День в історії
23 квітня 1775 року
Народження Вільяма Джозефа Тернера
(Joseph Mallord William Turner) (1775-1851)
В. Дж. Тернер. Автопортрет, 1799 р.
245 років від народження англійського пейзажиста
В 1984 р. була заснована премія Вільяма Тернера (The Turner Prize), – одна із найпрестижніших нагород із сучасного мистецтв, номінанти якої мають відзначатися сміливим, чи навіть скандальним внеском у сучасне мистецтво, як це свого часу зробив сам Тернер, дивуючи консервативну і манірну британську публіку. Сміливий у житті, готовий ризикувати заради глибоких емоцій і нових художніх вражень, у побуті Тернер був незмінно дружньою і скромною людиною, переносячи глибину почуттів виключно у свої полотна…
Дивовижно, що уродженець лондонського району Ковент-Гарден, а потім і мешканець тісних темних помешкань лондонських передмість, Вільям Тернер все життя був сприйнятливим до краси і могутньої сили природи. Як представник епохи Просвітництва він шукав пояснення взаємодії між людиною і природою, шукав місця людини серед незбагненних, страшних і величних проявів стихій.
Маючи можливість вивчати полотна попередників у кращих галереях Лондона, художник вдосконалював свою майстерність, копіюючи твори видатних пейзажистів (серед яких на чільне місце ставив Клода Лоррена). Перший акварельний краєвид для виставки в Академії Тернер намалював у віці 15 років і з того часу був постійним учасником виставок.
У 27 років (в 1802 р.) Тернер став наймолодшим академіком Королівської академії образотворчих мистецтв, за особливу техніку окремі критики навіть порівнювали його із Рембрандтом. Картини Тернера – це “картини повітря, землі і води”, як першоелементів, з яких створений видимий світ. Художник підготував збірку навчальних краєвидних гравюр “Liber Studiorum” у техніці меццо-тинто, де були архітектурні види, історичні, міфологічні й побутові краєвиди – зображення моря і гір. Загалом, Тернер залишив після себе понад 10 тисяч аркушів етюдів і зарисовок мальовничих куточків Англії, Італії, французьких Альп, куди він виїздив для вдосконалення свого вміння художника-пейзажиста.
Тернер не лише змальовував те, що він бачив навколо, він глибоко проникав у суть природніх процесів, досліджував атмосферні явища, особливості руху повітря і води. Водночас, відкидаючи надмірну точність і достовірність деталей, узагальнюючи настрій і власні враження, художник творив пейзажі-уособлення душевних станів і переживань, називаючи свій підхід “поетичним живописом”. Він писав, що митець “наділений талантом і одержимий творчістю, ніколи не зможе споглядати на речі поверхово…”.
1789. «Morning Amongst the Coniston Fells, Cumberland»
Одним із етапних краєвидів Тернера стало зображення долини «Коністон Феллс у графстві Камберленд» (1798), де художник обрав високу панорамну точку огляду, відкриваючи глядачеві захопливий вид, в якому – і захват, і страх перед величчю гірського пейзажу. Скелі, водоспад, туман, у якому розпливаються деталі – характерні ознаки романтичного стилю, з його індивідуалізованим переживанням і емоціями автора, якими він ділиться із глядачем.
Зовсім не людина, а небо і вода, мінливість і багатоманіття атмосферних ефектів – головні герої полотен Тернера, але без людської присутності ці полотна втрачають головного протагоніста, задля якого і розгортається увесь цей величний спектакль природи. Проте манера і техніка Тернера не одразу і не всіма була сприйнята прихильно… Його критикували за розмитість, нечіткість, надто вільне оперування кольором, взагалі – його картини були позбавлені тих рис реалізму, наближеного до фотографічної точності, яка так цінувалася до винайдення дагеротипії в 1849 р. Більше того – деякі його морські краєвиди, із динамічними хвилями водних мас, межували із абстрактним живописом. Тернер писав: “Уява художника панує над його особистістю , і є чимось таємничим і незбагненним – наче голос, що долинає з темряви”.
Серед незмінних мотивів, який ніколи не набридав Тернеру – види Венеції, яку він споглядає у своїх мандрівках 1830-х років. Полотно «Венеція. П’яцетта» (1835 р.), зважаючи на свої солідні розміри (91х122), приймалося глядачами як незавершений етюд: різкі і свіжі плями білил, інтенсивні барви архітектурних деталей та сині відтінки каналу, створювали у непідготовленої публіки враження хаотично розкиданих барвних плям. До такого живопису глядач звикає лише наприкінці ХІХ століття, тобто Тернер багато в чому випередив свій час…
В. Дж. Тернер. “Потоп”, 1820-ті рр.
Для Тернера природні чи рукотворні катастрофи (шторм, буря, гроза, пожежа) ставали приводом до розкриття пристрасних душевних поривів, прихованих за фасадом традиційної британської чемності і самовладання. До прикладу, драматичним поєдинком стихії вогню і води для художника стала серія картин із зображенням пожежі Британського парламенту (1834 р.). З прожитими роками і досвідом, краєвиди Тернера переростають у філософські послання тривожної і піднесеної душі, а головним їх героєм стає світло.
В. Тернер. “Дощ, пара, швидкість”, 1844 р.
Такими є відомі полотна зрілого періоду – “Спокій: похорон у морі” (1842), “Снігова буря в морі” (1842), “Дощ, пара, швидкість” (1844), “Понад водою” (1847).
До фіналу творчої кар’єри видимий світ у Тернера розкладається на світло і чистий колір, а простір набуває абстрактного виміру: “мелодією для очей”, назвав Дж. Рескін творчість художника.
Мар’яна Левицька, мистецтвознавець
«Per Aspera» 