Володимир Лагодич
Григорій Великий
Gregorius PP. I (590-604)
(Gregorius Dialogus,
Γρηγόριος ὁ Διάλογος)
Говорячи ж про ромейську Італію, потрібно розуміти, що місцеві кадри були в кращому випадку посередніми. Так, у Равенні, за час існування екзархату змінилося 20 екзархів. Тільки двоє з них, Смарагд та Феодор Калліопа, на цю посаду призначались двічі. Але ніхто з цієї двадцятки ніяк не прославився в історії, а їх доля нині хвилює лише серйозних візантиністів та ентузіастів. Так чи інакше, кращі уми Константинополь залишав для себе.
Інша ж справа – Святий Престол. Чи не кожен Папа, який жив за часів ромейського панування, був вельми непересічною персоною. Але навіть серед них є один понтифік, чия біографія виділяться над попередниками і наступниками. Ім’я цієї людини – Григорій Великий.
Народився наш герой в 540 р. в одній з небагатьох уцілілих знатних фамілій Риму, ймовірно – Аніціїв. Аніції дали Імперії двох імператорів та кілька церковних ієрархів. Сам же Григорій народився у тяжкий для Італії час. У ці роки ще не завершилась війна між візантійцями і остготами, а також почалась епідемія т.зв. “Чуми Юстиніана”, що забрало до третини людських життів на півострові.
І все-таки, навіть в такий час, життя Григорія проходила настільки мирно і плідно, наскільки це було можливо. Юнак виявився талановитим учнем і згодом став експертом в риториці, науках, богослов’ї та юриспруденції. Зрештою, Григорія примітили у владних колах – в 33 роки він став префектом Риму. Бути в ті роки градоначальником Вічного Міста – завдання для людей не зі слабкими нервами. Мало того, що Рим занепав і зубожів, так ще й передмістя кишіли ордами лангобардів.
В цей же час помирає батько Григорія, Гордіан. Для Григорія смерть батька стала переломним моментом, і поступово майбутній понтифік починає відходити від світського життя. Зокрема, він наказує спорудити на місці сімейної вілли, де він виріс, новий монастир, який відомий в Римі й досі під назвою Сан-Грегоріо-Маньо-аль-Челіо, де він і прийняв постриг.
До 579 р. Григорій займався благодійною діяльністю, споруджуючи монастирі, лікарні і будинки для для знедолених. Того ж року його помітив тодішній понтифік Пелагій II, який призначив Григорія апокрісіарієм (церковним посланником) і відправив його в тривале відрядження до Константинополя, де він перебував при дворі імператорів Тиберія II і Маврикія до 586 р. Переважну частину свого перебування в столиці Григорій намагався переконати столичну владу надати допомогу Італії, що страждала від лангобардів.
Обидва василевси, однак, навряд могли виділити якісь значні військові контингенти, оскільки Імперію зі сходу облягали перси, а з півночі – авари, до яких долучились склавини. Ці напрямки в Константинополі вважали найбільш важливими.
Після довгих і невдалих переговорів Пелагій II вирішив відкликати Григорія з Константинополя, після чого той провів ще 4 роки в заснованому на місці його вілли монастирі. У 590 р. чума знову повертається до Італії, забравши немало люду, включно із самим Пелагієм. Григорію однак пощастило вціліти – він був обраним новим понтифіком Риму в жовтні того ж року.
Джерела:
1. http://pokrovskii.org/biblio/grigory.pdf
2. Бородін. Равенський екзархат.
«Per Aspera» 