Василь Босак
Мілітарна історія: Колаборантські мілітарні формування
Болгарське колаборантське мілітарне формування
Доброволческият корпус Рогозарова (гренадерський полк СС)
Пропонуємо Вашій увазі матеріал, що висвітлює історію болгарського колаборантського формування на службі націонал-соціалістського СС – добровольчого корпусу Рогозарова, який діяв 5-10 травня 1945 р. В бій вступав з 6 на 7 і з 7 на 8 травня, й опісля двох днів боїв відступив у бік американців.
Участь болгар у військових формуваннях Третього райху залишилась мало вивченою і непомітною на фоні інших масових колаборантських формувань серед угорців (25 і 26/ «Перша і друга угорські» гренадерські дивізії СС), боснійців і хорватів (13 гірська піхотна дивізія СС «Ханджар»), та ін. Одразу наголошу, що йдеться не про збройні сили німецьких сателітів, а про формування у складі СС на пізньому етапі ДСВ 1944-1945 років.
Отже, сама ідея формування такого військового підрозділу вважалася доцільною рейхсфюреру Гіммлеру ще в 1942-1943 рр. Така необхідність пояснювалася потребою залучити до безпосередніх бойових дій велику кількість симпатиків серед молодшого офіцерства і рядового складу болгарського війська. А таких, виходячи з донесень, було чимало.
Цар Борис ІІІ Саксен-Кобур-Готський
Тоді ідея була розкритикована царем Борисом ІІІ, який не бажав втягувати своє ще не достатньо модернізоване військо в уже затяжний і безперспективний конфлікт на Східному фронті. Яскравим прикладом для нього були невдачі слабо вишколених і озброєних угорських, румунських частин, та словацького корпусу.
Проте, під час наступальних дій Червоної армії (3 Українського фронту Федора Толбухіна, під прикриттям флоту) в Софії відбулося повстання комуністичних і «лівих» сил 9 вересня 1944 р. Цей день прийнято вважати кінцем Третього Болгарського царства. Армійське угруповання, що налічувало близько 500 тис. осіб тепер вирушило в напрямку югославської столиці Белграду.
Отже, формальних перешкод для формування болгарського гренадерського полку СС, з перспективою до розгортання дивізії восени 1944 р. вже не було. Кадри для підрозділу підбирались доволі прискіпливо як на кінець війни, оскільки не допускались роззброєні частини з колишнього експедиційного корпусу в Македонії. Як правило це були лише ідейні противники нового режиму – пронімецько настроєні молодші офіцери, оскільки ще в Інтербеллумі в Болгарії проявилася різка конфронтація між військовими і «лівими» силами. Такі жорсткі умови призвели до «кадрового голоду», оскільки велика частина антикомуністів віддали перевагу таємній еміграції в кемалістську Туреччину.
Вишкіл болгарських легіонерів
Військовий вишкіл підрозділ отримав в Австрії, розмістившись в містечку Доллерсхайм недалеко Відня. Особовий склад налічував 25 молодших офіцерів, 56 підофіцерів і біля 700 солдат. Певну частину з них складали студенти німецьких університетів, які навчаючись за програмами співпраці належали до націоналістичних гуртків (в т. ч. дівоча чота). Відбулася довга бюрократична тяганина стосовно організації самого підрозділу, в основному через розуміння малих перспектив збільшити особовий склад – проект болгарської дивізії поступово перетворився в протитанкову бригаду (це поняття фігурувало в усіх офіційних зведеннях). На практиці мова йде виключно про полк, бо для формату бригади не було розгорнуто навіть штабу.
Символіка з одностроїв підрозділу
Дисципліна підрозділу була слабкою, чим командування СС було вкрай стурбоване. Тут варто виокремити одразу два аспекти – національно-політичний і побутовий. По-перше, особовий склад іменував себе «редниками-легіонерми», дотримуючись царської рангової системи і статуту. Було виготовлене власне знамено з національним гербом і гаслом «Свобода або смерть», есесівські зіг-руни і кокарди мінялись на болгарських «срібних левиків». При собі підофіцерські та офіцерські чини носили особисту вогнепальну і холодну зброю.
Частина солдат була деморалізована через відчуття наближення падіння Райху. Відправку полку на фронт затримав збройний виступ прокомуністично настроєного підофіцера Мічо Златковича, який був викритий німецькою контррозвідкою і всі змовники були розстріляні. Легіонери поводились з німцями агресивно, відмовившись скласти зброю.
По-друге інструктори постійно фіксували масове п‘янство і дебоширство підрозділів. В Доллерсхаймі фіксувалися приставання до жінок, бійки з місцевими (які нерідко закінчувалися поножовщиною і вбивствами).
Структурно бригаду формували два піхотні батальйони зі стрілецьким озброєнням, підсилені батареєю із 16 75-мм гармат і двох «88-х» зеніток. Крім цього була невелика штабна, зв‘язкова, та санітарна команди. Полком незмінно керував колишній царський міністр праці полковник Іван Рогозаров, що мав в якості дорадника начальника штабу ідейного члена нацистської партії штурмбанфюрера Пауля Бріллінга. Бригада була включена до другого танкового корпусу СС.
Командир
Болгарської гренадерської бригади
полковник Іван Рогозаров
Бойове хрещення частини відбулося біля Штоккерау в останні дні війни – 5 травня 1945 р. Позитивним рішенням Рогозарова була чітка евакуація мирного населення містечка на автотранспорті підрозділу. Вже зранку 6 травня відбулось зіткнення з радянськими військами 46 армії 3 Українського фронту. Болгари проявили дуже вправну організацію і за допомогою різних протитанкових засобів знищили 16 одиниць бронетехніки – в основному танків Т 34-85, кілька самоходок не встановленої нами моделі. Ціною майже 150 вбитих і зниклих безвісті бійців, було вбито до 100 радянських солдат. 30 з них опинилося в полоні, але так і не були розстріляні за рішенням Рогозарова.
Сили бригади протягом ночі з 6 на 7 вересня організовано відступили в напрямку Хорна, аби здатись в полон американцям. Проте, під час авіанальоту загубились бійці 2 батальйону. Як виявилося згодом, вони або дезертирували, або перейшли в фольксштурм гірських районів Австрії і продовжили бої. В Хорні болгари теж натворили багато, прагнучи захопити німецький штаб генерала Людде. Це робилося з метою видачі останнього радянським військам в обмін на можливість відступу в бік американських позицій. Під час бою легіонерів з німцями в Хорні, вцілілі 300 болгар покинули всі ходові гармати і транспорт, відступивши в ліс. Ідейний нацист Бріллінг застрелився через виголошення капітуляції Німеччини і був похований в братській могилі із загиблими в Хорні.
Рух на прорив здійснювали на гужевому транспорті як колона полонених і санітарний обоз. Одна із найкраще вишколених чет була переодягнена в радянських автоматників. Проте, не вдалося уникнути бою із розвідувальною ротою червоноармійців, серед кількох загиблих був і полковник Рогозаров.
Виконуючий обов‘язків командира ротмістр Замфіров підписав капітуляцію в штабі танкового полку Третьої армії США. Здача в полон 250 бійців відбулась урочисто з почесним спаленням знамена. Так для цих болгар завершилось нетривале протистояння Червоній армії на службі в націонал-соціалістів.
Список літератури:
1. Третьяков П. Н. и др. (ред.). История Болгарии. Том 2. – М.: Издательство АН СССР, 1955. – 612 с.
2. Валева Е. Л. Трудный выбор царя Бориса III: К проблеме присоединения Болгарии к Тройственному пакту в 1941 г. [Електронний режим доступу]: 3https://cyberleninka.ru/article/n/trudnyy-vybor-tsarya-borisa-iii-k-probleme-prisoedineniya-bolgarii-k-troystvennomu-paktu-v-1941-g?fbclid=IwAR2zdX_NNJLXlfvR9HP8z82IcKQqwRlklUwWrte5pww7VLKb_ASISXou66k
3. Валева Е. Л. Советско-болгарские отношения на завершающем этапе Второй мировой войны [Електронний режим доступу]: https://cyberleninka.ru/article/n/sovetsko-bolgarskie-otnosheniya-na-zavershayuschem-etape-vtoroy-mirovoy-voyny?fbclid=IwAR0Gcg8eSJGiKvnek_zozWe2_kMmWCGlb0ngFN8Ra5626oFTRpw1QnmMGo4
4. Родолюбов Х. Фарс и кровь болгарских СС / Военно-исторический альманах «Эхо войны», № 2, 2008 [Електронний режим доступу]: https://edinzavet.wordpress.com/2009/11/01/ivrogozarov/
5. Полк. Иван Рогозаров и «Доброволческият корпус» – истина, митология, фалшификация [Електронний режим доступу]: https://edinzavet.wordpress.com/2009/11/01/ivrogozarov/
Василь Босак
«Per Aspera» 