Лексикон. Генеза та становлення «welfare state» в Європі (1941-1974)

Лексикон

Генеза та становлення «welfare state» в Європі (1941-1974)

Welfare-State-graphic-1-1-e1521853713187.jpg


ap,550x550,12x16,1,transparent,t.u2.png

1.1. Передумови виникнення та умови становлення

Ялтинсько-Потсдамська система миру поділила Європу на два конкуруючі (тим часом як європейський Південь зберіг авторитарні, інтегралістські або фашизовані режими – у Португалії, Іспанії та Елладі), а невдовзі відкрито ворожі табори, і хоча, як вказує Ю. Страшнюк, «географія була на боці Західної Європи»[1], проте в повоєнні роки тут 125 млн європейців підтримували щоденний раціон, обчислюваний в 1000-1500 калорій, що було практично в три рази нижчим показником за США[2]. До 1946 року в регіоні було переміщено ~ 20 млн осіб – і це в умовах демобілізації армій UN та розривів або перебоїв в сільськогосподарських агроциклах[3]. На 1945 р. виробництво промислової продукції в регіоні складало 50 % від рівня 1939 р., тоді як в агропромисловості країни повернулись за межу ХХ ст. – відбувся відкат до межі ХХ ст. і навіть за неї, у XIX ст.[4]:

  • Італія – до рівня 1909 р.;
  • Германія – до рівня 1908 р.;
  • Франція – до рівня 1891 р.;
  • Австрія – до рівня 1886 р.

Британія ж втримувала показники рівня 1936-1937 рр., виснажившись з тим фінансово (чверть національного багатства в сумі 30 млрд тогочасних доларів; зростання внутрішнього боргу втричі, зовнішній – 21 млрд фунтів стерлінгів)[5].

Германію тим часом було поділено на 4 окупаційні зони, вона тимчасово була позбавлена державності та територіальної цілісності, було відторгнуто 24 % земель від наявних на 1936 р., Східна Прусія була поділена між Польщею та СРСР[6], нараховували ~ 7,836 млн загиблих, 12 млн екс-комбатантів перебували у полоні, міська інфрастурктура зазнала нищівних втрат, на що накладався наплив 8 млн репатріантів-вигнанців[7]. Тотальний дефіцит та пауперизація призводили до зростання спекуляцій на «чорному ринку», відбулось подекуди повернення до бартеру, а жителі балансували на межі виживання[8]. Віллі Брандт характеризував цей час як стан «хаосу», а Конрад Аденауер в грудні 1946 р. писав, що лише «більша частина» населення переживе зиму[9], зазначаючи, що «туберкульоз не визнає станових відмінностей», і останні практично в тогочассі зникли[10].

1.2. Фактор американського втручання

Адміністрація президента США Трумена (1945-1953) побоювалась стихійного вибору комуністичної ідеології зубожілим, пауперизованим населення Європи, і вдалось до відновлення демократичних режимів своїх основних торгових партнерів, і тому виробила для відповіді на «червону загрозу», що особливо актуалізувалась у Франції, Італії, Елладі та Туреччині, доктрину Трумена та план Маршала[11]. Трумен 12 березня 1947 р. закликав Конгрес погодитись із необхідністю надати допомогу в розмірі 400 млн долларів Елладі та Туреччині, які перебували на межі комуністичного поглинання. Державний секретар США Маршалл 5 червня 1947 р. у Гарварді оголосив необхідними попередження економічного, політичного та соціального хаосу в Європі та нагальну потребу у її відродженні[12]. Умовою отримання допомоги була відкритість кордонів у країнах із ринкової економікою[13] та ще потребувалась згода на:

  • жорсткі умови контролю за використанням наданих коштів;
  • відмову від націоналізації промисловості, транспорту та банків;
  • поступове припинення стягнення репарації з Германії – індустріального осердя Європи задля його відродження.

22 вересня 1947 р. у Парижі ці умови відхилили Албанія, Румунія, Югославія, Болгарія, Чехословаччина, Польща, Угорщина та Фінляндія[14].

Офіційно план Маршалла називався «програмою європейської відбудови», і почав реалізовуватись в квітні 1948 р. після ухвали Конгресом США «Закону про допомогу іноземним державам». Здійснювався план через посередництво новозаснованої ОЄЕС. Канадійські експерти також долучились до розробки критеріїв розподілу фінансових ресурсів. Більшість коштів (~ 85 %) були надані безповоротно[15]. Довоєнного рівня ВНП було досягнуто вже здебільшого у 1950-і рр.[16] Зрештою, відбулась модернізація виробничих процесів[17] в дусі «Нового курсу»[18].

Ю. Страшнюк наводить тезу, про те, що міжвоєнний капіталізм був кардинально відмінним від повоєнного, зорієнтованого відтепер на  державне регулювання соціо-екномічних процесів, аби уникнути повторення економічної кризи на кшталт «Великої депресії»[19], на потребі чого наголошував Джон Мейнард Кейнс (1883-1946), що виступав проти позиції вільного підприємництва Фрідріха фон Хаєка[20]. Соціолог фон Брук (США) підкреслив, що Кейнс керувався гегеліанськую діалектичною тріадою, виробивши модель, де крайні опозиційні погляди Сміта та Маркса приведенні через «зняття» до синтезу, що вело до того, що мали наступити «часи достатку»[21].

2. Постання «держави загального достатку»

Визнання всіма ключовими політичними потугами кейнсіанський принципу втручання політії задля коригування ринкових механізмів закріпило панування моделі соціально-орієнтованої «держави загального добробуту», а сам термін з’явився ще 1941 р. в дискурсі Вільяма Темпла, архієпископа Кентерберійського[22]. Серед предтеч цієї концепції Ю. Страшнюк згадує окремі елементи внутрішньої політики Бісмарка або британців 1870-1880-х рр., в яких еліти спробували попередити збурення пролетарів та фабіанців[23], очоливши «зверху» суспільні перетворення, каналізуючи їх у реформістські процеси та обеззброївши потугу соціал-демократії[24] та перебираючи під своє управління сфери, які раніше були віддані в руки благодійників-філантропів, світських та релігійних. Однак у США ці процеси почали впроваджуватись під час боротьби із наслідками «краху на Волл-стріт», в «Новому курсі». Це частково корелювало із процесами у соціал-демократичний Швеції та при «Народному фронті» у Франції[25]. Тим часом в Британії вже з 1945 р. лейбористи докладали зусиль до укладення єдиної національної системи громадянського обслуговування, яка охоплювала сфери:

  • соціального страхування;
  • охорону здоров’я;
  • освіту та забезпечення житла.

Британський економіст та послідовних кейнсіанських методів Вільям Беверідж (1879-1963) висунув три основних принципи організації соціально-орієнтованої системи[26]:

  • загальнодоступність (охоплення усіх категорій населення);
  • універсальність (практично необмежене страхування);
  • рівний розмір пенсій та допомоги.

Приватні види страхування пропонувались тим, хто бажав перевершити стандартний рівень, а громадянин «від колиски до могили» (характеристика Беверіджа про потребу соціального забезпечення впродовж життя з докладу «Соціальне страхування та пов’язані із ним послуги» 1942 р.[27]) перебував під захистом та опікуванням держави, що гарантувала достатній рівень заробітку[28].

Якщо говорити про острівний варіант, то тут серія законодавчих актів, спрямованих на соціальне переорієнтування держави відбулось ще в воєнний час[29]:

  • 1944 – закон про освіту;
  • 1945 – закон про сімейну допомогу;
  • 1946 – закон про соціальне страхування хворих, безробітних, вдів, сиріт, пенсіонерів, вагітних;
  • 1948 – організація національної служби охорони здоров’я.

Уряд Клемента Еттлі (1945-1951) вибудував до кінця 1948 р. більше 850 000 жител, які муніципалітети надавали робітникам[30].

Система соціального страхування охопила до 23 млн осіб[31].

Консервативні уряди 1951-1964 рр. природнім чином не зачіпали нововведень[32].

Піком «достатку» цього типу політій слід вважати період між 1949-1970-ми рр.[33]

Було впроваджено і систему державного регулювання трудових стосунків, що встановлювала правові рамки взаємодії профспілок і підприємств, що забезпечувало партнерські стосунки між ними, а держава в якості арбітра могла сприяти укладенню колективних договорів та нівелюючи напруженість між «класами» через низку державних гарантій працівникам щодо їх зайнятості[34].

Зростання рівня ВНП протягом 1950-1973 рр. зростав на річний показник між 2,5-5 %, рівень зарплатні ж – у 1,6-2,8 разів[35]. Підвищився рівень автомобілізації населення, а домівки забезпечувались цілим спектром технічних пристроїв[36].

3.1. Основні вироблені типи «держав добробуту»

Таким чином в Європі (переважно в північно-західному субрегіоні) в перші повоєнні роки та десятиліття відбулось становлення трьох видів «держави добробуту»[37]:

  • ліберальна (Британія, Швейцарія);
  • консервативно-корпоративна (ФРН, Франція, Італія);
  • соціал-демократична (Швеція, Норвегія, Данія) або модель «функціонального соціалізму» (перерохподіл національного доходу задля викорінення бідності).

Якщо говорити точніше то слід описати специфіку цих декількох типів.

3.2. Соціал-демократична соціальна держава 

Розповсюджений у країнах регіону Ютландії та Фенноскандії тип політій із максимальним рівнем соціального патерналізму та відповідно мінімальною соціальною відповідальністю індивідів, має високий рівень перерозподілу прибутків[38] за ознаками [1, с. 149]:

  • рівного соціального забезпечення всіх громадян;
  • політика повної зайнятості;
  • високий рівень подактів та допомоги, низький рівень бідності;
  • дистанція між індивідом та ринком підтримується за допомогою соціального громадянства.

Складена «міжкласова» база солідарності – опора широкої системи соціального забезпечення, фінансована за рахунок високих податків при прогресивній шкалі оподаткування.

В подальшому, економічна криза 1980-1990-х рр. та високий рівень безробіття на той час викликали дестабілізацію цих систем, внаслідок чого вони реформувались, підвищивши ефективність національних економік.

3.3. Консервативно-корпоративна соціальна держава 

Локалізована в регіоні Західної Європи та Міттельєвропи (Бенілюксу, Франції, Німеччини та Австрії) та характеризується рівномірним розподілом міри відповідальності між державою та індивідами, де держава є гарантом соціального забезпечення, яке здійснюється самими громадянами через страхові механізми фондів за їхні ж кошти. Тут існує раціональний рівень перерозподілу прибутків.

Ознаками цього типу є[39]:

  • залежність рівню соціального забезпечення від особистого внеску громадян до страхових фондів;
  • наявна неповна зайнятість;
  • поміркований рівень податків та допомоги;
  • відсутність основної соціальної відповідальності в держави, покладання на ринок.

3.4. Ліберальна обмежено-соціальна держава 

Локалізується в регіоні Британських островів (Сполучена монархія, Ірландія) та у США.

Покладає максимальний рівень відповідальності на громадян, забезпечуючи мінімальний рівень соціальної підтримки із високим рівнем перерозподілу прибутків[40].

Характеризується такими рисами[41]:

  • забезпечення мінімального рівня соціальних гарантій для значної частини населення;
  • відносно високий рівень зайнятості;
  • високий рівень податків.

В межах цього типу (на прикладі США) існують програми допомоги на рівнях держави (у США – також штатів) та муніципалітетів, що привело до появи багатьох сімей, поколіннями існуючих за рахунок допомоги, що не сприяє пошуку ними роботи – і це при мінімальному рівні соціального забезпечення. Таким чином гарантовано задоволення базових потреб людини (їжа, житло, медичне обслуговування) . Фінансування відбувається через страхові внески та податки при плоскій податковій ставці. Традиційно отримувачем допомоги вважався не індивід, а household, сім’я в особі її голови, к правило, чоловіка. Програми соціального страхування утворюють єдину систему. Основна відповідальність покладена на державу.

4. Наслідки та подальші пертурбації «держав добробуту»

В контексті Холодної війни «середній клас» почав домінувати вже на початок 1970-х рр., визначаючи певний рівень стабільності та не піддаючись екстремістським закликам радикальних сил[42]. Зворотною стороною стало завершення формування «культури масового споживацтва» із стандартизацією на рівні звичок[43], що, як справедливо відмічає Ю. Страшнюк, було неспівмірно тому здобутку, що уперше в історії широкі верстви були на доволі стабільний відрізок часу визволені з екстремальних умов виживання[44].

Надалі, у 1974-1982 рр. держави та суспільства цього типу переживатимуть кризу: стагнація економіки[45], зростання безробіття та демографічна динаміка призменшили стабільність системи фінансування соціальної сфери, що приведе до постання наступної ітерації політій – «держави можливостей» (перевага надається розвитку індивідуальних здібностей та професійних навичок та зань у «нижчих» верств згідно програм та курсів перекваліфікації задля подолання виробленої соціумом залежності від допомоги; нині ця система повніше реалізовується у США, ніж у ЄС)[46].


Використана література:

  1. Страшнюк Ю. Повоєнна відбудова та утворення «держави загального добробуту» в Західній Європі (1945-1973 рр.) // Методичний вісник історичного факультету № 2. – Харків: Консум, 2003. – С. 43-55.
  2. Социальное государство в странах ЕС: Прошлое и настоящее / под ред. К. и. н. Ю. Д. Квашнина. – М.: ИМЭМО РАН, 2016. – 189 с.
  3. Александрова О. С. Взаємодія конкуренції та партнерства як фактор розвитку середнього класу в Україні: Філософський аналіз. Монографія. – К.: ПАРАПАН, 2009. – 252 с.

Покликання:

[1] Страшнюк Ю. Повоєнна відбудова та утворення «держави загального добробуту» в Західній Європі (1945-1973 рр.) // Методичний вісник історичного факультету № 2. – Харків: Консум, 2003.С. 43.

[2] Ibid. С. 44.

[3] Ibid.

[4] Ibid.

[5] Ibid.

[6] Ibid.

[7] Страшнюк Ю. Повоєнна відбудова та утворення «держави загального добробуту» в Західній Європі (1945-1973 рр.) // Методичний вісник історичного факультету № 2. – Харків: Консум, 2003. С. 45.

[8] Ibid.

[9] Ibid.

[10] Ibid.

[11] Ibid. С. 46.

[12] Ibid. С. 46.

[13] Ibid. С. 47.

[14] Ibid.

[15] Ibid. С. 47.

[16] Ibid. С. 48.

[17] Ibid.

[18] Ibid. С. 49.

[19] Ibid.

[20] Ibid.

[21] Ibid.

[22] Ibid.

[23] Ibid. С. 50.

[24] Ibid.

[25] Ibid.

[26] Ibid. С. 50.

[27] Социальное государство в странах ЕС: Прошлое и настоящее / под ред. К. и. н. Ю. Д. Квашнина. – М.: ИМЭМО РАН, 2016. С. 72.

[28] Страшнюк Ю. Повоєнна відбудова та утворення «держави загального добробуту» в Західній Європі (1945-1973 рр.) // Методичний вісник історичного факультету № 2. – Харків: Консум, 2003. С. 50.

[29] Ibid. С. 50-51.

[30] Ibid. С. 51.

[31] Ibid.

[32] Ibid.

[33] Ibid.

[34] Ibid. С. 52.

[35] Ibid.

[36] Ibid. С. 53.

[37] Ibid. С. 52.

[38] Александрова О. С. Взаємодія конкуренції та партнерства як фактор розвитку середнього класу в Україні: Філософський аналіз. Монографія. – К.: ПАРАПАН, 2009. С. 143.

[39] Ibid.

[40] Ibid. С. 149.

[41] Ibid.

[42] Страшнюк Ю. Повоєнна відбудова та утворення «держави загального добробуту» в Західній Європі (1945-1973 рр.) // Методичний вісник історичного факультету № 2. – Харків: Консум, 2003. С. 52.

[43] Ibid.

[44] Ibid.

[45] Ibid. С. 53.

[46] Ibid. С. 54.


Законспектував К. С.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s