Володимир Лагодич
Балада про Страхіню Бановича
Є в Сербії такий епічний герой, Страхіня Банович, і балада про нього.
Зачин в ній стандартний – надворі XIV ст., Страхіня їде до тестя й шурина ракії випити. Все б нічого, але поки герой культурно відпочиває, на його садибу набігають турки, й крадуть дружину.
Реакція тестя і шурина по-балканському раціональна: видно, померла жінка твоя, прикро, звичайно, але знайдемо нову. “Ви що, подуріли?” – каже Страхіня, якщо хочете, сидіть тут, а я дружину врятую.
Їде собі герой, переодягнувшись турком, і нарешті знаходить Влах-Алію – турка, що дружину вкрав, і починає з ним битися.
А дружина стоїть, та й спостерігає. Страхіня з турком ламають у двобої списи, булави, шаблі, починають душити один одного руками, і тут дружина бере уламок шаблі, і починає ним бити – і не Влаха, а Страхіню. Бо турок, виявляється, в неї встиг за час полону закохатися, а Бановичу вона так пояснює, що їй все одно все будуть докоряти, що вона чорнильниця підла.
Такий виверт героя бентежить, але Влаха він зарубав, та й так, що у того “випали очі”. Ну й дружину через коня перекидає та й везе додому, може вгомониться. А там його зустрічають люблячий тесть і шурин. Ой, кажуть, як вдало ти її привіз, підступну, дай-но ми її заріжемо, зрадницю. А ось ні, каже Банович. Я вас коли кликав, ви поїхали? Я поки турків вбивав, ви тут сиділи і ракію пиячили, а зараз мою ж дружину вам на розправу видай? Жінка моя, я її сам у турків відбив, сам простив, хотів би вбити, сам би вбив.
P. S.: Через кілька місяців і тестя, і всіх шуринів зі Страхінею вкупі вб’ють у Битві на Косовому полі. Ну а після цього вже почалось прозаїчне життя з турками.
Пісня про Бановича:
Бановић Страхиња је песма српске епске народне поезије:
У перекладі:
http://www.srpska.ru/article.php?nid=293&sq=&crypt=
«Per Aspera» 