23 травня 1938 року. Вбивство Євгена Коновальця

День в історії

23 травня 1938 року

Вбивство Євгена Коновальця

2_17


Сьогодні виповнюється 82 роки з дня трагічної смерті Провідника Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця: 23 травня 1938 р.  лідер визвольного руху загинув від рук радянського агента.

Роль Євгена Коновальця в новітній історії України важко переоцінити. Ще за життя він став легендарною постаттю. Майбутній лідер націоналістичного руху народився в с. Зашків на Львівщині 14 червня 1891 р. в родині директора української народної школи Михайла Коновальця. Формувався як особистість під час навчання в українській гімназії у Львові. Описуючи характер юнака, сучасники відзначали рішучість, відповідальність, цілеспрямованість.

Всупереч поширеним уявленням, Євген Коновалець не був фаховим військовим. Після завершення гімназії він вступив на юридичний факультет Львівського університету. Водночас як пасіонарна особистість Євген Коновалець з 18 років поринув у громадську діяльність. Він приділяє багато уваги просвітницькій роботі серед галицького селянства, бере активну участь в розбудові національної інфраструктури, боротьбі за український університет у Львові. Завдяки своїй енергійності і лідерським якостям Євген Коновалець швидко завоював авторитет у молодіжному середовищі.

У віці 22 років як представник студентства він увійшов до керівного органу найбільшої української політичної сили Наддністрянщини — УНДП.

Якісно новий етап у житті Євгена Коновальця розпочався з вибухом Першої світової війни. Одного з лідерів українського студентства мобілізували до армії імперії Габсбургів. Невдовзі після 4-місячного вишколу Євген Коновалець отримав перший бойовий досвід. Під час запеклих боїв за Маківку навесні 1915 р. він потрапив до російського полону. Ця подія визначила його подальший злет на військово-політичній Олімп Наддніпрянщини.

Утікши з полону, восени 1917 р. Євген Коновалець активно долучається до процесів національного відродження у Великій Україні. Він став одним з ініціаторів створення Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців. Щоправда, на початковому етапі існування підрозділ не вирізнявся високими бойовими якостями та поступово розкладався. Лише після переходу командування до рук Євгена Коновальця в лавах куреня запанував залізний порядок і дисципліна. Попри мінімальний військовий досвід і відсутність фахової освіти, новоспеченому командиру вдалося за надзвичайно короткий термін створити зразковий український підрозділ.

Курінь Січових Стрільців (далі КСС) під проводом Коновальця відіграв чільну роль в придушенні «червоного» заколоту в Києві у січні 1918-го. Січові стрільці у важких вуличних боях зуміли розчавити більшовицьку «5-ту колону». Після вимушеного відходу зі столиці вояки КСС виконували функції охорони політичного проводу УНР. Вже наприкінці лютого 1918 р. січові стрільці перехоплюють ініціативу на фронті у ворога та починають визволення окупованих українських територій. За військові звитяги Євген Коновалець отримує звання полковника.

Коновалець_Євген

1918

Попри відсутність особливих сентиментів до керівництва Центральної Ради, Є. Коновалець критично сприйняв гетьманський переворот 29 квітня 1918 р. Впродовж періоду існування Української держави відносини полковника з владою залишались напруженими. Навіть після відновлення формації січових стрільців улітку 1918 р. вони не отримали змоги повернутися до Києва, що був звичним місцем їхнього розташування. Є. Коновальця тривожили москвофільські тенденції у вищих ешелонах влади. Закономірно, що після федеративної грамоти П. Скоропадського про злуку України з Росією, саме січові стрільці виступили в авангарді антигетьманського повстання. Під Мотовилівкою вони вщент розбили проросійські сили режиму. При цьому важливо підкреслити, що Євген Коновалець до останнього намагався уникнути зайвого кровопролиття: як далекоглядний державний діяч, ще 15 листопада він намагався знайти компроміс із П. Скоропадським, вимагаючи відкликання федеративної грамоти. Проте гетьман не дослухався до полковника, воліючи опиратися на шовіністичний російський елемент (так звані «офіцерські дружини»). Це рішення стало фатальним.

В добу Другої УНР Є. Коновалець командував спершу Корпусом Січових Стрільців (КСС), згодом Групою Січових Стрільців. Завдяки вмілому керівництву ці підрозділи справедливо вважалися найбоєздатнішими українськими частинами.

У надзвичайно несприятливих умовах другої українсько-більшовицької війни полковник виявив належну твердість, стійкість та відвагу. Підрозділи Січових Стрільців неодноразово рятували ситуацію на фронті для УНР. Так в липні 1919 р. саме частини КСС Коновальця зупинили прорив більшовиків під Смотричем. Ворог зазнав нищівної поразки та втратив ініціативу на фронті. Українські війська перейшли в контрнаступ, що завершився звільненням Києва.

Фатальним для долі УНР стало протистояння з денікінськими військами. Наприкінці 1919 р. більша частина української армії фактично припинила своє існування в сумнозвісному «чотирикутнику смерті».

Але навіть в такій ситуації Євген Коновалець не збирався опускати руки. Розчарувавшись в спроможностях керівництва УНР, полковник замислюється над власним проектом. Він працює над консолідацією ветеранських середовищ для продовження визвольної боротьби у новому форматі. Восени 1921 р. Євген Коновалець стає комендантом раніше створеної його бойовими побратимами Української Військової Організації. Під керівництвом загартованого першими визвольними змаганнями полковника революційна структура стрімко розвивається. Євген Коновалець рішуче стояв на позиції єдиної соборної незалежної України. Це автоматично робило його противником поширених на той час у провідних українських політичних середовищах орієнтацій на одного з окупантів: ІІ Річ Посполиту або СРСР. На грунті несприйняття колаборації з більшовиками проти Польщі відбувся розрив Є. Коновальця з групою диктатора ЗУНР Є. Петрушевича. Через це на деякий час полковнику навіть довелося скласти повноваження коменданта УВО. Проте в підсумку Є. Коновалець здобув перемогу над представниками партикулярного «патріотизму», зміцнивши свій авторитет у визвольному русі.

Євген_Коновалець_з_невідомими

1920-і рр.

Під проводом Є. Коновальця УВО стала однією з найпотужніших революційних формацій Європи. Організація здійснила низку гучних акцій проти окупантів, здобула широку підтримку на Галичині, налагодила плідну співпрацю з Литвою та Веймарською республікою.

У 1927 році полковник започаткував процес об’єднання існуючих на той час українських націоналістичних організацій. Природно, що саме Є. Коновалець став на чолі проводу націоналістів. Розпочатий консолідаційний процес вилився у створення ОУН 3 лютого 1929 р.

Як Провідник Організації Українських Націоналістів Євген Коновалець проявив себе напрочуд здібним керівником: завдяки його зусиллям ОУН стала найпотужнішою революційною формацією в Європі. Сам Євген Коновалець став гарантом єдності націоналістів: його тактовність, авторитет та лідерські якості забезпечувала згоду між різними поколіннями учасників визвольного руху.

Після низки гучних атентатів на зразок ліквідації сталінського емісара Майлова (1933) та керівника польського МВС Б. Пєрацького (1934) окупанти починають розглядати націоналістичний рух як колосальну загрозу. Відтак в СРСР планують вбивство провідника ОУН. Дотепер обставини операції радянських спецслужб із фізичного знищення Євгена Коновальця викликають багато запитань. Мемуари вбивці полковника Судоплатова рясніють суперечливими деталями і відвертою маячнею.: чого варте лише твердження про існування «двох українських бригад», створених ОУН у співпраці з Німеччиною 1936 року (!). Це в той час, коли насправді українсько-німецьке співробітництво призупинилося після союзницької угоди ІІІ Рейху з Польщею та видачі нацистами організатора ліквідації Пєрацького М. Лебедя полякам.

З впевненістю можна стверджувати лише, що з 1935 р. Судоплатов під виглядом наддніпрянця-націоналіста проникає в ОУН і поступово входить в оточення Коновальця. Санкцію на вбивство Провідника  дав персонально Сталін: промовисте свідчення страху Кремля перед зростанням сили визвольного руху.

Під час зустрічі з Євгеном Коновальцем в Роттердамі 23 травня 1938 р. Судоплатов передав полковнику пакет з вибухівкою. Зазначимо, що версія про бомбу в цукерках, яку популяризував сам вбивця, виглядає вельми сумнівною.

Konovalets_place_of_assassination

В результаті детонації вибухового пристрою Євген Коновалець загинув. Смерть безкомпромісного полковника стала тяжким ударом для визвольного руху. Новина про загибель Євгена Коновальця сколихнула українську громадськість по всьому світу: від Аргентини та США до Далекого Сходу; великого українця оплакували не лише націоналісти, а і його ідейні опоненти з інших політичних таборів. Навіть після загибелі  Євгена Коновальця спадщина полковника жила, розбудований під його керівництвом революційний рух продовжив набирати сили та масштабу.

До трагічної смерті творця і першого Провідника ОУН було приурочено День Героїв — свято на честь усіх полеглих борців за волю України, яке 23 травня відзначали у визвольному русі з 1941 р.

Назар Косенко


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s