та суперечливого життєвого шляху, зокрема історії стосунків з філософинею Елоїзою.
Зміст
– Біографія
– Філософія та богослов’я
– Літературна творчість
– Основні збережені праці (крім згаданих у статті)
– Видання основних праць
– Українські переклади
– Література
Біографія
А. народився у сім’ї лицаря Беренґарія та його дружини Луції; був найстаршим із їхніх синів. Вивчав логіку спочатку в Лоші бл. 1093 – 1099 рр. під наставництвом Росцеліна, згодом, бл. 1100 р., у Парижі під наставництвом Гільйома з Шампо. Увійшовши в конфлікт з останнім, А. невдовзі (бл. 1102 – 1105 р.) сам очолює школи у Мелені та Корбеї. Бл. 1108 р., повертається до Парижа і засновує школу на пагорбі Святої Женев’єви; бере участь у публічних диспутах, маючи за суперника, зокрема, колишнього наставника Гільйома з Шампо та його учнів. Бл. 1113 р. починає вивчати богослов’я в школі Ансельма Лаонського; бл. 1114 р. сам очолює катедральну школу при Соборі Паризької Богоматері.
Мешкаючи в оселі Фулберта, каноніка Собору Паризької Богоматері, А. на його прохання дає приватні лекції Фулбертовій небозі Елоїзі. Вчитель і учениця закохуються одне в одного; невдовзі Елоїза вагітніє. 1118 р. у А. й Елоїзи народжується син Астралябій; того ж таки року вони одружуються, проте за наполяганням А. Елоїза оселяється не з ним, а в жіночій обителі Аржантей. Обурений Фулберт разом із родичами оскоплюють А., що великою мірою стає переламним пунктом – як у його особистому житті, так і в кар’єрі інтелектуала.
А. складає чернечу обітницю в абатстві Сен-Дені, Елоїза – в Аржантеї. Бл. 1119 р. А. оселяється у віддаленій обителі, де навчає богослов’я та пише богословські праці. На синоді в Суассоні 1121 р. головний на той час богословський твір А. – «Теологію найвищого блага» (Theologia summi boni) – засуджено як єретичний і спалено, а самого А. спочатку взято під арешт у монастирі Сен-Медар, згодом повернено до Сен-Дені. Після конфлікту з тамтешнім абатом Суґерієм А. засновує власну обитель Параклет неподалік Ножан-сюр-Сен; передає обитель Елоїзі та її сестрам у чернецтві після того, як Суґерій змусив їх піти з Аржантею. Упродовж 1125-1127 рр. А. очолює абатство Сен-Жильда-де-Руї, проте не знаходить спільної мови з тамтешньою братією.
Бл. 1133 р. А. повертається до наставництва в Парижі, де продовжує свої богословські пошуки. Серед слухачів його лекцій був, зокрема, видатний філософ Середньовіччя Йоанн Солсберійський. На синоді в Сані 1140 р. чергове звинувачення в єресі проти А. висуває св. Бернард Клервоський; А. апелює до Апостольського престолу, проте наражається ще й на осудження Папи Іннокентія II та прилюдне спалення своїх праць у Римі. Примиренню А. зі св. Бернардом і зняттю санкцій Папи сприяє абат Клюні Петро Велебний; він же приймає А. у клюнійські монахи. Саме в одній із обителей, що належали до абатсва Клюні, А. помирає бл. 1142 року.
Філософія та богослов’я
Найвагоміший внесок як філософ А. зробив у онтології та філософії мови; досягнення в цих галузях, однак, тісно пов’язані з його працею в ділянці логіки. Саме на основі екзегези античних трактатів з логіки А. розвинув власне вчення про природу універсалій, яке займало проміжну, витонченіше нюансовану позицію між крайнім номіналізмом і крайнім реалізмом, представлених у перших наставників А. – відповідно, Росцеліна і Гійома з Шампо.
У галузі етики А. відомий своїм вченням про моральну оцінку вчинку за критерієм наміру, що лежить у його основі. За деякими версіями, ця частина доробку А., викладена у трактаті «Етика, або ж пізнай самого себе» (Ethica seu scito teipsum) зазнала суттєвого впливу філософії Елоїзи чи й цілковито запозичена у неї.
У богослов’ї, як і у філософії, А. заперечував покликання на авторитет як вирішальний аргумент, натомість наголошував на важливості коректної побудови валідних умовиводів. Настанова А., зокрема, виявилася у збірці авторитетних, але суперечних між собою тверджень щодо різних богословських питань під промовистою назвою «Так і ні» (Sic et non); ці суперечності потребували розв’язку на логічних підставах. Такий підхід, по суті, ліг в основу стандартного схоластичного методу у високому та пізньому Середньовіччі, однак, доведений у А. до крайнощів, став підставою для гострої критики А. з боку сучасників-богословів та звинувачень його в єресі. Показовим з цього огляду стало засудження логічного обґрунтування догми про Тройцю, що його А. виклав у «Теології найвищого блага».
Літературна творчість
Твір, завдяки якому А. здобув ім’я в світовій літературі – автобіографічна «Історія моїх страждань» (Historia calamitatum mearum) – написано бл. 1133 р., незадовго до повернення А. до Парижа. Містить виклад – вибірковий і тенденційний – подій із життєпису А. від початку філософських студій до діяльності на чолі абатства Сен-Жильда-де-Руї. Характерною рисою сюжетної канви «Історії моїх страждань», її головним рушієм є постійний гострий конфлікт. Особливістю твору є також контраст між задекларованою інтенцією А. описувати свої біди та незгоди і фактичним наголосом на моральних та іміджевих перемогах героя (часто із використанням мілітарної метафорики) у численних конфліктних ситуаціях, пов’язаних з його інтелектуальною діяльністю та особистим життям.
«Листування Абеляра й Елоїзи» (Epistulae Abaelardi et Heloisae), яке і згідно з рукописною традицією, і за змістом продовжує «Історію моїх страждань», містить конфлікт іншого характеру: між ставленням А. і Елоїзи до їхніх взаємин після оскоплення А. та вступу їх обох у чернецтво. А. наполягає на гріховності як стосунків між ними до його оскоплення, так і продовження їх у будь-якій формі, крім духовного наставництва; Елоїза, хоч і виявляє покору, погоджуючись з аргументами А., все ж знаходить спосіб щиро і живо донести до адресата (і до читачів) свої почуття, що збереглися, незважаючи на обставини та обмеження. Трагізм цього зіткнення поглядів та почуттів є визначальним для художньої цінності «Листування…» як цілісного літературного твору двох співавторів.
До нас дійшла також поезія А.: коротка дидактична поема «Пісня до Астралябія» (Carmen ad Astralabium) та церковні піснеспіви. Поезія світського, зокрема любовного характеру, про яку Елоїза згадує в «Листуванні…», не збереглася.
Основні збережені праці (крім названих у статті):
«Логіка для початківців» (Logica ingredientibus)
«Діалектика» (Dialectica)
«Бесіди» / «Діалог між філософом, юдеєм і християнином» (Collationes / Dialogus inter Philosophum, Iudaeum, et Christianum)
«Християнська теологія» (Theologia Christiana)
«Шкільна теологія» (Theologia scholarium)
Видання основних праць:
Abélard. Historia calamitatum / Texte critique avec une introduction publié par J. Monfrin. Paris: J. Vrin, 1959.
Muckle Joseph Thomas. The Personal Letters Between Abelard and Heloise // Medieval Studies. 15. 1953. P. 68-94.
Peter Abelard: Collationes / Edited by Giovanni Orlandi with introduction, translation, and notes by John Marenbon. Oxford: Oxford University Press, 2001.
Peter Abailard. Sic et Non / Edited by Blanche Boyer and Richard McKeon. Chicago: University of Chicago Press, 1977.
Petri Abaelardi opera theologica. Vol. 1-6. Turnhout: Brepols, 1969-2008.
Petrus Abaelardus. Dialectica / Edited with an introduction by L.M. de Rijk. Assen: Van Gorcum, 1970.
Українські переклади:
Абеляр. Історія моїх страждань. Листування Абеляра й Елоїзи / Переклав з латинської Р. Паранько. Львів: Літопис, 2004.
Література:
Clanchy M. T. Abelard: A Medieval Life. Oxford: Blackwell, 1997.
Marenbon John. The Philosophy of Peter Abelard. Cambridge: Cambridge University Press, 1997.
Mews Constant. Abelard and Heloise. New York: Oxford University Press, 2005.
Ростислав Паранько
«Per Aspera» 