Лексикон. Племінні культури: Скандинавія

Лексикон

Племінні культури:

Скандинавія

Абетковий порядок:

а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я

Словникові статті:

Берсеркерство (від сканд. ber – ведмідь, serker – шкура) – характерний для архаїчних спільнот феномен; берсерки це категорія іррегулярних комбатантів, які входили в особливий бойовий транс, перебуваючи в стані сп’яніння, ражу, фурору. Структурно це були представники чоловічих товариств ініціації (manner-bunde), які виступали в якості містичних теріоантропних воїнів (найчастіше ведмедів або вовків), аналоги яких широко розповсюдженні усіма куточками світу, що вказує на архетипічність та архаїчність цієї категорії воїнів: порівняйте наприклад із семіотикою скіфів (саків) – зооморфоним татуюванням тіл та оздобою коней, естетикою османських делі (deliler), мілітарними традиціями астеків з їх nahualli тощо.

Мірча Еліаде згадує, що серед індоєвропейців імігранти, заслані та втікачі прйимали маркер (стигму?) вовків [1], а у Законах Едварда Сповідника ~ 1 000 р. е. н. заслані забов’язані були носити wolfhеde [Ibid.], личину (грім) вовка. Дослідник вважає, що опинившись поза законом молоді люди дегуманізувались та мали відповідно поводити себе подібно справжнім вовкам [Ibid.], що відсилає нас до виразу Плавта «homo homini lupus est», що лягла в основу гоббсівської інтерпретації необхідності запобіжного суспільного договору. В тім, вже в ранніх монархіях, як бачимо, пережитки берсеркерства уподібнені стану беззаконня.

Еліаде вказує, що в германському середовищі братства берсерків проіснували до до завершення т. з. Volkerwanderung (великого переселення народів) [Ibid.].

Германці називали звіриних воїнів berserkir, буквально, «воїни в шкурі (serkr) ведмедя».

Інша категорія – ulfhedhnar, «люди у вовчій шкурі» [Ibid.] (в словнику «ЕСБЄ» вказані як ulfbedhnar) [2].

На бронзовій табличці з Торслунда зображено воїна в шкурі вовка [1].

Такі воїни, на думку Еліаде, не вдовольнялись правом пограбування та терору в період ритуальних зборищ, але навіть вдавались до канібалізму [Ibid.], вживаючись в ритуальну звірину іпостась.

В стані шаленства, за переказами та іконографією, могли гризти власні щити [3].

Джерело:

1. Мирча Элиаде. От Залмоксиса до Чингиз-хана [Електронний режим доступу].

2. ЭСБЕ / Берсеркер [Електронний режим доступу]: https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%AD%D0%A1%D0%91%D0%95/%D0%91%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B5%D1%80

3. Ларрингтон К. Скандинавские мифы: От Тора и Локи до Толкина и «Игры престолов». – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2019.

Кирило Степанян

Варанги (Βάραγγοι) – найманці північного походження на військовій службі у Візантійській імперії. Для детальнішого розгляду цього поняття варто наголосити на тому, що це не єдина назва даного контингенту військових найманців. Скіфи [1], тавроскіфи [2], руси (роси) [3], варяги [4], варанги [5], верінги [6] – варіанти визначення найманців з Русі та Скандинавії на службі у візантійського василевса.

Перші найманці з Русі та Скандинавії в Х ст. називались в джерелах «росами», «скіфами» чи тавроскіфами. Самоназва «рос» була логічною, зрозумілою, і прямо вказувала на етнічне походження воїнів. «Тавроскіфи (скіфи)» ж пішло з античної традиції і закріпилось у грекомовних візантійських істориків та хроністів, зокрема, в Михаїла Пселла, який першим у своїй «Хронографії» згадує про руський корпус у 988 р. в контексті допомоги Володимира Василію ІІ, в результаті чого до Візантії прибуває шеститисячна варязька дружина [2]. Наприкінці Х – на поч. ХІ ст., як зазначають дослідники, з цієї спільноти починають виокремлюватись «варанги» (чи «верінги» в північній традиції), під якими розуміли, насамперед, скандинавів [7]. Візантійський тогочасний автор Іоан Скіліца, що важливо, вперше у 1034 р. вживає термін «варанги» щодо означення північних найманців на службі у Візантії [8]. Слово варанг (верінг) буквально перекладається «той, що живе за договором».

Дослідниця О. Мельникова доволі детально торкається питання вище згаданих понять. В поле її зору потрапили насамперед ті, які мають у своїй основі спільний корінь, та вживались у різних культурно-географічних середовищах, і, як зазначає авторка, помилково вважались ідентичними за значенням [9]. Так, спершу розглянемо змістовну обґрунтованість понять «варяг» – «верінг». Як зазначає дослідниця, «треба відзначити і змістовний парадокс в співвідношенні «варяг – væringi». По-перше, це слово не зустрічається в давньоскандинавських текстах до середини XI ст., тобто, в ранніх скальдичних віршах і в рунічних надписах. По-друге, з моменту появи і далі воно позначає не тих воїнів і купців, які бували на Русі, а виключно скандинавських найманців у Візантії» [Ibid.]. Варто відмітити, що «називаючи когось «верінгами», автори саг нерідко додають, що ця людина або служила у «війську верінгів», або була дружинником (hirðmaðr), охоронцем (varðamaðr), або просто «чоловіком» (maðr) візантійського імператора» [9, с. 161].

У контексті цього доречними будуть тези Сігвуса Бльондаля. В ході міркувань над поняттями верінги та варанги, історик відмічає наступне. Слово væringi означає «супутник», чоловік, який вступив у договірні відносини між купцями та воїнами і забезпечує безпеку та бере на себе відповідальність за своїх товаришів, оскільки і вони беруть відповідальність за нього [10, p. 5]. Посилаючись на Стендер-Петерсона також дадає, що це слово має і ширше значення. Перше – «торговець зі Скандинавії», а пізніше – «мандрівний торговець», загалом, без будь-якого підданства, незалежний. Щодо слова varangos, то в грецькій інтерпретації воно спочатку вживалось у значенні «північні люди», а згодом трансформувалось у «найманця скандинавського (північного) походження» [10].

Схожа ситуація у протиставленні понять «верінги» і «нормани». Головно, можемо простежити це в скандинавських сагах та візантійських джерелах. Так, з одного боку ці поняття співвідносяться, а з іншого різняться, що одночасно, відобразилося в протиставлення «палацових» і «зовнішніх» варангів. Хронограф Михаїл Пселл також розрізняє дві групи варангів: та частина найманців, яка зазвичай бере участь в імператорських походах, та інша як союзницький корпус [2]. Можна припустити, що протиставлення верінгів норманам в сагах базується на такій же основі. Так, верінги – це особлива привілейована частина скандинавських найманців, близька до імператора. Нормани – це «зовнішні» варанги, союзницькі загони в складі польової армії [9, с. 162].

В одній з редакцій «Саги про Гаральда Суворого» в контексті розповіді про становище в Константинополі перед приїздом Гаральда (30-ті рр. ХІ ст.) зазначається: «І було там багато норманів, яких вони [візантійці – І. Г.] називають верінгами» [6]. У контексті вищенаписаного відмітимо, що всі три слова (варяг, верінг, варанг) мають спільний корінь var, що з давньоскандинавської перекладається як «обіцянка, клятва». Очевидно, найманець, який прибув до імператора, давав клятву вірного служіння.

Як зазначалось вище, почав перебувати в договірних відносинах по відношенню до імперії. Також наголосимо на тому, що така велика різноманітність понять щодо одного явища спричинена різними соціо-політичними, географічними та культурними середовищами, в яких вони створювались. Зважаючи на це, схожі по суті поняття насправді можуть певним чином різнитись за суттю.

Джерела:

1. Тактика Льва / Изд. подготовил В. В. Кучма; отв. ред. Н. Д. Барабанов. – Санкт-Петербург, 2012. – 368 с.

2. Михаил Пселл. Хронография / Пер. и прим. Любарского Я.Н. – Москва, 1978. – 323 с.

3. Константин Багрянородный. Об управлении империей / – Москва, 1991 – 70 с.

4. Літотис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця; Відп. ред. О.В. Мишанич. – К., 1989. – 591 с.

5. Зустрічаємо у візантійських хроністів, головно, в Іоана Скіліци.

6. Снорри Стурлусон. Круг Земной / Отв. ред. М.И. Стеблин-Каменский. – Москва, 1980. – 690 с.

7. Луговий О.М. Роси та варанги у Візантії Х-ХІІ ст. Формування та структурна роль найманого військового континенту: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.02 «Всесвітня історія»/ Олег Михайлович Луговий. – Одеса, 2008. – 20 с.

8. Иоанн Скилица Обозрение историй [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Skyliza/text1.phtml?id=1338

9. Мельникова Е. А. Варяги, варанги, вэринги: скандинавы на Руси и в Византии / Е.А. Мельникова // Византийский временник. – Москва, 1998. – Т. 55 (80). – Ч.2. Мельникова Е. А. Варяги, варанги, вэринги: скандинавы на Руси и в Византии / Е.А. Мельникова // Византийский временник. – Москва, 1998. – Т. 55 (80). – Ч.2. – С. 159–164.

10. Blöndal S. The Varangians of Byzantium / Blöndal Sigfús, Benedikt Benedikz. – Cambridge, 2007. – 254 p.

Ірина Гіщинська

Варяги – узагальнена назва у руських літописах скандинавів, які перебували на території Русі (до них зараховували шведів, данів та норвежців).

Наталія Райтаровська

Вендельська доба – історіографічне позначення епохи в історії Швеції, що передувала епосі вікінгів.

«Вендельский» шолом (реконструкція)

Автор короткої історії Швеції Йорґен Вельбуль характеризує її як період від кінця доби «Великого переселення народів» у VI ст. до початку доби вікінгів ~ 800 р. н. е [1, c. 12] Назва походить від Вендельської церкви в Упланді поряд із численними похованнями в лодях [Ibid.]. В Готланді значна кількість каменів із вирізьбленими на них орнаментами й зображеннями цього періоду [Ibid.].

«Вендельский» шолом (реконструкція)

Поховання свідчать про подорожі та розвинуті торговельні зв’язки із різними частинами світу, що засвідчують також знахідки в торговельних центрах, наприклад на о. Гельґе на оз. Меларен [Ibid.].

Джерело:

1. Вельбуль Й. Коротка історія Швеції. – С.: Шведський інститут, 1998.

Кирило Степанян

Вінланд – «багата країна», так вікінги назвали частину території Північної Америки біля затоки Святого Лаврентія, яку відкрили приблизно у 1000 р.

Наталія Райтаровська

Віси – назва невеликого селянського поселення у Східній Європі.

Наталія Райтаровська

Едда – основний твір скандинавського епосу, складається з двох частин – «Старша Едда» та «Молодша Едда», написана Сноррі Стурлуссоном, ісландським скальдом та істориком.

Наталія Райтаровська

Ерік Рудий (Eiríkr rauði Þorvaldsson) – син норвезького вікінга Торвальда Освальдсона, який був змушений втекти з Норвегії у Ісландію, своє прізвисько отримав через колір бороди.

Eiríkur rauði (Eiríkr rauði Þorvaldsson)

Ерік Торвальдсон був першим європейцем, який досягнув берегів Гренландії.

Наталія Райтаровська

Імперія Кнута Великого – назва країни, яку створив данський правитель Кнут Великий на підконтрольних територіях. До неї входили Данія (1018-1035 рр.), Англія (1016-1035 рр.), Норвегія (1028-1035 рр.), південна Швеція (1028-1035 рр.).

1028 AD

Імперія була розділена після смерті Кнута Великого його нащадками та колишніми правителями країн.

Наталія Райтаровська

Кнорр – тип корабля вікінгів, який використовувався для перевезення вантажів. Порівняно із дракаром, він був місткішим, але міг розвивати набагато меншу швидкість.

Норманський кнорр

Наталія Райтаровська

Ледунг – воєнно-морське ополчення у скандинавських країнах, яке скликалось для захисту країни.

Право скликати ледунг мав також конунг, який його здебільшого і очолював.

Наталія Райтаровська

Літописний Рюрик (Рорик Ютландський) – див. Рорик Ютландський (літописний).

Ковш з Осеберзького дракару

Рагнар Лодброк – один із найвідоміших «морських конунгів», прославився своїми походами в імперію франків та Англію у ІХ ст.

Rayner Lothbroc & Kraka

Наталія Райтаровська

Рорик Ютландський (літописний) – родоначальник династії Рюриковичів, який походить із бічної гілки династії Скьольдунгів.

Відомий у західноєвропейських джерелах під іменем Рорика Ютландського.

Наталія Райтаровська

Русь – назва держави, яка існувала на теренах Східної Європи у IX – XIII ст., походить від фінського Ruotsi – так фіни називали тогочасних вікінгів, а потім назва закріпилась і за територією.

Наталія Райтаровська

Скальди – скандинавські поети та співці, які складали величальні пісні та вірші з різних приводів.

Наталія Райтаровська

Скрелінги – назва, яку дали перші вікінги корінним народам Північної Америки.

Skræling

Наталія Райтаровська

Скьольдунги – перша королівська династія Данії, яка правила країною з кінця VIII ст.

З неї ведуть свій родовід сучасні королі держави, хоча Данія є парламентською монархією.

Наталія Райтаровська

Тінг – у Скандинавії так називались збори всіх дорослих чоловіків країни або області, на яких вирішувались важливі питання.

Спочатку тінг мав не лише законодавчі повноваження, а й обирав королів або вождів у похід. Згодом ж ця функція зникла.

Наталія Райтаровська

Ульфхедгнар (ulfhedhnar, ulfbedhnar) – див. Берсеркерство

Хевдінги (hǫfðingi) – племінні вожді у скандинавських народів, які були лідерами у мирний час та воєнний. Посада хевдінга була виборною.

Наталія Райтаровська

Хускерл (húskarlar) – представник монаршої гвардії в Англії з XI ст. (після завоювання Кнудом Великим) та осердя професійного війська між 1018-1066 рр. [1]. В самій Скандинавії з тим так пойменовували не лише комбатантів, але й придворних, та навіть їх домашню прислугу[Ibid.].