Максим Майоров

«Північна» географія Пакту Молотова-Ріббентропа

Як відомо 23 серпня 1939 року сталінський СРСР і гітлерівська Німеччина підписали Договір про ненапад. Конфіденційним тоді (а нині більш відомим за публічну частину) був додатковий протокол, який визначав «сфери інтересів» Берліна і Москви на території шести європейських держав.

Про саме поняття «сфера інтересів», його тодішнє і сучасне трактування, я якось окремо напишу. Зараз зосереджуся на географії розподілу на ці сфери Польщі і Литви.

У секретному додатковому протоколі приблизний (підкреслено) розподіл маркований річками Нарва, Вісла, Сян. Крім того, згадується Віленська область Польщі, що визнавалася «сферою інтересів» Литви. Оскільки Литва сама була «сферою інтересів» Німеччини, там само опинялася і Віленщина. Все здається настільки просто, що нема проблем з тим, щоб покласти слова на карту. Тим більше, що карти почали з’являтися у радянських газетах вже восени 1939 року. На основі тих газет, а також пізнішого литовсько-білоруського кордону і складають сучасні карти-реконструкції секретної частини пакту. Але чи справді так варто робити?

Передусім пару ремарок про назви. В російському і німецькому текстах протоколу йдеться про річку Сан / San. Ще не так давно українські автори в україномовних текстах ганебно писали про «Сан» у контексті пакту 1939 року. Мабуть просто не додумалися, що мова про ту ж саму річку, про яку в «Ще не вмерла Україна» співається. Інша річка вказана в документах як Нарев / Narew. Українською вона правильно називається Нарва. Так само як інша річка, що слугує кордоном між Естонією і Росією. Ну так склалося, що в нас дві різні річки однаково називаються!

Тепер про географію. Сян та українську ділянку залишимо на півдні, за кадром. Там і справді все зрозуміло. Почнемо з Віленської області. Насправді ця назва не вказує на жодні чіткі лінії кордонів. Не було такого адміністративного утворення – Віленська область. Натомість існували польські Віленське воєводство і Віленський повіт. А давніше була ще Віленська губернія Російської імперії. Жодне з цих адміністративних утворень не тотожне поняттю Віленська область.

З історичного і дипломатичного контексту можна лише припустити, що йдеться про регіон Польщі, на який висувала територіальні претензії Литовська Республіка. Власне кажучи, для неї це була Вільнюська область, а не Віленська. Претензії були цілком офіційні, місто Вільнюс, що знаходилося у Польщі, визначалося столицею Литви у литовській конституції. А які ж межі власне «області»? Станом на серпень 1939 року маємо передусім лінію литовсько-російського кордону, накреслену в Московському договорі 12 липня 1920 року.

Той договір був підписаний практично одночасно з формулюванням «лінії Керзона» у британській ноті більшовикам і пов’язаний з цією нотою контекстом Польсько-радянської війни. Тоді Червона армія наступала на Варшаву, а Литва пропустила більшовицькі війська через свою територію. Крім іншого, партнери домовились і про майбутній кордон. Цікаво, що на півдні він не доходив до німецької Східної Пруссії. Зупинявся південніше Августова, де, очевидно, мав зустрітися із ще не накресленим польсько-литовським, або ж німецько-литовським кордоном.

Однак поляки виграли війну з більшовиками і литовцями, захопили Вільно і територіально відрізали Литву від радянських республік. Литовсько-радянський кордон 1920 року залишився примарою, як і «лінія Керзона». Але в Москві про нього пам’ятали і навіть позначали на політичних картах Віленську область, окреслену цим кордоном, як литовську, але окуповану Польщею. Аналогічно до того, як позначали Бессарабію радянською, але окупованою Румунією.

З якихось причин, у 1939 році Литва не отримала всієї Віленської області. Швидше за все, завадило білоруське лобі в Кремлі. Взагалі то керівники БРСР навіть Вільно не хотіли віддавати литовцям і одразу після захоплення у вересні 1939-го почали готувати місто до возз’єднання з Білоруссю. У жовтні Віленщину Литві все ж передали, але у дуже урізаному вигляді – лише Віленський повіт та смугу із залізницею до Латвії. У серпні 1940 року, коли СРСР здійснював анексію Литви у вигляді нової радянської республіки, то білоруси «по-братньому» поділилися з литовцями ще кількома невеликими ділянками на прикордонні.

Варто наголосити, що у серпні 1939 року уявлення про литовський кордон, який утворився після розгрому Польщі, або ж після радянського поглинання Литви, ще не було. Тому зазначати якийсь із цих пізніших кордонів як межу «сфери інтересів» Литви у Польщі – некоректно. Натомість я б радив картографам позначати в якості лінії розмежування «сфер інтересів» або кордон 1920 року, або якусь довільну лінію між кордонами 1920 і 1939 року.

Далі повертаємося до річок. На цій ділянці всі звикли уявляти розподіл «сфер інтересів» так, як він був позначений на картах у радянській пресі. 22 вересня 1939 року з’явилося німецько-радянське комюніке про демаркаційну лінію між Вермахтом і Червоною армією, які в той час шматували Польщу. Публікація комюніке супроводжувалася картою, що сильно нагадувала те, як поділили Польщу на сфери інтересів у серпні. Але були нюанси, які не враховують сучасні картографи.

Справа в тому, що у 1939 році річка Нарва не перетинала польсько-німецький кордон і не впадала у Віслу. Тобто, між Східною Пруссією і Нарвою, а також між Нарвою і Віслою існували прогалини, через які описана в секретному протоколі лінія розподілу Польщі на «сфери інтересів» не була суцільною. Нарва витікає з Біловезької пущі і протікає південніше міста Білосток. Якщо трактувати текст угоди буквально, то Білосток мав би залишатися з литовського/німецького боку розподілу на «сфери інтересів». З огляду на невизначеність та еластичність поняття Віленська область, це місто могло б до неї належати.

Іншою прогалиною була нижня течія Західного Бугу, в який впадала Нарва, і який сам впадав у Віслу. Взагалі це дуже цікава річкова ділянка. До 1962 року вважалося, що Нарва впадає в Буг, а після – навпаки. Тобто нині цю річкову ділянку можна назвати нижньою Нарвою, а в 1939-му – це був нижній Західний Буг. Її ще Буго-Нарвою і Нарво-Бугом називають. У німецькому атласі 1938 року, який у мене є під рукою, це русло чомусь анахронічно підписане Нарвою.

Ситуація почала прояснятися після нападу союзників на Польщу. Вже у згаданому радянсько-німецькому комюніке від 22 вересня демаркаційна лінія визначена більш точно: по річках Піса, Нарва, Буг, Вісла, Сян. Піса (Писса / Pissa) – з’єднує німецьку Пруссію та Нарву. Таким чином, знімаються питання про верхню течію Нарви і приналежність Білостока. Згадка Буга теж була не зайвою, як виявилося.

Звісно, у серпневому протоколі обумовлено, що лінія розподілу на «сфери інтересів» приблизна. Але чи дає це підстави ототожнювати ту уявну приблизну лінію та лінію вересневого комюніке? Можливо так, бо інакше з Нарвою виходить все дуже заплутано. Піса – протікає найкоротшою ділянкою між Нарвою і Німеччиною, а починати ділити «сфери інтересів» від Біловезької пущі – якось нелогічно. З іншого боку, під час переговорів зі Сталіним 27 вересня 1939 року Ріббентроп просив передати Німеччині виступ території між Східною Пруссією і Литвою з повітами Сувалки, Августов і Сейни. Чи може бути так, що за серпневою угодою (в якій не було Піси), ця територія вважалася німецькою – як така, що знаходиться північніше Нарви? А от коли у формулі з’явилася Піса, то довелося Ріббентропу за Сувалки окремо просити…

P. S.: Для показу цих річок, а також кордонів Литви 1920-го і 1939 років я взяв за основу карту з ЖЖ «Полёты по Луне» білоруського автора з ніком francis_maks. У нього є цікавий блог про історію адміністративно-територіального поділу білоруських земель.

Максим Майоров (https://www.facebook.com/maksym.maiorov)