Володимир Лагодич

Карл Густав Еміль Маннергейм

(Carl Gustaf Emil Mannerheim)

---

Сьогодні мова піде про Карла Густава Маннергейма.

Ще за життя він став символом спротиву своєї Батьківщини проти ненаситного ворога. Тричі цей ворог намагався поглинути Фінляндію – в 1918, в 1939 і 1944 рр. Під його керівництвом країні з чотирьохмільйонним населенням вдавалось успішно воювати з державою, населення якої становило більше 170 млн. осіб.

Народився барон 1867 р. у тоді ще Великому Герцогстві Фінлядському. Попри дворянське походження, його батько розорився у 1882 р. З цього часу Карл Густав мав перед собою чітко визначену дорогу – у кадрові військові. У 1887-89 рр. Маннергейм вчиться у Кавалерійському училищі, після чого отримує звання корнета. В подальшому він проходить службу в драгунських та кавалергардських полках. За цей час кавалергард Маннергейм встигає одружитись (1892 р.), роздробити колінну чашечку (1895 р.), отримати звання ротмістра (1902 р.) й розлучитись. На фоні буденних проблем, Карл Густав бере участь у війні з Японією як командир артилерійського дивізіону та отримує чергове звання. У 1906-1908 рр. вже полковник Маннергейм очолює стратегічну експедицію в Центральну Азію.

Перша світова війна застала Карла Густава командиром Гвардійської кавалерійської бригади й пізніше дивізії. Маннергейм зусрічає 1917 рік генерал-лейтенантом. На цей час можна говорити про Маннергейма, як про генерала-монархіста, на зразок українського Скоропадського. Як і останній, Карл Густав з болем сприйняв обидві революції. Для обох більшовизм був неприйнятним за своєю природою. Виходячи з цього, стан справ виносив перед офіцерами неіснуючої армії наступне питання: спробувати відродити старий порядок або зайнятись боротьбою за незалежність, виходячи з походження. Маннергейм обрав останнє. В подальшому, як визнавав Маршал, за це не пожалів ні він сам, ні молода нація загалом: “Якби тоді ми не піднялись на боротьбу, ми б не могли розраховувати ні на свободу, ні на державність. Нам би не знайшлось місця серед націй, і попри ціну, жертви визвольної війни не будуть забуті”.

Варто сказати, що перші місяці існування незалежної Фінляндії проходили по знайомих етапах – протекція з боку Німеччини, ідея створити окреме королівство, суперечки в органах управління. Довершили картину спроби Раднаркому організувати “громадянську війну”. Фіни однак діяли напорядок організованіше – попри нові часи, залишались ті ж самі питання, що вирішувались залізом і кров’ю. Під керівництвом генерала Маннергейма за січень-травень 1918 р. новостворена армія відвоювала у червоногвардійців міста Вааса й Тампере, вийшла до Карельського перешийку та остаточно розгромила більшовиків шляхом фізичної ліквідації 5 тис. “співчуваючих” владі Рад. Однак здобуття незалежності було початком нового етапу в житті держави – протягом нього Маннергейм балотується на посаду президента, їздить з неофіційними візитами в Британію та Францію.

На фоні економії бюджету, уряд з 1927 р. відмовляється від проведення військових навчань. У своїх мемуарах Карл Густав присвятив не одну сторінку процесу “вибивання” коштів на армію. Згадали за неї лише в 1934 р., з початком закладення відомої лінії фортиікацій на Карельському перешийку. На той же час припадають нові зауваги з боку Москви щодо нейтралітету Фінляндії.

Незавершену “Лінію Маннергейма” красномовно опише радянська пропаганда – потрібно буде пояснити, чому 400 тис. бійців ї не змогли прорвати 30 бетонних бункерів за два місяці боїв. У березні 1940 р. укладається мирний договір, за яким Фінляндія передає СРСР 12 % територій.

За насупний рік Фінляндія втягується в Світову війну – її нейтралітету великі держави не змогли допустити. В липні 1941 р. Маршал видає Наказ №3, оприлюднивши намір “повернути землю карельського племені, святу землю, просякнуту нашими стражданнями”.

1942

Досі побутують дискусії відносно ролі в Другій світовій війні Фінляндії – чому фіни не взяли Ленінград, уклали перемир’я в 1944 р. із Радянським Союзом. Останній крок барон аргументував прозаїчно – “Гітлер обіцяв, що разом ми переможемо Росію. Тепер же Росія сильна, коли Фінляндія слабка, як ніколи”.

Щоправда, питання союзницького обов’язку й національних інтересів партнерів Рейху в кінці війни вирішувались дуже специфічно – при ставці на перше в швидкій перспективі можна було стати молодою комуністичною республікою, що навряд могло задовільнити фінів, які воювали з СРСР протягом 26 років.

Разом з тим, порівнюючи повоєнну Суомі із Угорщиною чи Румунією, в очі кидається насамперед політичне життя без партійної диктатури та економіка, не надірвана планами “відбудови за 3 роки”. Протягом 1944-1946 рр. Маннергейм вже повноцінно очолює Фінляндію на міжнародній арені. Ту Фінлядндію, забезпечення існування якої Маннергейм бачив своєю пріоритетною метою. Однак усі людські історії добігають завершення. Президент Маннергейм, якому до цього часу виповнилось 78 років, відходить від політичної діяльності, завершивши свій шлях у 1951 р.

Щодо оцінки постаті Маршала Фінляндії, варто сказати що протягом ХХ ст. в Європі остаточно завершується формування націй. Їх представники, незалежно від походження, стають матеріалом, який це ж буремне століття кинуло в доменну піч аби виплавити нові держави. Суомі при цьому стала однорідним сплавом.

---

Використані джерела інформації:

1. Власов Л. В. Маннергейм, 2005.