Варанги (Βάραγγοι)

Ірина Гіщинська

Варанги (Βάραγγοι)

111-1.jpg


Cловникова стаття глосарію

«Лексикон. Християнський світ Сходу: Ромея (Ῥωμανία)»:

https://is.gd/AuclNn


Варанги (Βάραγγοι) – найманці північного походження на військовій службі у Візантійській імперії. Для детальнішого розгляду цього поняття варто наголосити на тому, що це не єдина назва даного контингенту військових найманців. Скіфи [1], тавроскіфи [2], руси (роси) [3], варяги [4], варанги [5], верінги [6] – варіанти визначення найманців з Русі та Скандинавії на службі у візантійського василевса.

Varjaska Garda (vikinzi). U sluzbi Romejskog cara.jpg

Перші найманці з Русі та Скандинавії в Х ст. називались в джерелах «росами», «скіфами» чи тавроскіфами. Самоназва «рос» була логічною, зрозумілою, і прямо вказувала на етнічне походження воїнів. «Тавроскіфи (скіфи)» ж пішло з античної традиції і закріпилось у грекомовних візантійських істориків та хроністів, зокрема, в Михаїла Пселла, який першим у своїй «Хронографії» згадує про руський корпус у 988 р. в контексті допомоги Володимира Василію ІІ, в результаті чого до Візантії прибуває шеститисячна варязька дружина [2].

Наприкінці Х – на поч. ХІ ст., як зазначають дослідники, з цієї спільноти починають виокремлюватись «варанги» (чи «верінги» в північній традиції), під якими розуміли, насамперед, скандинавів [7]. Візантійський тогочасний автор Іоан Скіліца, що важливо, вперше у 1034 р. вживає термін «варанги» щодо означення північних найманців на службі у Візантії [8].  Слово варанг (верінг) буквально перекладається  «той, що живе за договором».

Дослідниця О. Мельникова доволі детально торкається питання вище згаданих понять. В поле її зору потрапили насамперед ті, які мають у своїй основі спільний корінь, та вживались у різних культурно-географічних середовищах, і, як зазначає авторка, помилково вважались ідентичними за значенням [9]. Так, спершу розглянемо змістовну обґрунтованість понять «варяг» – «верінг». Як зазначає дослідниця, «треба відзначити і змістовний парадокс в співвідношенні «варяг – væringi». По-перше, це слово не зустрічається в давньоскандинавських текстах до середини XI ст., тобто, в ранніх скальдичних віршах і в рунічних надписах. По-друге, з моменту появи і далі воно позначає не тих воїнів і купців, які бували на Русі, а виключно скандинавських найманців у Візантії» [Ibid.]. Варто відмітити, що «називаючи когось «верінгами», автори саг нерідко додають, що ця людина або служила у «війську верінгів», або була дружинником (hirðmaðr), охоронцем (varðamaðr), або просто «чоловіком» (maðr) візантійського імператора» [9, с. 161].

У контексті цього доречними будуть тези Сігвуса Бльондаля. В ході міркувань над поняттями верінги та варанги, історик відмічає наступне. Слово væringi означає «супутник», чоловік, який вступив у договірні відносини між купцями та воїнами і забезпечує безпеку та бере на себе відповідальність за своїх товаришів, оскільки і вони беруть відповідальність за нього [10, p. 5]. Посилаючись на Стендер-Петерсона також дадає, що це слово має і ширше значення. Перше – «торговець зі Скандинавії», а пізніше – «мандрівний торговець», загалом, без будь-якого підданства, незалежний. Щодо слова varangos, то в грецькій інтерпретації  воно спочатку вживалось у значенні «північні люди», а згодом трансформувалось у «найманця скандинавського (північного) походження» [10].

додаток 6 (2)

Схожа ситуація у протиставленні понять «верінги» і «нормани». Головно, можемо простежити це в скандинавських сагах та візантійських джерелах. Так, з одного боку ці поняття співвідносяться, а з іншого різняться, що одночасно, відобразилося в протиставлення «палацових» і «зовнішніх» варангів. Хронограф Михаїл Пселл також розрізняє дві групи варангів: та частина найманців, яка зазвичай бере участь в імператорських походах, та інша як союзницький корпус [2]. Можна припустити, що протиставлення верінгів норманам в сагах базується на такій же основі. Так, верінги – це особлива привілейована частина скандинавських найманців, близька до імператора. Нормани – це «зовнішні» варанги, союзницькі загони в складі польової армії [9, с. 162].

222.jpg

В одній з редакцій «Саги про Гаральда Суворого» в контексті розповіді про становище в Константинополі перед приїздом Гаральда (30-ті рр. ХІ ст.) зазначається: «І було там багато норманів, яких вони [візантійці – І. Г.] називають верінгами» [6]. У контексті вищенаписаного відмітимо, що всі три слова (варяг, верінг, варанг) мають спільний корінь var, що з давньоскандинавської перекладається як «обіцянка, клятва». Очевидно, найманець, який прибув до імператора, давав клятву вірного служіння.

Як зазначалось вище, почав перебувати в договірних відносинах по відношенню до імперії. Також наголосимо на тому, що така велика різноманітність понять щодо одного явища спричинена різними соціо-політичними, географічними та культурними середовищами, в яких вони створювались. Зважаючи на це, схожі по суті поняття насправді можуть певним чином різнитись за суттю.

Джерела:

1. Тактика Льва / Изд. подготовил В. В. Кучма; отв. ред. Н. Д. Барабанов. – Санкт-Петербург, 2012. – 368 с.

2. Михаил Пселл. Хронография / Пер. и прим. Любарского Я.Н. – Москва, 1978. – 323 с.

3. Константин Багрянородный. Об управлении империей / – Москва, 1991 – 70 с.

4. Літотис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця; Відп. ред. О.В. Мишанич. – К., 1989. – 591 с.

5. Зустрічаємо у візантійських хроністів, головно, в Іоана Скіліци.

6. Снорри Стурлусон. Круг Земной / Отв. ред. М.И. Стеблин-Каменский. – Москва, 1980. – 690 с.

7. Луговий О.М. Роси та варанги у Візантії Х-ХІІ ст. Формування та структурна роль найманого військового континенту: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.02 «Всесвітня історія»/ Олег Михайлович Луговий. – Одеса, 2008. – 20 с.

8. Иоанн Скилица Обозрение историй [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Skyliza/text1.phtml?id=1338

9. Мельникова Е. А. Варяги, варанги, вэринги: скандинавы на Руси и в Византии / Е.А. Мельникова // Византийский временник. – Москва, 1998. – Т. 55 (80). – Ч.2. Мельникова Е. А. Варяги, варанги, вэринги: скандинавы на Руси и в Византии / Е.А. Мельникова // Византийский временник. –  Москва, 1998. –  Т. 55 (80). – Ч.2. – С. 159–164.

10. Blöndal S. The Varangians of Byzantium / Blöndal Sigfús, Benedikt Benedikz. – Cambridge, 2007. – 254 p.

Ірина Гіщинська


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s