День в історії
22 січня 1901 року
Смерть королеви Вікторії
22 січня 1901 р. відійшла у засвіти людина, завдяки якій Велику Британію стали називати “майстернею світу”, а сам Лондон керував наймогутнішою колоніальною імперією в світі – королева Вікторія з Ганноверської династії. Її життя було сповнене несподіванок, і не завжди приємних, але саме Вікторіанська епоха (1837-1901) вважається епохою розквіту Британії. Для багатьох ці часи асоціюються з романтичним періодом, описаним у творах Чарльза Діккенса, Вільяма Теккерея та Артура Конан Дойла. Але не все, вірніше не для всіх було так райдужно, як може нам здатися з творів літератури.
Александріна Вікторія народилася 24 травня 1819 року в Кенсінгтонському палаці в родині принца Едварда, що був четвертим сином короля Джорджа III, який правив Британією досить довго, а саме 60 років (1760-1820) та принцеси Вікторії Саксен-Кобург-Саафельд. Після того як троє братів її батька померли, Вікторія отримала корону в віці 18 років. Вікторія зуміла успадкувати престол завдяки правилам встановленим у 1701 році ще Вільгельмом та Анною Оранськими, які й створили конституційну монархію в Англії. Згідно правил, престол могла успадкувати особа жіночої статі за відсутності нащадків-чоловіків. Майбутній монарх не мав бути католиком за віросповіданням. За іронією долі, сама Вікторія позбавить права свою доньку-тезку на престол, надавши перевагу своєму першому сину Альберту Едуарду.
Зустрівши свого кузена принца Альберта Саксен-Кобург-Готського, юна принцеса відразу закохалася в нього. І вже в статусі королеви сама освідчилася в цьому. Вони побралися в лютому 1840 року, і їхнє щасливе подружнє життя протривало всього 21 рік. Згадуючи своє весілля, Вікторія писала наступне: “Я ніколи, ніколи, не проводила так вечір!!! Мій найдорожчий, дорогий Альберт… Його краса, його милість та ніжність – справді як можу я коли-небудь бути достатньо вдячною за те, що маю такого Чоловіка! … Це був найщасливіший день мого життя!” Сама Вікторія, разом з тим, запроваджувала певні традиції, що існують й понині. Наприклад, саме вона одягла білу сукню на весілля, і наказала, щоб ніхто інший не вдягався в біле.
Всього в шлюбі з Альбертом у Вікторії було 9 дітей (4 сини та 5 доньок). Вдаючись сексуальним втіхам, молодята не сильно думали про виховання дітей. Вікторія не брала на руки дитину принаймні до року, і лише тоді проявляла материнські відчуття. Саме тому багато біографів Вікторії відзначають той факт, що в неї був достатньо серйозний конфлікт з нащадками.
Але це ніяк не завадило їй називатися “бабцею Європи”, адже більшість тогочасних монархій, зокрема Греції, Іспанії, Німеччини, Норвегії, Росії мали родинні зв’язки з Вікторією. Всього Вікторія з Альбертом мали 42 онуків. Проте генеалогія зіграла злий жарт з Вікторією, адже вона мала таку хворобу як гемофілія (порушення згортання крові). Гемофілію ще називають “королівською хворобою”. Хоч Вікторія і була першим переносником вірусу B гемофілії, проте цим, в першу чергу, захворіли її нащадки, зокрема син Леопольд.
У грудні 1861 року принц Альберт помер. На пам’ять про чоловіка було створено Альберт холл, і до кінця своїх днів Вікторія носитиме траурний одяг. Перші десять років, королівська вдова майже не з’являтиметься на публіці. Лише з середини 1870-х рр. Вікторія почне відвідувати масові заходи та подорожувати.
Майже все своє життя, а саме з 13 років, Вікторія вела щоденник. Саме туди вона виплескувала всі свої емоції та рефлексії щодо подій, що відбувалися навколо неї. Таким чином всього було написано 43 тис. сторінок рукописного тексту. Вже Єлизавета II дала наказ оцифрувати декілька томів щоденників, що збереглися.
Вікторія стала першим британським монархом, який обрав для себе резиденцією Букінгемський палац. До того цим палацом володів її дядько Вільгельм IV. А зараз цей палац є основною резиденцією британських монархів. До того ж, Вікторія стала першим британським монархом, що правив з палацу. За своє тривале життя Вікторія пережила 6 замахів. Всі спроби її вбити, виявилися марними. Це сталося в 1840, 1842, 1849, 1850, 1872 та 1882 роках.
Правління королеви Вікторії було часом важливих трансформацій в британському суспільстві. Після завершення промислового перевороту, значну роль в соціумі починав відігравати робітничий клас, де більшість складали жінки та діти. Британія стала першою промисловою державою в світі. Населення зростало швидкими темпами – якщо в 1831 р. на Туманному Альбіоні проживало 13,9 млн. осіб, то в 1901 р. вже 32, 5 млн. Дедалі помітнішими були суспільно-політичні рухи за виборчу реформу, найбільш відомим з яких був чартизм. Було прийнято нові закони (у 1867 та 1884 роках), що розширювали виборче право, щоправда лише для чоловіків, і майновий ценз зберігався. Набирав сили в економічних процесах середній клас.
В культурі панувало відродження готичної естетики, було перебудовано на середньовічний манер будівлю Парламенту. В Британії в 1851 році вперше було проведено виставку, де експонувалися новітні досягнення в галузі науки та техніки. В моральному аспекті Вікторіанська епоха стала часом відновлення релігійності та стриманості. Це вже не була розпусна Англія часів Джорджа Гордона Ноела Байрона, і аристократи менше проводили часу за картярством та кінними перегонами.
У зовнішній політиці Британія залишалася однією з провідних держав світу. Під час правління Вікторії, Лондон вийшов тріумфатором з двох Опіумних воєн з Китаєм, Кримської війни (1853-1856), завоював території в Африці та Азії. Колоніальна імперія британців набула глобальних масштабів від Канади до Австралії. Британія мала вплив на світові комунікації, контролюючи ключові порти (Гібралтар, Аден, Сінгапур, Гонконг), не рахуючи Суецький канал, через який британці отримали змогу швидше доставляти товари з Індії до метрополії. 1 січня 1877 року Вікторія стала імператрицею Індії, а Індія була “діамантом британської корони”.
В повсякденному житті сама Вікторія теж відрізнялася стриманістю, була поліглотом. Вільно володіла окрім, зрозуміла річ, англійської, німецькою, французькою, італійською, латиною. Наприкінці життя, Вікторія мала секретаря індуса, якого звали Абдул Карім. З його допомогою, королева вивчала хінді.
Говорячи про рекорди Вікторії, то вона була британським монархом, що найдовше правив (63 роки та 7 місяців). Рекорд побила Єлизавета II 2015 року. Вікторія стала першим монархом, що керував потягом (від Віндзорського замку до Паддінгтона в Західному Лондоні). І сталося це в 1842 р. Альберт з Вікторією першими популяризували публічне святкування Різдва в 1848 році, нарядивши ялинки у Віндзорського замку. Гучно святкувалися 50 років її правління (Золотий Ювілей 1887 року) та 60 років (Діамантовий Ювілей 1897 року).
Королева Вікторія отримувала певну естетичну насолоду від похорон. Справа тут полягала не лише в траурній церемонії щодо людей, але й щодо собак – її улюблених тварин. Вона вірила в потойбічне життя для тварин, і що собаки мають душу. Згідно вказівок самої Вікторії, написаних ще в 1897 році, її похорон мав нагадувати військові почесті головнокомандувачу. Деталізація була настільки точною, що навіть коні мали бути білого кольору, а не чорного. Самі похорони мали асоціюватися саме з білим кольором.
Володарка світу померла у вівторок 22 січня 1901 р. о пів на шосту ввечері. Їй був 81 рік. Поруч з померлою лежав шпіц, а на смертному одрі з нею попрощалися її старший син, принц Уельський, який невдовзі стане Едуардом VII та старший онук, німецький кайзер Вільгельм II Гогенцоллерн-Зігмарінген. Розпочиналося криваве XX століття, яке принесло людству війни, геноциди та ядерну загрозу. Епоха націоналізму та імперій XIX століття, відходила в минуле, разом з її творцями, одним з яких була королева Вікторія. Іменем Вікторії названо численну кількість географічних об’єктів, наприклад водопад Вікторія в Зімбабве, відкритий місіонером Девідом Лівінгстоном. До переліку можна додати озеро Вікторія в Кенії, назви австралійських штатів (Квінсленд та Вікторія) та канадських міст (Регіна та Вікторія).
Використана література
Baird J. Victoria the Queen: An Intimate Biography of the Woman Who Ruled An Empire. New York: Random House, 2016.
Burton A. An ABC of Queen Victoria’s Empire: Or a Primer of Conquest, Dissent and Disruption. London; New York: Bloomsbury, 2017.
Hibbert C. Queen Victoria: A Personal History. Cambridge: Da Capo Press, 2000.
Rappaport H. Queen Victoria: A Biographical Companion. Santa Barbara; Denver; Oxford: ABC-CLIO, 2003.
Worsley L. Queen Victoria: Twenty-Four Days That Changed Her Life. New York: St. Martin’s Press, 2019.
Єгор Брайлян
«Per Aspera» 