Кирило Степанян

Архетип «гарду» і його рецепції

---

Garð скандинавів позначає огороджений простір, ділянку хутірного типу, і протиставлений Ут-гарду, антиподу. Сучасні скандинави мають також специфічне поняття затишності, мюс або данське хюгге.

Útgarðar (давньо-ісландське) позначає огороджений зовнішній простір, окраїнні землі. Зустрічаються навіть такі описи Ут-гарду: заповнене туманом місце, в якому живуть тварі, що здатні одним лише поглядом прозрізати плоть.

Miðgarðr це огороджена серединна земля людей, один з 9 світів Іггдрасілю.

Позаяк поселення або місто так само є огородженим містом, назва ця поширюється і на урбанізовані осередки. Назву Garðaríki (руніч. ᚴᛅᚱᚦᛅᚱᛁᚴᛁ, норв. Gardarike, швед. Gårdarike) скандинави дали Руській землі, вбачаючи у ній «країну міст» (де і «матір градів руських»).

Найстрашніші речі відбуваються, коли ми демонізуємо Іншого, ідеалізуючи себе. Ксенофобія щодо чужеземців, що демонізуються, притаманна усім спільнотам. Так найархаїчніші самоназви етносів – «люди» або «справжні люди», чим виправдовували свою окремішність та неіснуюче право (насправді банальне «право» грубої сили) на насильницьке захоплення нових теренів під час розселень та міграцій.

Вікінги здійснювали виправи на дракарах, ніс яких увінчувався химерною імітацією дракона для того, щоб відлякувати від корабля чудовиськ: тобто самі вікінги боялись того, що очікувало їх в туманах за межами гардів.

Морське ж чудовисько бачило з-під води високо підняту шию дракона, і так само – жителі суші бачили силует дракона на морських водах, що і мало відлякати їх.

Так само середземноморські народи малювали на носі кораблів око-оберег, що захищав від зла (в мореходів еллінів це носило назву апотропей).

Найвідоміші ж мореплавці давнього світу – фінікійці – за деякими переказами  (див. бестіарій Борхеса) розташовували на носі фігуру страшного боввана, якого називали… Бабай.

«Ni no Kuni II: Revenant Kingdom»

Китайці описували прадавніх предків японців, яких вони називали «карликами країни Ва», як татуйованих рибалок: химерні татуювання відлякували морських духів. В індуських риболовів є напотиличні маски із імітацією тигрової морди.

Апотропеїчні функції виконували і гаргульї (фр. gargouille) готичних соборів.

Близькою видається далеко не справедлива та зловісна традиція назначати ритуальну жертву, або фармака (φαρμακός), наприклад перенесення власних гріхів на вигнаного у зовнішню пустку «цапа-відбувайла», або азазела (арам. רמשנאל, давньо-євр. עזאזל, араб. عزازل‎‎).

עזאזל

Англійське же слово Garden тим часом позначає ще одне огороджене місце, при тому одне з ключових у бібійному міфі, а саме Сад.

Огороджений сад

Едемський Сад

Сад, в який проникла зовнішня скверна

Але повернемось до скандинавських форм цієї опозиції.

Для давніх скандинавів типовими у фьордах були хутірні поселення: далеко розташовані одне від одного індивідуальні господарства.

Образ гарду, доведений до крайності

Цікаво в контексті цього, що зали виконувались часто у формі перевернутих лодій.

Отже, нам відомо,  що для скандинавів за огорожею домівки (гард: звідси «град», «garden») починався зовнішній світ, сповнений невідомих жахів (ут-гард): житло було оплотом порядку, тоді як поза цим поставав світ туманів, в якому існували невідомі чудовиська.

І що саме тому виправи вікінги здійснювали в уявлений зовнішній демонічний світ, й тому ніс кораблів у вигляді дракона мав захистити їх від справжніх драконів (пригадаймо латинське «Hic sunt dracones» або «hic sunt leones»).

Також вони на початках могли не вбачати людей у мешканцях свого уявного «утгарду». Так само жителі Європи, які потерпали від цих жорстоких нападів, міфологізували образ вікінгів, які постали згодом в образі дикунських язичників в рогатих шоломах, яких ніколи не носили (або це були сакральні головні убори доби політеїзму).

Характерний для германців міф про гард та утгард проявив себе під час трагічних подій ХХ ст. та звернення націонал-соціалістів до давніх германських традицій та уявлень: так ця людожерна та людиноненависницька ідеологія вважала германську спільноту останнім оплотом «чистоти» людської раси та потенційною расою «надлюдей» («Übermensch»), оточеним «нелюддю», або ж «недолюдьми» («Untermensch»), що проникає як інфекція у сердце Міттельєвропи й тому підлягає в їх баченні методичному знищенню подібно до ліквідації зараження… От до яких наслідків можуть призвести в умовах кризи та культурної деградації, архаїзації суспільних зв’язків, химерні (і свідомо розпалювані) уявлення про оточуюче та інші культури, а також – маніпуляція такими стереотипами на міфами задля контролю над більшістю нації.

Інша спільнота, яка в першій половині ХХ ст. й до кінця 1960-х рр. виразно зберігала англосаксонське ядро в якості титульної етнічності в межах сегрегованої нації, що виникла з «плавильного тигля», явила цікавий феномен, поширений масовою культурою. Тут легко прослідкувати, як suburbia стає нічим іншим, як розсипом огороджених «гардів», опікуваних владою та самими жильцями, які протистоять «червоній загрозі».

Що в призмі низової культури виражається в параноїдальному жаху перед вторгненням Іншості (або Чужості).

Інопланетян, роботів та машин, повсталих мерців, серійних вбивць, опромінених мутантів тощо.

«The Bureau: XCOM Declassified» (2013)

«Destroy All Humans!»

Sturgill Simpson – The Dead Don’t Die [Official Video]

В деяких випадках чудовиська руйнують вже й мегаполіси, а в Японії, насамперед травмованій ядерним віком, цей архетип виробив цілий жанр кайдзю (怪獣). 

Королева Гротеску в мультивсесвіті «Drakengard» та «NieR»

Певною мірою дотичними до цієї категорії творів є також всесвіти «міфів Ктулху» та «Парку Юрського періоду».

В амеркианській утопії suburbia це напередвизначена «маніфестація долі», універсальний хіліастичний та міленаристський стандарт нового процвітання, в якому однак переживають ексзитенційну напругу есхатологічного характеру: все може обернутись вторгненням зовнішніх інфернальних та хаотичних сил.

1950s. Suburbia 

Втім, фетиші цього затишного земного парадизу мають тенденцію до трансгресії за межі, plus ultra.

Найвиразніше ідея «гарду» як раз виражається в тогочасній космічній утопії, де астронавти та колоністи стикаються із космічною пусткою та запустінням колонізованих планет, в якій переживають закинутість та покинутість, а якщо стикаються з іншістю, то це архетиповий чужий (ксеноморф). Навіть краще аніж в відомій серії про ксеноморфів це явлено у «Едемі» (1958) та «Солярісі» (1960) Станіслава Лема.

У зовнішньому просторі, а тим більше у безодні світового океану чи у відкритому космосі, як і в будь-якій населеній антиподами пустці, людина стикнеться й із відторгнутими від «Я» внутрішніми демонами екзотизму, що ладні екскарнувати персону свого носія (що може обернутись персональним очисним purgatorium‘ом) подібно до архетипового спокушання  Св. Анотонія.

І взагалі, втілена американська мрія може обернутись пусткою і в межах InterState, що відрефлектувало вже покоління beat («On the Road»).

1959. «Naked Lunch»

А молодіжна культура hot-rod відверто демонструвала поринання в стихію хаосу.

«Badlands» (1973)

«Touch of Evil» (1958)

Закрите, огороджене місце і саме може стати джерелом напливу кошмарів («Shutter Island», «Shining», «Panic Room», «Repulsion» etc.), а «ідеальна» утопія відпочатку міститиме у собі та приховуватиме жах (Tranquility Lane у «Fallout 3», «Fido», «Blue Velvet», «It», «The Stepford Wives»).

Tranquility Lane

Або уся околиця поступово поринатиме у хаос та перетворюватиметься на пекельне місце («Suburbicon»).

---