«Concordia Discors»

Релігієзнавчий сегмент

Список дискусійних питань

Вашій увазі пропонується перелік з кола питань релігієзнавчого характеру та постановка низки концептуальних проблем, з яких вже готуються або будуть готуватись тези в межах концептуальної ініціативи «Concordia Discors» (розробляється також глосарій з релігієзнавчої термінології). Вона ставить за мету розробку можливих шляхів узгодження внутрішніх та зовнішніх протирічь без недооцінки автентичності та унікальності того, що розглядає.

Ми ставили за мету аж ніяк не обходити гострі кути та протиріччя, в тій чи іншій мірі об’єктивні та суб’єктивні, всередині певних релігійних систем, бо вважаємо: невирішені дисонанси часто підривають віру зсередини та певною мірою дискредитуюють її зовні. Відповідно, можливі оціночні конотації певних формулювань природно випливають з з попередньої особистої оцінки того, хто їх вніс, кому належить формулювання, і ніяк не відображають яких-небудь групових поглядів, і тим більше, не мають на меті оціночних суджень про одні феномени на користь інших. Хоча є випадки, де оминути однозначної оцінки чи характеристики неможливо з огляду на монодискурсивність та монополістичні претензії певного ідейного ланцюга. Подекуди такі явища мають тенденцію переростати у відкриту деструкцію та ворожість до тих чи інших осіб, груп, поглядів, речей, які при цьому залишаються непричетними, нейтральними, не шкодять та не посягають на свободу інших. Для прикладу таких агресивних парадигм слід згадати агресивні уніфікуюючі ідеології або терористичні методи деяких фундаменталістів – в тому числі і його секулярний аналог: фанатичне упослідження сфери релігійного. З огляду на це усі питання первинно задумані як виключно відкриті для обговорення, корегування, переформулювання тощо. Ми потребуємо допомоги зацікавлених у співпраці, ціллю якої є осмислити, зафіксувати та поглибити розуміння феномену релігійних переживань, їх роль та функціонування в людській культурі та історії, і в ідеалі концептуально охопити повноту виявів сфери релігійного. А також відточити підходи до порівняльної характеристики релігійних систем, методів, теорії та практик духовних пошуків (включно із аналізом наукового їх осмислення). Отже, наразі наведений список (може оновлюватись) первинних пропонованих питань, які планується розробляти поступово, протягом потрібного для реалізації тез часу, на основі відкритих джерел та звернення до спеціалістів, виглядає так:

• уявлення про сакральне та концепція нумінозного, їх амбівалентність; уявлення про сакральне та профанне, практики сакралізації та профанації, де- та ресакралізації;
• уявлення про посмертя: циркуляція духів та метемпсихоз або реінкарнація, культ предків, посмертне інобуття та воздаяння і суд (психостасис), символіка хрисалісу та метаморфозу;
• гіпотеза про «примордіальний монотеїзм» або трансценденталізм, концепції генотеїзму та становлення фіксованих пантеонів, їх ревізії та переосмислення, історичні переходи від політеїзму та генотеїзму до монотеїзму;
• витоки та джерела конкретних релігійних уявлень «архаїки»; наукові концепції: анімізм, тотемізм, фетишизм, ідолатрія, зоолатрія, магія, панспихізм, пантеїзм, шаманізм;
• коеволюційний взаємовплив соціальних та духовних феноменів: родо-племінний та державний устрій, реципрокація та редистрибуція, теорія егалітарних «партнерських спільнот» неоліту (до прикладу Чатал-Хююк), «акефальні» та «номові» політії, експансивні міські та державні культи (на приклад, Ашшуру).
• концепції Мірчі Еліаде: ієрофанія, теофанія, люмінофанія;
• міф та міфічне, деривативи сфери міфічного та міфологічного: міфопоесис, міфоцентризм, міфологія, міфографія, міфотворчість, міфологізація;
• мономіфічні структури в призмі концепції архетипів та психоїдів К. Г. Юнга; концепція акаузального принципу К. Г. Юнга;
• міфопоетична образність, магічні функції ритуального співу та речетативів, логос та логоцентризм, уявлення про міфопоетику як мову сакрального та поезію як про релікт міфопоетики;
• сакральний континуум та концепція міфічного часу та його (ре)актуалізації, дотичні темпоральності категорії: становлення Сущого в Писанні, кайрос та хронос, вічність, передвічність, над- та позачасовість, еони та секулюми, етерналізм, релятивізація часу;
• ананкеїзм, фатум, детермінованість, предестинація та резигнація супроти телеологічного синергізму, героїки, волюнтаризму, індетермінації в релігійних уявленнях;
• концепція «діонісійського» хаосмотичного начала, оргіастична культура, партиципаторна розщепленість (стрибки між переживанням партиципації та відчуження);
• об’єктивація надприродних та трансцендентних сил: зоолатрія та ідолатрія, фетиші та тотеми, зооморфізм та антропоморфізм, персоналізації (гіпостасис та персоніфікації) та аніконізм;
• інструменталізація та магічний оперативний вплив на на «природне» та «надприродне», духовні ієрархії та фігура мага, можливий «шаманський» субстрат, реабілітація магії за доби Аполлонія Тіанського, новочасна магіка;
• онто- та космологічна міфологія: онтологія, космогонія, космологія, космографія, сакральна гео- та топографія; міфоцентризм, космоцентризм, логоцентризм, теоцентризм, антропоцентризм, етноцентризм, суб’єктоцентризм, антропокосмізм; феномен соліпсизму;
• типологізація релігійних практик та порівняльний аналіз етнічних міфологій світу різних культурно-цивілізаційних рівнів розвитку;
• феномен сакралізації насильства, десакралізація та ресакралізація (Сорель, Батай);
• ієроакратії (влада духовних ієрархів чи ієрархій) та претензії на «теократію», фактори та технології легітимації, шляхи та форми зловживань авторитетом;
• Калам та Кур-Галь, сакральна та профанна мова в Шумері, Аккаді та аморитській Месопотамії;
• еллінська релігійність: «пеласгічний» субстрат, міфос, становлення пантеону, езотеризм та філософія, містеріальні та локальні політичні культи, ініціація, амфіктіонії та оракули, апеляції до єгипетської ієрократії та софосів, ідеалістичний монізм та неоплатонізм, гносис, синойкізм та синкретизм доби еллінізму та романського пантеонізму, «орієнталізація» духовної сфери;
• феномен континуального синтоїзму, концепція кокутай (國體, 国体): його поєднання із політичною ідеологією режимів сьогунату Токугава (江戸幕府, Едо бакуфу) за Аідзава Сейсісай (会沢 正志斎, 会沢 安, 正志斎, 欣賞斎) та модернізованого «яматоїзму» ХХ ст.;
• феномен релігійності Чжун-го (中國, 中国, Серединної держави): Мандат Неба за епохи Чжоу, сини Неба (天子) та концепція Тянься (天下, Піднебесна, синоцентрична парадигма), надбудованість етатичного імператорського культу над релігійними ідентитетами, концепція Сань Цзяо (三教, «трьох вчень», або 儒释道, жуши дао): даосизму (道教, дао цзяо), конфуціанства (儒教, жу цзяо), буддизму (释教, ши цзяо);
• імперсональний трансценденталізм та апофатика даосизму;
• жорсткий етатичний культ легізму та гуманістичний потенціал моїзму;
• романський «пантеонізм»: інокорпорація божеств та ідолів та асиміляція культів; феномен шантажування богів та мумій в Римі;
• кельтська міфологія, міфопоетика, епічні та фольклорні легенди в доробку та призмі Роберта Ранке Грейвса, Артура Макена, Вільяма Батлера Йєйтса, Наталії Черних;
• германо-скандинавська міфологія: мономіфічні архетипи та їх вираз, субстрат та суперстрат;
• концепція теїзму Г. Мора;
• концепція «Осьового часу» К. Ясперса, фактор вивільнення схоле (σχολή), оформлення моністичного трансценденталізму як історичної потуги та поглиблення ідеї поділу сфер неба і землі (до прикладу, ан-кі);
• культовий взаємовплив та зв’язки (?) між Шумером та Мелуххою (?); синтез індоарійських культів із «індським» (мелуххійським?) та дравідійським субстратом;
• дхармізм (Dharmacakra, धर्मचक्र): ведична релігійна система, індуїзм та гіндутва, шраманські течії, течії буддизму;
• принцип ахімса в джайнізмі, буддизмі та гандізмі, гуманітарний потенціал: інтериоризація сотеріології та соціальна спрямованність на подолання варнових бар’єрів;
• Кабір пантх, сикхізм, Дін-і Іллахі, бахаїзм та новітні парадхармічні гібридні течії;
• коеволюційний взаємовплив індуїзму (Sanātana dharma, सनातन धर्म) та буддизму (Buddha dharma, बुद्ध धर्म);
• буддизм як духовна та сотеріологічна практика осягнення, переоцінки, зміщення кута зору на дхармічно-сансаричне коло буття-майї;
• парабуддистські синкретичні й гібридні культи;
• бон, тантризм, ритуали чод та роланг;
• симетрична інверсія асура та дева в ірано- та індоарійців опісля розділення індоіранців;
• іранська релігійність: мідійські маги, табуація культу девів, зороастрійська реформа маздеїзму, прозелітична потуга мітраїзму, гностичний зурванізм та маніхейство, парсизм та практика екскарнації;
• ісламський фактор в Ірані: шиїзм, суфізм та ісмаїлізм;
• (пара)гностичні або синкретичні етнорелігійні та етноконфесійні групи Близького Сходу: сабії, мандеї-маадани, єзиди, друзи;
• концепція прото-монотеїзму В. Шмідта;
• концепція гено- та катенотеїзму М. Мюллера;
• розмежування монолатрії, гено- та катенотеїзму;
• становлення монотеїзму: прецедент атонізму, концепція шляху становлення юдейського монотеїзму від генотеїстичного ягвізму до завершеного монотеїстичного юдаїзму;
• феномен атонізму: від генотеїзму або катенотеїзму до першого в історії монотеїзму; релігійна реформа або релігійна «революція зверху»?; аспект солярного «прото-панентеїзму»; Фройд про атонізм та юдаїзм;
• концепції юдаїстичного монотеїзму Г. Когена та ягвічного генотеїзму школи біблеїстики Юліуса Вельгаузена;
• проблематика краху атонічної реформи і «спокушання» політеїзмом та ідолатрією протягом становлення юдейського монотеїзму;
• шляхи розпізнавання алегоричного та метафоричного змісту в корпусах профетичних текстів;
• архаїчне та новаційне в юдейському / старозавітньому корпусах;
• концепція «авраамічного» монотеїзму та Люди Писання (Ахл аль-Кітаб) з точки зору ісламу;
• загадка Писання: доюдейський культ Єдиного Бога «за чином Мельхіседека»;
• спектр духовних пошуків та шляхів юдаїзму, їх історична доля: від єсеїв до фарисеїв та зелотів;
• шлях християнства від екс-юдаїстичної секти до універсальної (космополітичної та відкритої) монотеїстичної релігійної системи;
• феномен двовір’я, партиципаторної розщепленості, концепція «космічного християнства» Мірчі Еліаде;
• шлях від виключного до відкритого ексклюзивізму спільнот: месіанізм юдейського та євангельського Завітів, фактор актуально-месіанського характеру як вододіл між юдаїзмом та християнством;
• проблема юдейського прозелітизму;
• релігійна та історична доля Юдеї та Ізраїлю;
• самаритяни та караїми: етнорелігійні чи етноконфесійні спільноти?;
• каббалістика та її деривативи, сабатіанство, телеологізм процесу «тік(к)ун олам»;
• конфлікт старозавітнього та євангельського уявлення про Бога, його позиціонування та відмінності етосу (наприклад, принцип таліону супроти благочестя caritas, а також ідеал «доброго самаритянства»);
• межі права оцінювати діяння, приписувані Богу, в монотеїстичному релігійному дискурсі;
• порівняння змісту та перебігу Потопу в шумеро-аккадському епосі та Старому Завіті з точки зору історизму;
• загадка Елогім з точки зору інструментарію концепції генотеїстичного ягвізму;
• «керигматичні» інтенції та раціоналізуючий потенціал християнства;
• форми християнського містицизму, синтез із неоплатонічними течіями та деривативами;
• концепція християнської дедивінізації античного світу та сучасної його редевінізації Еріха Фогелена, концепції «розчаклування світу» (М. Вебер) та «екскарнації аури трансцендентного» (Ч. Тейлор);
• магічні шиболети та релігійні релікти в сучасному мовленні: гламур, шарм, імідж, інавгурація тощо;
• протиріччя з точки зору біблеїзму та фідеїзму, догматизму та адогматизму;
• протиріччя апокаліптичної зооморфної образності в канонічному Євангелії;
• розмежування міфологем та алегорез;
• «вавилонське змішання» та глосолалія;
• коло христологічних концепцій;
• загадка катехону та легенда про ламедвовників;
• сотеріологічні та есхатологічні очікування за доби романської античності в умовах змикання цивілізацій «ойкумени»;
• феномен християнізації Імперіуму, аспекти прецедентності та закономірності, метанойї та рутинізації, політизації;
• «Августів мир» (встановлення Pax Augusta та Pax Romana) та «повнота часів» Євангелій, становлення Християнського світу (Pax Christiana) від апостольських общин до державних культів пізньої антики (Вірменія, Романський імперіум);
• конкурування християнства із орієнталізуючим мітраїзмом та соляризмом початку III століття (культи Елагабала та Sol Invictus), фактори кризи III ст. в Імперіумі та встановлення неоелліністичного Домінату, релігійний дуалізм в Константинополісі, синкретичний та синойкічний імператорський культ Константина;
• гностицизм (деструктивні та конструктивні течії й амбівалентний потенціал теодіцеї та малтеїзму) та його синкретичні деривативи: (пара)християнський прото-гностицизм та (пара)християнський гностицизм (маркіоніти, христополіти, тондракійці, богоміли, патарени, катари), зурванізм та маніхейство, езотеричний та профанований неогностицизм;
• висхідний та катабасійний гносис;
• концептуалізація та порівняльна характеристика понять: плероматика, нірванізм, меонізм, хенологія, імперсоналізм, супратеїзм, трансценденталізм, трансперсоналізм, антитеїзм, апофатизм, аніконізм, монізм та унітаризм;
• соціально-орієнтовані інтенції християнства та його гуманітарний потенціал, фактори езотеризму та прозелітизму в мітраїзмі та маніхействі, елітаризм неоплатонізму, неополітеїстичні прищеплення до неоплатонізму в Юліана Апостата та ромея Геміста Пліфона;
• хенологія як філософська дисципліна про граничні межі неоплатонічної (імперсональної, супратеїстичної) онто- та теології;
• хенологія (генологія) та кеносис;
• (нео)гностичні прочитання значення кеносису в листі Карла Густава Юнга (наведеного Едвардом Едінгером) та його концепція досвіду смерті, воскресіння та переродження старозавітнього Бога, його теодіцея та малтеїстичні інтенції й потенціал;
• критичні концепції та ревізії: маркіонізм, «пауліанство», парагностичні шиболети (?) в Євангеліях та загадка «теосів» і «теосу еону сього», апокрифіка, унітаризм (антитринітаризм);
• потенціал «вузького» (адогматичні апеляції до «вчення Христа» або уявлення про нього як про пророка, або звуження віри до визнання таїнства кеносису) та «широкого» шляху (умовний ортодоксальний канон, догматика) щодо християнства;
• підходи до визначення канонічного та іконічного (також, проблема іконокластії);
• проблеми претензій профетичного встановлення «монопольного шляху» сотеріології та розмежування із універсальними, але плюралістичними моделями та моделями містичного синтезу;
• індивідуальні рівні вирішення чи узгодження протиріччь та конгнітивних дисонансів (інтеріоризація, теологумени, приватизація культу та теодицеї) та парадокс Церкви: небезпека ревізії та оновлення для стабільності й структурної цілісності інституту Церкви, а також її авторитету (негативність цього у внутрішньо-кризових умовах), інертність та контекст рутинізації, запобігання крайнощам ханжеського лицемірства або езотеризму чи елітизму в середині церковної структури;
• «конциліарні» конвенційні концепції; тринітаризм, маріїнський культ та культи святих і релігій в призмі історизму та порівняльного аналізу конфесій;
• монашеський ідеал від єсеїв до орденських структур;
• фактор авторитету, історизму, шляхи легітимації, селекції та доктринальної і політичної кон’юнктури в визначенні канону, «ортодоксії» та «єресіархії»;
• деносинації та деномінації: слабкі та сильні сторони;
• аріанство та «варварські» політії, католицька ортодоксія франків, історична доля германських конфесій;
• політогенез папської політії та кратології, фактор фальсифікації «Константинового дару»;
• інституалізація християнства як Церкви та політичного культу, наслідкова політизація та рутинізація Церкви й Християнського світу; концепції симфонії, цезарепапізму, «двох мечів» папи Геласія, боротьба за інвеституру та інституційна секуляризація;
• політичний гебраїзм, політична теологія, претензії папізму на універсалізм та теократію, космократія та христомімесис імператорів, принцип rex imago Dei та сакралізація секулярної влади, секулярні деривативи христологічної концепції mysticum corpus (в призмі дослідження Ернста Гартвіга Канторовича);
• практики оновлення християнської віри та інституту Церкви: перед- та постреформаційний реставраціонізм, реформізм, євангелізм, протестантизм, конфесійний деномінаціоналізм;
• колізії та суперечності Реформації: ентузіастичні секти швімерів (Швьормарай, або «роїння»), хіліазм, анабаптизм, пієтизм, англіканство;
• кальвінізм: переслідування лібертенів, концепція предестинації та її секулярні деривативи (Manifest Destiny), пуританізм, республіканізм, трудова етика, ригоризм, «біблеїзм» та месіанізм «Нового Ізраїлю» (Нідерланди);
• ультраконсервативні спільноти в «авраамічному» монотеїзмі: аміші, нетурей карто;
• пентархізм, екуменізм, схизми, єресі, секти, конфесії, деносинації, деномінації: тенденції до диференціації та консолідації Християнського світу;
• місце та роль передреформаційних лоллардів, вікліфістів та гуситів, а також гернгутерів, Моравських братів у процесах Реформації;
• протестантизм як «універсальний розчинник» (Жозеф де Местр);
• Контрреформація, католицька Реформація, проміжні ланки (англіканство), ультрамонтанізм, клерикалізм, папізм;
• «Темна ніч душі» (la noche oscura del alma) Хуана де ла Крус та психоалхімічна тріада К. Г. Юнга: nigredo, albedo, rubedo (на основі кватернера nigredo, albedo, citrinitas та rubedo);
• єзуїтизм: освіта та наука, місії у Східній Азії, редукції гуарані в «Індіях», стиль бароко (мистецтвознавчий образ pérola barroca, perla scaramazza) та «барочна свідомість» за Бальтазаром Граціаном, спектакуляризм (laterna magica), пробабілізм;
• християнські осередки інтелектуального життя та науково-технологічний прогрес, криза «натуральної системи релігії» та заміщення сцієнтизмом;
• абстрагований деїзм «першого позитивізму» (соціолатричного цивільного культу) та матеріалістичний елімізм «войовничого атеїзму»;
• Deus otiosus деїзму;
• конциліаризм, націоналізація Церков, антиклерикалізм;
• романські та романо-християнські уявлення про еони та генерації, sæculum;
• телеологія sæculum та каббалістичного процесу ti(k)kun olam в езотеричному юдаїзмі, секуляризація телеологізму в технократичній магіці та сцієнтизмі (на прикладі Бруно Ноланця та Дому Соломона «Нової Атлантиди» Фр. Бекона);
• гуманізм та неоплатонізм Геміста Пліфона; алегорії та персоніфікації неопаганістичного характеру в культурі та естетиці модерну;
• спіритуалізм, теоцентризм, схоластична теологія, ідеалізм, номіналізм та реалізм;
• шляхи розвитку теології: апофатика (та її довершення в ісихії, ісихазмі) та катафатика; патристика та схоластика; «постметафізика» та «постсекуляризм»;
• становлення ісламу: від епохи джахілійї до рахманізму та оформлення віровчення Пророка; принципи Таухід та аніконізму; концепція Халіфату; шляхи узгодження соціальної орієнтованості та принципу ієрархії;
• течії ісламу; шаріат та хакіка, «містичний синтез» суфізму;
• комплементарність в межах «Людей Писання», конфліктологія; контакти та зіткнення із іншими релігійними та культурно-цивілізаційними системами і спільнотами; османська система мілетів та диференціація їх підвидів;
• розмежування ісламу, ісламізму (фундаменталізму) та ісламістського тероризму;
• сакральна архітектура та естетика, концепції сакральної гео- та топографії, ієротопії;
• коеволюційний шлях езотеризму: від таємних товариств ініціації доби архаїки до системної профанації;
• типологізація напрямів та течій езотеризму, розмежування понять езотеризму та вужчих деривативів (герметики, окультизму, езотеричних типів містицизму в межах традиційних релігійних систем);
• типологізація релігійних та дотичних соціальних ролей;
• підходи до містики та категорій містичного: містичне, містика, містерія, містицизм, містифікація;
• концепція «містичного синтезу»: неоплатонізм та християнство, парагностичне християнство, «християнська каббала» герметиків та окультистів, досвід Індостану (Кабір пантх, Дін-і Іллахі) та Нусантари (на прикладі девізу «Шива і Будда єдині»), відкритість до синтезу езотеричних надер суміжних світових релігійних систем з точки зору узгодження протирічь;
• виділення елементарних але засадничих «холонів» або емерджентних констеляцій недиференційованих «монад» (йдеться про базові ідеї та ідейні зв’язки, які можуть бути незалежними від зовнішніх репрезентацій і можуть відтворюватись у низці форм, в тому числі, констеляцій, що поєднюють низку неподільних, негомогенних базових елементів-положень в межах своєї релігійної та доктринальної системи);
• спільне та відмінне на прикладі порівняльного аналізу неоплатонізму (Єдине), гностицизму (Плерома), юдаїзму єсеїв, канонічного та маркіонітського християнства, християнського містицизму та апофатичної теології (Deus absconditus), даосизму (Дао), джайнізму, буддизму (Нірвана) хінаяни та махаяни в контексті концептуального інструментарію: імперсональний трансценденталізм або супратеїзм, апофатика, меонізм;
• натурфілософське прочитання «Писання натури», потенціал «натуральної системи релігії» та узгодження онтологічних пошуків із фактологією наукових дисциплін, розмежування філософії, сциєнції та теології, тупикові шляхи (на прикладі «богостроітєльства»);
• раціоналізації, просвітництво та релігійність: культи Розуму та Вищої Сутності, «інтегральний атеїзм» Маркіза де Сада, ілюмінізм, масонерія, антиклерикалізм, антитринітаризм (унітаризм), агностицизм, деїзм та атеїзм;
• «фаустіанство», революційний пафос та наслідкові епіфеномени: актуалізація прометеїзму та реабілітація демонії в формі корелюючого із ним романтистичного люциферизму (витоки «шляху лівої руки» на Заході, від неогностичних концепцій щодо Бафомета Еліфаса Леві до сучасної синкретики);
• колізії та феномен атеїзму: можливі підходи до дефініювання та розмежування агностицизму (теїстичного, атеїстичного та невизначеного), індиферентного апатеїзму, антиклірикалізму, «акциденталізму» («віри у випадковість буття» та абсолютизації цього), антитеїзму (що корелює з імперсоналізмом щодо трансцендентного), матеріалістичного редукціонізму та елімінізму включно із формою войовничого фанатизму, а також антитрансценденталізму, і зрештою антирелігійності як такої включно з дискримінацією шляхом «пародійного» висміювання сакрального та сакральних цінностей;
• уявлення про духовні цінності та таїнства, концепція профанації, їх переоцінка або знецінення з боку ворожих до них (моно)дискурсів, порушення цілісної структури та забезпечення духовних потреб людини, десакралізація та компенсаторна абсолютизація секулярних конструктів, концепцій та ціннісних орієнтацій (іноді зі збереженням реліктів експліцитної сакралізації, наприклад в церемоніалі, ритуальних реліктах та юридичних формулюваннях тощо);
• явище імпліцитних компенсаторних мотивів в релігійному наверненні;
• граничні межі новочасного езотеризму та сциєнтизму;
• співвідносність та різниця між містицизмом та езотеризмом;
• невербалізованість містичного або трансперсонального досвіду, концепції кваліа, інсайтів, інтуїтивного пізнання; уявлення про межі та взаємопроникнення сфер «іраціонального» (як «надраціонального») та «раціонального» (обмеженого недостатністю «денної» свідомості);
• проблема «статолатрії» чи етнократії із релігійно-конфесійним ідентитетом;
• критерій культурно-цивілізаційної ідентичності та змінна в своєму історизмі роль релігійного і конфесійного фактора;
• відмінності та межі «органічних» (природних, не механістичних) зв’язків в етнокультурах та космополітичних релігійних общинах, наділених космологічним месіанським значенням, їх зіткнення із механістичними зв’язками, репресивними системами та апаратами (фашизм, націонал-соціалізм, більшовизм та сталінізм, маоїзм, офіційний албанський атеїзм);
• інтегралістські авторитарні, тоталітарні та колективістські ідеократії в XIX-XX ст.: від протистояння до колаборації, конкордатів та інструменталізації традиційних культів (франкізм, фашизм, націонал-соціалізм, сталінізм);
• хвилі спіритуалістичного ентузіазму та оновлення: рівайвелізм, профанація магічних, езотеричних та окультних практик, синкретизм та синтетизм, концепція «нових релігійних течій», сциєнтистські гібриди, «шлях лівої руки» в езотеризмі;
• феномен секулярних квазірелігій: «цивільних культів» ідеологій та ідеократій (квазірелігійних неоімперських та неореспубліканських фетишизованих «ідолатрій» XIX-XXI ст.;), етатичних культів («статолатрії»), сциєнтизму, редукційного та елімінуючого матеріалізму;
• засадничий (вихідний) «шлях лівої руки» в езотеризмі у первинному партіогенезі та в певних колах сформованої націонал-соціалістичної еліти;
• екуменічний потенціал та потенціал пентекосталізації, шляхи співіснування та конкурування (деномінаціоналізм), зламу або розмивання конфесійних меж;
• ефективні шляхи протидії агресивним секулярним ідеологіям, їх лобі та пропаганді;
• межі персоналізованого теїзму (від аніконічного ісламу до персоніфікації християнського канону та тринітаризму, буберанського персоналізму та концепції трансперсонального досвіду Юнга) та імперсонального трансценденталізму; фактор трансперсонального досвіду та апофатичні й аніконічні підходи обох типів;
• індигети, культи предків, герої-напівбоги; деїфікація або дивінація як обоження; концепція апофеозу та теопоесису;
• прохально-віктимний, гармонізуюче-синергійний та волюнтаритсько-експансивний типи інтенції, етосу та темпераменту відносно надприродного та трансцендентного;
• неогностицизм та софіологія, езотеричні -софії: теософія, антропософія та аріософія; аріософія та арманізм;
• розмежування пантеїзму та панентеїзму;
• концепції «теїстичного» та «атеїстичного» екзистенціалізму; віднесення істориком філософії В. Татаркевичем М. Гайдеггера до «ліво»-орієнтованих мислителів через зближення його філософії та онтологічних підходів до атеїстичного трансценденталізму апофатично-меонічного (?) «ніщо» в Сартра; розмежування меонізму та нігілізму;
• типологізація спіритуалістичної філософії та її розмежування із теологією та езотеризмом;
• мирні та войовничі типи релігійності та їх історичне поєднання, спотворення благочесних ідеалів та насильство, шляхи подолання: ахімса, християнські ідеали прощення та милосердя, межі самозахисту та афектації;
• феномен релігійного страстотерп’я та мучеництва;
• «монополізація» насильства, перекладення вироків інквізиції на секулярну владу, єзуїтський пробабілізм та подвійні стандарти; перенесення або зняття відповідальності осіб та спільнот, принципи індивідуальної та «колективної відповідальності»;
• індоктринація та формальні навернення, репресії та гоніння;
• релігійні та конфесійні війни, геноцидальні акти та злочини проти людства і людяності на основі релігійних чи антирелігійних ідей, системи із сакралізованим або «нормативним» санкціонованим насильством (жертовприношення, ксенофобія, наділення виключними правами екслюзивістських привілейованих спільнот, упослідження та дегуманізація чужинців та інакодумців, принцип заміщення жертви, принцип азазела або фармака, розгляд історичного прикладу релігійності астеків та духовних пошуків верстви тламатініме);
• методи терору та тероризму в релігійному фундаменталізмі (ієрократіях) та секулярному фанатизмі (ідеократіях);
• феномен деструктивних, авторитарно-харизматичних гібридних течій;
• конфесійні витоки концепту толеранції (засадничий елемент в розвитку моделі та практики плюралістичного та конкурентного деномінаціоналізму);
• шлях від релігійних табу до релігійної етики; розрізнення добра і зла в маздеїзмі та «авраамічних» течіях, ахімса та християнське милосердя; порівняння із секулярною етикою та інтенціями гуманізму; імпліцитний та експліцитний іморалізм, аморалізм та нігілізм в релігійному та секулярному вимірах;
• виміри секулярного: секулярність як вихідний нейтральний стан, інституційна секуляризація та секуляризація мислення, лаїцизм та етатизм, концепції секуляризму та «постсекуляризму»;
• аксіологічна, парадигматична та дискурсивна конфліктологія секуляристського та релігійного, протиріччя між ними;
• деформація (в тому числі дефляція та інфляція сенсів і змістів), адаптація, гібридизація (в тому числі деструктивна для ядра дискурсивна та інституційна трансформація «лібералізованих» релігійних відгалужень у випадках, коли відбувається підміна лібералізації кон’юнктурним лібертінізмом в інтересах гібридних секулярних ідеологій; розмежування таких деформуючих трансформацій із терпимістю та конструктивним реформуванням), внутрішня та зовнішня дискредитація, реабілітація квазі-та антирелігійних секулярних та релігійних течій;
• «постмодернізація», концепція симулякрів та новітні симулякри «духовності»;
• сакральне, нумінозне, духовне, містичне та релігійне в призмі культури (народної, громадянської, елітарної, популярної та постмодерністської);
• когнітивний потенціал та розвиток людини і загрози антропної «дивінізації»;
• потенціал «дивінізації» високотехнологічної віртуальності та її релятивний онтологічний статус.

Підготував для проекту «Concordia Discors» Кирило Степанян. Ви можете пропонувати доповнення та подавати власні тези, ініціювати питання, брати участь в розробці та обговоренні. Звертатись просимо сюди: kirilostepanyan@gmail.com

---