Лексикон
Християнський світ Сходу:
Вірменія (Հայաստան)
Абетковий порядок:
А, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я
Словникові статті:
А
Азати – дрібний нобілітет Багратидської Вірменії, який ніс мілітарну службу в правителя та великих землевласників, отримуючі земельні наділи на правах умовного користування [1, с. 60].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Амкарство – вірменський цех ремісників однієї галузі виробництва, чиї майстерні були згруповані в одному кварталі або на одній вулиці [1, с. 59].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Антиунітори – фракція противників уніатського руху (руху уніторів) в Кілікійській Вірменії (останні виступали за унію із католицькою Церквою після Сіського собору 1307 р.) [1, с. 80].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Атеан – дорадчий орган при правителі Кілікійської Вірменії. Вищий суд носив назву Великого Атеана [1, с. 78].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Атенапет – голова суду в Кілікійській Вірменії [1, с. 78].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Б
Баж (макс) – податок, який виплачували вірменські купці та ремісники державі та землевласникам [1, с. 60].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Бекар – подохідний податок у формі десятини врожаю, який сплачували державі вірменські селяни [1, с. 60].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Бердатер парон – володарі фортець в Кілікійській Вірменії [1, с. 77].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Бурджес – назва міст в Кілікійський Вірменії, запозичення зі старофранцузької мови («бурж») [1, с. 78].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
В
Вішапкар (Վիշապաքար) – див. Зооморфні кам’яні скульптури (քարե քանդակներ)
Г
Гундстабль – верховний головнокомандувач війська Кілікійської Вірменії, який очолював мілітарне відомство – спарапетутюн [1, с. 77-78].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Ґ
Д
Датаворутюн – судовий диван (відомство) у Багратидській Вірменії, очільником якого було духовенство [1, с. 60].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Дзіавор – вершники, дрібні землевласники в Кілікійській Вірменії [1, с. 77].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Диван – назва державних відомств в ісламських державах та у Багратидській Вірменії [1, с. 60].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Е
Еріцані – вірменський орган міського самоуправління (міська рада), що складався з представників амкарств (ремісничих цехів) та купецтва у містах Ані, Карс та інших [1, с. 59].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Є
Ж
З
Зооморфні кам’яні скульптури (քարե քանդակներ) – розповсюджені територією Закавказзя (Вірменського нагір’я) скульптурні пам’ятки, універсальні за своєю культурною приналежністю. Зустрічаються в територіально суміжних та накладених ареалах різних релігійних (християнська, ісламська) та етнічних традицій (вірменської, іранської, тюркської). Вірогідно, мають дуже давнє походження.
Стела-вішапкар (менгір)
Вірменською назвою скульптурних стел, які зображають драконоподібних, змієподібних, рибоподібних істот (хтонічні сутоності) є вішапкар [1] (Վիշապաքար, «зміїний камінь»), тоді азербайджанською – тикилдаш (тикма-даш) [2]. Розповсюджені також зображення копитних тварин, як от баранів, на які нанесені символи чи письмена [3] різних культурних традицій:
Баран зі зруйнованого вірменського кладовища в Джульфі
(Հայկական գերեզմանոց Ջուղայում)
Фото з архіву UNESCO (розділ , присвячений традиційному мистецтву Азербайджану)
Зооморфна скульптура часів держави Кара-Коюнлу (1375-1468)
Зауваги:
Походження пам’яток може політизуватись: деякі азербайджанські дослідники (наполягають на факті арменізації цих пам’яток, ідентифікуючі натомість деякі з них на користь номадичного населення напівкочових політій, наприклад хозар, прямо ідентифікованих із катіарами тощо [2], тоді як подібні традиції фікусуються вже в культурі ареалу Вірменському нагір’я доби генези процесів неолітизації, яка залишила по собі комплекс Гьобеклі-Тепе (Göbekli Tepe, також відомий як «пупочний пагорб»):
N. Becker, DAI
Джерела:
1. Камни драконы Вишапакар [Електронний режим доступу]: http://www.findarmenia.ru/armenia/raznoe/kamni-drakony/
2. Мубариз Халилов. Древние каменные изваяния Южного Кавказа [Електронний режим доступу]: http://irs-az.com/new/pdf/090620180800.pdf
3. Traditional Azerbaijani Art: RAM AND HORSE, 12th-13th centuries [Електронний режим доступу]: http://www.unesco.org/artcollection/NavigationAction.do?idOeuvre=3172
И
І
Ішхани – великі землевласники («князі») в Багратидській Вірменії, які історично заступили нахарарів, і зосереджували в своїх руках державну владу [1, c. 60].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Ї
Й
К
Кор – форма економічної залежності («барщина» – безоплатний обробіток землі власника взамін за земельну ділянку) вірменських селян [1, c. 59].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Л
М
Макс – див. Баж
Марзпетутюн – зовнішньополітичний диван (відомство) у Багратидській Вірменії, очільником якого був рід Арцруні [1, с. 59].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Н
О
П
Парікос – залежні селяни в Кілікійській Вірменії, які відпрацьовували на користь землевласника декілька днів на тиждень або віддавали за земельну ділянку десятину або одну п’яту частину врожаю [1, c. 77].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Портакар (Պորտաքար) – дохристиянський релікт вірменської культури, «пупочний камінь», або камінь фертильності, який відвідували жінки, що бажали зачати. Є проявом віри у симпатичну магію.
Джерела:
1. Պորտաքար | Բարև Արմենիա Տուր – Barev Armenia [Електронний режим]: https://barevarmenia.com/am/armenia_sights/sight242
Кирило Степанян
Проксімос – фінансове відомство Кілікійської Вірменії, яке наглядало за податковими зборами та митом [1, с. 77].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Р
С
Спарапет – очільник марзпетських полків (сформовані з військ, які підпорядковувались землевласникам) війська Багратидської Вірменії (яке налічувало ~ до 100 000 комбатантів) [1, с. 60].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Спарапетутюн – мілітарний диван (відомство) у Багратидській Вірменії, очільниками якого були роди Багратуні та Пахлавуні [1, с. 60]. У Кілікійській Вірменії спарапетутюн очолював Гундстабль – верховний головнокомандувач [1, с. 77].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Т
У
Унітори – представники уніатського руху в Кілікійській Вірменії, які виступали за унію із католицькою Церквою після Сіського собору (1307). Мали свій антипод – антиуніторів [1, c. 80].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Ф
X
Хачкар (խաչքար) – вірм. «хрест-камінь» («хрестовий камінь», або «схрещенний камінь»), один з найпоширеніших видів декоративної скульптури у Вірменії. Дослідниця мистецтва середньовічної Вірменії Лідія Дурново пише, що встановлювались хачкари як надмогильні пам’ятники (хоча також мали вотивне і громадське значення) біля церков, або ж вмонтовувались у стіни екстер’єру та інтер’єру храмів [1, с. 122].
Іконографія складається з хреста і рослинного мотиву, який є основою всієї композиції і в цілому символізує Дерево життя, з якого проросло християнське Древо Життя – Святий Хрест. Іноді під хрестом знаходиться орнаментальне коло (часто це може бути солярний символ вічності аревахач (արևախաչ). Над плечима хреста іноді може бути розміщено декілька менших хрестів [1, с. 128].
Конструкція хачкару являє собою кам’яну плиту із карнізом і шипом у нижній частині, яким плита вставлялася у гніздо постаменту [1, с. 128].
Ідея хачкара вірогідно виникла із первісного культового стоячого каменю, який Л. Дурново ідентифікує як менгір або дольмен [1, с. 132] (вірм. вішапкар), який мав язичницьке призначення; перехідна стадія від «хрещеного каменю» до хачкару X cт. виразно не прослідковується [1, с. 132].
Структура хачкарів складна, залежала від району створення, місцевих каменярів (каменерізб’ярських шкіл) [1, с. 132-133].
Хачкар роботи скульптора Павгоса (1291).
Монастир Нор-Гетік (Նոր Գետիկ), або Гошаванк (Գոշավանք).
Агатангехос (Ագաթանգեղոս) (V ст.) повідомляє, що Григорій Просвітитель (Сурб Грігор Лусаворіч, Партев), перший католікос Вірменії, яка у 301 р. прийняла вчення християнства як державну релігію, пересуваючись країною із подвижниками і проповідуючи нове вчення, встановлював дерев’яні хрести на місцях, де мав бути зведений храм або монастир, але їх пізніше почали замінювати на кам’яні – спочатку символи християнства, а з IX-XIII ст. набувають виразного мистецького значення [2]. Дослідник С. Бархударян розшифрував безліч підписів майстрів-різьб’ярів і встановив, що встановлювались хачкари з різноманітних приводів: на честь перемоги над ворогами, закладення нового села, закінчення будівництва храму чи несакральних споруд (мостів тощо), подяка за отримання земельної ділянки тощо [2].
Слугували пам’ятниками у підніжжі надгробних плит, з тильної сторони часто покриті пам’ятними надписами. Велику роль грає орнамент, наприклад, перші сторінки Тетраєвангелій, які прикрашені декоративними хоранами (схрещені архітектурні форми арки та візерунчасті тканини, в яких майстер-мініатюрист втілював свою фантазію, зашифровуючи послання в символах) [2].
Направлення в оздобленні хачкарів: рослинні, геометричні, скульптурні. Кожен хачкар унікальний за своїм секретом мережива [2].
Джерела:
1. Дурново Л. А. Очерки изобразительного искусства средневековой Армении. – М.: Искусство, 1979. – 332 с.
2. Особистий архів з виписами з відкритих матеріалів, праць дослідників.
Віра Степанян
Ц
Ч
Ш
Шаханшах – запозичений в персів титул вірменських Багратидів [1, c. 60], який тотожний «василевс василіону» (слов’янскьми мовами «цар царів»), титулу в еллінів – від македонців (після Александра) до ромеїв (після Іраклія).
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Щ
Ь
~
Ю
Я
«Per Aspera» 