День в історії
13 листопада 1803 р.
Смерть Петра Калнишевського
«Услід за гетьманом»
13 листопада 1803 р. на Соловецьких островах у Білому морі на півночі російської імперії помер останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський. Символічно, що, напередодні, у січні цього ж року помер і останній гетьман Війська Запорізького Кирило Розумовський (1728-1803).
Пам’ятник П. Калнишевському у Кривому Розі
Петро Іванович Калнишевський народився 1691 р. в селі Пустовійтівка на Слобожанщині. Родина майбутнього отамана переселилася сюди з Правобережної України ще перед Хмельниччиною. На жаль, до 1750 р., коли Петро Калнишевський записався козаком до Кущівського куреня Новопокровської січі, про нього не має достовірних джерельних згадок, але є чимало легенд та переказів. У 1754-1762 рр. він перебував на посаді військового осавула та військового судді, у 1759, 1761 рр. був похідним полковником Війська Запорозького Низового, а за 1762-1775 рр. близько десяти разів переобирався на посаду кошового отамана Війська Запорізького (так козацтво обирало хіба Івана Сірка, століття перед ним).
Срібна 10-гривнева пам’ятна монета,
присвячена Петру Калнишевському
У вересні 1762 р. уже новообраний отаман разом з військовим писарем Іваном Глобою приїхали на коронацію Катерини. Оскільки Калнишевський не сподобався імператриці, на Січ надійшов наказ відсунути його від кошового отаманства, що й було зроблено у грудні 1762 р. та через тиск імператриці він не обирався аж до 1765 р.
Здобутки останнього кошового надзвичайно великі. За час свого отаманування Калнишевський перетворив запорозькі землі на житницю всієї Російської імперії та колонізував ці землі. На кошти козацького вождя проводилася й велика меценатська діяльність, особливо, у справі підтримки православної церкви. На останньому етапі існування Запорозької Січі отаман лояльністю до влади всіляко намагався зберегти й навіть розширити козацькі права та відстояти перед сусідами міжнародний статус Війська Запорізького Низового, особливо після ліквідації Гетьманщини. Вагомою була й роль запорожців у черговій російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., зокрема, Калнишевський вміло організував розвідувальну систему на території Кримського ханства, за що згодом уся козацька старшина була нагороджена Катериною II золотими медалями на Андріївській стрічці, а Калнишевському присвоєно звання генерал-лейтенанта російської армії.
Втім, уже згодом царський уряд віддячив запорожцям «по-справжньому». З ліквідацією Запорозької Січі 1775 р. майже всіх запорозьких ватажків було ув’язнено та заслано до Сибіру. Доля ж самого Калнишевського фактично була невідомою до сер. XIX ст., коли українському історику Петру Єфименку вдалося відшукати в архіві Архангельської губернії документи про заслання
останнього кошового отамана у Соловецький монастир, де він провів у одиночній камері під суворою охороною 1776–1801 рр. Після звільнення він залишився ченцем при цьому ж монастирі та помер 13 листопада 1803 р.
Соловецький монастир
Джерела:
1. Гуржій О. I., Чухліб Т. В. Історія козацтва. Держава – військо – битви. Київ: Арій, 2011. 464 с.
2. Ласкава Ю. В. Фактографія історичної фігури останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського / Ю. В. Ласкава // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. 2014. № 2. С. 135-142.
Ярослав Баштевич
«Per Aspera» 