День в історії

18 січня 1871 року

Проголошення Германської імперії

---

18 січня 1871 р., у Версальському палаці під Парижем була проголошена Германська імперія, а прусський монарх Вільгельм I – її імператором.

 1870. German troops occupying the Château de Brunoy outside Paris on October 24

---

Кирило Степанян

Чим для історії був «II-й Райх»?

Становлення цього політичного феномену, пов’язаного в підсумку із фактичним, хоча й багатостороннім розв’язанням Великої війни, завершило перехідний етап воєн після «весни націй» 1848-1849 рр. й передувало смузі стабільності в «метропольній» Європі, яка тривала між 1871-1914 рр. (для балканської периферії з її «гордієвим вузлом» усе відбулось швидше, передвіщаючи та локально розігравши майбутню глобальну катастрофу війни блоків, що й передбачав свого часу Бісмарк). Нова імперія вийшла з «Träume» та «триангулювала», надбудувалась над Міттельєвропою, ставши завершальною ланкою в зламі іредентистськими монархіями нового типу попередньої системи противаг та балансу сил в Європі та світі.  Парадоксальним чином це однак встановило мир в метрополіях Європи на довгий час – вибуху не відбувалось аж до самого 1914 р., тому цілі генерації європейців не вели між собою воєн у метрополіях опісля 1871 р., відвикаючи від традиційних, нормативних для попередніх епох воєнних конфліктів, які були перенесені в колоніях, а отже, героїзуювали та міфологізували війну як таку до і опісля зламу Великої війни, що зіграло катастрофічну роль.

Соціальна політика та соціоінжиніринг

Це був час еволюційного та коеволюційного розвитку неочікуваного гібриду прусського «правогегеліанського» етатизму та каналізованого ним експериментального «прусського соціалізму».

Страшний апофеоз подальшого гібридного розвитку етатистського «прусського соціалізму» в гібридній ідеології «націонал-соціалізмі» «III-го Райху» (слід додати, що вираз «Arbeit macht frei» в націонал-соціалістів закарбувався в історії як цинічний вираз найглибиннішого, відвертого соціального та екзистенційного зла):

Тенденції дегуманізації, популізму та гібридна риторика в контексті характерного для Пруссії етатизму та патерналізму тут особливо виразні: в коментарі до «Політики» Арістотеля Вільгельм I (1861/1871-1888) «повністю схвалює концепцію людини як «соціальної тварини» (!) в якості визначального фактору подальших ідей соціальної справедливості під патронатом держави» [1, с. 14]. Дослідник Я. І. Пасько пише, що «в соціально-практичному вимірі ідея соціальної держави була комплексно втілена правлячою верхівкою об’єднаної Німеччини 1880-х рр., а в її основу була покладена нова державна концепція соціальної інтеграції [1, с. 129], заснованій на аристотелівській візії, згідно якої держава це той соціальний інститут, що є визначальним для людського існування, і поза яким людська істота не може існувати [1, с. 130]». Автор також нагадує про названі ним «філіпіками» звернення Вільгельма I до парламенту, наприклад від 17 лютого 1881 р., коли кайзер акцентував: «соціальна держава має грунтуватись на поєднанні німецьких традицій милосердя та поваги до прав людини» [1, с. 132]. 

1. Пасько Я. І. Соціальна держава і громадянське суспільство: Співпраця versus протистояння. – К.: ПАРАПАН, 2008. – 272 с.

І в наш час звертаються до подібних гібридних моделей, наприклад за даними WikiLeaks в Ірані аятол настільною книгою є «Πολιτεία» Арістокла Платона.

Вступ у колоніальний переділ світу

Коли в 1900-х рр. «настав германський колоніальний час» (напис на тогочасному годиннику), що порушило рекомендації Бісмарка, порочне коло блокування на геополітичному рівні, яке згадував зокрема Ніцше («Время мелкой политики прошло: уже грядущее столетие несет с собою борьбу за господство над всем земным шаром» («По ту сторону добра и зла» (1886), VI, 208). Фр. Ницше, 2:332, цитується за: https://info.wikireading.ru/223217), призвело до катастрофи.

1913. Ölgemälde von Kaiser Wilhelm II. als Großadmiral.

Das Bild hängt im Säulengang der Marineschule Mürwik. Adolph Behrens (1865-1914)

Германія виступила каталізатором першої глобальної та тотальної війни, що не має з тим затушовувати роль провокаторів або підпалювачів війни з протилежного блоку, які до неї встигли вступити в геноцидну колоніальну політику та боротьбу за переподіл світу.

Геноцидність

~ 1907. Surviving Herero after the escape through the arid desert of Omaheke in German South-West Africa (modern day Namibia) (https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Surviving_Herero.jpg) / 1904.  Überlebende Herero nach der Flucht durch das wasserlose Sandfeld der Omaheke, Deutsch-Südwestafrika (https://web.archive.org/web/20070310205517/http://www.radiobremen.de/magazin/geschichte/namibia/symposium.html)

В цьому приреченому протистоянні за колоніальні ресурси «II-й Райх» остаточно заплямував себе: між 1904-1908 рр. він провадив геноцид етносів гереро та нама у Африці. Не можна також забувати, що британці проводили подібні акції проти бурів (також колоністів) в цю ж епоху, ще на перетині віків; а також нагадаймо за безчинства Леопольда II (1885-1908).

~ 1905. Mutilated Congolese children and adults (c. 1900-1905) — in Belgian colonial Congo Free State (present day Democratic Republic of the Congo) (https://commons.wikimedia.org/wiki/File:MutilatedChildrenFromCongo.jpg)

Бюргерський декаданс «Fin de siècle», його пролонгація та посилення у «Ваймарі», мілітаризм юнкерства:

«Ваймар» з його нормативним лібертінажем та повоєнним падінням нравів експресивно виражав пролонгований декаданс «Fin de siècle».

Суголосно «Goldene Zwanziger» в США розгорталась епоха «The Roaring Twenties», або «Prosperity».

Тут ширилась така аксіологічна група, як flappers.

Останні подавали приклад частіше за все лібертенської антитези принципу патріархального упослідження жіноцтва, яке відбувалось за сумнозвісною формулою 3К / 4К «Kinder, Küche, Kirche, Kleider».

Ці метамофрози у екстремальних умовах повоєнного часу виразно показані до прикладу в творі «Babylon Berlin».

«The Great Gatsby» (1925)

«The Great Gatsby» (1925) пов’язав обидва регіони міфом про щезаючий «зелений промінь» зникаючої епохи, за яку тримались Гогенцоллерни.

1932. Wright Brothers National Memorial Park in Kill Devil Hills, NC

Цікавий локальний феномен епохи, що певною мірою виражає zeitgeist, в тому числі відомий юнкерський мілітаризм, його багато в чому «старорежимний» етос, це «мензура», або мензурне фехтування (http://fencingfuture.org/cntnt/rus/fehtovanie/rus_history/n3.html; https://is.gd/3sDPLv), поширене серед студентів германських монархій. Деякі фото цього явища яскраво репрезентують усю міру декадансу культури:

«Fraternitas Saturni»:

Цитати:

Наведемо тут деякі міркування, фрагменти нашої минулорічної магістерської роботи, в якій нами було «препаровано» ультрагібридне явище італійського фашизму та вчинений ним вплив зокрема на германський (австро-баварський ат прусський) ареал:

Зрештою, 1870-го р. колапсував «симулякр» «II-го Ампіру» епігона бонапартизму Наполеона III (1852–1870), 1871 р. – пала Паризька Комуна, а Італія завершила Рісорджіменто (1848–1871), Германія ж подолала «interregnum» в Райху (1806–1871): Пруссія стала «базисом» «II-го Райху», Германської імперії (1871–1918), який вже був на відміну від I-го не «Священним» (в одному з векторів – номінально теоцентричним) а націоцентричним, тобто відповідно до «zeitgeist’у» виступив квазірелігійною спільнотою через характер націоналізму як «громадянського культу». Спільнотою, готовою до індустріального, а невдовзі – колоніально-імперіалістичного стрибка.

Виокремлена зі «Священного» корпусу Імперіуму окремішня (до набуття характеру складника остаточно «орієнталістично»-дуалістичної монархії) Австрійська імперія (1804–1867) залишалась периферійним «Cхідним Райхом» (власне Österreich), свого роду «резервуаром» для бездержавних етносів та націй Імперії, яких не приймав у свій проект вузький, екслюзивістський «малогерманський шлях» та вважав «позаісторичними» гегелівський етатичний дискурс. Таким чином, Австрія продовжила існування після ліквідації «Священного» Райху, проте втратила роль центрального ерцгерцогського осередку та резиденції сакралізованої імператорської влади в «Імперіумі» із сакральним та унітарним національним значенням, і своєї назвою тепер вказувала на пересічність та етимолоігчно – «окраїнність», зрештою умовний «орієнталізм» своєї політії. Хоча престиж її династії навіть зумовив химерні зближення – так, «Ампір» заради своєї потенційної легітимації й в «старорежимній» реакційній парадигмі почав перетікати в гібрид на основі родинно-династійних зв’язків із домом Габсбургів (див. біографію Наполеона II «Орлятка», імператора в 1815 р.[1]), які надалі продовжували вважати себе помазанниками[2] (і навіть в епоху Interbellum’у претендували на корони (у гортістській Угорщині, а донині діють в межах заснованого 1923 р. Панєвропейського союзу, так Отто фон Габсбург був його міжнародним президентом в 1973–2004 рр.).

Якщо Італію було витворено, а «II-й Райх» було перезасновано на національній (націоцентричній) основі, то Австрія формально позбавилась своєї виразно сакралізованої основи, що видавалась «архаїчною» (втім продовжуючи експлуатувати, як вже говорилось, інститут помазанництва[3]). В баченні та риториці Муссоліні перероджена Габсбурзька монархія вдалась до спрямування на синтез «трьох рас»[4] (вочевидь, романської, германської, слов’янської – Муссоліні в цій характеристиці замовчує роль мадяр) в тиглі «політичної нації» поліетнічної, згодом дуалістичної династійної імперської політії.

Отже, із цими масштабними процесами в Європі 1871 р. розпочалась смуга «благоденства», «процвітання» та невдовзі – «психоліричного»[5] декадансу, епоха, позбавлена воєн, що могли би вестись в європейських метрополіях або поміж ними. Осі напруги концентрували небезпеку для хиткої стабільності на колоніально-імперській периферії з власною конфліктологією, змушуючи «гравців у переділ світу» зближатись та блокуватись поміж собою на геополітичному рівні – і це робили суперечні політії та нації із взаємними претензіями (Італія-Германія, Італія-Австро-Угорщина, Германія-Австро-Угорщина, Франція-Росія, Франція-Британія, Росія-Британія). Мілітарний ентузіазм парадоксальним чином сполучався в цю епоху із духом пацифізму та утопічними баченнями і навіть мареннями прогресивістів, проте прогрес, як завжди, мав і своїх скептиків.

[1] Наполеон II / Личности [Електронний режим доступу]: https://persons-info.com/persons/NAPOLEON_II_Bonapart

[2] Муссолини Б. Третий путь. Без демократов и коммунистов [Електронний режим доступу]

[3] Ibid.

[4] Ibid.

[5] Бальмонт К. Д. Элементарные слова о символической поэзии / Стозвучные песни: Сочинения (избранные стихи и проза). – Ярославль: Верх.-Волж. кн. изд-во, 1990. [Електронний режим доступу]: az.lib.ru/b/balxmont_k_d/text_0340.shtml

***

[Всі ці події 1870-1871 рр.] відкрили тривалу смуги стабільності, що послідувала до розв’язання тотальної війни між сформованими геополітичними блоками внаслідок суперечностей та напруги, внесених в систему миру новоутвореними потугами. Це був якісно новий (що далеко не тотожно характеристиці «кращий» через численні вади та суперечності) рівень національної консолідації (Австро-Угорщина обрала свій вектор та реформувалась ще на передодні рубіжного 1871 р.).

***

Велика війна [стала] демонтацією найстійкіших «старорежимних» династійних політій [і остаточно] нівелювала елітарні позиції нобілітету в масштабах всієї центральної, південної та східної Європи, тоді як прихильне до мілітаризму юнкерство у Германії не втратило остаточно цих позицій та стало куди більш ефективною опорою завойовницького режиму Райху, аніж італійські екс-комбатанті для аналогічного режиму [італо-фашистської] «Імперії».

***

Цікаво поглянути, як спекулюючи щодо лібералізму, засновник авангардного гібридного тоталітарного явища фашизму Муссоліні характеризує колізії становлення та природи «II-го Райху»:

«відразу ж за цим [1848] почався занепад [лібералізму]. Якщо 1848 р. був роком світла й поезії, то 1849 р. став роком мороку й трагедії. Римська республіка була вбита іншою, а саме Французькою республікою. У тому ж році Маркс випустив євангеліє соціалістичної релігії у вигляді знаменитого комуністичного маніфесту. У 1851 році Наполеон III робить неліберальний державний переворот і царює над Францією до 1870 р., коли він був скинутий народним повстанням, але внаслідок військової поразки, що вважається в історії однією з найбільших. Переміг Бісмарк, що ніколи не знав, де панує релігія свободи, і які пророки їй служать»[1].

Переходячи в своєму дискурсі до Германії, він розмірковує таким чином про локальний рівень розвинутості «культури свободи»: «симптоматично, що германський народ, народ вищої культури, протягом XIX ст. зовсім не знав релігії свободи. Вона проявилася тільки в перехідний період, у вигляді так званого «смішного парламенту» у Франкфурті, який проіснував один сезон»[2].

[1] Доктрина фашизма / пер В. Н. Новикова. – Paris: La Renaissance, Paris, 1938 [Електронний режим доступу]: https://web.archive.org/web/20120302053608/http://lib.misto.kiev.ua/POLITOLOG/MUSSOLONI/mussol.txt

[2] Ibid.

***

Щодо декадансу «II-го Райху», перенесеного в міжвоєнний Германський райх взірця «Ваймарської республіки» (тобто до 1933 року; офіційною назвою Республіки залишалось окреслення «Германський райх»), то він був посилений лібертінажем, а обскурантисти тим часом з початків упосліджували конструктивні принципи «молодої, отож вразливої демократії»:

Германський Райх періоду «Ваймару» струшувався в демократично-ліберальному експерименті (що консервативними та «консервативно-революційними» авторитаристами та органіцистами – майбутніми тоталітаристами – сприймалось як остаточне виродження та черговий «interregnum» Райху, в якому посилились елементи «буржуазного розкладу», присутні ще в «II-му Райху»).

***

У «Ваймарі» з’явилась «народна» пісня «Wir sind des Geyers schwarze Haufen» (~ 1920) для «Bündische Jugend»[1].

Пісня звертається до Селянської війни у Священній Римській імперії, та підживлює ресентимент та жорстокість в різних варіаціях й виступає спільним «хронотопосом» германської історії як для націонал-соціалістів, так і для уряду НДР. Тобто становить спільне місце як для радикальних соціальних утопістів, що виступали за докорінну зміну ладу і побудову свого міленаристського «царства» хіліастів. Але тепер не антиклерикалів Бауернкрігу (1524–1525), а фанатичних комунітарних «швімерів» – ентузіастів матеріалістичного атеїзму; призирство до еліт можна лише порівняти із призирством «джентрізованих» спадкоємців старої ітерації аристократії, юнкерства, до парламентської системи і відповідного аксіологічного набору ліберальної демократії. Ресентимент до нобілітету, виражений в строках «Als Adam grub und Eva spann, kyrieleys, wo war denn da der Edelmann?»[2] тут, вочевидь, має відповідати зневазі до парламентаризму, який, як в Італії, не користується особливою довірою в певних кіл), так і до «расово»-детермінованої спільноти т. зв. «націонал-соціалістів». Ці мутували з фашизованого арбайтер-руху з корінням в аріософських колах «шляхів лівої руки» в езотеризмі (все це саме по собі специфічний гібрид) та вдались невдовзі в т. ч. й до «відродження» аграрних спільнот в якості «органічних» елементів корпоративного політичного «тіла», заснованого на фюрер-принципі та примусовій «пасторалізації» колоній. Слова про підпалені гори мертвих тіл з пісні, хоча відсилають до хіліастичного горизонту Бауернкрігу, більше виказують на психологічну готовність деяких груп до геноцидальних актів Голокосту.

[1] Wir sind des Geyers schwarze Haufen [Електронний режим доступу]: https://web.archive.org/web/20140407094338/http://www.volksliederarchiv.de/text1272.html

[2] Ibid.

***

Ein Star seiner Zunft: Psychiatrieprofessor Alfred Hoche als Redner 1931 bei der Eröffnung der Medizinischen und Chirurgischen Klinik an der Hugstetter Straße in Freiburg Foto: Uni-archiv (https://www.badische-zeitung.de/die-schreibtischtaeter–17782862.html)

Готуючи психологічне підгрунтя для уможливлення немислимого, а саме повномасштабних геноцидів, у «Ваймарі» з’явилась і така дегуманізуюча екстремістська публікація, як «Die Freigabe der Vernichtung lebensunwerten Lebens. Ihr Mass und ihre Form»[1] (1920) психіатра Карла Біндінга (Karl Binding) та юриста Альфреда Хохе (Alfred Hoche)[2].

Вона впроваджувала в громадську думку концепції органіцизму та «расової гігієни» в парадигматичній опозиції «Volkskörper – Fremdkörper»[3], заклавши для Германії ресурси дегуманізації, потрібні злочинцям для реалізації намірів геноциду за етнічними, генетичними, психофізіологічними та соціальними ознаками.

Alfred Erich Hoche (1865-1943)

Karl Lorenz Binding (1841-1920)

Пропаганда NSDAP

Таким чином, націонал-соціалізм, який виник поряд із італійським фашизмом в міжвоєнну добу, став поєднанням одразу низки деструктивних тенденцій та феноменів, як успадкованих, довершених ним в найбільш деструктивному ключі, так і нових. Зокрема слід згадати такі фактори генези і становлення, чинники та складники цього в деталях ситуативного, але системного, методичного в своїй антилюдськості, зумовленого і детермінованого статусом кво еклетичного синкретизму із катастрофічними наслідками:

• загострення акумульованого «II-м Райхом» деструктивного потенціалу: прусського мілітаризму, колоніального неоімперіалізму доби Вільгельма II, юнкерства та грюндерства і геноцидний досвід Германської імперії в Африці; ранжування зовнішніх спільнот на (гео)політичному рівні;
• утилітарний холізм, злочинні принципи «колективної відповідальності» та стратифікований корпоративний комунітаризм на основі т. зв. фюрер-принципу, геноцидний корпоративізм на основі концепції органіцизму та селективно-євгенічної «расової гігієни» в парадигматичній опозиції «Volkskörper – Fremdkörper», геноцидний расизм та поєднання у Голокості расових, етнічних, (етно)релігійних, (етно)конфесійних, медико-клінічних та соціальних критеріїв геноциду;
• застосування нового комунікаційного потенціалу для пропаганди; ідеологічний «сцієнтизм», адаптований для потреб патернального популізму доби «масової» політики;
• авангардні футуристичні елементи в поєднанні із спекуляцією на симулякрі «консервативного революціонізму»;
• австро-баварський фашизм на основі прусського мілітаризму;
• звужений етноцентричний та етнократичний прусський соціалізм;
• еклектичний езотеризм «шляхів лівої руки» на основі аріософії в поєднанні із ситуативним конкордизмом (аналог солідаризму в зрізі політиці щодо деномінацій, одні з якихї куладали конкордати, а інші піддавались репресіям та геноциду) та союзами із схильними до колаборації представниками традиційних релігій та конфесій; досвід тотальної мобілізації та війни, який витворив потужний заряд ресентименту (питоме джерело для реваншизму, ревізіонізму, іредентизму та подібних прагнень) і деформував психологію кількох поколінь;
• нарешті, наріжне: граничне саморозлюднення через дегуманізацію та знецінення іншого (іноді з парадоксальним позірним виступом проти призвичаяних практик зооциду, що в свій час проаналізував Олдос Гакслі в «The Perennial Philosophy» 1946 року); садизм, що репрезентував себе яко відчужений бюрократизований «утилітарний» механізм, тоді як характер злочинів та супутня риторика (глузливе «Праця вивільняє») засвідчує не лише випадки «виконавчості» щодо «наказів» (арендтова «баналізація зла») з перекладенням вини на вищі ступені просякнутої елітизмом і, підкреслимо, градуальним «фюрер-принципом», ієрархії, попри самоочевидну їх злочинність (тепер вже не упосліджуюча практика перенесення власного екзистенційного та соціального зло на сфабрикований образ «азазела-фармака» та спільноти і особи ним стигматизовані, а релятивістська спроба інтерпретувати нібито «підневільну» участь в геноциді та інших формах злочинів через легітимацію антилюдського «нового ладу»), а персональний садистичний характер партиципантів колективного злочину.

Покликання на джерела:

[1] Die Freigabe der Vernichtung lebensunwerten Lebens. Ihr Mass und ihre Form [Електронний режим доступу]: akj.rewi.hu-berlin.de/zeitung/08-16/material/fs16-16-unheilvolleschrift.pdf

[2] [PDF] Die Freigabe der Vernichtung lebensunwerten Lebens: Ihr Maß und ihre Form (1920) KOSTENLOS DOWNLOAD / Bücher Online Download Kostenlos 103 [Електронний режим доступу]: https://sites.google.com/site/lesenherunterladen103/-pdf-die-freigabe-der-vernichtung-lebensunwerten-lebens-ihr-mass-und-ihre-form-1920-kostenlos-download

[3] The Phenomenology of the German People’s Body (Volkskorper) and the Extermination of the Jewish Body [Електронний режим доступу]: https://www.researchgate.net/publication/240740968_The_Phenomenology_of_the_German_People’s_Body_Volkskorper_and_the_Extermination_of_the_Jewish_Body

Кирило Степанян

---