300s, Anno Domini, ⇐ Cronolog ⇒, «Металеві ери», «Хронограф», «Хронолог», Імперські політії, Історичні персоналії, Історичні студії, Аксіології, Античні студії, Геополітика, Гуманітаристика, Залізо, Комбатанти, Космополітичні політії, Мілітарія, Новини, Персоналії, Політеїзм, Політична континуальність, Політичні діячі, Політогенез та інституалізація, Політологія, Правителі, Релігієзнавство, Християнство, Цивілізаційно-культурні ареали, Pax Romana

26 червня 363 року. Загинув  Флавій Клавдій Юліан (Юліан Апостат) (331-363)

Опубліковано: kirilostepanyan on

   День в історії

26 червня 363 року.

Загинув  Флавій Клавдій Юліан

(Юліан Апостат) (331-363)

Portrait_of_a_priest_or_an_emperor_(Julian_),_4th_cent._A.D._(NAM_2006,_1-4-2020).jpg

Попри певну стабілізацію внутрішньополітичного становища у Римській імперії упродовж усього ІV століття, боротьба за титул доміна не вщухала, як і в часи правління «солдатських імператорів». Майбутній правитель імперії Флавій Клавдій Юліан (331-363 рр.) став жертвою цієї боротьби ще у дитинстві, оскільки доводився племінником Костянтину Великому. Юліан народився 17 листопада 331 р. у Константинополі в сім’ї Юлія Констанція, зведеного брата правлячого кесаря, та Василини, доньки консула 325 р. Юлія Юліана. Його матір померла невдовзі після пологів і малий Юліан виховувався батьком.

Під час різані 337 р. (вчиненої, можливо, за наказом Констанція ІІ),  загинула велика кількість родичів Костянтина Великого; жертвою розправи став і Юлій Констанцій. Шестилітній Юліан та його старший брат Галл уникли розправи через свій вік; брати провели кілька наступних років у вигнанні, проживаючи у містах Нікомедії та Кесарії. Однак, смерть цезаря Константа (правителя західної частини Імперії) змусила Констанція ІІ почергово «реабілітувати» вигнанців; як наслідок, у 355 р.[1] Флавій Юліан став командувачем рейнських легіонів, які стримували натиск алеманів та ютунгів. При Аргентораті[2] (357 р.) Юліану вдалося розбити значне алеманське військо під командуванням Гортара чисельністю 25-53 тис. осіб.

Військові успіхи новопризначеного цезаря викликали підозру Констанція ІІ; август вирішив відкликати з Галлії частину легіонів для походу проти Сасанідів. Таке рішення викликало спротив вояків, які вчинили заколот у Лютеції та проголосили Флавія Юліана імператором.

1554795354176977168.jpg

Невдовзі бунтівні війська захопили Італію, Паннонію та продовжили рух до Константинополя. Несподівана смерть Констанція 3 листопада 360 р. дозволила племіннику Костянтина Великого безперешкодно зайняти столицю Імперії через місяць.

Ставши імператором, Юліан ІІ [3] невдовзі розпочав впровадження проекту відновлення панівного становища давньоримської релігії, яка з часів Медіоланського едикту значною мірою втратила свої позиції, але не була заборонена;  cам  кесар відійшов від християнства ще у 351-353 рр., внаслідок впливу на нього неоплатонічних філософів у Пергамі, Афінах та Ефесі. Язичницькі культи, впроваджуванні імператором, були суттєво модифіковані; ключовою їхньою особливістю було запровадження Культу Сонця [4], а також інтеграція окремих елементів східних вірувань та давньогрецької релігії. Крім того, Юліан здійснив класифікацію богів, поділивши їх на три групи та створив пантеон, у якому налічувалося 36 божеств; верховенство над ними здійснювали Геліос та Афіна.

За часів правління Юліана Відступника (як його називали християнські письменники) (грец. Ἰουλιανὸς ὁ Ἀποστάτης) не проводилися масштабні гоніння на християн, аналогічні епохам  Марка Аврелія або Діоклетіана; однак, окремі християни таки прийняли мученицьку смерть. Найвідчутніше християн утискали у сфері освіти, де останнім було заборонено брати учать у викладацькій діяльності. Здійснювалися також спроби загострити конфлікт між прихильниками нікейського християнства та аріанами [5], а також окремі випадки розграбування церков (як-от події у Антіохії 363 р.).

Остання військова кампанія імператора – перський похід, розпочався 5 березня 363 р. Римська армія, що налічувала близько 65 тис. осіб, рушила з Константинополя до берегів річки Євфрат; їм вдалося окупувати значні території (зокрема, Ассирію), однак проблеми із постачанням продовольства та тактика «випаленої землі», яку проводили перси, змусили римлян розпочати відступ. 25-26 червня квірити були змушені прийняти оборонний бій при Маранзі (сьогодні м. Самарра, Ірак), який завершився розгромом римського війська; назад до кордонів Імперії повернулося лише 7 тис. вояків. У битві загинув і сам імператор (як зазначає Амміан Марцелін, від удару списом у ділянку ребра).

Після смерті останнього представника династії Костянтина процеси реабілітації язичництва були частково призупинені (за правління Йовіана), а за Феодосія І вилилися у переслідування нехристиян.

Ярослав Бішко, студент 3 курсу історичного факультету ЛНУ ім. Франка

Список використаної літератури і джерел:

1.Giebel Marion. Kaiser Julian Apostata. Die Wiederkehr der alten Götter. Düsseldorf,Zürich: Artemis & Winkler, 2002. 219.

2.Rosen, Klaus. Julian. Kaiser, Gott und Christenhasser. Stuttgart: Klett-Cotta, 2006. 569.

3.Вус, Олег. «Юлиан Апостат. Персидский поход и загадка битви у Туммара 26 июня 363 г.», В: Материалы по археологии и истории античного и средневекового Причерноморья, 11, 271-299, 2019.

3. Маркович, Марія. «Філософсько-релігійні погляди імператора Юліана Відступника», У: Проблеми гуманітарних наук. Серія «Історія», 36, 133-142, 2015.

Покликання:

[1] Констанцій Галл був призначений цезарем східної частини імперії у 351 р; через три роки його вбили за наказом Констанція ІІ.

[2] Сьогодні – Страсбург (Франція).

[3] Юліаном І умовно вважають імператора Дидія Юліана, що правив у 193 р. протягом 66 діб.

[4] Уперше Культ Сонця у якості офіційної релігії запровадив імператор Елагабал (Геліогабал); згодом цю практику продовжив Авреліан.

[5] Для цього імператор також повернув із заслання єпископів-донатистів, -нованіціан та ін.

 

Залишити коментар