Юрій Ляшук
Образ Егіста в призмі чоловічого та жіночого поглядів
Давньогрецька міфологія посідає особливе місце в історії світової культури та літератури зокрема. Її розмаїтість, універсальність та актуальність завжди цікавила письменників і художників та знаходить вираження в європейській літературі сьогодні. Ця система й надалі залишатиметься неоціненним і вічним джерелом сюжетів та образів, якими послуговуватимуться митці.
Об’єктом цієї розвідки є образ Егіста та його літературні інтерпретації в контексті дискурсу Античності у творах «Мухи» Жана Поля-Сартра, «Клітемнестра» Оксани Забужко та «Клітемнестра, або злочин» Маргеріт Юрсенар.
Мета дослідження – проаналізувати особливості авторських потрактувань образу Егіста у творах вище зазначених письменників у чоловічому ракурсі та жіночих поглядах.
Перед тим як розпочнемо аналізувати образ Егіста запропонованих авторів, розглянемо його місце та роль у давньогрецькій міфології.
Егіст, або Егісф (грец. Αίγισθος) – син Тієста і його дочки Пелопії; належав до нещасливої родини Атридів, проклятої богами. Прагнучи уникнути пророкованого йому кровозмішання, Тієст присвятив свою дочку служінню Атені, але одного разу зґвалтував у гаю жрицю, яка виявилася його дочкою й народила Егіста (гр. aigos istamai – перебуваю під козою). Пелопія, яку віддали заміж за овдовілого Атрея (брата Тієста), підкинула дитину козі, що вигодувала її своїм молоком. (Варіант: дитину знайшли та вигодували пастухи). Пізніше володар Мікен Атрей усиновив Егіста й доручив йому вбити Тієста, який за зброєю впізнав сина. Егіст обурений тим, що йому звеліли вмертвити власного батька, повернувся до Мікен, убив Атрея, і разом із Тієстом оволодів Мікенами. Після смерті Тієста сини Атрея Агамемнон та Менелай прогнали Егіста. Під час перебування Агамемнона під Троєю Егіст зблизився з його дружиною Клітемнестрою, а коли Агамемнон повернувся, підступно вбив його. Після семи років владарювання Егіста й Клітемнестру вбив син Агамемнона Орест [6, c.120].
У творчому доробку Жана Поля-Сартра, Оксани Забужко та Маргеріт Юрсенар ми простежуємо звернення до давньогрецького міфологічного сюжету про Клітемнестру, серед якого своєрідне місце посідає її коханець Егіст.
У творчості Маргеріт Юрсенар (1903-1987) знаходять своє відображення витоки давньогрецької міфології: «Ей интересно все: «Она пишет о гречекой мифологии и о театре кабуки, о Рембрандте и тантризме»[3, с. 62]. Образ Егіста репрезентовано в її оповіданні «Клітемнестра, або злочин», що входить до збірки «Вогні» (1936). «Збірка «Вогні» (1936) з жанрового погляду займає окреме місце у творчому доробку М. Юрсенар. Сама письменниця називає твір збіркою поем про кохання, або збіркою ліричної прози, де кожна історія розкриває певний аспект поняття кохання [5, с. 73]. Міфічні й реальні герої цих дев’яти ліричних есе (Федра, Ахілл, Патрокл, Антигона, Федон, Лена, Клітемнестра і Сапфо) належать до світу Античної Греції…» [3, с. 73].
Своєрідна побудова оповідання «Клітемнестра, або злочин», що починається зі свідчень героїні твору – Клітемнестри, привертає увагу читача. Вона свідчить «камінним присяжним» [8, с. 343] про скоєне вбивство свого чоловіка Агамемнона з допомогою Егіста, якого називає «нікчемним коханцем» [8, с. 343]. У цьому творі М. Юрсенар Егіст постає як небіж Агамемнона. Аналізуючи образ цього молодого хлопчини як насамперед коханця Клітемнестри, доречно звернутися до психології та з’ясувати причини зради нею свого чоловіка. «Так, мужчины изменяют чаще, поскольку наделены психологией самца, стремящегося передать свои гены. Тогда как женщины в большинстве своем страдают от такого поведения мужа либо изменяют «назло» ему»[7, с.134]. Варто зазначити, що у творі Клітемнестра пристрасно кохає свого чоловіка. Це яскраво засвідчують її ж слова: «Панове Судді, у світі для жінки є лише один чоловік, решта ж мужів – прикрі помилки чи запобіжні засоби від нудьги [8, с. 345]. Однак Клітемнестра чудово розуміє, що «Чоловіки не створені для того, щоби цілий вік свій зігрівати руки біля одного єдиного вогнища…»[8, с. 344]. Врешті Агамемнон привозить з собою молоду коханку, «турецьку відьму» [8, с. 346]
Образ Егіста М.Юрсенар в оповіданні подає крізь призму слабкості та інфантильності. Клітемнестра стверджує: «Мені цей юнак здався не так ласкавцем, як дитям… [8, с. 345]. Це яскраво засвідчує епізод із твору, коли коханець боявся, що стане відомо про його побачення з Клітемнестрою: «Егіст рюмсав у моєму ліжку, настраханою дитиною» [8, с. 346]. Беручи ці факти до уваги, варто зауважити, що жінка Агамемнона хотіла звернути на себе його увагу та показати свою значущість у його житті: «Але я хотіла, щоби принаймні в смертну годину він поглянув мені у вічі – мала вбити його заради цього – хай нарешті розуміє, що я – не абищиця, котру можна так просто викинути чи передати першому- ліпшому» [8, с. 347]. Проте для неї немає значення хто її коханець, адже він виступає своєрідним знаряддям помсти Агамемнону.
Теми феміністичних тенденцій та емансипації знаходять своє відображення і в художньому доробку Оксани Забужко, а саме в однойменні поезії «Клітемнестра». Авторка переосмислює міфологічний сюжет та виводить Клітемнестру в центр подій твору. Цариця виступає проти патріархального ладу та не бажає визнавати силу свого чоловіка та підкорятися йому: «Приберіть, не хочу! [2]». Крім Агамемнона, простежуємо ще один чоловічий образ коханця – Егіст. Він згадується лише один раз у поезії «ах, при чім тут Егісф! [2]» і трактується Клітемнестрою ніби щось нейтральне та незначуще. Для неї він лише «насолода для пальців, заняття для пальців [2]», що дозволяє говорити про тілесний аспект сприймання коханця. Таким чином, причинами подружньої зради могли ймовірно стати небажання Клітемнестри коритися Агамемнону та його численні зради.
Серед драматургійного доробку видатного французького мислителя та письменника Жана Поля-Сартра (1905-1980) міфологічний сюжет розробляється лише в п’єсі «Мухи» (1943). Це один із ранніх драматичних творів знаменитого філософа. Екзистенційні погляди митця знайшли своє відображення в цій драмі.
В основі драми лежить міфологічний сюжет про Ореста, який автор інтерпретує по-новому. Мухи тут постають ериніями, богинями родової помсти та докорів сумління. У Сартра Юпітер не впливає на долю героя, а радше стежить за ним. Орест самостійний, вільний та самотній: «Ніхто мене не чекає. Я поневіряюся з міста в місто, чужий всім і самому собі [4]».
Дещо в іншому аспекті зображено Егіста у п’єсі Сартра «Мухи». У творі він нинішній цар Аргоса та чоловік Клітемнестри, який 15 років владарює в місті після вбивства Агамемнона. Автор показує Егіста як правителя-маніпулятора та деспота, що безжалісно ставиться до жителів Аргоса.
Він щороку проводить церемонії виходу мерців з Тартару, щоби містяни завжди пам’ятали про свої злочини. «Эгисф здесь играет самыми древними пластами человеческого сознания – верой в то, что мертвые могут мстить и наказывать живых» [16, с. 48]. Усе, що відбувається біля печери лише спектакль Егіста, він тільки вдає, що його мучать докори сумління, а насправді безжалісний до людей: «Собаки! Ви ще наважуєтесь нарікати! Невже забули, які ви мерзенні? Клянусь Юпітером, я освіжу вашу пам’ять» [4]. Орест характеризує його як «проклятущий розпусник»[4]. Проти тиранії та лицемірства нинішнього правителя виступає Електра, котра кидає йому виклик та приходить на церемонію в білому платті, коли всі учасники вдягнені в чорне вбрання. Дочка Агамемнона ненавидить Егіста та під час розмови з матір’ю натякає на його репутації тирана та вбивці: «В нього під нігтями засохла кров» [4]. Натомість Електра, знехтувавши церемонією, підпадає під загрозу покарання з боку діючого правителя: «Я розчавлю її – і з нею зникне її рід» [4].
У драмі протиставляються образи Егіста і Ореста. Важливо зазначити, що вбивця Агамемнона невільний, тому що не несе відповідальності за скоєний злочин, адже відчуття свободи передбачає відповідальність. Про це дізнаємося зі слів Юпітера: «Ти вражав, одержимий страхом і люттю, а потім, коли жар спав, твій власний учинок жахнув тебе, ти відмовився нести за нього відповідальність» [4].
У передсмертній сцені Егіст не чинить опору Оресту: «Я втомився. Ось уже п’ятнадцять років, як я тримаю на витягненій руці докори сумління цілого народу. Ось уже п’ятнадцять років, як я виряджаюся опудалом: ця чорна одежина злиняла на мою душу» [4]. Юпітер боїться та не хоче, щоб володарем Аргоса став Орест, адже в такому випадку він звільнить жителів від докорів сумління. Верховний бог Олімпу чудово розуміє, що свободу в душі людини не здатні забрати й самі боги. У результаті Орест без будь-якого опору з боку Егіста вбиває його.
Отже, образ Егіста в оповіданні Маргеріт Юрсенар «Клітемнестра, або злочин» та однойменної поеми «Клітемнестра» Оксани Забужко суттєво відрізняється від того ж образу в драмі «Мухи» Жана Поля-Сартра. У жіночих представників визначальними аспектами характеристики образу Егіста стали деструкція патріархату, який відображався в образі Агамемнона та феміністичні тенденції. Як результат, у Юрсенар Егіст постає як жалюгідний та інфантильний коханець-плаксій напротивагу чоловічій мускулінності. О. Забужко показала його як заручника обставин, який є лише приводом для зради, а не причиною. Тому важливу роль у характеристиці Егіста відіграє тілесний аспект, а не зображення його як особистості. Клітемнестра сприймає його нейтрально, без особливого відношення до його. Егіст постає як знаряддя помсти Агамемнону за його подружню зраду в обох авторок.
Натомість у Сартра Егіст протиставляється і постає як правитель-маніплуятор та деспот. Автор акцентує увагу на тому, що кров і смерть атрибути Егіста-тирана, який займає панівне становище в суспільстві. Насилля та політична влада наділяють його такими рисами, яких немає в жіночих авторок.
Література
- Дружинина Е. С. Трансформация греческих мифов у экзистенциалистов (На примере драмы Ж.П. Сартра «Мухи») // УДК 82-343+821.133.:141.32.
- Забужко О. «Клітемнестра» [Електронний ресурс] // http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place=zabuzhko&page=zabuzhko021/
- Зеленцова. Ю. А. Русские рецензенты о Маргерит Юрсенар// Известия Саратовского университета. 2009. Т. 9. Сер. Филология. Журналистика, вып. 2.
- Сартр Ж-П. «Мухи» / Переклав з французької Григорій Філіпчук [Електронний ресурс] // http://shron1.chtyvo.org.ua/Sartre_Jean-Paul/Mukhy.pdf/
- Сатановська Г. Міфопоетичний хронотоп есеїстичної збірки Марґеріт Юрсенар «Вогні» // ISSN 2075-1486. Філологічні науки. 2016. № 23.
- Словник античної мітології// Упоряд. Козовик І.Я., Пономарів О.Д. –Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006. — 312 с.
- Щучинов О. С., Орехова Н.А. Многодисциплинарное пространство изучения сексуальной измены // Вестник удмурсткого университета.
- Юрсенар М. Вибрані твори // Київ: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, – 455 с.
Автор: Юрій Ляшук
https://www.facebook.com/profile.php?id=100017362743156
Студент IV-го курсу факультету філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки.
«Per Aspera» 