Володимир Голубець. Угорщина: 1945-1955 рр.

Володимир Голубець

Угорщина: 1945-1955 рр.

em474li93122.jpg


В статті автор намагається розкрити суспільно-політичний розвиток Угорщини від закінчення Другої світової до початку Повстання 1956 року.

 Угорці в Другій світовій війні

«До червня 1941 року хортисти всупереч волі народу і потай від нього прив’язали Угорщину до військової колісниці Німеччини»[1]. Угорщина оголосила війну СРСР 27 червня 1941 р., через бомбардування невпізнаними літаками 26 червня словацького міста Кошице, котре на той час входило до складу Угорського королівства. Дана подія була використана формальним приводом для оголошення війни СРСР. Міклош Хорті заявляє, що це похід проти більшовизму, адже країна не мала територіальних претензій щодо СРСР. Хорті хотів вислужитись перед Гітлером, для того аби той вдовольнив територіальні амбіції угорців щодо Румунії (угорці хотіли отримати територію всієї Трансильванії, адже за рішеннями другого Віденського арбітражу країна отримала лише північну частину даної області). При тому вкажу, що для Райху угорці не були настільки важливими союзниками на початковому етапі війни – румуни з їхніми нафтовими запасами були у більшому пріоритеті. Однак угорські військові були включені в склад групи армій «Південь» в кількості 44 000 осіб, зведених в «Карпатську групу».

Німці скептично оцінювали військові здібності угорців[2]. Військовий аташе в Угорщині Рабе фон Паппенхайм у листі до генерал-майора фон Грайффенберга писав: «Німецький солдат в битві – воїн, не жандарм. Для завдань по умиротворенню найбільш придатними є угорці»[3]. Через надто великі втрати восени 1941 року «Карпатська група» була виведена з території СРСР. На її заміну були прислані нові війська котрі виконували вже суто окупаційні функції (чисельністю 40 000 осіб). Не слід забувати про Другу польова армія (206 000 осіб), яку розгромили в битві під Сталінградом. Нікчемні залишки армії, котрі вціліли в подальший час використовували суто у допоміжних цілях – в основному проти партизан. І знову характеристика надана німцями щодо своїх союзників: «З урахуванням пропаганди противника, їх (угорська) недисциплінованість і абсолютно довільна поведінка щодо місцевого населення могли принести тільки шкоду німецьким інтересам. Грабежі, зґвалтування та інші злочини були звичайною справою. Додаткову неприязнь місцевого населення викликав, очевидно, той факт, що угорські війська не могли завдати поразки противнику в бойових діях»[4].

Вступ радянської армії на території країни відбувся в жовтні 1944 року – Дебреценська наступальна операція. Наслідком цього стали невдалі спроби Хорті вивести країну з війни (операція «Маргарита[5]» та «Панцерфауст[6]». Для Райху були важливими невеликі нафтові запаси країни, котрі зосереджувались в районі Надьканіжа (питання нафти особливо загострилось після «визволення» Румунії РСЧА. Серед причин котрі змісили німців наступати в березні 1945 року біля озера Балатон було намагання у захист невеликих нафтових родовищ країни). Угорщина залишалась важливим поставником алюмінієвої руди для Райху (боксити). Втрата країни, також означала б і втрату батьківщини Гітлера – Австрії. Завдяки посередництва Ференца Салаші з країни було вивезено 200 000 євреїв. Салаші опирався на організацію «Схрещені Стріли», котра пропагувала створення «Великої Угорщини» та спектр ідей, котрі можна назвати «хунгаризмом» (своєрідне поєднання націоналізму, соціалізму та певних християнських ідей).

Бої за Бупапешт тривали з жовтня 1944 по лютий 1945 року. Німці та угорці оборонялись затято – радянських парламентарів зустріли вогнем кулеметів та мінометів. Пов’язую це з тим, що звір загнаний в кут бореться ще завзятіше. В самому оточеному місті знаходилось близько 180 тисяч бійців. Радянською армією була створена спеціальна Будапештська група військ котра налічувала близько 600 тисяч осіб. Очевидно, що бої за місто були надзвичайно важкими. Країна була очищена від німців лише у квітні 1945 року. Не слід забувати також те, що багато угорців мали досвід у бойових діях, що звісно відгукнеться  у 1956 році.

Угорські комуністи

Поширення комуністичних ідей серед угорського суспільства відбулося в час ПСВ. Імре Надь та Матіаш Ракоші стали прихильниками комунізму саме в російському полоні. Комуністична партія виникла у 1918 році. Не слід забувати про існування Угорської Радянської Республіки, котру очолював Бела Кун (котрого розстріляли більшовики в час чисток 30-х років). З 1929 року Комуністична Партія продовжувала існувати на території Угорщини нелегально, через те, що Хорті почав зміцнювати свою владу (до цього часу комуністи активно вступали у легальну Соціалістичну Робітничу Партію).

У вересні 1944 року комуністи оголошують про відновлення партії та її можливий союз з соціал-демократами. Зазначу, що партія була відновлена саме у Москві. Саме в цей час у комуністичному русі чільне місце займає Ракоші, котрий був надзвичайно відданим сталіністом (його обміняли у 1940 році на трофейні знамена котрі, російська армія захопила під час придушення угорської Весни народів). Імре Надь хоть і теж був відданим комуністом, але в нього була репутація «бунтівника», адже його вигнали з соціал-демократичної партії саме через критику її керівництва. Також  Надь був «засланим козачком». Він активно співпрацював з НКВД з середини 30-х років[7]. Це співпраця дозволила йому пережити чистки серед угорських комуністів, котрі перебували на території СРСР.

Ще 2-го грудня 1944 року комуністи, національні демократи та Незалежна партія дрібних господарів, аграрних робітників та громадян[8] оголосили про створення Угорського Фронту Національної Незалежності. В 20-тих числах грудня був створений коаліційний тимчасовий уряд в Дебрецені, котрий очолив генерал перебіжчик Бела Міклош, котрий розумів, що подальший розгром Угорщини після Карпатсько-Ужгородської операції[9] є неминучим. В цьому уряді в комуністів був один важливий козир – посада міністра внутрішніх справ. При тому виникала одна проблема для діячів комуністичного руху – їхня партія не була сильно популярною серед угорців. Пов’язую це з тим, що після придушення Угорської Радянської Республіки її активісти були вбиті, або втекли на територію СРСР; сам комуністичний рух мав славу такого, що є керованим з Москви; репресії Хорті проти комуністів підірвали базу нелегального існування в країні; не слід забувати про реваншизм котрий панував в Угорщині перед Другою світовою – більшості угорців було важливіше повернути свої «національні території», ніж вірити в ідею світової революції чи пролетарського інтернаціоналізму.

Післявоєнні роки

Характеризуючи післявоєнне становище Угорщини можна вжити фразу: «Розвалена хата, розбиті двері, замучені сусіди». Стан країни можна пояснити тим, що радянські бійці добре пам’ятали те, що окупаційні війська угорців поводились на території СРСР гірше від німців, в країні проводився Голокост, контингенти румунських військових старались грабувати ненависних угорців, країна була ареною бойових дій. Національний дохід за 1945–46 роки склав менше половини за останні передвоєнні роки. Близько 1 млн людей було вбито (включаючи жертв Голокосту); 1 млн біженців, частина з котрих вже не повернеться у країну; більшість полонених повернулись додому лише після 1947 р, через зволікання з боку СРСР[10]. Також саму країну почали наповнювати біженці-угорці з сусідніх країн, адже угорців, як і після ПСВ, ніхто не любив. Загальна кількість біженців з територій, котрими давніше володарювала країна (Північна Трансильванія, Південна Словаччина) становила 200 тис.

Були знищені всі мости через ріки Дунай та Тиса. При тому зазначу, що на фоні ПСВ втрати угорців виглядали не такими й великими. На фоні Тріанонського мирного договору теперішній мир виглядав не таким вже і жахливим – скасовувались рішення Віденського арбітражу та Мюнхенської змови (тоді Угорщина отримала частину Трансільванії, Словаччини та все Закарпаття), Банат віддавався Югославії. Розмір репарацій – 300 млн дол. США[11]. (200 млн мав отримати СРСР, 70 млн Югославія, 30 млн Чехословаччина). Тобто межі країни оголошувались чинними на 1-ше січне 1938 року. Розмір армії мав становити 65 тисяч осіб. Важливим для країни було те, що Союзну контрольну комісію[12] очолював Климент Ворошилов, що дозволяло СРСР ще більше поширювати свої впливи у країні. Також, не слід забувати про 1.5 млн бійців радянської армії, котра перебувала на території країни. При цьому радянські бійці вилучали цінності у населення, допомагали вивозити вціліле промислове обладнання на території СРСР.

Незалежна партія дрібних господарів, аграрних робітників та громадян продовжувала залишатись популярною серед населення. Ференц Надь був шанованою людиною у суспільстві, виступав за земельну реформу та створення демократичного уряду. Сталін, як і у випадку Чехословаччини, пішов на створення коаліційного демократичного уряду, для того щоб поки не погіршувати стосунки з Союзниками. Але у випадку Угорщини все відбувалось досить специфічно – існувала влада уряду, окупаційна адміністрація. СРСР допоміг створити Департамент державної безпеки (AVO). При тому серед комуністів були суперечки – між «москвичами» (Ракоші, Кадар, Надь) та місцевими, котрих очолював Ласло Райка (воював у Інтербригаді в Іспанії, чим не подобався СРСР; повішений в ході репресій 1949 року). Сама Компартія почала поповнюватись навіть членами «Схрещених стріл», котрим обіцялась амністія.

Почались народні судилища, на котрих було звинувачено у військових злочинах 60 000 людей, 10 000 з котрих були розстріляні / повішені. Цікава доля самого Хорті у даних судилищах – його пощадили через намагання вивести країну з війни та через заступництво за будапештських євреїв. Цікаво, що прем’єр-міністр Йожеф Анталл, виступаючи в парламенті на початку 90-х років, вказував, що Хорті був патріотом, котрий став жертвою невдалих обставин.

Причиною земельної реформи вважаю було те, що новий уряд намагався зламати хребет дворянству та церкві. Було перерозподілено 3 млн 200 тис. гектарів серед селян. При тому земельні володіння ультраправих, військових злочинців, та ті котрі перевищували 600 гектарів повністю конфісковувались. Землю отримало близько 640 тисяч селянських сімей[13]. В країні ліквідовувалось поміщицьке землеволодіння. Внаслідок реформи дворянство та церква втрачали економічні важелі впливу на економіку та політику країни. Але через післявоєнну розруху (мало працюючих рук, відсутність техніки, коштів для обробітку землі) продовольча ситуація в країні надзвичайно сильно загострилась. Для вирішення продовольчих труднощів влада застосовувала вимушені реквізиції провізії у населення.

Вибори листопада 1945 року

Зважаючи на причини наведені вище, то комуністи не змогли здобути більшості голосів виборців. Результати виборів – Незалежна партія дрібних господарів, аграрних робітників та громадян набрала 57 відсотків голосів, соціал-демократи отримали 17,5 відсотків, комуністи  17 відсотки. Парадокс в тому, що комуністи думали отримати близько 70 % голосів, через земельну реформу. Але важливу роль у виборах зіграла церква – кардинал Йозеф Міндсенті[14] був обурений земельною реформою, адже церква втрачала всі свої земельні володіння. Він закликав вірян не голосувати за комуністів, називаючи їх «марксистським злом». Зазначу, що вибори 45-го року були єдиними демократичними після Другої світової війни. Наступний шанс в демократію з’явився лише після падіння комуністичного режиму.  В новому коаліційному уряді комуністи отримали посади міністра внутрішніх справ, транспорту та соцзабезпечення. На перших же засіданнях Національних зборів державний устрій був змінений на республіканський[15]. Президентом країни став Зольтан Тільді (був популярним, адже в час ДСВ виступав за вивід країни з війни), Ракоші отримав пост віцепрем’єра.

Радянізація

74304262_2126019237499682_1164345396059701248_n.png

Після Фултонської промови Черчилля посилились процеси «радянізації» в країні. Комуністи починають помалу розправлятись зі своїми політичними противниками. Тактика репресій отримала назву «нарізання салямі» – тобто поступове розправляння зі своїми противниками. Такий фразеологізм вживав Матьяш Ракоші. Міністр МВД (Раєк) почав складати списки «праворадикальних елементів» котрі підлягали перевіркам та репресіями. Для того, аби комуністів не звинувачували у антидемократичних діях на заводах вони активно застосовували «товариські суди». У випадку продовження земельної реформи (частину землі вилучали з порушеннями нормативних актів) вони проводили мітинги з гаслами про неповернення землі колишнім власникам. Ситуація в країні загострювалась – радянські військові арештовували видних угорських політичних діячів зі звинуваченнями у шпигунстві. Ференцу Надю, коли той перебував на лікуванні у Швейцарії, подзвонив Ракоші, і заявив, що радянське керівництво виявило його причетність до змови. Його сім’ї дозволять виїхати до нього, якщо той подасть відставку з посту голови партії ДСВ. На час цих подій комуністи отримали портфель міністерства Економіки.

00220021.jpg

Почалась тотальна націоналізація всіх промислових підприємств та установ. Вводилась нова грошова валюта – форинт (замість пьонге). Під тиском СРСР країна відмовилась від участі в Плані Маршала. Створення Комінформу – Сталін вже хоче повністю радянізувати країну. Фактично – політики, котрі не підтримували комуністів почали емігрувати з країни. Новим президентом країни став Арпад Сакашич, неформальний лідер лівого крила соціал-демократів. В самій партії почали проводитись чистки. Ліві соціал-демократи та комуністи в червні 1948 року проголосили Угорської Партії Трудящих. Сакашич отримав чисто формальний пост Голови Партії. Реальна влада зосередилась в руках Секретаря Партії Ракоші. Впливи церкви на суспільство були остаточно підірвані шкільною реформою – всі школи тепер перейшли під патронат Міністерства Освіти. Почалась кампанія проти служителів культу, «як п’ятої колони світового імперіалізму». Створено Комітет по Справах релігії, котрий сам почав призначати єпископів на місця. Головним рупором комуністичної пропаганди був Дьєрдь Лукач , котрий очолював кампанії боротьби проти «аполітизму та декадентства» серед залишків угорської інтелігенції. Дана особа називала Угорську Академію наук «оплотом реакціонерів».

Проводилась політика активного співробітництва з СРСР, з котрим був підписаний договір про дружбу та співпрацю. Країна увійшла до складу РЕВу[16]. Зважаючи, на Холодну війну, всі гроші на відбудову промисловості інвестувались у важку промисловість. При цьому легка промисловість та сільське господарство залишались без потрібних коштів. Відбулась кардинальна перебудова суспільства – ліквідація впливу церкви та дворянства, його еміграції; знищення фактично клієнтських відносин між дворянами та селянами; школи повністю перейшли під вплив держави). В березні 1949-го року провелись вибори, за єдиним партійним списком Національного фронту Незалежності. Очевидно, що більшість депутатів були з УПТ (71 %). В серпні  1949 року були прийнята нова конституція. Кілька найважливіших, на думку Автора, позицій даного документу[17]:

  • Угорщина – народна республіка;
  • Угорська Народна Республіка – соціалістична держава;
  • Марксистсько-ленінська партія робітничого класу є керівною силою суспільства;
  • Угорська Народна Республіка виявляє опіку щодо розвитку та соціалістичного виховання молоді, захищає інтереси молоді;
  • Верховним органом державної влади та народного представництва Угорської Народної Республіки є Державні збори (на практиці, на коротких сесіях одностайно одобрювали всі рішення прийняті Пленумом ЦК УПТ).

Також не слід забувати про те, що вибори відбувались за кандидатів, котрі були запропоновані Фронтом Національної Незалежності. Оголошувалась свобода совісті та релігійних культів. Свобода слова, друку, зібрань оголошувалась в межах інтересів соціалізму. Духовенство змушували давати присягу на вірність новій конституції.

Після остаточного утвердження у владі, розгорнулись ще сильніше репресії в УПТ – Ласло Райєк був звинувачений в шпигунстві на користь Югославії та Великої Британії (дані звинувачення цілком очевидні, адже в той час погіршуються радяно-югославських відносин. Тому Ракоші хоче заявити себе  вірним сталіністом). Зазначу, що штат Департаменту Державної Безпеки налічував 28 тисяч осіб[18] (це при армії в 65 тисяч осіб). Мільйон громадян перебували під контролем міліції, близько 650 тисяч були переслідувані владою. При тому більшість покарань відбувались на шахтах, каменоломнях – звісно, умови праці та утримання були надзвичайно жахливими.

Продовжували існувати проблеми в економіці – виплата репарацій з’їдала значну частину національного прибутку.  Труднощі з продовольством нікуди не зникали – в 1951 році була введена карткова система. Колективізація спричинила втечу селян в міста. Намагання перетворення «в країну заліза та сталі» були проблематичним, зважаючи на скупі запаси руд в країні. Водночас зростає активне незадоволення Ракоші. В суспільстві все популярнішим стає Імре Надь, через свою ліберальну політику – перенаправлення коштів з важкої промисловості у легку, зменшення цін на продовольство, проведення часткової амністії. Посилення ролі Надя відбулось після смерті Сталіна, саме після якої критика Ракоші ставали більш сміливою (Ракоші весь час обіймав посаду Генерального секретаря ЦК УПТ). Але з часом Ракоші зумів повернути свій втрачений вплив партії та зумів вивести Надя зі складу Політбюро ЦК УПТ, що викликало велике незадоволення в суспільстві.

В березні 1955 року країна вступила у Варшавський договір. Важливою для майбутніх подій в країні була стаття 8: «Договірні Сторони заявляють, що вони будуть діяти в дусі дружби і співробітництва з метою подальшого розвитку та зміцнення економічних і культурних зв’язків між ними, слідуючи принципам взаємної поваги їх незалежності і суверенітету і невтручання в їх внутрішні справи.»[19] Тобто СРСР не мав законного права щодо введення в країну своїх військ.

Ось така цитата, вважаю, найкраще описує післявоєнне десятиліття в Угорщині з боку радянської пропаганди: «Угорщина стала ареною трагічних подій. Політика Ракоші завела соціалістичний розвиток країни в глухий кут. Наслідки цієї політики викликали величезне незадоволення та широкий народний рух. Сотні тисяч людей виступили за очищення народної влади, за ліквідацію бюрократизму, за зміну політики, котра важко ображала національні почуття»[20]

Підсумуємо. Причини Революційних подій 1956 року криються саме в першому післявоєнному десятилітті. Недолуга політика комуністів, а саме: встановлення тоталітарного режиму, репресії, колективізація, секуляризація, перенапруження економіки поступово заводили країну в політично-економічну кризу. При тому підмічу, що виступи проти «народної влади» в країнах соціалістичного табору[21] були всього-на-всього закономірністю, котра доводила те, що комуністичне будівництво є утопією.


Література та джерела:

  • Ласло Кетлер, История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы. (Москва: Издательство “Весь Мир”, 2002)
  • Андрей Пушкаш, Владимир Шушарин, Тофик Исламов, Краткая история Венгрии. С древнейших времен до наших дней. (Москва: Наука, 1991)
  • Виталий Торопцев, «Нет места снисхождению…», Warspot.ru, 7 листопада
  • 2019, https://warspot.ru/11039-net-mesta-snishozhdeniyu
  • Контрреволюционные силы в венгерских октябрьских событиях. Том І, (Москва:
  • Издательство иностранной литературы, 1956)
  • Текст Конституції Угорської Народної Республіки – https://worldconstitutions.ru/?p=789, 7 листопада 2019
  • Текст Варшавського договору – https://ru.wikisource.org/wiki/Варшавский_договор_(1955), 7 листопада 2019
  • Текст Паризького миру – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_575, 7 листопада 2019

Покликання:

[1] Андрей Пушкаш, Владимир Шушарин, Тофик Исламов, Краткая история Венгрии. С древнейших времен до наших дней. (Москва: Наука, 1991): 404

[2] Піхотна бригада, створена за зразком італійської двохполкової дивізії, по штату мирного часу мала в своєму складі один піхотний полк першої черги і один резервний піхотний полк. Кожен піхотний полк складався з трьох батальйонів. Були два дивізіони польової артилерії (24 гармати), кінний загін, роти протиповітряної оборони і зв’язку, 139 ручних і станкових кулеметів. Протитанкова оборона була представлена 38 рушницями та 40 протитанковими гарматами калібру 37 мм. Танкові частини були представлені італійськими танкетками CV 3/35, бронеавтомобілями системи «Чаба»  та легкими танками «Толді»

[3] Виталий Торопцев, «Нет места снисхождению…», Warspot.ru, 7 листопада 2019, https://warspot.ru/11039-net-mesta-snishozhdeniyu

[4] Там само

[5] Окупація країни німецькими військами у березні 1944 року.

[6] Диверсійна операція, в ході котрої Отто Скорцені захопив в полон сина Міклоша Хорті, змусивши цим подати у відставку. Країну очолив Ференц Салаші, котрий виступав за продовження війни проти СРСР.

[7] Новая и новейшая история, no. 1, 1994, Валерий Мусатов, Трагедия Имрэ Надя: 170

[8] Найвідоміша та найчисельніша партія в Королівстві Угорщина в міжвоєнний період

[9] Складова частина стратегічної Східнокарпатської наступальної операції. Мета операції — вигнання німців та їхніх союзників з території Закарпаття

[10] Ласло Кетлер, История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы. (Москва: Издательство “Весь Мир”, 2002): 502-503

[11] Текст Паризького миру – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_575

[12] Спеціальний орган, котрий мав контролювати колишні держави Осі в перехідний етап після їхнього виходу з війни

[13] Ласло Кетлер, История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы: 511

[14] Архієпископ Естергому та Примас Угорщини. В майбутньому виявився активним діячем Революційних подій 1956 року. Слід також пам’ятати, що угорці не є монорелігійною нацією – в країні існують великі общини кальвіністів. У випадку кальвіністів немає чіткої церковної ієрархії на манер католицизму; сама церква не стала власником колосальних земельних володінь.

[15] Парадоксально, але не слід забувати, що Угорщина була країною без короля (Хорті займав посаду регента). Сам Хорті був адміралом без флоту.

[16]Міжурядова організація соціалістичних країн, створена для економічної інтеграції та взаємодопомоги

[17] Текст Конституції Угорської Народної Республіки – https://worldconstitutions.ru/?p=789

[18] Ласло Кетлер, История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы: 535

[19] Текст Варшавського договору – https://ru.wikisource.org/wiki/Варшавский_договор_(1955)

[20] Контрреволюционные силы в венгерских октябрьских событиях. Том І, (Москва:

Издательство иностранной литературы, 1956): 5

[21] «Мармеладний бунт» в Берліні 1953 року, виступи в Познані 1956 року, «Празька весна» 1968 року.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s