Олексій Ткаченко. «Розриви» історичного часу як об’єкт філософсько-історичного дослідження. Автореферат дисертації (2016)

Автореферат дисертації (2016)

Олексій Ткаченко

«Розриви» історичного часу

як об’єкт філософсько-історичного дослідження

Italian-Baroque.jpg


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І. І. МЕЧНИКОВА

ТКАЧЕНКО ОЛЕКСІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 115.000.9 : 316.3 : 159.937 : 115 (043.3)

«РОЗРИВИ» ІСТОРИЧНОГО ЧАСУ ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКО- ІСТОРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата філософських наук

Одеса – 2016

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та методології пізнання Одеського національного університету імені І.І.Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор ДОВГОПОЛОВА Оксана Андріївна, професор кафедри філософії та методології пізнання Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор ДОБРОЛЮБСЬКА Юлія Андріївна, завідувач кафедри всесвітньої історії та методології науки Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського

кандидат філософських наук, доцент, БІЛА Орися Ігорівна, завідувач кафедри філософії Українського Католицького університету

Захист відбудеться «6» жовтня 2016 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.09 в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова МОН України за адресою:                                                                                          

65029, м. Одеса, вул. Новосельського, 64, ауд. 6.

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Мечникова МОН України за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Друга половина ХХ – початок ХХІ ст. супроводжувалась переглядом концептуальних методологічних основ у філософсько-історичній думці. Реальність ХХ сторіччя виявилась настільки катастрофічною, що модерністське розуміння історії як передбачуваного процесу, організованого руху людського суспільства до відомої мети, перестало працювати. Друга половина ХХ століття ознаменувалася початком пошуків в галузі колективних уявлень, зокрема колективної та історичної пам’яті. Історичні уявлення вперше стали самостійним об’єктом дослідження, набувши рівноправного статусу з «об’єктивною» історичною реальністю.

Філософія історії другої половини ХХ століття змушена реагувати на конкретні соціальні проблеми, стаючи не тільки теоретичною дисципліною, а й засобом соціальної терапії. Необхідність відходу від телеологічних схем інтерпретації історичного процесу породила різноманітні реакції як з боку історичної думки, так і з боку філософської теорії. Це співпало з «бунтом проти метанарративів» після Другої Світової війни. Загальний інтерес філософії історії до можливостей «нестандартного» розвитку часу позначається появою безлічі просторових метафор для опису історичного часу («складка», «щілина», «петля», «подія-на-межі» тощо). Ми бачимо, що теоретики, як правило, винаходять спеціальні терміни для позначення будь-якої ситуації порушення «нормальної» течії історичного часу.

Різноманітність нових способів конструювання схем історичного процесу породжує необхідність концептуалізації підходів до нелінійних інтерпретацій перебігу історії. Нам видається плідним концептуалізувати поняття «розриву» історичного часу як найбільш радикального варіанту подібного порушення.

Саме в проблемі «розривів», на наш погляд, концентрується суть того повороту, який відбувається в філософсько-історичній думці з другої половини ХХ ст. Якщо мислителі XVIII – XIX ст. концентрувалися в своїх побудовах на ідеї лінійності, то специфіка нового мислення виявляється саме там, де теоретики звертаються до ідеї «розриву». Для українського наукового простору подібна концептуалізація є особливо актуальною не тільки в силу певного відставання від європейських і світових традицій, а й у силу травматичності функціонування історичної пам’яті в межах держави.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Досліджуваний феномен з числа тих, питання про які неможливо було поставити ще в XIX ст. в силу специфіки розвитку історичної думки. Вже в ХХ сторіччі схожі феномени були описані В. Беньяміном, а також у роботах дослідників, які розробляють беньямінівську модель:      О. Петровської, В. Єрмоленка, Д. Агамбена. Теоретичні варіанти осмислення «розривів» були представлені частково у Ф. Артога та в роботах В. Мільчиної, перекладачки його книг, Ф. Анкерсміта, Х.-У. Гумбрехта, Р. Козеллека та ін. Окремий блок досліджень, в рамках якого теоретики звертаються до проблеми «розриву», становлять дослідження історичної пам’яті, особливо в роботах М. Хальбвакса, Х. Арендт, П. Нора, Я. Ассмана, А. Ассман, в яких представляються певні теоретичні розробки в області колективної пам’яті, а також в роботах дослідників, що описують конкретні варіанти «розривів» пам’яті:

Й. Іерушалмі, О. Борозняка, Я. Зерубавель, М. Копосова, О. Трубіної, С. Ушакіна та ін. В рамках історії філософії для дисертаційного дослідження важливі роботи О. Каменських, соціальної філософії та філософії історії – О. Довгополової. Так як проблема не може бути розглянута тільки з точки зору однієї дисципліни, в роботі використовуються наробки інших дисциплін. До проблеми також зверталися з точки зору історичних підходів, зокрема: П. Біциллі, Х. Вельцер, Х. Кьонінг, П. Аксьонов, А. Бусел, П. Гайденко; у соціологічних дослідженнях – Є. Москаленко та Т. Сафонова. В міждисциплінарному полі українського філософсько-історичного пошуку склалися засади для вивчення проблеми «розривів» історичного часу. Так, підґрунтям для даного дисертаційного дослідження стали роботи О. Білої, Я. Грицака, Ю. Добролюбської, В. Єрмоленка, О. Мішалової, О. Халапсіса, О. Філоненка, Н. Яковенко тощо. Проте, не дивлячись на значний інтерес до проблеми, поняття «розриву» історичного часу не ставало об’єктом спеціального дослідження. Ускладнює ситуацію також упевненість впливових дослідників Голокосту (а саме в цьому контексті з’явилися перші концепції «розривів» історичного часу) в унікальності природи катастрофи та неможливості застосування методології її дослідження для аналізу інших «розривів» історичного часу. Сьогодні накопичилась значна кількість термінів та метафор, за допомогою яких описується феномен «розриву» історичного часу. В даному дисертаційному дослідженні автор намагається подолати цю множинність, узгодити кожен з цих термінів та визначити їх специфіку, а також довести можливість дослідження «розриву» як інваріантного елемента історичної свідомості.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри філософії та методології пізнання: «Дослідження філософсько-методологічних, культурологічних та теоретико-системних аспектів пізнання та знання» (№ 224) (номер державної реєстрації 011U005724). Тема дисертаційного дослідження була затверджена на засіданні Вченої ради ОНУ імені І. І. Мечникова (протокол №9 від 26 травня 2016 року).

Метою дисертаційного дослідження є концептуалізація поняття «розрив» історичного часу в філософсько-історичному дослідженні.

Для досягнення мети поставлено ряд задач:

  • виявити теоретико-методологічні передумови постановки проблеми «розривів» історичного часу у філософії історії ХХ сторіччя;
  • розробити теоретико-методологічні засади для вивчення проблеми «розривів» історичного часу;
  • визначити поняття «розрив» історичного часу у філософсько-історичній перспективі;
  • систематизувати різні варіанти опису та осмислення «розривності» історичного часу;
  • розкрити евристичний потенціал досліджень «розривів» історичного часу в аналізі природи феномену історичної свідомості;
  • виявити та описати інваріантні механізми «розривів» історичного часу у традиціях релігійної думки та у світських ідеологічних системах;
  • довести актуальність проблеми «розривів» історичного часу для сучасної історичної свідомості шляхом аналізу продуктів сучасної масової культури та масмедіа;
  • довести вкоріненість відчуття «розриву» в функціонуванні сучасної історичної пам’яті.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступають способи переживання «розривів» історичного часу в європейській історичній свідомості.

Предметом дисертаційного дослідження є форми рефлексії розривів історичного часу в філософсько-історичній традиції.

Методологія і методи дослідження. Основні методи, які використовуються в дослідженні – це герменевтичний (при аналізі текстів) і компаративістський (в більшості випадків необхідно саме в порівняльно-історичному ключі показати розвиток тієї чи іншої ідеї).

Виходячи з того, що дослідження «розривів» історичного часу не мають сталої традиції та постають як низка якісних але розрізнених розвідок, вивчення означеного феномену потребує ретельного опрацювання методологічного інструментарію. У інтерпретації природи історичної свідомості, історичного часу, історичної пам’яті існують діаметрально різні позиції, тому автору дисертації довелося приймати відповідальне рішення на які саме теоретичні елементи він може спиратися у створенні власної методологічної схеми.

Так, автор виходить з такого розуміння сутності історичної свідомості, яке передбачає його формування в рамках раннього юдаїзму (Й. Ієрушалмі, П. Біциллі, Ж. Даніелу), а не в модерну добу (Р. Козеллек). Це надає можливість включити у дослідження джерела домодерних часів, що потребує залучення інструментарію історичної герменевтики (Ж. Ле Гофф, М. Абрамс та ін.). У аналізі «розривів» історичного часу ХХ ст. плідними є прийоми дослідження «щілин» часу (Х. Арендт, Ф. Артог), «режимів історичності» (А. Ассман, Ф. Артог). Таким чином, на даний момент існують методологічні підходи вивчення конкретних «розривів» історичного часу (переважно пов’язані з вивченням Голокосту), але не існує методологічної схеми, що дозволила би вивчати інваріант «розриву».

Використовуючи методологічний потенціал концепції історичної свідомості Й. Рюзена, який виробляє універсальний інструмент аналізу всіх форм знання про минуле, автор дисертації створює власний підхід, що дозволяє об’єднати в одному дослідженні феномени зі сфери історичного знання та історичної пам’яті. Така методологічна позиція дає можливість описувати історичний час як сферу «переживання» (Й. Рюзен, Дж. Агамбен), «конструювання» (Б. Андерсен), «уявлення» та «уявного» (Ж. Ле Г офф, Д. Лоуенталь).

Важливою є запропонована В. Беньяміном та Дж. Агамбеном оптика переживання «розриву» в контексті концепції «месіанського часу». Метафорика «месіанського часу» створює мову, якою можливо описати «розрив», адже найголовніша проблема досліджень «щілин», «подій-на-межі» та «хіатусів» полягає саме у неможливості говорити про них. Важливо, що підходи В. Беньяміна та Дж. Агамбена надають дослідженням проблеми «розривів» подвійну оптику – юдейського месіанства та християнського міленаризму.

Сучасне філософське знання створює можливість виявити в природі історичного знання потенціал миттєвого переключення в інший «режим бачення», що доводить вбудованість ідеї «розриву» в історичну свідомість в цілому. Евристичну    значущість   таких переключень демонструють концепції «симультанності часу» Х.-У. Гумбрехта, «ризомності» Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі.

Автор дисертаційного дослідження доводить плідність використання евристичного потенціалу вказаних концепцій у створенні загальної методологічної схеми дослідження «розривів» історичного часу як необхідної складової історичної свідомості в цілому.

Наукова новизна отриманих результатів. Автором отримані результати і висновки, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

Вперше:

  • поняття «розрив» історичного часу концептуалізовано в якості одного з базових елементів історичної свідомості у філософсько-історичному ракурсі. Поняття «розрив» історичного часу характеризує уявлення про наявність зв’язаного сюжету історії через візію виходу за межі історії. Автор розкриває єдину природу феномену як у релігійних (юдейське месіанство, християнський міленаризм тощо), так і у світських історичних нарративах (марксизм, націонал-соціалізм тощо);
  • розроблено методологічну схему аналізу феномену «розривів» історичного часу, використовуючи концепцію «месіанського часу» В. Беньяміна, «взаємо- зворотного часу» Дж. Агамбена, ідею «нового історичного часу» та наробки у сфері дослідження колективної пам’яті А. Ассман, концепцію «режимів історизму» Ф. Артога, «минулого майбутнього» Р. Козеллека, «піднесеного історичного досвіду» Ф. Анкерсміта, «сучасної історії» Х.-У. Гумбрехта, визначення та дослідження способів функціонування історичної свідомості Й. Рюзена, підхід до дослідження «світу уявного» Ж. Ле Гоффа. Автор використовує потенціал конструктивістської настанови розуміння природи історичної свідомості як підґрунтя для створення з названих елементів єдиної діючої методологічної схеми, що дозволяє продуктивно досліджувати феномен «розривів» історичного часу;
  • встановлено, що феномен «розривів» історичного часу у вигляді особливого способу переживання людиною свого існування в історії є інваріантною характеристикою історичної свідомості в цілому, що дозволяє автору скорегувати існуюче в філософсько-історичному знанні переконання про формування історичної свідомості в модерні часи;
  • акцентовано увагу на тому, що дослідження феномену «розривів» історичного часу стало можливим тільки з другої половини ХХ ст. завдяки, з одного боку, спробі описати катастрофічні події середини століття, а з іншого – кризі метанарративів, виникненню конструктивістської настанови інтерпретації соціальних явищ, відкриттю феномену колективної пам’яті тощо;
  • сформульовано визначення «розривів» історичного часу як складової історичної свідомості, що концентрує уявлення про порушення континуальності історичного процесу у вигляді «переривання» історичного часу, тимчасового «випадіння» із нього, його зсувів, «повернення» до минулого, а також «провалів», «рефреймування», «щілин» у історичній пам’яті.

Уточнено:

  • систематизацію варіантів опису та осмислення «розривів» історичного часу;
  • способи реалізації феномену «розриву» історичного часу у юдейському месіанстві та у християнському міленаризмі;
  • вплив травматичності соціального буття на формування уявлень про «розрив» історичного часу та історичної пам’яті;
  • можливості дослідження в єдиному методологічному полі «розривів» історичного часу та історичної пам’яті.

Отримало подальший розвиток:

  • інтерпретація співвідношення між релігійними та світськими варіантами міленаризма та месіанства;
  • потенціал дослідження в єдиному методологічному полі феноменів з різних соціальних площин (фольклор, ідеологія, соціальна міфологія);
  • ідея спільної природи історичного знання та історичної пам’яті як феноменів колективних уявлень в рамках наробок нарративістської філософії історії;
  • розширення сфери дослідження «розривів» історичного часу. Доведено, що цей феномен не є унікальним для ХХ ст., а є базовим елементом історичної свідомості.

Науково-теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

Результати дослідження мають переважно методологічний характер, тому можуть бути використані для прояснення методів дослідження історичного часу. Крім того, результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці навчально-методологічних посібників, для розробки курсу з філософії історії, методології історичного дослідження, соціальної філософії, оскільки торкаються ряду найбільш проблемних місць для цих дисциплін: уявлення про структуру історичного процесу, про роль особистості, соціуму в «творінні» історії, про роль колективної пам’яті та колективних травм тощо. Крім того, елементи дослідження використовуються у програмах неформальної освіти, зокрема: «Hubs of History» (група неформальної освіти на базі Impact Hub Odessa, з березня 2016 р.).

Індивідуальний внесок здобувача. Дисертаційна робота здобувача наукового ступеня кандидата філософських наук виконана автором самостійно. Ідеї, концептуальні положення та висновки дисертаційного дослідження належать його автору. Використання та цитування в ході дослідження робіт інших вчених оформлено відповідно до загальних бібліографічних вимог ДАК України.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження пройшли апробацію на наукових конференціях та форумах: всеукраїнська конференція студентів та аспірантів XV, XVI і XVII читання пам’яті Г. В. Флоровського (Одеса, жовтень 2012, 2013 та 2014 рр.); конференція «В пошуках втраченої реальності. Проблема реальності в сучасному гуманітарному дискурсі» (Одеса, листопад 2012); міжнародна заочна конференція «Актуальні проблеми гуманітарних та соціальних досліджень» (Новосибірськ, листопад 2012); міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні науки філософського факультету- 2013» (Київ, квітень 2013); ІХ Таврійські Читання «Анахарсіс» (АР Крим, с. Піщане, вересень 2013); круглий стіл «Історична свідомість, або що означає жити в історії?» (Одеса, жовтень 2013); XI міжнародна науково-теоретична конференція «Про природу сміху» (Одеса, квітень 2014 року); міжнародний науково-освітній семінар «Людський вимір часу: антропологія історичного» (Росія, Перм, серпень 2014 року). В ході роботи над дисертацією апробація відбувалася також в рамках роботи аспірантського семінару філософського факультету ОНУ імені І. І. Мечникова, у програмі співробітництва ОНУ імені І.І. Мечникова з Центром Чейза (Єврейський університет Ієрусалима, Ізраїль), проекті «Культура примирення: нова історична свідомість в Україні» (за підтримки Міністерства іноземних справ ФРН, вересень- грудень 2015 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в чотирьох статтях, опублікованих у спеціалізованих наукових виданнях, зареєстрованих ДАК України, та в одній статті, яка була опублікована в міжнародному рецензованому журналі «Європейський філософський і історичний дискурс», двох інших статтях та у чотирьох збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації зумовлена поставленою метою та дослідницькими завданнями. Робота складається з вступу, трьох розділів (перший розділ – теоретична частина, другий розділ присвячено «розривам» історичного часу, третя – «розривам» історичної пам’яті), чотирнадцять підрозділів, загальних висновків та списку використаної літератури із 214 найменувань. Повний обсяг роботи складає 190 сторінок, з них 171 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступній частині проводиться обґрунтування актуальності теми дослідження, визначається мета роботи, задачі, об’єкт та предмет дослідження, його теоретико-методологічна основа. Аналіз ступеня наукової розробленості теми показує заглибленість дослідження у міждисциплінарне поле (філософія історії, методологія історії та ін.).

Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи вивчення історичного часу у філософсько-історичному дослідженні» розкриває проблемність постановки питання про «розриви» історичного часу у філософії історії.

Підрозділ 1.1 «Криза ідеї «лінійності» у європейській філософській та історичній теорії» висвітлює процес перегляду «лінійного» бачення історичного процесу, що домінував в філософсько-історичній думці протягом XIX ст. Автор експлікував «лінійне» розуміння природи історичного процесу в філософсько- історичній рефлексії, прослідкувавши єдиний «сюжет» історії від Августина до Просвітництва (Вольтер, А. Р. Ж. Тюрго, Н. де Кондорсе, та ін.). Автор проаналізував специфіку лінеарних історіософських побудов в концепціях Й. Гердера, І. Канта, Г. В. Ф. Гегеля, К. Маркса, О. Конта, Г. Спенсера, Ф. Ніцше, О.

Шпенглера, А. Тойнбі тощо. Автор демонструє, що кожен варіант сумніву у непорушності лінеарного розуміння історії фіксує увагу теоретиків на можливих «аномаліях» історичного розвитку, що створює передумови постановки питання про «розриви» історичного часу.

У підрозділі 1.2 «Роль «антропологічного повороту» філософсько-історичної думки в постановці питання про «розриви» історичного часу» проаналізовано напрямок трансформації концептуальних основ філософсько-історичної думки, пов’язаний з методологічними настановами «школи Анналів». На основі аналізу теоретичних пошуків представників цього напрямку (М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель, Ж. Ле Г офф тощо) виявлено передумови можливості вивчення «розривів» історичного часу. Показано евристичний потенціал досліджень «світу уявного» (Ж. Ле Г офф) для фіксування «розривів» історичного часу в історичних джерелах. Доведено значущість досліджень річища «школи Анналів» для відходу від жорстко лінійного бачення історії (дослідження «режимів часу» в роботах Броделя тощо). Жоден представник «школи Анналів» не вивчав «розриви» історичного часу, але автор дисертації експлікує з їхніх наробок елементи, методологічно плідні для аналізу зазначеного феномену: міждисциплінарне схоплювання джерел різної природи, що дозволяє бачити загальний горизонт історичної свідомості та залучати до дослідження джерела, відкинуті позитивістською історичною наукою (фольклорні оповідання, фабліо, екземпля тощо). Звернення до концепцій представників «школи Анналів» надало автору можливість зробити висновок про можливість вивчення явища історичної свідомості через наявність уявлень про «розрив» в історичних візіях різних часів.

Підрозділ 1.3 ««Лінгвістичний поворот» та постмодерністська рефлексія «розривів» історичного часу». Протягом ХХ ст. у гуманітарному знанні відбувається переосмислення буття людини у мові та природи мови як окремої реальності. Розуміння принципової значущості мови як конструкта для формування проекту життя людини дозволяє розглядати історичний час як цілком незалежний від «об’єктивного» астрономічного часу. Філософсько-історична думка відкликається на ці відкриття появою нарративістської філософії історії (А. Данто, Х. Уайт), що зосереджується на розповіді про минуле та на «сюжеті» історії, який розгортається між минулим та майбутнім. Автор доводить, що нарративістська настанова, сформована розумінням приналежності історичного знання до сфери «уявного», створює умови для фіксування погляду дослідника, зокрема, на моментах «аномального» переживання часу. А це й є «розрив». В дисертації зафіксовано, що Ф. Анкерсміт, розвиваючи нарративістську настанову, відкрив інтенцію «розриву» в самій природі історичного знання (метафора «дірки у хмарах»). Автор збагачує картину впливу «лінгвістичного повороту» на зростання уваги до проблеми «розривів» історичного часу аналізом бачення М. Фуко «дискретності» історичного часу.

Підрозділ 1.4 ««Аісторичне реконструювання» Вальтера Беньяміна та Джорджо Агамбена як спосіб осмислення «розриву»». Застосований В. Беньяміном та Дж. Агамбеном інструментарій аналізу переживання «розриву» зсередини (концепції «месіанського» часу В. Беньяміна та «часу кінця» Дж. Агамбена) автор дисертації поклав в основу власної методологічної схеми дослідження «розривів» історичного часу. На відміну від теоретиків, що вбачають унікальність у розглянутому ними феномені, В. Беньямін та Дж. Агамбен переводять «розриви» у площину метафоричної есхатології, що дозволяє розглядати «розрив» як інваріантний елемент історичної свідомості. Ядро авторської методологічної схеми доповнюється в цьому контексті методом «аісторичного реконструювання» (В. Кебуладзе), що передбачає реконтекстуалізацію об’єкту дослідження заради виявлення додаткових сенсів (так працює беньямінівська метафора «колекціонера»).

Підрозділ 1.5 «Філософія історії у пошуках способу інтерпретації історичного процесу поза ідеї метанарративу» демонструє методологічний потенціал так званих просторових метафор в філософії ХХ століття для досліджень «розривів» історичного часу, що зафіксовані в концепціях часових «щілин» Х. Арендт, «просвітів» в сприйнятті минулого Ф. Анкерсміта (частина концепції «піднесеного історичного досвіду»), слоїстого бачення минулого в концепціях «режимів історичності» Ф. Артога, «петлів» часу А. Ассман, «ризоми» Дельоза та Гваттарі, «симультанності» часу в концепції Х.-У. Гумбрехта. Розкривається методологічний потенціал метафор насилля над часом («хроноциду») М. Епштейна. «Розриви» історичного часу аналізуються в сучасних філософсько-історичних побудовах переважно за допомогою просторових метафор, що розкриває потенціал метафорології для вивчення вказаного феномену. Цей потенціал автор використовує для створення елементу власної методологічної схеми.

Розділ 2 «Способи репрезентації уявлень про «розриви» історичного часу у історичній свідомості» містить аналіз конкретних історичних текстів в контексті виявлення описань «розривів» історичного часу.

Підрозділ 2.1 «Філософсько-історичнарефлексія базових елементів «сюжету» історії в контексті інтерпретації природи історичної свідомості» містить результати авторського філософсько-історичного аналізу базових елементів історичного нарративу (початок, кінець, сенс) на матеріалах текстів, що представляють авраамічні релігійні традиції. Аналізуються тексти, що містять картини юдейської та християнської есхатології, месіанства та мілленарізма. Виводиться поняття «розриву» історичного часу в філософсько-історичній спадщині Аврелія Августина. Створюється єдина оптика бачення авраамічного «розриву» історичного часу в контексті аналізу не тільки релігійних текстів, але й теоретичних концепцій М. Абрамса, Й. Ієрушалмі, Г. Шолема та інших. Доводиться можливість використання єдиного методологічного інструментарію для аналізу джерел різних епох та ідеологічної спрямованості.

Підрозділ 2.2 «Міфи про Золотий вік у філософсько-історичній рефлексії в контексті проблеми «розривів» історичного часу» розкриває значення феномену юдейського месіанства для розуміння природи «розривів» історичного часу. За допомогою теоретичних настанов В. Беньяміна та аналізу конкретних прикладів репрезентації юдейського месіанства доводиться, що саме в цьому контексті формується філософсько-історична рефлексія «розривів» історичного часу. Автор аналізує еволюцію юдейського месіанства від епохи Давида та Соломона до періоду Хаскали та робить висновок про нагнітання присутності елементів переживання «розриву» історичного часу; розкриває приховану «полеміку» з християнським розумінням «розриву»; пропонує періодизацію юдейського месіанства.

У підрозділі 2.3 «Християнські ідеї існування людства поза історією та поза часом у вигляді «розривів» історичного часу» розкривається сутність та особливості християнського міленаризма як «розриву» історичного часу. Автором показано, як ідея «розриву» історичного часу реалізується в інтерпретації можливості існування людства поза історією. Простежується репрезентація ідеї «розриву» історичного часу в християнському міленаризмі від раннього християнства до Реформації. Автор диференціює проекти пасивного потрапляння у Тисячолітнє Царство процвітання (ранньохристиянські очікування) та встановлення «месіанських часів» силоміць (Мюнстерська комуна).

У підрозділі 2.4 «Позарелігійне «випадіння» із історичного часу у

середньовічній народній свідомості» аналізуються описання «розривів» історичного часу в середньовічному європейському фольклорі (на прикладі текстів середньовічного фабліо «Країна Кокань»). Особливістю такої моделі є можливість довільного повернення з простору без часу в «історію». Виявлення цієї моделі серйозно розширює обрій дослідження феномену «розриву» історичного часу та демонструє наявність уявлень про «розриви» не тільки на рівні теологічної та філософсько-історичної рефлексії, але й на рівні народної свідомості. Така оптика дозволяє автору довести, що уявлення про «розриви» історичного часу є невід’ємною характеристикою історичної свідомості в цілому.

У підрозділі 2.5 «Візії «розривів» історичного часу у філософсько-історичних конструкціях секулярних ідеологічних проектів» аналізуються ідеї запуску «нової ери» в проектах Французької революції XVIII ст., марксистських ідеях розриву з минулим в процесі будування комуністичного майбутнього, націонал – соціалістичних проектах Третього Рейху. Доводиться змістове співпадіння такого елементу сюжету історії як «розрив» у вже розглянутих месіанських, міленаристських проектах та секулярних ідеологічних побудовах модерної доби. Доводиться можливість «перекладу» одного й того самого елементу сюжету історії з мови релігійного нарративу на мову секулярного ідеологічного проекту.

У підрозділі 2.6 «Ігри з часом як один із способів «розриву» та подолання історичного часу» аналізуються варіанти «розривів» історичного часу в сучасному медіа-просторі та масовій культурі. Матеріалом для аналізу стали репрезентативні продукти касового кіно, комп’ютерні ігри, медіа-проекти. Медіа-простір демонструє ігрові макаронічні побудови, складені з фрагментів «розірваного» часу. Історичний час медіа-простір не бачить як цільний – ідея «розриву» історичного часу є вкоріненою в сучасну масову культуру. Доведено плідність методологічного підходу, використаного автором в дослідженні простору масової культури та медіа- простору. Цей підхід базується на використанні методологічного інструментарію концепцій «минулого майбутнього» Р. Козеллека, «сучасної історії» Х.- У. Г умбрехта та «ризоми» Ж. Дельоза та Ф. Г ваттарі.

У розділі 3 «Соціальні виміри репрезентації «розривів» історичного часу» аналіз «розривів» історичного часу проводиться на базі такої специфічної сфери історичної свідомості як історична пам’ять.

Підрозділ 3.1 «Осмислення колективної та історичної пам ’яті у філософсько- історичній теорії ХХ сторіччя». Автор доводить наявність прийому аналізу «петлі пам’яті» вже в концепції «соціальних рамок» пам’яті М. Хальбвакса. П. Нора природу сучасної історичної пам’яті пояснює розривом між темпами історичного розвитку та «природними» способами формування колективної пам’яті. Особливого значення проблема «розриву» історичного часу набуває в дослідженнях А. Ассман. Автор демонструє методологічний потенціал концепції «архіву та канону» історичної пам’яті А. Ассман, що ілюструє «переключення» режимів пам’ятання внаслідок різкого розвороту («розриву») політики держав.

Підрозділ 3.2 «Травматичність історичної пам ’яті першої половини ХХ

сторіччя як одна з причин «розривів» пам ’яті» розкриває методологічний потенціал досліджень історичної травми в аналізі «розривів» історичного часу. Показано, що ряд теоретиків (Х. Арендт, Ф. Артог, А. Ассман) виводять відчуття «розриву» від катастрофи Шоа. Автор доводить, що саме в контексті досліджень Шоа та Другої Світової війни формуються основні методологічні настанови аналізу «розривів» історичного часу (такі як «провали», «рефреймування», «щілини» та ін.). Розкрито як методологічну плідність, так і обмеженість дослідження «розривів» історичного часу за допомогою методології аналізу історичної пам’яті.

Підрозділ 3.3 «Роль «рефреймування» та «провалів» в процесі конструювання колективної пам ’яті». Автор аналізує специфіку історичної свідомості в контексті катастрофічних подій на матеріалі функціонування офіційної політики пам’яті у післявоєнних європейських державах (ФРН, НДР та СРСР). Автором досліджуються конкретні способи «зшивання» «розривів» історичної зв’язаності в контексті використання ідеологічного інструментарію. Показано механізми формування «провалів» колективного пам’ятування на «зворотньому боці» конструкту історичної пам’яті. Автор також звертається до розповсюджених історичних ігор та реконструкторства й доводить, що вони є свідченням наявності історичного зіяння, тобто «розриву». Розкрито механізм особистісного включення у «незавершене минуле». Автор розкриває плідність та небезпеку наявності «розривів» історичного часу для функціонування суспільства (заглибленість у переживанні минулого виливається в агресивну нездатність творити майбутнє та жити в ситуації історичних змін).

У висновках підведені підсумки дослідження, сформульовано визначення «розривів». Поставлена мета (концептуалізація поняття «розрив» історичного часу в філософсько-історичному дослідженні) виконана. Для підсумку можна виділити такі положення:

  1. Виявлено теоретико-методологічні передумови постановки проблеми «розривів» історичного часу у філософії історії ХХ ст. Криза «лінійного» розуміння історичного процесу у XIX ст. сформувала інтерес до «розривності» історичного часу як своєрідної «антилінійної» концепції. «Антропологічний поворот» створив підґрунтя для дослідження «розривів» історичного часу, звернувши увагу на людину історичну, на її ментальність. Нарративістська філософія історії довела конструктивну природу історичного знання, яке існує у вигляді «сюжету» та може містити «розриви» та переключення лінії розповіді. Постмодерністська настанова у філософії історії дозволяє побачити мозаїчність та «ризомність» історичної свідомості.
  2. В ході роботи було створено методологічну схему дослідження феномену «розривів» історичного часу. Ядро цієї схеми автор будує навколо визначення поняття «історична свідомість» Й. Рюзена (темпоральне відчуття індивіда, що будує своє життя з огляду на історичне минуле як соціальний конструкт). Теоретико- методологічне підґрунтя авторського розуміння історичної свідомості містить настанову конструктивістської та «ризомної» природи будь-якого історичного знання.

Перший блок авторської методологічної схеми складається з елементів інструментарію В. Беньяміна (робота «колекціонування» у пошуку «моменту – хвіртки») та Дж. Агамбена (концепція «часу кінця»), що дозволяють аналізувати зсуви історичного часу як вони віддзеркалюються у свідомості «людини історичної».

Другий блок складається з методологічних побудов, що дозволяють виявити вбудованість поняття «розриву» у саму природу історичного знання: метафори «розриву у хмарах» або симультанності історичного моменту (П. Біциллі, Й. Хейзінга, Ф. Анкерсміта, Х.-У. Гумбрехт).

Третій блок побудований з методологічного інструментарію досліджень історичної пам’яті: аналіз «переживання» моменту минулого в контексті функціонування колективної пам’яті (М. Хальбвакс), «щілин між минулим та майбутнім» (Х. Арендт, Ф. Артог), розриву між історією та пам’яттю (П. Нора), «floating gap» (Я. Вансіна, Я. Ассман, О. Хазанов), зіяння між «архівом» та «каноном» пам’яті та їхня рухливість (А. Ассман).

Дана методологічна схема дозволяє вивчати феномен «розривів» історичного часу як інваріант історичної свідомості.

  1. У дисертаційному дослідженні сформульовано визначення «розривів» історичного часу як складової історичної свідомості, яка концентрує уявлення про порушення континуальності історичного процесу у вигляді «переривання» історичного часу, тимчасового «випадіння» із нього, його зсувів, «повернення» до минулого, а також «провалів», «рефреймування», «щілин» у історичній пам’яті. Дане визначення дозволило об’єднати у єдиному дослідженні проблеми «розривів» історичного часу та історичної пам’яті, які традиційно розглядаються окремо.
  2. Було узагальнено різноманітні варіанти репрезентації феномену «розривів» історичного часу, які окремо досліджувалися в філософських, історичних, соціологічних дослідженнях. Серед них: юдейське месіанство (від пророцького та талмудистського до кабалістичного), християнський міленаризм (від раннього до протестантського), світський хіліазм (проекти Французької революції ХУШ ст., марксистської ідеології, націонал-соціалізму), варіанти тимчасового «випадіння» з історичного часу у народній історичній свідомості Середньовіччя («Країна Кокань» та ін.), сучасні медійні варіанти «розривів».
  3. Автор довів, що в основі історичної свідомості взагалі лежить не тільки ідея зв’язності та закономірності (як декларує модерністська філософія історії), але й ідея «розриву». Історія постає драматичним процесом, який запускається катастрофічною подією. У цьому контексті сенс історії бачиться у виході з цієї драми, яка може здійснитися за допомогою нового «розриву». Більш того, змістоутворюючі моменти історії в різних варіантах історичної свідомості виявляються «розривами». Внаслідок цього, вивчення «розривів» можливо з використанням матеріалів як релігійної історії, так і теоретичних й ідеологічних побудов XIX – XX ст.
  4. Доведено вкоріненість відчуття «розриву» в функціонуванні сучасної історичної пам’яті через аналіз як теоретичних інтерпретацій роботи історичної пам’яті, так і конкретних форм прояву «розривів» історичної пам’яті. Так, вже в одного з засновників дослідження колективної пам’яті М. Хальбвакса з’являється «розривність» як одна з характеристик її функціонування. Схожим чином це підкреслює і Х. Арендт в концепції «щілин між минулим та майбутнім», а А. Ассман в концепції «архіву та канону» таку «розривність» вводить як нормальну форму роботи історичної пам’яті «рефреймування». У дослідженні автор показує варіанти «рефреймування» на прикладі післявоєнної меморіальної політики у ФРН, НДР та СРСР.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Статті у фахових наукових виданнях та виданнях, включених в міжнародні науковометрічні баз:

  1. Ткаченко А. К портрету исторической реальности в современном сознании: механизмы «разрывов» исторического времени // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. – Симферополь, 2014. – Т. 27 (66). – № 1 – 2. – С. 160-167.
  2. Ткаченко А. Серьезное в смешном: образы «Страны Кокань» в контексте проблемы «прерывания» исторического времени в средневековом сознании // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 2 (18). Сміх у світі культури. – Одеса : ОНУ імені І.І.Мечникова, 2012. – С. 37-43.
  3. Ткаченко А. Теоретико-методологическое значение кризиса идеи «линейности» исторического развития для постановки проблемы «разрывов» исторического времени // Актуальні проблеми філософії та соціології. – 2015. – № 6. – С. 145-150.
  4. Ткаченко А. Феномен «разрывов» исторического времени в иудейской мессианской традиции // Гілея : науковий вісник : збірник наукових праць / гол. ред. В. Вашкевич. – К. : Гілея, 2014. – Вип. 88 (9). – С. 133-138.
  5. Ткаченко О. В очікуванні Тисячолітнього Царства: ідея «розриву» історичного часу в християнському міленаризмі пізньої античності та в середньовіччі // EVROPSKY FILOZOFICKY A HISTORICKY DISKURZ. – 2015. – Vol 1. – P. 28-38.

Інші публікації

  1. Ткаченко А. Проблема прерывания времени в средневековом сознании // Эсхатос-II: философия истории в контексте идеи предела. – Одесса: ФЛП «Фридман А. С.», 2012. – С. 68-74.
  2. Ткаченко А. Иудейское мессианство и христианский милленаризм в контексте идеи «разрыва» исторического времени // Иудаика в Одессе. сб. статей по итогам работы программы по иудаике. – Вып. 3. – Одесса: Фенікс, – С. 43-70.
  3. Ткаченко А. Серьезное в смешном: «Страна Кокань» в контексте идеи «прерывания» исторического времени // Матеріали XIII – XVI наукових читань пам’яті Георгія Флоровського (2010 – 2013 рр.). – Вип. III. : збірка наукових праць. – Одеса : Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, – С. 273-274.
  4. Ткаченко А. Изучение «прерывания» исторического времени как методологический прием в философии истории // Актуальные проблемы гуманитарных и социальных исследований. Материалы Х Региональной научной конференции молодых ученых Сибири в области гуманитарных и социальных наук. – Новосибирск, 2012. – 342 с.
  5. Ткаченко А. Что видно в «разрывах» времени? К портрету исторической реальности в современном сознании // Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету – 2013», 16 – 17 квіт. 2013 р. : [матеріали доповідей та виступів] / редкол. : А. Конверський [та ін.]. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2013. – Ч. 8. – С. 226-228.
  6. Ткаченко А. Механизмы «разрывов» исторического времени // Збірка матеріалів наукового товариства студентів, аспірантів та молодих вчених. – Одеса : Репозитарій наукової бібліотеки ОНУ імені І. І, Мечникова, – С. 22-23.

АНОТАЦІЇ

Ткаченко О.В. «Розриви» історичного часу як об’єкт філософсько- історичного дослідження. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія та філософія історії. – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова МОН України, Одеса, 2016.

Дисертацію присвячено актуальній на сьогодення проблемі «розривів» історичного часу. Автор ставить за мету концептуалізувати поняття «розрив» історичного часу, яке й досі не має чіткого визначення та широкого використання. В роботі створено методологічну схему дослідження феномену «розривів» історичного часу, яка містить наробки теоретиків та дослідників, що зверталися до цього феномену прямо чи опосередковано. Також демонструються теоретико- методологічні передумови звернення до проблеми «розривів» історичного часу з кінця XIX до кінця ХХ ст., показані та класифіковані різноманітні варіанти «розривів» історичного часу та пам’яті.

Ключові слова: «розриви» історичного часу, історична свідомість, філософія історії, соціальна філософія.

Ткаченко А.В. «Разрывы» исторического времени как объект философско­исторического исследования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. – Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова МОН Украины, Одесса, 2016.

Диссертация посвящена проблеме «разрывов» исторического времени, актуальность которой в настоящий момент усиливается как наличием многочисленных исследований конкретных примеров «разрывов» (таких, как Холокост), так и многочисленными примерами описаний хиатусов и петель времени в массовой культуре. В диссертации концептуализируется понятие «разрыва» исторического времени. В работе автором выявлены теоретико-методологические предпосылки постановки проблемы «разрывов» исторического времени в философско-исторической рефлексии ХХ в. Автор показывает, каким образом кризис «линейного» видения исторического процесса создал основу для появления исследовательского интереса к проблеме «разрывов». Показано, что «антропологический поворот» продолжает с новой силой критику «линейности», акцентируя внимание на новых для философско-исторической мысли темах: интерес к «человеку историческому» и его ментальности; междисциплинарность философско-исторического исследования; использование новых источников философско-исторического познания и др. Автор акцентирует внимание на том, что нарративистская философия истории доказала конструктивистскую природу исторического знания в целом (в виде рассказа), а именно в рамках такого понимания и возможны «разрывы» (как переключения между различными рассказами). Автор аппелирует также к постмодернисткой установке в философии истории, благодаря которой можно увидеть «ризомную» природу исторического сознания (именно в таком варианте возможны современные «разрывы» исторического времени).

В диссертационном исследовании автор создает методогическую схему исследования феномена «разрывов» исторического времени. В ее основу автор положил понятие «историческое сознание» Й. Рюзена (темпоральные ощущения индивида, который выстраивает свое настоящее и будущее с оглядкой на историческое прошлое как социальный конструкт). Кроме того, автор диссертационного исследования использует элементы методологического инструментария В. Беньямина и Дж. Агамбена для анализа «разрывов» ткани истории в том виде, в котором они отражаются в историческом сознании. Автор также использует методологические наработки, которые позволяют выявить встроенность понятия «разрыв» в природу исторического сознания (П. Бицилли, Ф. Анкерсмит и др.). В созданной автором методологической схеме исследования «разрывов» исторического времени используется также инструментарий исследования исторической памяти:    «переживание» момента прошлого

(М. Хальбвкас), «щели между прошлым и будущим» (Х. Арендт, Ф. Артог), «floating gap» (Я. Вансина, Я. Ассман, О. Хазанов), концепция «архива и канона» (А. Ассман).

Автор определяет «разрыв» исторического времени как базовую характеристику исторического сознания, в которой концентрируются представления про нарушения континуальности исторического процесса в виде «прерывания» исторического времени, временного «выпадения» из него, его сдвиги, «возвращения» к прошлому, а также «провалов», «рефреймирования», «щелей» в исторической памяти. Варианты «разрывов» исторического времени автор анализирует на материалах, которые до этого момента исследовались, преимущественно, раздельно:       иудейское мессианство (от пророческого и

талмудического до каббалистического), христианский милленаризм (от раннехристианского до протестансткого), светский хилиазм (проекты Французской революции XVIII в., марксистской идеологии, национал-социализма), варианты временного «выпадения» из исторического времени в народном историческом сознании Средневековья («Страна Кокань» и др.), современные медийные варианты «разрывов».

В диссертационном исследовании автор доказывает, что в основе исторического сознания в целом лежит не только идея закономерности, но и идея «разрыва». Кроме того, автор акцентирует внимание на укорененности ощущения «разрыва» в функционировании современной исторической памяти.

Ключевые слова: «разрывы» исторического времени, историческое сознание, философия истории, социальная философия.

Tkachenko O.V. «The «gaps» of the historical time as the object of philosophical-historical research». – Manuscipt.

Thesis for PhD degree in speciality 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History. – Odessa I. I. Mechnikov National University. – Odessa, 2016.

The thesis is devoted to the actual in nowadays problem of the «gaps» of the historical time. In the thesis the author conceptualizes the term «gap» of the historical time, which still had no clear definition and which are not in wide circulation. In thesis author created a methodological scheme for the researching the phenomenon of «gaps» of the historical time, which containing developments of the theorists and researchers, who approached this phenomenon directly or indirectly. It was also demonstrated theoretical and methodological prerequisites of the addressing to the problem of «gaps» of the historical time from the end of XIX to the end of XX. It was shown and classified the various versions of «gaps» of the historical time and memory.

Keywords: «gaps» of the historical time, historical consiousness, Philosophy of history, Social philosophy.

Підписано до друку 02.09.16. Формат 60×90/16. Обсяг 1,0 ум. друк. арк.

Папір офсетний. Г арнітура «Times New Roman» Наклад 100 прим. Зам. № 125/41

Надруковано у друкарні видавництва «Печатный дом» Свідоцтво ВО2 № 948403 от 10.09.2001.

65009, Одеса, Фонтанська дорога, 10, тел. 795-57-15 e-mail: selen_odessa@ukr.net


71668171_2253441084766158_6307334313704685568_n.jpg


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s