Лексикон
Умма. Кримський ханат (Qırım hanlığı / قريم خانلغى)
Абетковий порядок:
а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я
Словникові статті:
А
Аргин – один з корінних родів Кримського ханату, який володів улусом в районі Кафи і Судака [1, с. 192]. Належали до карачі [1, с. 192].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Ат-аги – чиновники та прислужники ханського двору в Кримському ханаті [1, с. 196].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Б
Барин – один з корінних кримських родів у Карасубузарському каймаканстві (суч. Білогорськ) [1, с. 192]. Належали до карачі [1, с. 192].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Бей (бек, бий) – титул очільників знатних та військово-служилих родів (так, наприклад, комендантом перекопської фортеці Ор був Ор-бек [1, с. 197], або перекопський бей [1, с. 194]) в Кримському ханаті, що корелював із арабським титулом емір [1, с. 194]. Беї були четвертим прошарком в ієрархії стратифікованого суспільства Кримського ханату [1, с. 198].
«Пекельна Хоругва» Владислава Єрка
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Бек – див. Бей
Бий – див. Бей
В
Г
Гераї (Гіреї) – династія правителів Кримського ханату, хани якої перебували в залежності від османських султанів (маючи статус тікме – призначуваних [1, с. 188]), які втримували їх родичів в Константинополі [Ibid.].
Тамга Гераїв
Джерело:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Гіраї – див. Гераї
Ґ
Д
Дефтердар – назва скарбника при дворі хана у Кримському ханаті [1, с. 197].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Диван – назва державних відомств в ісламських державах та у Багратидській Вірменії [1, с. 60].
Джерела:
1. Парсамян В. А., Погосян С. П., Арутюнян Ш. Р. История армянского народа. – Е.: Армучпедгиз, 1962. – 315 с.
Кирило Степанян
Диван-ефенді – служник уряду в Кримському ханаті [1, с. 196].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Е
Є
Ж
З
И
І
Ї
Й
К
Каді – судді в Уммі, що судили за нормами шаріату (канонічне ісламське право). 24 каді Кримського ханату були представлені поруч із міським муллою в дивані [1, с. 196].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Кадіаскер – мілітарний суддя у Кримському ханаті. Був представлений у дивані поруч із каді та міським муллою [1, с. 196].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Калга (калга-султан) – похідний з монгольської мови (в значенні «ворота») титул співправителя кримського хана, який був управителем правого крила (східної частини) володінь ханату та правим крилом війська [1, с. 194].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Капи-кулу – звання офіцерів ханської та султанської гвардії [1, с. 196-197].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Карач-беї – див. Карачі
Карачі (карач-беї) – похідний з монгольської мови (в значенні «підданий») титул беїв, які очолювали 4-5 наймогутніших роди Кримського ханату [1, с. 194]. До карачі належали такі корінні роди, як Ширин, Барин, Кипчак, Аргин [1, с. 192], Мангит [1, с. 197]. Другі в ієрархії стратифікованого суспільства Кримського ханату [1, с. 198].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Кара-татари – «чорні татари», народні верстви Кримського ханату, шостий прошарок суспільства. Нижче їх в суспільній ієрархії знаходились представники нетюркських етнічних меншин, що населяло півострів, і насамкінець – невільники, набрані насамперед під час виправ за ясиром [1, с. 198].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Кипчак – один з корінних родів Кримського ханату, назва якого тотожна тюркській назві етносу половців. Були намісниками в Кирк-Ор [1, с. 192].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Кримський хан – верховний правитель Кримського ханату з династії Гераїв (Гіреїв), підпорядкований та узалежнений з 1475 р. Османам, які призначали нових правителів в статусі тікме – призначуваних, утримуючи їх родичів в заручниках у Константинополі [1, с. 188]).
«Пекельна Хоругва» Владислава Єрка
З 1502 р. кримські хани носили титул «Улуг Йортинг, ве Техти Кириминг, ве Дешт-і Кипчакнинг, улуг хани» [1, с. 193]. Ханський двір, окремо представлений у дивані, складали: візир, капи-агаси, валіде, султани, оглани, ат-аги [1, с. 197].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Кримський ханат (Qırım Yurtu / قريم يورتى, Qırım hanlığı / قريم خانلغى) – ісламська напівкочова політія з титульним етносом кримських татар, очолена династією Гераїв (Гіреїв) [1, с. 189].
Точна дата заснування невідома, можливо це: 1425, 1428, 1433, 1441, 1443, 1449, 1455, 1470 рр. [1, с. 187]. Дата узалежнення від Осман: 1475 р. Дата унезалежнення від Осман: 1774. Дата ліквідації: 1783.
Залежна від Османської імперії з 1475 р. [1, с. 188]: маючи певну міру свободи у внутрішній та зовнішній політиці, хани знаходились в статусі тікме – призначуваних Османами [Ibid.], тоді як в Константинополі в якості заручників постійно перебували їх родичі [Ibid.].
Поширені екзополітоніми: Велика Орда, Крим (рус.), Перекоп (лит.) [1, с. 189]. Тюркські назви: Великий улус (напочатку XVI ст.), Юрт (в значенні «території кочівок улуса») [1, с. 189].
Стратифікована соціальна структура нараховувала близько 8 прошарків [1, с. 198]: хан, карач-беї, муфтії, беї, мурзи, кара-татари, нетюркське населення ханату, невільники [1, с. 198].
«Пекельна Хоругва» Владислава Єрка
Політична структура: османський султан ⇒ кримський хан ⇒ верховний муфтій (шейх уль-іслам) та карачі (карач-беї), які утворювали диван. У дивані крім них були представлені: кадіаскер, каді (числом 24), шейхи, мудериси, софу, карачі (з родів Ширин, Бирин, Кипчак, Аргин, Мангит на XVI ст.), мурзи, ханський двір (візир, капи-агаси, валіде, султани, оглани, ат-аги) [1, с. 197].
«Пекельна Хоругва» Владислава Єрка
Замикали його калга-султани, нуреддин-султан, ор-бек, сераскири, капи-кулу та дефтердар [Ibid].
Номадичні орди на території ханату перебували в залежності від ханської столиці (Ескі-Кирим, Кирк-Ер, з 1503 р. – Бахчисарай) [1, с. 190]. Піддані ханів регулярно чинили виправи за ясиром – невільниками, від чого особливо страждали терени України, змушуючи населення пограниччя самоорганізовуватись.
Бахчисарай
Орда Малих Ногаїв розпалась на менші орди, такі як: Буджацька (Добруджська, Білгородська) орда, Єдисанська (Очаківська) орда, очолена каймаканом з роду Гераїв, Єдичкульська (Єдишкульська) орда під управлінням мурз начолі із сераскир-султаном з роду Гераїв та яли-агаси – ханського збирача податків, Джамбуйлуцьку (Джамбойлуцьку, Перекопську) орду [1, с. 191-192].
Ординець
Джерело:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Кримські татари – титульний етнос Кримського ханату, який виник в результаті синтезу декількох великих тюркських груп, які оселялись тут та після утворення Улуса Джучі (1224): північнокримських кипчаків в основі степового конгломерату алтайськомовних етносів регіону та південнобережних огузів на основі автохтонного осілого населення [1, с. 184].
Південнобережна група включає в себе горян, а також жителів узбережжя та передгір’я, в етногенезі яких, на думку О. М. Уривалкіна, брали участь нащадки кімерійських, скіфських та таврійських племен, еллінів, аланів, гуннів, хозар, генуезців, частини кипчаків та огузів-селджуків, які з’являються на півострові в XIII ст. [1, с. 184] (після пограбування Сугдеї сельджуками Ала ад-Діна-Кейкобада 1222 р. На півострів у 1261 р. переселилась значна частина сельджуків, очолених султаном Ізз-ад-Діном-Кейкавусом, який опанував Солхат та Сугдею [1, c. 187]). В степовій смузі поглинули залишкове населення гунів, кипчаків, хозар, печенігів, монголів та ногайців [1, с. 184].
Джерело:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Л
М
Мевла – див. Мулла
Мирза – див. Мурза
Молла – див. Мулла
Мультазими – назва відкупників в Кримському ханаті [1, с. 196].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Мурза (мирза) – титул, яким позначався нобілітет кримських татар [1, с. 194]. Мурзи були п’ятим прошарком в ієрархії стратифікованого суспільства Кримського ханату [1, с. 198].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Муфтій – знавець шаріату (ісламського канонічного права) [1, с. 194]. Муфтії були третім прошарком в ієрархії стратифікованого суспільства Кримського ханату [1, с. 198]. Три кримських муфтії були головами трьох мезхабів і були представлені у дивані [1, с. 196]. Вищий муфтій над ними носив титул шейх-уль-іслам.
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Мулла – похідне від арабської мови (мевла в значенні «пана», осм. молла) – духовна особа в Ісламському світі [1, с. 194].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Муедзин – ісламський духівник, який закликає з мінарету мусульман до мечеті, в кяій проводитиметься спільна молитва, декламуючи вірші з Корану [1, с. 194].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Н
Нуреддин – другий (після калги – правителя правого крила) співправитель кримського хана, управитель східного крила ханських земель та війська. Назва похідна від арабської мови (в значенні «світло віри») [1, c. 194].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
О
Ор-азги (Ор-капу) – кримськотатарська назва Перекопу, рову на перешийку шириною 8-23 км (від Сіваша, затоки Азову, до Перекопської затоки – частини Киркиницької затоки) [1, с. 189] із фотецею Ферах Кермен (араб. «весела фортеця») з гарнізоном яничар та залізними воротами (Орські Вуста) на півострів [Ibid.]. За Мехмед-Гірея було зведено кам’яну стыну висотою в 10 аршинів та шириною у 3 [Ibid.].
Джерело:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
П
Пір – титул в суфійських тарикатах (дервішеських структурах духовно-орденського типу), корелюючий із арабським титулом «старців» – шейх [1, с. 194].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Р
С
Т
Тікме – статус призначуваних Османами правителів, наприклад кримських ханів, родичів яких утримували в заручниках у Константинополі [1, с. 188].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
У
Ф
X
Ц
Ч
Ш
Шейх – титул очільників («старці») родів в арабів, пізніше – титул ісламських настоятелей, у тому числі суфіїв (дервішів) [1, с. 194].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Шейх уль-іслам – титул найвищого настоятеля в ісламі, великого муфтія [1, с. 194].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Ширин – один з корінних кримських родів, улус яких локалізувався в Ескі-Кирим від р. Карасу до Керчі, сполучаючись територіально із османськими землями навколо Кафи [1, с. 192]. Належали до карачі [1, с. 192].
Джерела:
1. Уривалкін О. М. Історія України (середина XIII – середина XVII ст.). – К.: Кондор, 2005. – 284 с.
Кирило Степанян
Щ
Ь
~
Ю
Я
«Per Aspera» 