Лексикон
Християнський світ Сходу:
Ţara Românească (Цѣра Рȣмѫнѣскъ)
Абетковий порядок:
а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я
Словникові статті:
А
Б
Барабани – піхотинці особистої гвардії господаря, що повинні були постійно супроводжувати господаря в його походах за власний рахунок [1]. Димитрій Кантемір визначав куртянів та каларашів як привілейоване населення [Ibid.].
Джерела:
1. Історична панорама – збірник наукових праць (частина 2), розділ 29.
Мороз Богдан
В
Валахи (волохи) – умовна назва східних романомовних етносів («волохи» – екзоетнонім-германізм для позначення та навіть стигматизації романомовних або романізованих етносів), які увійшли до складу румунської нації попри відокремлене існування молдавської нації та державності після розпаду СРСР.
Етимологія
Давньо-герм. walhos – назва кельтського етносу, відомого Цезарю як volcae [1]. Ромеї актуалізують етнонім з XI ст. як βλαχοι [Ibid.].
Етногенез
Національний міф апелює як до південно-фракійських (гето-дакійських) племінних культур до їх романізації (пеплум «Даки», марка атомобілів «Dacia»), так і до Pax Romana, проте історично Ţara Românească (Цѣра Рȣмѫнѣскъ) найдовше належала не західно-«латинському», а східному ареалу романо-християнського світу.
Болгарський політичний вплив
Вже за II-го Болгарского царства (Второ българско царство), цар-cевастократор Калоян (1197-1207) носивув титул «імператор влахів та болгар».
Так латинянин-священнослужитель Анасберт, що супроводжував в хрестовому поході Фрідріха Барбароссу, називає Колояна Blacorum et maxime patris Bulgarorum dominus або Kalopetrus Baсhorum (Blachorum) dominus itemque a suis dictus Imperator Grecie (при тому в нього зустрічається також версія «імператор влахів та куманів») [2].
Calojoannes (Kalopetrus)
Інокентній III в 1204 р. називає правителя Bulgarorum et Blacorum rex, тоді як той у відповіді іменує себе титулом Imperator omnium Bolgarorum et Blacorum, підписиючись як Imperator Bulgariae Calojoannes [Ibid.]. А вже Трновський архієпископ носив відповідно (в латинському написанні) титул totius Bulgariae et Blaciae Primas [Ibid.].
Співвідностість ромеїв та «східних романців»
Після падіння Константинополю в 1453 р. волоський ареал перебував в сфері культурно-цивілізаційного впливу Рум-міллету (Millet-i Rūm), правили яким фанаріоти (φαναριώτες), значно еллінізовані ромеї (еллінізація ромеїв інтенсифікувалась після правління Іраклія, першого з василевсів, а не імператорів, в кризових 600-і рр.).
1789. Fanarioţi у Валахії (Волощині)
Попри те, що розглядали національні прагнення пізньомодерних етносів в стадії націогенезу, які перебували в межах означеного міллету, як прояви філетизму, на власному пізньомодерному витку націогенезу напочатку 1800-х рр. частково починають перетворюватись з екс-ромеїв («румців», представників етноконфесійного міллету) в націю нео-еллінів, яка розпочала революційну національно-визвольну війну проти осман.
Аlexandru Ipsilanti (Αλέξανδρος Υψηλάντης)
В ході її розгортання нео-елліни порушували також землі східних романців, насамперед Молдавію (згадаймо молдавського господаря Александру Іпсіланті (1821), та те, що «Філікі Етерії» (Φιλική Ἑταιρεία) особливо активні в сусідній «новоросійській» Одесі).
Інші зв’язки із сусідніми етносами
Між XII-XIII ст. відомий поділ за елліно-ромейською традицією – поділ напівнезалежних політій «влахів» на два (умовно метропольний та колоніальний) ареали [1]:
- Велика Влахія (у Фессалії та горах Пінду);
- Мала Влахія (в Акарнанії та Етолії).
Якщо мадяри та секеї із сасами (трансильванськими саксами) низвели «волохів» Трансильванії до рівня безправної верстви населення в межах Unio Trium Nationum (1438-1918), то Молдавія з початків політогенезу постала поліетнічною політією (звідси політоніми Молдославія, Русловлахія (Ροσοβλαχια), спільна назва Молдовлахія, і це якщо не враховувати назви Bogdania), що відображено у легенді про заснування Молдавського князівства і історії про зустріч із русином-пасічником Єцко (Яцко) та в дуалізмі титулатури (господар – domnitorul [3, с. 46]), послуговуванню офіційною русинською мовою до XVI ст. (кореляція із Литвою). Шипинська земля увійшла до складу Молдови одразу по унезалежненні останньої (1359), століття зберігаючи автономію, до приблизно 1433 р. (грамота Владислава III) [4, с. 93]. Вестернізуючі впливи проникали сюди вже з понтійського регіону, з боку генуезької таласократії та її Officium Gazariae та Officium Romaniae (Officii Provisionis Romanie) (1363): так генуезькі колонії та факторіі Монкастро молдавською мовою це Четатя-Алба, а Лікостомо – це Кілія, за доби, коли Молдова від Шипинської землі із містами Шипинці і Хотин, до Кілії, із столицею в Сучаві, є васалом Корони Польської [5, с. 44]. Втім власне валахи (волохи) також зазнали сильних впливів насамперед південних слов’ян, а саме болгар.
Влахуря (катунаря)
Щодо рома (також романоцентричний етнонім), то одна з етнічних груп прийняла за циганською традицією етнолінгвістичного та етнонімічного мімесису етнонім влахуря (катунаря), тоді як в Молдові циганське населення навіть за пізньомодерної доби перебувало фактично в статусі рабів.
Символічні землі «волоського» ареалу
на фрагменті герба Румунії
Джерела:
1. Русаков А. Ю. Влахи [Електронний режим]: http://knowledge.su/v/vlakhi- (10.03.2019)
2. Васильев А. Слава Византийской империи [Електронний режим]: https://is.gd/6BKume (10.03.2019)
3. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.
4. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
5. Атлас. Україна: Хроніка історичних подій. – К.: ДНПВ «Картографія», 2016. – 128 с.
Кирило Степанян
Валахи (волохи) – східнороманська етнічна спільнота, предки румунів і молдаван [1, С. 495].
1) у давньоруських джерелах – назва різних романських народів, у т. ч. італійців, а також романізованих фракійських племен, предків румунів [2, с. 625];
2) у історичних джерелах XIV-XVIII ст. – назва молдован і всіх мешканців Молдови, рідше – назва романських (романізованих) етносів Волощини і Трансільванії [Ibid.];
3) у Карпатах і на Балканах XIV-XVII ст. – назва селян (незалежно від їх етнічного походження), які займалися пастушим тваринництвом і користувалися волоським правом [Ibid.].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
2. Ісаєвич Я. Д. Волохи // Енциклопедія історії України: у 10 т.; т. 1: А-В. – К.: Наукова думка, 2003. – 688 с.
Богдан Мороз
Вел-спатарь – з епохи Середньовіччя охоронець зброї господаря, керівник арсеналів та командувач каларашами, функції якого напочатку XIX ст. змінились: спатарь брав участь у судочинстві, розбирав скарги «магалажиїв» (міщан) та вважався начальником поліції в Бухаресті, тоді як головним його обов’язком був пошук злочинців за допомогою «запчіїв» (приставів), капітанів та служиторів [1].
Джерела:
1. Історична панорама – збірник наукових праць (частина 2), розділ 29.
Мороз Богдан
Віа валахіка – див. Молдавський торговий шлях (Волоський шлях)
Волоський шлях – див. Молдавський торговий шлях (Віа валахіка)
Волохи – див. Валахи
Ворник – у Молдавському князівстві представник господарської влади в місті, чиї функції входило спостереження за збором податків, виконанням містянами повинностей і утримання господарських дворів [1, с. 373, 395].
Джерела:
1. История Молдавської ССР: В шести томах, том 1. – К.: Картя Молдовеняскэ, 1987.
Богдан Мороз
Г
Герметик – записувач офіційних актів у Молдові [1, с. 496].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
Господар (англ. hospodar, prince) – титул правителів князівств Молдови та Валахії, починаючи з XIV ст. В документах на валаській та молдавській мовах титулу Г. відповідає domnitorul [с. 46].
Джерело:
1. Немченко И. В. Язык Средневековья: Русско-украинско-английский толковый словарь средневековой терминологии. – О.: Полис, 2001. – 288 с.
Ірина Вікторівна Нємченко
Переклад: Кирило Степанян
Грош – перша молдавська монета, яку карбував молдавський господар Петру I Мушат (1375-1391) [1, с. 496].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
Ґ
Д
Домнітор (domnitorul) – див. Господар (англ. hospodar, prince)
Драгош Воде (~ 1347/1351-1352/1354) – воєвода, виходець з Марамуреша. За легендою засновник Молдавського князівства згідно Молдавсько-польського літопису 1352-1564 рр., що правив два роки [1].
Джерело:
1. Молдавско-польская летопись 1352-1564 [Електронний режим доступу]: http://www.vostlit.info/Texts/rus3/Mold-Pol.let/text.phtml?id=952&fbclid=IwAR3fafs82AfPMVNLAiX1QklkCFbxQx3uZOWMz-hgQm1caR9Ghrv2NLNrFAY
Богдан Мороз
Е
Є
Ж
Жуде – рада старійшин у валахів (волохів) [1, c. 497].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
З
И
І
Ізвод – слов’янське письмо, властиве словяно-молдавським літописам [1, c. 497].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
Ілішар – збирач військових податків [1].
Джерела:
1. Історична панорама – збірник наукових праць (частина 2), розділ 29.
Мороз Богдан
Ї
Й
К
Калараши (kalaraschi) – назва кавалерії территоріальної армії [1].
Джерело:
1. Калараши // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
Богдан Мороз
Констанца – порт у володінні Османської імперії з 1394 р.
Л
Лацку (Лацко) – господар Молдавського князівства (1365-1374/5). Змінив на престолі свого батька Богдана І.
Його правління відзначилось створенням католицької єпископії в Сіреті [1, с. 359].
Джерела:
1. Історія середніх віків : У 2-х т. – Т.2. Високе і пізнє Середньовіччя : курс лекцій. – 2-ге вид., стереотипне / В.О.Балух, В.П.Коцур. – Чернівці : Наші книги, 2016. – 616 с. ; іл., карти.
Мороз Богдан
Легенда про заснування Молдавського князівства – за легендою засновником Молдавського князівства був Драгош, який прийшов із землі Марамуреша.
Він разом зі своїми воїнами полював на тура (зубра). Коли зав’язалась битва з туром, яка відбувалась на річці, загинула собака Драгоша Молда. За легендою це була перша річка на його шляху, він вирішив назвати її Молдова.
Після цього він натрапив на пасіку, де зустрів русина Яцка. Земля ця Драгошу сподобалась і він вирішив тут залишитись разом зі своїми дружинниками, ставши першим правитилем Молдавського князівства. «В лЂто 6867 прииде Драгоше воевода з от Угорской земли, от Марамурыша, за туром на лов и господствовал 2 лЂта» (Бистрицкая летопись, 1359-1507).
Богдан Мороз
Логофет (рум. loqowat) – вищий придворний боярський чин (як логофет великий, рум. loqowat) у Молдові XIV-XIX ст. [1] із запозиченою у ромеїв назвою. Очільник канцелярії господаря, хранитель великої державної печатки, виконувець доручень господаря, що вів також дипломатичні переговори, керував боярською радою за відсутності господаря [Ibid.]. Логофет Євстратій був автор відомого Зводу законів молдавського феодального права, затвердженого 1646 р. господарем Василе Лупу [Ibid.]. Посада Логофета інсувала й у Валахії [Ibid.].
Джерела:
1. Логофет // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
Мороз Богдан
М
Могили – молдавський аристократичний рід, родоначальником якої за однією з легенд вважається Муцій Сцевола, а за іншим – Пуріга, герольд воєводи молдавського Стефана IV (XV ст.) [1].
Перша історична зведення про рід Могил відноситься до 1499 р., а близько 1534 р., під час смут, що були у молдавсько-волоських землях, в числі трьох претендентів на волоський престол був представлений Мойсей Могила [Ibid.]. Близько середини XVI ст. Іоанн Могила займав найвищу в Молдавії посаду логофета [Ibid.]. Його синами були Єремія, господар молдавський (1595-1606), Георгій, митрополит Молдавський та Симеон, воєвода Волозький, батько митрополита Петра Могили [Ibid.].
Petru Movilă
Дочка Єремії, Раїна, стала бабкою польського короля Михайла, і була ревною поборницею православ’я та засновницею монастирів («Киевская старина», 1887, кн. 11) [Ibid.].
Герб Петра Могили
Джерела:
1. Могила, род // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
Богдан Мороз
Молдавський торговий шлях (Віа валахіка, або Волоський шлях) – важливий торговий шлях, перша згадка якого принапдає на 1386 р. Молдавський шлях прийшов на зміну давньому і небезпечному татарському шляху, що проходив із «німецьких міст», через Краків чи Львів, Кам’янець (нині м. Кам’янець-Подільський) та Білгород (нині м. Білгород-Дністровський) на Кафу (нині м. Феодосія) спустошеними землями, частково контрольованими татарами [1, c. 34].
Джерела:
1. Огуй О. Д. Молдавський торговий шлях / Енциклопедія історії України. Т. 7: Мі-О / Редкол.: Смолій В. А. (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: «Наукова думка», 2010. – 728.
Богдан Мороз
Мушат, Петру I – див. Петру I Мушат (Petpu Muşat)
Н
О
П
Пахарник – див. Чашник
Петру I Мушат (Petpu Muşat) (р. н. невід. – п. у грудні 1391) – господар Молдавського князівства (1375–1391). Син засновника династії (ймовірно Костя) Мушата та його дружини Маргарети [1, с. 188].
Для забезпечення захисту від Угорської монархії був змушений стати васалом Польщі (6 травня 1387 р.) [Ibid.]. Петро Мушат запровадив посаду ворника та старости, засновував монастирі, укріплював фортеці а також укріпив Сучаву (столицю Молдавського князівства) [Ibid.]. Карбував першу молдавську монету грош. Помер у 1391 р., похований в монастирі Нямц чи в Радівцях [Ibid.].
Джерела:
1. Огуй О. Д. Петро Мушат // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик.
Богдан Мороз
Питар – наглядач за конюшнями господаря та екіпажними кіньми, що закуповував для них сіно, овес [1].
Джерела:
1. Історична панорама – збірник наукових праць (частина 2), розділ 29.
Мороз Богдан
Постільник (страторник) – службовець, який пропускав до господаря послів і відвідувачів у Молдавії і Валахії [1, с. 502].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
Прикалаби – очільники адміністративних округів у Валахії і Молдові [1, с. 501].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
Р
С
Сорокська фортеця – молдавська фортеція в Сороках (в 160 км від Кишинева [1, с. 43]).
Штефан III Великий Святий (1457-1504) доручив звести на місці генуезького форта Алчона (Ольхонія) дерев’яну фортецю в 1499 р. [Ibid.]. В 1543 р. фортеця була перебудована Петру Рарешем (1527-1538, 1541-1546) за три роки і перетворена в кращу молдавську фортифікацію в оборонній системі держави (4 фортеці на р. Дністер, 2 на р. Дунай та 3 на півночі), будучи кам’яною та округлою (висота стін становила 15-20 м, товщина 3,5 м, діаметр споруди 37,5 м) [Ibid.]. Вершину вінчали 5 рівновіддалених веж [Ibid.]. В основу побудови було покладено принцип «золотого перетину» [Ibid.]. Над центральними ворітьми розміщалась воєнна церква [Ibid.]. Остаточно споруда завершена в 1546 р. [Ibid.]
Герб фортеці мав червоний щит, поділений на дві частини: права із срібною фортецею, друга – з насадженою на спис чорною головою татарина в профіль, повернутою вліво [Ibid.].
В стінах фортеці побували Богдан Хмельницький, Тимош Хмельницький, Пьотр I, Алєксандр Суворов [Ibid.]. Під час Прутської кампанії 1711 р. міщани відбили осман та втримали фортецю до приходу росіян на чолі із Пєтром I (1682-1721, 1721-1725), що об’єднав тут сили із Дмитрієм Кантемиром (1693, 1710-1711) [Ibid.].
Джерела:
Всемирная история: Сорокская крепость. BlackSpace / Legion, № 4 (4), 2004. С. 43.
Кирило Степанян
Страторник – див. Постільник
Східні романці – див. Валахи (волохи)
Т
У
Ф
X
Хотар – територіальні общини зі спільним володінням землі у Карпато-Дунайському регіоні [1, c. 504].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
Ц
Цамблаки – розгалужений корінням волоський знатний рід, представники якого відігравали помітну роль в історії Візантії, Болгарії та Сербії [1].
Джерела:
1. Турилов А. А. Григорий Цамблак // Православная Энциклопедия [Електронний режим доступу]
Богдан Мороз
Цара Роминяске (Цѣра Рȣмѫнѣскъ, Ţara Românească) – східно-романська (валаська) назва Валахії [1, c. 516].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
Цинут (ţinut) – адміністративно-територіальна одиниця Молдавського князівства з пізнього Середньовіччя та до модерних часів [1, c. 504].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
Ч
Чашник (пахарник) – чиновник, який дбав про покої господарського дому в Молдавії або Валахії [1, c. 504].
Джерела:
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.
Богдан Мороз
Четатя-Албе (Cetatea Albă) – порт та фортеція.
Інші назви: Аккерман, Аспрокастро (Ἀσπρόκαστρον), Маврокастро (Μαυρόκαστρον).
Ш
Щ
Ь
~
Ю
Я
«Per Aspera» 