Лексикон. Pax Christiana: Землі Корони Святого Іштвана

Лексикон

Pax Christiana:

Землі Корони Святого Іштвана

01792596.jpg

Абетковий порядок:

а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я

Словникові статті:

А

Акостара мадярська міра рідких і сипучих тіл [1, с. 43].

Джерела:

1. Шушарин В. П. Крестьянское восстание в Трансильвании (1437-1438 гг.). М.: АН СССР, 1963. 226 с. 

Богдан Мороз

Ардель – одна з назв (мадярською мовою) Семигороддя [1, с. 249].

Джерела:

1. Назарук О. Т. Осмомисл: Українська історична повість з XII ст. – Л.: «Червона калина», 1991 – 256 с.

Богдан Мороз

Арпади (Árpádok)династія князів угрів (889-1000 рр.) та монархів Угорщини (1000-1301 рр.) [1, c. 125].

CoA.png

Джерела:

1. Плахонін А. Г. Арпади / Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: «Наукова думка», 2003. – 688.

Богдан Мороз


Б

Баторі (Báthory) – стародавній мадярсько-секейській рід, генеалогія якого не переривається з кінця XIII ст., коли жив родоначальник Андрій Ракомаза [1].

CoA.png

PT.png

Син його, Брікчій, отримав від короля Владислава IV (1262-1290) в нагороду за службу місцевості Абрам, Батура і Кіш-Бака; від Батура (мад. bator – хоробрий) Брікчій і справив своє родове ім’я [Ibid.].

PA.png

RP.png

Безымянный.png

Báthory István

52902880_640727593013827_1532683487876743168_n.jpg

Báthory István («Carta Bellica»)

В середині XIV ст. рід розпався на дві гілки, одна в Ечеда, інша – в Шомліо (Шом’є) [Ibid.].

Şimleu Silvaniei.jpg

Szilágysomlyó (рум. Șimleu Silvaniei, Ruinele cetății Ștefan Báthory)

Джерела:

1. Батории // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). СПб., 1890-1907 [Електронний режим доступу]

Богдан Мороз

Банффі (Banffi) ім’я відомого мадярського роду в Трансільванії та замку, що належав роду Банффі-Гуньяд [1].

48395557_586120041848072_1960873649770594304_n.png

Іштван Банффі врятував Темешвар, обложений османами, але помер від ран в 1552 р. [Ibid.]. Один з його нащадків, прихильник Ракоці, героїчно захищав проти імперців замок Бонціде [Ibid.]. Що стосується Банффі-Гуньяда (3252 жителів), то завдяки його положенню поблизу головних шляхів з Трансільванії в Угорщину воно піддавалося численним спустошенням під час османських воєн [Ibid.].

Джерела:

1. Банффи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). СПб., 1890-1907. [Електронний режим доступу]

Богдан Мороз


В


Г

Гести – угорські історичні хронічки [1, с.  496].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Госпіти

1. угорські селяни, яких прийняли землеробами на пільгових умовах [1, с.  496].

2. поселенці на нових землях у Франції [Ibid.].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз


Ґ


Д


Е


Є


Ж


З


И


І

Ішпанпосадова особа, яка призначається королем з представників знаті для керівництва комітатів [1].

Джерела:

1. Брагина Л. М., Сапрыкин Ю. М., Чистозвонов А. Н. и др. История средних веков. Том 2 / Под ред. Удальцовой З. В. и Карпова С. П. – Москва: Высшая школа, 1991 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Глава 36, §1.

Богдан Мороз


Ї


Й


К

Куникочівники половецького (кипчацького) походження в Угорщині [1, c. 498].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Куруци (лат. сruciati; угор. kuruczok,kurucok; словац. kuruci):

4a7037f2-e605-4f98-a43f-91a6617261e0_l.png

1. В Угорщині XVI ст. селяни, що брали участь в антифеодальних повстаннях (назва походить від того, що у повстанні Дьйордя Дожі 1514 р. більшість повстанців становило селянське хрестоносне ополчення) [1].

2. В Угорщині XVII ст. – початку XVIII ст. учасники антигабсбурзьких визвольних рухів [Ibid.].

Bottyán_János.jpg

János Bottyán

Джерела:

1. Словник іншомовних слів (під ред. О. С. Мельничука) [Електронний режим доступу]: https://is.gd/AEzzOY 

Богдан Мороз


Л


М

Мадьяраби (magyarabok) – етнічна група, яка локалізується на території сучасних Єгипту (Місру) та Судану, беручи походження від мадяр, направлених після номінальної ісламізації (тотожній османізації) на черговий фронтир, або ж переселених (депортованих) Османами до Нубії в XVI ст. (приблизно в 3 500 км від Угорщини [1]).

Ethnic_groups_madyaraby_01.png

За переказами переслення відбулось 1517 р. під проводом старшого офіцера Ібрагіма ель-Мадяра з Буди, «мадярського Авраама» [Ibid.], після завоювання султанату Мамелюків Селімом I Явузом (1512-1520). За іншими версіями провідника звали Хасан ель-Мадяр [Ibid.]. Після повстання в Александрії та втечі до Нубії Ібрагім оженився на трьох нубійках [Ibid.], поклавши початок роду Алідів (через сина Алі) та общині мадярабів.

Довгий час зберігали християнський (як і мовний) субстрат, що може бути потрактоване як риси «двоєвір’я», або ж як криптохристиянство. Наприклад, як і в поселеннях Ваді-Халфи при випічці хліба (квадратного нубійського) наносили хрест на його поверхню [Ibid.]. Більше того, вже будучи номінальними мусульманами серед остаточно ісламізованих нубійців мадяраби наносили хрест також на новонароджених [Ibid.]. В регіоні існувало прислів’я «Ál-Mágyárí lá jiszálli fí-meszgyid» («Угорщина не молиться в мечеті») [Ibid.]. Головний убір, відомий як El-Mágyárí jilbis, не був мусульманським нубійським турбаном [Ibid.].

Локалізація: перед засипанням оз. Насер проживали у низці поселень (Ibrím, Qáttá, Tuská és Ánébá), допоки через зведення Асуанської високої греблі єгипетський уряд не переніс їх, побудувавши чотири поселення з однойменною назвою (Ібрім, Катха, Туска і Анеба) для евакуйованих на схід від Ком Омбо [Ibid.]. В Каїрі, Александрії та Мансурі розселені інші частини діаспори [Ibid.]. До повені на нубійській стороні Судану існувала значна громада в прикордонному пункті Ваді-Халфа на узбережжі р. Ніл та на о. Мадьярді (Magyarárti), який належав виключно мадярабам [Ibid.]. Ваді-Халфа і Маґярзіге занурились у воду, тому суданський уряд перевів мадярабів до поселення Хасм-ель-Кірба поблизу кордону з Ефіопією. В Судані мадяраби розселені в Хартумі, Атбарі та Порт-Судані [Ibid.].

image.jpg

Етнонімічно назва означає не арабізованих мадяр, а через закінчення «-аб» позначає «мадярське плем’я» [2]. На сьогодні залишаються ісламізованими, мовно арабізованими та є антропологічно метисизовані.

Мадьяраб.jpg

Популяція, за різними оцінками, становить від ~ 10 000 [1] до ~ 60 000 осіб [3]. Віднайдені графом Ласло Алмаші (1895-1951) (László Ede Almásy de Zsadány et Törökszentmiklós) в 1930-х рр. [2]. Алмаші також зустрів у Ваді-Халфа мадярабів, які оповіли йому наступне: «Наші предки тоді одружилися з дівчатами-берберками, і вони вивчили берберську мову, й сьогодні ми говоримо не арабською мовою. Ми знаємо, що в Європі є мадярські народи. Вони наші брати і ми завжди чекали, щоб хтось приїхав сюди, щоб нас туди завезли» [1].

завантаження.jpg

Джерела:

1. József Hering. Magyarok a Nílus menté [Електронний режим доступу]: https://web.archive.org/web/20050213015534/http://w3.datanet.hu/~demokrat/muh1-429.htm

2. Головко В. Абхазские негры и венгерские ясы: Этнические группы, о которых вы не знали [Електронний режим доступу]: https://birdinflight.com/ru/mir/neobychnye-etnicheskie-gruppy.html

3. Magyar törzs él Afrika szívében [Електронний режим доступу]

Кирило Степанян

Мадьяри  самоназва угорців.

Мадяри в образі римлян з руської ікони (львівська колекція Національного музею імені митрополита А. Шептицького).jpg

Мадяри в образі римлян з руської ікони

(колекція Національного музею імені митрополита А. Шептицького у Львові)


Н


О


П

Палатин на Угорщині заступник короля [1, c. 226].

Джерела:

1. Лотоцький А. Л. Княжа слава. – Л.: «Каменяр», 1991. –  232.

Богдан Мороз


Р


С

Секеї (székely) – одна з привілейованих етнічних груп в Трансільванії, близька мадярам, яка виконувала функцію прикордонної служби [1].

Székely_Land.PNG

Szekler cavalry, half of the 17th century.jpg

Близькі також етносу чангошівНосили характерні чоботи жовтого кольору.

Hungarian Hayduk and Croat Rifleman of the Thirty Years’ War.jpg

Кроатський (хорватський) стрілець, секей та гайдук

в Тридцялітній війні (1618-1648)

Джерела:

1. Брагина Л. М., Сапрыкин Ю. М., Чистозвонов А. Н. и др. История средних веков. Том 2 / Под ред. Удальцовой З. В. и Карпова С. П. – Москва: Высшая школа, 1991 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Глава 36, §1.

Богдан Мороз


Т


У


Ф

Форинтугорська грошова одиниця [1, c. 504].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз


X

Хайдуки (гайдуки) – оформлений в другій половині XVI ст. нижчий прошарок воїнів періоду війн проти Осман та Габсбургів, похідний від втікачів з селян та пастухів, а також зі збіднілого під час воєн дрібного дворянства [1].

Hungarian Hayduk and Croat Rifleman of the Thirty Years’ War.jpg

Джерела:

1. Брагина Л. М., Сапрыкин Ю. М., Чистозвонов А. Н. и др. История средних веков. Том 2 / Под ред. Удальцовой З. В. и Карпова С. П. – Москва: Высшая школа, 1991 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Глава 36, §1.

Богдан Мороз


Ц


Ч


Ш


Щ


Ь

~


Ю


Я

Яси – алани, розселені в Угорщині [1, с. 505].

Джерела:

1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків. Том 2: Високе і пізнє середньовіччя. – Ч.: Наші книги, 2016. – 616 с.

Богдан Мороз

Яси – нащадки аланів, що відкочували з області передгір’я Кавказу, переселившись на рівнини Центральної Угорщини в XIII ст., втікаючи від навали монгол [1].

Ethnic_groups_yasy_01.png

Угорський монарх Бела IV (1235-1270) вважав, що яси можуть допомогти у відбитті нападу монголів на Угорщину, проте яси пристали до роботи пастухів та погоничів, і вже протягом наступних двох століть практично втратили свою мову та релігійні вірування, асимілюючись із місцевим населенням, зберігаючи з тим релікти племінної структури, як наприклад, титул вождя, який мав резиденцію в Ясберені [Ibid.].

Венгерские ясы. Фото  valerigeorgievv.jpg

Джерело:

1. Головко В. Абхазские негры и венгерские ясы: Этнические группы, о которых вы не знали [Електронний режим доступу]: https://birdinflight.com/ru/mir/neobychnye-etnicheskie-gruppy.html

Кирило Степанян

Ясшаг – область розселення ясів, що довгий період була автономним регіоном Угорської монархії до посилення процесів її централізації, позбувшись залишків самостійності наприкінці XIX ст., коли автономію було зрівняно з іншими регіонами Австро-Угорської монархії. Столицею регіону виступає Ясберень, раніше резиденція вождя ясів (сьогодні тут розташовано музей, в якому відновлюють яську мову[1].

Джерело:

1. Головко В. Абхазские негры и венгерские ясы: Этнические группы, о которых вы не знали [Електронний режим доступу]: https://birdinflight.com/ru/mir/neobychnye-etnicheskie-gruppy.html

Кирило Степанян


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s