День в історії
9-10 листопада 1938 року. «Кришталева ніч»
(Reichs-Kristallnacht, Novemberpogrome 1938)
9 листопада під всьому світі відзначається Міжнародний день боротьби із фашизмом, расизмом та антисемітизмом, заснований з ініціативи Міжнародної мережі проти расизму, що об’єднує понад 500 організацій з близько 50-ти країн. У це вшанування покладено катастрофічні історичні події у Райху, що стали передвістям повномасштабних геноцидних акцій, які розгорнулись у повній мірі згодом.
Голокост в якості системної та комплексної практики втілення граничного екзистенційного та соціального зла, включав в якості провідного – справжня фіксація націонал-соціалістів та їх передвісників – Шоа (в якому єврейство переслідувалось не лише як етнорелегійна спільнота, але з гранично виразною расистсько-зумовленою самосуперечною містифікацією та міфологізцією цієї історичної спільноти (переслідування було зумовлене як спільним етногенетичним походженням, так і суто етнорелігійною ідентифікацією, а як відомо, етнорелігійний чинник охоплює людей різних генотипів та макрорегіонального походження, що виявляє наскільки націонал-соціалізм релятивістські спекулював та маніпулював навколо містифікованої та вивернутої ним же категорії «раси», «крові та грунту» тощо щодо своїх жертв) та Параймос, але не вичерпувався ними (про що нагадаємо нижче), так само як геноцид «гяурів» в Османській імперії не обмеживувався знищенням і упослідженням лише вірмен, про що часто не знають або… забувають (відтак необхідно підкреслити: в світі атавістичного людського осатаніння пастки очікують при спробі усвідомити весь масштаб і складові втіленого у реальність немислимого: так, необачним зневаженням жертв буде як несвідоме «ретушування» інших жертв, приналежних до відмінних від основної категорій, так і, при актуалізації цього аспекту загальнолюдської Трагедії, настільки ж несвідоме ніби «зневаження» масштабів геноциду «обраної», провідної жертви, призначеної «сакральним ворогом», маніакальна фіксація на якій набуває в упосліджувачів особливо виарзних форм…). Як і інспіратори та виконавці геноциду «гяурів» серед осман, націонал-соціалізм, в свою чергу, поряд з так званою «баналізацією» (термін Ганни Арендт), тобто рутинізацією (бюрократизацією та механізацією) упослідження і винищення індивідів та спільнот, накидаючи на будь-яких людей єврейського чи частково єврейського походження (в тому числі на позаспільнотних, позарелігійних (секуляризованих) індивідуалістів, або дітей з іще невизначеним ідентитетом, несформованою до кінця самосвідомістю, образ практично «сакрального ворога» та жертви, і останній аспект зокрема підкреслюється самою етимологією загальної назви: Голокост [ὁλοκαύστος] як «всеспалення»), практикував селективне знищення та / або експлуатацію військовополонених та населення окупованих територій, стигматизацію та дегуманізацію, навіювання знецінення індивідів та спільнот ззовні механічною наругою, упослідження, знищення людей за: соціальними, медико-клінічними (фізичними та психоментальними показниками, ідентитетом / (само)ідентифікацією, (етно-)релігійними та (етно-)конфесійними ознаками (масони, Свідки Єгови), не говорячи про чинники відбору жертв за ідеологічними чинниками, ззовні та всередині.
В контексті вшанування пам’яті усіх жертв антилюдських – людожерних – ідеологій необхідно доповнити та відмітити, що в той же час, пам’ять про злочини РРФСР-СРСР не актуалізуються в такому ж масштабі, позаяк соціальні ознаки були й по сьогодні залишаються кон’юнктурно виведеними з-за поширені критерїі геноцидів. Злочини комуністичних режимів паразитували насамперед на соціально-«класових» (стратових) чинниках добору жертв, й навіть не пряме системне знищення та рабську експлуатацію в екстремальних умовах індивідів та цілих верств, а одне лише обезправлення більшовизмом так званих «колишніх людей» [sic!] вже підпадає під прийняті, актуальні критерії геноцидних намірів та дій. В подальшому, ця кон’юнктура на рівні UN не дозволила належним чином висвітлили та закарбувати в історичній пам’яті такі випадки, коли геноцидні злочини в їх соціальному аспекті вчинялись із індоктринованими в комунізм особами та групами населення (Pembantaian di Indonesia 1965-1966 років), не говорячи про інспіровані самими комуністами, як от Пол Потом аутогеноциди, звернені головним чином на співвітчизників. Звернімо увагу, порівняймо ідеологічно полярних апологетів-попередників та подальших практиків: «при первом же победоносном восстании французского пролетариата, которое всеми силами старается вызвать Луи Наполеон, австрийские немцы и /35/ мадьяры освободятся и кровавой местью отплатят славянским варварам. Всеобщая война, которая тогда вспыхнет, рассеет этот славянский Зондербунд и сотрет с лица земли даже имя этих упрямых маленьких наций. В ближайшей мировой войне с лица земли исчезнут не только реакционные классы и династии, но и целые реакционные народы. И это тоже будет прогрессом» (Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. 2-е изд. М., 1957. Т. 6, цитується за: https://is.gd/t1ByTi)].
К. С.
Дослідники Голокосту дотепер між собою дискутують щодо питання, коли він розпочався. Звучать різноманітні версії, кожна з яких має як і своїх послідовників, так і противників. Серед можливих дат називають 1933 рік. Тоді в Німеччині до влади прийшли націонал-соціалісти. У 1935-му були впроваджені дискримінаційні нюрнберзькі закони. Зважаючи на це, багато фахівців схильні починати відлік саме звідси. Популярною є думка, що Голокост розпочався у 1939 році, під час нападу нацистської Німеччини на Польщу. Також дехто схильний вважати, що нищення єврейського народу безпосередньо корелюється з початком німецько-радянської війни.
Серед окреслених версій не було згадано однієї. Подія з якою вона пов’язана відбулась 9-10 листопада 1938 року і увійшла в історію, як «Кришталева ніч» (назва походить від асоціацій вигляду розбитого скла вітрин єврейських магазинів із кришталем). Це був масовий, брутальний і жахливий прояв антисемітизму по цілій Німеччині. В результаті погрому:
- загинуло приблизно 100 євреїв,
- 30 000 було арештовано,
- спалено понад 1 000 синагог,
- пошкоджено близько 7 000 підприємств, магазинів чи майстерень, які належали євреям.
Наступного дня, міністр пропаганди Райху Йозеф Гебельс описував ці події, як «здорові інстинкти» німецького народу.
«Кришталева ніч» для багатьох дослідників є тим Рубіконом, який перейшов Гітлер і його партія. Саме тоді переслідування євреїв змінило свій характер із соціального, політичного чи економічного у фізичне насильство. Образ єврея, якого можна не просто принижувати морально, але й «покарати» фізично став наступним кроком, який вів у безодню, до геноциду.
Володимир Зілінський
В ніч з 9 по 10 листопада 1938 року на території «Третього райху» (вже з приєднаною Австрією), пройшла ціла серія єврейських погромів, які були організовані НСДАП, і здійснені воєнізованими загонами СА і цивільними особами. Фактично, це була масова акція фізичного насильства над єврейським народом, у «Третьому райху»: близько 30 тис. осіб було відправлено у концентраційні табори, спалено дотла сотні синагог, а вікна будинків і вітрини магазинів, що містилися євреями, були розбиті. Вулиці міст, де проводились погроми, були покриті уламками скла – звідси й виникла назва «Кришталевої ночі».
Поліція самоусунулась від перешкоджання цим подіям. Формальним приводом до погромів стало вбивство секретаря німецького посольства у Парижі Ернста фон Рата терористом Гершелем Грюншпаном 7 листопада 1938 р. Того ж дня вийшов екстрений випуск сумнозвісного друкованого органу«Völkischer Beobachter», в якому містилися такі рядки для розпалення та загострення ксенофобських настроїв: «Німецький народ зробив необхідні висновки з вашого злочину. Він не буде терпіти нестерпну ситуацію. Сотні тисяч євреїв контролюють цілі сектори в німецькій економіці, радіють в своїх синагогах, в той час як їх одноплемінники в інших державах закликають до війни проти Німеччини і вбивають наших дипломатів». Перший погром відбувся ще увечері 8 листопада в Бад-Херсфельді, де була підпалена синагога. В той же день єврейські крамниці були розгромлені в Вітценхаузені, Ешвезі, Фріцларі. 9 листопада вище керівництво Райху відзначало річницю придушення Пивного путчу, однак після повідомлення про смерть дипломата в Парижі (фон Рат прожив ще 2 дні після поранень), Геббельс лицемірно і цинічно заявив наступне: «Націонал-соціалістична партія не понизиться до організації виступів проти євреїв. Але якщо на ворогів Рейху надійде хвиля народного обурення, то ні поліція, ні армія не втручатимуться».
Володимир Лагодич
Чим був «III-й Райх»?
Senator Alben W. Barkley of Kentucky, a member of a congressional committee investigating Nazi atrocities, views the evidence at first hand at Buchenwald concentration camp. Weimar, Germany. 24. April 1945. [https://ww2db.com/image.php?image_id=11513; https://de.m.wikipedia.org/wiki/Datei:Buchenwald-bei-Weimar-am-24-April-1945.jpg%5D
Націонал-соціалізм особливим чином втілив граничне соціальне та екзистенційне зло. Намагаючись усвідомити його сутність та описати фактори генези і становлення, чинники та складники цього в деталях ситуативного, але системного, методичного в своїй антилюдськості, зумовленого і детермінованого статусом кво еклетичного синкретизму із катастрофічними наслідками, слід згадати поєднання таких компонент:
- утилітарний консеквенціальний холізм, злочинні принципи «колективної відповідальності» та стратифікований комунітаризм (корпоративний елітизм) на основі т. зв. фюрер-принципу, геноцидність на основі концепції органіцизму та селективно-євгенічної «расової гігієни» в межах «категорій раси» та «Volkskörper – Fremdkörper», поєднання у Голокості расових, етнічних, (етно)релігійних, (етно)конфесійних, медико-клінічних та соціальних критеріїв селекції для геноциду;
- загострення акумульованого «II-м Райхом» деструктивного потенціалу: прусського мілітаризму, юнкерства та грюндерства, колоніального неоімперіалізму доби Вільгельма II та геноцидний досвід Германської імперії в Африці;
- ранжування зовнішніх спільнот на (гео)політичному рівні;
- застосування нового комунікаційного потенціалу для пропаганди; ідеологічний «сцієнтизм», адаптований для потреб патернального популізму доби «масової» політики;
- авангардні футуристичні елементи в поєднанні із спекуляцією на симулякрі «консервативного революціонізму» та «корінного традиціоналізму»;
- австро-баварський фашизм, що «надбудував» себе на основою прусського мілітаризму; звужений етноцентричний та етнократичний «прусський соціалізм»;
- еклектичний езотеризм «шляхів лівої руки» на основі аріософії в поєднанні із ситуативним конкордизмом (аналог солідаризму в зрізі політиці щодо деномінацій, одні з якихї куладали конкордати, а інші піддавались репресіям та геноциду) та союзами із схильними до колаборації представниками традиційних релігій та конфесій;
- досвід тотальної мобілізації та війни, який витворив потужний заряд ресентименту (питоме джерело для реваншизму, ревізіонізму, іредентизму та подібних прагнень) і деформував психологію кількох поколінь;
- нарешті, наріжне: граничне саморозлюднення через дегуманізацію та знецінення іншого (іноді з парадоксальним позірним виступом проти призвичаяних практик зооциду, що в свій час проаналізував Олдос Гакслі в «The Perennial Philosophy» 1946 року); садизм, що репрезентував себе яко відчужений бюрократизований «утилітарний» механізм, тоді як характер злочинів та супутня риторика (глузливе «Праця вивільняє») засвідчує не лише випадки «виконавчості» щодо «наказів» (арендтова «баналізація зла») з перекладенням вини на вищі ступені просякнутої елітизмом і, підкреслимо, градуальним «фюрер-принципом», ієрархії, попри самоочевидну їх злочинність (тепер вже не упосліджуюча практика перенесення власного екзистенційного та соціального зло на сфабрикований образ «азазела-фармака» та спільноти і особи ним стигматизовані, а релятивістська спроба інтерпретувати нібито «підневільну» участь в геноциді та інших формах злочинів через легітимацію антилюдського «нового ладу»), а персональний садистичний характер партиципантів колективного злочину.
Кирило Степанян
«Per Aspera» 
