Gustav II Adolf
(Gustavus Adolphus)
(1611-1632)
Шведського короля Густава ІІ Адольфа називали «Сніговий король», «Північний лев», а італійські найманці – «Золотий король» – за колір волосся.
Світловолосий гігант неначе давній вікінг увірвався влітку 1630 р. із суворої Півночі в європейську історію, кардинально змінивши хід Тридцятирічної війни на користь протестантів. При цьому, відбулось це за два роки – король-полководець загинув через два роки, під Люценом, 16 листопада 1632 р.
Густав Адольф залишив слід і в протестантській іконографії – протягом довгого часу, в ній обігрувалась сцена висадки шведської армії в гирлі Одеру в липні 1630 р. на острові Узедом. Коли корабель, на якому був монарх, вперся носом в прибережний пісок, Густав ІІ, аби втримати рівновагу, зперся на одне коліно. Цей епізод надалі зображали як прохання протестантського героя до Бога, на захист справедливої війни. Разом з тим, Густав Адольф навряд сумнівався в доцільності цього рішення.
Його батько, король Швеції Карл ІХ, надав сину блискучу військову освіту та знання науки державного управління. Як наслідок, з 1610 р., (себто з 16 років), він командує військами в черговій для Батьківщини війні з Данією. Наступного, 1611 р., він займає монарший престол. Характерно при цьому, що парламент країни висловив молодому королю повну довіру – здавалось би, Густав Адольф мав стати великим державним діячем тодішньої Європи.
Однак, не все було так просто – від батька молодий король успадкував незавершені війни із Данією, Річчю Посполитою, Москвою. Найнезпечнішим супротивником для шведів на той час було Королівство Данія, володіння якого простягались аж на південь сучасної Швеції. В результаті, війна з датчанами 1611-1613 рр. (т. зв. «Кальмарська війна»), велась за володарювання водами Балтики, і за Норвегію – на суші. Першим успіхом шведів у конфлікті став штурм фортеці Христианополь загоном близько 1,5 тис. осіб. Однак, Данія завдала відчутнішого удару – її війська взяли в облогу фортецю Кальмар, в результаті чого шведи відмовились від претензій до сусіда на заході та сплатили контрибуцію.
З 1613 до 1617 рр., Швеція успішно воювала з Московією, відрізавши землі останньої від Балтійського моря. Фактично, були зайняті колишні землі Новгородської республіки – на берегах Фінської затоки та в гирлі Неви. Попри це, король-полководець не зміг заволодіти Псковом, що перебував в облозі із серпня по жовтень 1615 р.
Пізніше, у 1621-1629 рр., проходить війна з Річчю Посполитою. Варто сказати, що для Густава ІІ вона була вдалою від початку – у вересні першого року війни шведи зайняли Ригу. Станом на 1627 р., шведи дійшли до Данцігу. Попри те, що місто вони все-таки не змогли захопити, Густав проявив сміливість, притаманну йому раніше – в ході нічної атаки на мури міста, король отримав поранення. Зрештою, за результатами миру з Річчю 1629 р., Шведське королівство отримало Лівонію та декілька міст в Пруссії, серед яких – Піллау та Мемель. Надалі, традиція воєн з Річчю Посполитою продовжиться вже після смерті монарха, в ході «Шведського потопу» 1655-1660 рр. За Густавом Адольфом, на фоні цих подій, закріпилось два прізвиська – «лютого ворога поляків», і що найголовніше – «Північного короля» –оскільки Швеція на цей час стала домінуючою силою в регіоні.
Однак, найбільше своє ім’я монарх протестантської країни прославив в ході Тридцятирічної війни. В ній, Швеція діяла проти Священної Римської імперії – з метою зайняття південного берегу Північного моря. Посприяв вступу у конфлікт й союз із Францією, яка щорічно надсилала шведам мільйон ліврів. При цьому, кардинал Рішельє не помилився у союзнику.
Тодішнє шведське військо було зразковою професійною армією того часу, до реформування якого долучився і Густав Адольф – сформувавши зокрема «жовту» та «синю» бригади, полки рейтарів. Характерно, що основу війська, окрім власне шведів, складали найманці-протестанти – германці, англійці, шотландці. Крім того, у Швеції було оголошено мобілізацію. Роком пізніше, 1631 р., відбудуться вже реформи артилерії – із заміною мідних гармат чавунними.
Першою битвою, в якій Густав ІІ Адольф отримав переконливу перемогу, став штурм Франкфурту-на-Одері в квітні 1631 р. Трофеями переможців стали 30 стягів та 18 гармат. В липні того ж року проходить бій під Вербеном, між 16 тис. шведів та корпусом габсбурзьких військ фельдмаршала фон Тіллі, що нараховував 25 тис. осіб. З відступом Габсбургів до Саксонії, у вересні 1631 р. проходить битва при Брейтенфельді.
В ході неї, зарекомендувала себе лінійна тактика шведів – війська Католицької ліги, що наступали, були розстріляні з відстані в кількасот метрів з артилерії. Зрештою, ця перемога відкрила Густаву Адольфу доступ до всієї Саксонії, з подальшим виходом до Баварії. У битві на річці Лех в квітні 1632 р. шведи вкотре здобувають перемогу – Католицька ліга при цьому полишилась фон Тіллі, що був смертельно поранений в ході бою.
Протягом травня шведське військо зайняло Мюнхен та Аубург, а союзники-саксонці просунулись до Праги. Разом з тим, грабунки та побої (що було характерною особливістю конфлікту загалом, та описані детально у «Симпліціссімусі»), потягли за собою повстання баварців. В результаті, Густав Адольф відступив у Північну Німеччину. Водночас, католики на чолі з генералісімусом Валленштайном відбили Прагу. Зміна диспозиції сторін призвела до генеральної битви, що відбулась в листопаді 1632 р. під Лютценом.
Сили супротивиків були рівні – 18,5 тис. під очоленням Густава Адольфа та 18 тис. – у Валленштайна. Щоправда, шведи мали перевагу в артилерії – 70 гармат проти 21-ї в імперців. Як наслідок, прямому зіткненню армій передувала артпідготовка. Після цього, піхотні бригади шведів атакували супротивника на флангах. Валленштайн при цьому мав метою виманити шведів на відкриту місцевість по фронту, для обстрілу з відстані. Для цього було підпалено місто Лютцен. На лівому фланзі три полки імперських кірасирів здійснили контратаку, потрапивши під обстріл гармат.
Зрештою, для підтримки військам в центрі, Густав ІІ Адольф очолив атаку Смаландського кірасирського полку. Кірасирів в ході атаки обстріляли з мушкетів. Короля, якому було на той час 39 років, вибило із сідла, від попадання кулі.
Сама битва під Лютценом продовжувалась до вечора. В ході неодноразових атак на низку пагорбів та батарей, обидві сторони відступили з поля бою, заявивши про свою перемогу. Однак, військо Каталицької ліги продовжило відхід в сторони Лейпціга, що дозволило наступаючим далі шведам захопити в полон близько тисячі поранених, залишених в місті. Шведська армія подарувала монарху-полководцю останню в його біографії перемогу.
Підводячи підсумки, варто сказати, що коли говоримо про сучасну Швецію, маємо на увазі стереотипну «державу добробуту», із суперечлививми кроками в соціальній та економічній політиці. Державу, що не брала участі у світових війнах – через що В. Черчилль назвав Королівство «маленькою боягузливою країною». Разом з тим, ще 500 років тому Швеція наводила жах по всій Північній Європі. Її боялись, як і будь якої наддержави, з неможливості протистояти. Підгрунтя для цього остраху, що панував століття, було закладено в ході правління Густава ІІ Адольфа. Для одних він став рятівником Реформації та мучеником за віру, для інших – втіленням зла та Кари Божої.
Список використаної літератури:
1. Гриммельсгаузен Г. Симплициссимус
2. Тридцатилетняя война и вступление в нее Швеции и Московского государства
3. Ивонин Ю. Е., Ходин А. А. Густав II Адольф / Исторические портреты
Володимир Лагодич
Шведський мушкетер на молитві. Солдат на картині з армії Густава ІІ Адольфа, перша третина XVII ст.
Взагалі, у шведів ідеологічній підготовці приділяли дуже багато уваги – бійці мали з собою молитовники, та й взагалі: солдат завжди мав пам’ятати, що він тут не просто рекрут, якого з-під Стокгольму відірвали і послали бити ворогів короля в якійсь Баварії, а воїн віри, який бореться з єретиками за те, що у них неправильні відносини з Небом.
Надалі, таке відношення до солдатів якісно себе проявляло – шведське великодержавництво стояло в тому числі на таких ось стійких, мотивованих піхотинцях. А ще пізніше каролінери Карла ХІІ візьмуть за звичку йти у бій, співаючи молитви.
В. Л.
«Per Aspera» 