Романіка (romanesque) – архітектурний стиль, який домінував у Західному Християнському світі, беручи витоки з вульгаризації офіційного імперського стилю опісля політичного колапсу Західної Романської імперії.

Santa Coloma in Albendiego

Сrkva Sv. Donata. Forum. Zadar

Є дві точки зору на періодизацію романіки: це або романіка в широкому розумінні як вульгаризований стиль доби modernus (з V ст.), що розвинувся під впливом виробленого Східною Романською імперією ромейського типу василіки, або ж окремішній стиль, заснований на латинському Заході в Х ст. 

Церква Св. Доната із романською кампанілою

Існував в якості домінантного до винайдення безпрецедентного за формами готичного стилю ~ 1130 рр., який всотав в себе низку романських форм, докорінно змінивши саму технологію зведення та структуру сакральної будівлі.

Окрім сакральної архітектури (ієротопосу) соборів та монастирських комплексів обслуговував та визначав естетичну форму фортець та замків [1].

В умовній тріадичній системі періодизації Середньовіччя (епохи монастирів, соборів, палаців) Жоржем Дюбі [2] відповідає епосі монастирів. При цьому монастирі являли собою новий тип житлових забудов, бо виконували також функцію житлових комплексів.

Стиль зазнав зламу, реформи після міленіуму, коли есхатологічні очікування імперій Каролінгів та Оттонідів не справдились а власне есхатон вкторе відтермінувався, феодальна система відносно встановилась, а для виникнення готики ще потрібна була рефлексія абата Сюжера доби Хрестових походів, які розпочались наприкінці XI ст.

Шпайєрський собор

Вже ~ 1030 р., тобто за вік до появи готичного стилю, відбулось повернення до перекриття подібними античним арочними конструкціями, кам’яними та цегляними склепіннями в романіці [3]. Іноді саме його формування відносять до Х ст. [4, с. 30]. На думку відомого сходознавця Жана-Поля Ру, вірменське зодчество вірогідно чинило значний культурний вплив на формування в тому числі романського стилю і наводить як ілюстрацію храм Х ст. на о. Ахтамар на оз. Ван [5, с. 70-71], втім не пояснюючи думку. Можливо, йдеться про проникнення виразного барабану, який можна спостерігати у реконструкціях храму Звартноц (Զվարթնոց) 640-650-х рр., і який проник до ромеїв пізніше невдалої рецепції його зодчих форм за василевса Константа II (630-668), доповнивши ромейський тип василіки вже за Македонської династії (867-1056), що мала вірменське походження. Власне романський стиль чинив вплив і на деякі руські рецепції ромейського типу василіки в межах вестернізуючих впливів на деякі окраїни Руської землі за посередництва деяких гілок Рюриковичів.

Ще до готики романіка експлуатує гротескні образи в декоруванні, а такого в базиліках автентичного ромейського типу не зустрічалось ніколи.

Заснована на типі базиліки (насамперед секулярній в римлян та сакральної в ромеїв) [1]. Структурно в східній торцевій частині розміщався алтар, а в західній – вхід [1]. Були включені вежі, трансепти, перекриття інтер’єру за допомогою кам’яних склепінь (безпечніших щодо пожеж) [1]. 

Стилю притаманна вертикальна проекція із заокругленими арками нефа та пучковими опорами (центральна вісь забезпечує вертикальну структуру, тоді як сліпа аркада трифорія – горизонтальну) [4, с. 31].

Характерні деталі стилю: західний фасад із перспективними порталами, скульптурно оздобленими і трансепт з вежами із шатровим навершям, щипець над фасадом із повзучою аркатурою, масивні несучі стіни із прорізаними великими вікнами [1], сліпі аркади та обрамлення вікон сліпими нішами, парні колони [4, с. 31].

Вузькі прорізи вікон підкреслювали товщину стін, а геометризм візерунків  не порушував монолітної цілісності побудови [4, с. 30]. 

Апсиди. Basilique Saint-Sernin de Toulouse (Basilica de Sant Sarnin de Tolosa)

Напівкруглі або прямокутні у плані апсиди з’явились ще в давньороманських базиліках [4, с. 30]. 

Орнаментація не виключала гротексних антропоморфних та зооморфних образів поряд із геометричним рисунком [4, с. 31]. 

На Британські острови канонічний континентальний стиль був занесений нормандцями після 1066 р. і тому відомий під назвою нормандського стилю [4, с. 30].

Зодчі-майстри виступали анонімно [1], згідно домінуючої теоцентричної системи поглядів тогочасся, тоді як розтягнуті уздовж «saeculum’у» деякі готичні побудови зберегли імена зодчих.

Sacra di San Michele. Двері монарха Карло Феліче

Для стилю були наявні кореляції не тільки з ромейською, але і з ісламською архітектурою, яка також була питома також і з давньороманського джерела. 

Для автентичної мавританської архітектури характерна полосна кладка [3] (фасади можуть мати смугасту фактуру, кладка з плінфи із прихованим рядом [1]), яка є нічим іншим, як характерними для арочних побудов північних регіонів Романської імперії декоративними полосами перемежованої із місцевим каменем романської цегли [3].

Ахенська капела, таким чином, несе в собі насамперед романські, а не суто «мавританізуючи» елементи декору. Така ж романська кладка кидається в очі в декоруванні структури Теодосієвих валів (408-413) Константинополю, що дістали свою візуальну імітацію на замовлення англійського монарха Едварда I (1272-1307) у валлійській фортеції Карнарвон (валл. Castell Caernarfon), зведеного на місці каструму Segontium. 

Castell Caernarfon

Стиль cтав базисом для готики, яка докорінно переосмислила романську і мавритано-сарацинську конструкцію монументальних сакральних споруд (так само як і флорентійське duomo, що пізніше постало в свою чергу на готичному субстраті).

La Sacra ammantata dalla neve (966-1622). Синтез романіки і готики:

масивність та монументалізм форм нівелюють висхідне струменіння готики

Basilique Saint-Sernin de Toulouse (Basilica de Sant Sarnin de Tolosa), 1180

St. Dominic’s Church. Zadar

Assisi San Francesco

Вихідний стиль пізньомодерної доби – неороманський [1], в межах течій історизму (рівайвелізму) та еклектизму, корелюючий із псевдомавританським через декоративну полосну кладку.

Quedlinburg Abbey

Громадська бібліотека Еймса в Істоні, США

(архітектор Генрі Гобсон Річардсон)

Сьогодні в низці країн Північно-Західної та Центральної Європи романські храми безжально знищуються.

Джерела:

1. Печёнкин И., Давыдов В. Определитель архитектурных стилей. От древнегреческой до экоархитектуры: все главные направления на сегодняшний день в одной таблице [Електронний ресурс]:  https://arzamas.academy/mag/446-arch

2. Дюбі Ж. Доба соборів: Мистецтво та суспільство 980-1420 років. – К.: Юніверс, 2003. – 320 с.

3. Кавтарадзе А. Очень краткая история архитектуры / Аrzamas [Електронний ресурс]: https://arzamas.academy/materials/499

4. Крейго К. Д. Как читать архитектуру. Интенсивный курс по архитектурным стилям. – М.: Рипол Классик, 2011. – 256 с. С. 45.

---