Володимир Зілінський. Характеристика економічного розвитку Самбірського повіту в другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

Володимир Зілінський

Характеристика економічного розвитку

Самбірського повіту в другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

95133605_2500981303565177_6163714305293287424_n.jpg


Історія Самбірського повіту починається у 1867 році, коли послаблена поразками на зовнішній арені Австрія змушена була піти на серйозні поступки угорським націоналістам задля збереження свого подальшого існування. Було створено нову дуалістичну федеративну монархію – Австро-Угорщину. Зрозуміло, що така форма існування імперії Габсбургів вимагала  змін у всіх аспектах керування державою. Насамперед, необхідно було провести адміністративну реформу, яка передбачала, утворення нових адміністративно-територіальних одиниць – повітів, які замінили округи та дистрикти. У Королівстві Галичини і Володимирщини (внаслідок першого поділу Речі Посполитої українські землі з центром у Львові та південні польські території з центром у Кракові були штучно об’єднані у коронний край Королівство Галичини та Володимирщини. Воно поділялося на східну частину – українську (історичну Галичину) та на західну – польську, за Сяном) [1] їх налічувалось 74, з них 48 припадало на східну її територію. Після такого «переділу» земель сусідніми Самбірському повіту стали такі повіти як Дрогобицький, Старосамбірський, Рудецький, Турківський  Мостиський і Перемишльський [2]. Найбільша протяжність повіту з півночі на південь становила 37 кілометрів,  а з заходу на схід – 71 кілометр [3]. До його складу входило 72 села, в яких урядували старости [4]. В нашій статті ми звернули увагу на такий цікавий аспект з історії повіту, як його економічний розвиток,  на те, наскільки в цьому відношенні повіт був привабливим для людей, що хотіли в ньому оселитися, наскільки була розвинена в повіті торгівля і промисловість.

В  економічному секторі найбільш розвиненим було сільське господарство. Ним займалося 3/4 всього населення повіту. Від нього залежала і самбірська промисловість та торгівля. Особливо це стосується останньої, яка, окрім того, повністю залежала і від близьких бориславських нафтових родовищ.   

Повіт, експортував місту,  сусіднім і дальнім повітам сільськогосподарську продукцію і продукцію з домашніх господарств. Торгівля проходила в основному п’ятьма продуктами землеробства: пшеницею, житом, вівсом, ячменем і картоплею. На окремому місці перебувала торгівля великою рогатою худобою, дрібною худобою, птицею, яйцями, свиньми і щетиною. Кожного понеділка на Ринку, у центрі Самбора, проходили торговища, а в четвер відбувався більший торг худобою, на який приїжджали селяни і міщани не лише з Самбірського, а й з сусідніх Старосамбірського, Дрогобицького та Турківського повітів [5]. Як вказує Александер Кучера, торгівля була слабо розвинена і концентрувалась здебільшого в руках представників єврейської національності і деяких поляків. Відправною точкою для єврейської торгівлі стала «весна народів» 1848 р. Саме після цього часу євреї в Самборі почали селитись поза межами гетто. Їхніми стараннями територія гетто на Бліху увійшла в межі міста, хоча проти цього протестували  міщани – українці та поляки. Єврейська торгівля настільки швидко розвивалась, що в середині 50-их представник самбірської єврейської громади – Гербшайб  увійшов до до числа 7 членів Єврейської комерційної палати у Львові, причому, що три її члени були родом зі самої столиці Галичини. Дуже швидко тут (на Бліху) почали виникати невеликі промислові підприємства по виробництву скла, тканин і кераміки, з’являється меблева фабрика, тартак (пилорама), що стимулює товарообіг в межах міста [6].  

Потрібно сказати, що загалом, торгівля не була організованою, і носила спорадичний характер. Її пожвавлення відбувалося в тих випадках, коли у Самборі проходили торги (ярмарки) або торговища. Як зазначає Юліан Рабій: «З давніх-давен у Самборі відбувалися торги в часі Першої та Другої Матки Божої, себто у дні свят у самбірській церкві 28 серпня та 21 вересня (Успення і Різдво Пресвятої Діви Марії), і на Чесного Хреста – 27 вересня. Тих торгів не встановлювали жодні міські ухвали, вони виникали при нагоді церковних свят…самі собою увійшли у звичай та були введені в життя» [7]. У 1884 р. на такому ярмарку в місті ціни на пшеницю коливались на позначці в 9-10 золотих ринських за 100 кілограм (наприклад, червона пшениця коштувала 9 ринських і 3 крейцери, жовта – 9,30 ринських, а біла дещо дорожче – 10,33), це тоді як у сусідніх Мостиськах за 100 кілограм жовтої пшениці хотіли 10,73 золотих, на 1 золотий 43 крейцери більше. На ярмарку в Добромилі Старосамбірського повіту ціна на жовту пшеницю становила 9,85 ринських, на 55 крейцерів дорожче ніж в Самборі, хоча тут, що цікаво ми знаходимо білу пшеницю вартістю у 9,75 золотих, а червону продавали за 10, тобто найдорожча пшениця в Самборі в Добромилі була найдешевшою, а найдешевші зернові у Самборі були найдорожчими у Добромилі (!) [8]. Однак, в загальному, зернові продукти сільського господарства на Самбірщині не були дорогими.   

Особливим попитом на  торгах користувались  сушені гриби з Карпат, які за словами Рабія «приватна людність» охоче купувала для своїх потреб, а місцеві та львівські  купці  для свого зиску [9]. Такі торги давали місту великий прибуток, а місцевим селянам зайву можливість заробити якусь копійчину, оскільки знаємо, що галицький селянин практично всю господарку вів для продажу. З цього приводу находимо слова  у статті Івана Франка – «Галицький селянин», який пише: «Хоч селянин відгодовує тварин і птицю, однак м’ясо тварин і птиці тільки в найрідших випадках з’являється на його столі… кожна тварина, кожна штука домашньої птиці вже від свого народження має певне призначення – заткати якусь діру в річному бюджеті: цим заплатити податки, за це купити черевики, цим сплатити борг… і для власного вжитку не лишається нічого» [10]

Як вже було сказано, торгівлею у повіті займалися переважно євреї і дехто з поляків, а от українське купецтво, як організоване явище, на Самбірщині виникло лише у 1883 році, коли завдяки ентузіазму місцевих гімназійних професорів у Самборі було створено «Народну Торгівлю». Першим директором товариства була пані Княгинецька, яка перебувала на цій посаді 40 років, поки не вийшла на пенсію! «Народна Торгівля» здобула велику популярність серед українського населення не тільки Самбора, але й навколишніх повітів. Протягом 1883-1918 рр. магазин «Народної Торгівлі» був єдиною українською крамницею міста Самбора. Священики, гімназійні професори вважали за свій обов’язок і за честь купувати весь потрібний їм товар у своїй, українській крамниці [11].

В другій половині XIX ст. в межах повіту поволі розвивається промисловість. У Самборі, зокрема, виникають такі підприємства, як нафто-переробна фабрика – у 1866 р., тартак фірми «Братів Лянгерів», на якому працювало  100-150 робітників, 15 пекарень, 3 друкарні, кілька цегелень, спиртзавод, та інші [12]. Вище вже згадувались невеликі, проте численні підприємства в єврейській дільниці міста.

Для того аби зрозуміти, який був стан розвитку промисловості в повіті наведемо два приклади: стосовно діяльності млинів та гуралень на Самбірщині. Такий приклад найкраще демонструє ситуацію, яка тоді склалась. У 1885 році на території повіту нараховуємо лише 11 млинів. З них 9 було звичайних, а  решта – 2 млини – були «новішими» (один водний звичайний, а другий так званий водний американський (стиль 50-тих рр. ХІХ ст.). Подібне число було недостатнім, якщо враховуватимемо масштаби повіту, хоча тут треба сказати, що млинарство в цей період переживало занепад на теренах цілої Галичини. Було це спричинено неспроможністю галицької муки конкурувати із дешевою угорською, а також згубними для галицького млинарства високими тарифами на її перевезення колією [13]. Про достатню або недостатню кількість гуралень судити не варто, бо якщо без млинів аграрний повіт обійтись не може, то відсутність підприємств (хоча такої проблеми не було), де вироблявся спирт, ніяк не впливала на добробут самбірчан. Проте, наведемо тут приклад кількості виробленого спирту. Дані дозволять нам судити про рівень виробництва цього продукту, і те, чи ця галузь легкої промисловості розвивалась.

В повіті знаходилось 10 гуралень, в таких селах як Бараньчичі, Бісковичі, Билиці, Чаплі, Глибока, Надиби, Воютичі, Лютовиська, Радловичі, Ракова. Найбільші підприємства з річним виробництвом в 45 гектолітрів спирту,  знаходились в селах Бісковичі, Чаплі, Воютичі і Радловичі [14]. Масштаби виробництва спирту тут з року в рік зменшувались. Наприклад у  1879 р. було вироблено 1 107 800 гектолітрів, в наступному – 1880 р. вже всього лише 828 373, а в 1884 р. ще менше – 664 151 гектолітр [15]. 

Таблиця 1.  Виробництво спирту в Самбірському повіті (1879 – 1884)   [в гектолітрах].

1879 1880 1881 1882 1883 1884
1 107 800 828 373 1 038 157 1 024 6185 694 815 664 151

Складено за: Rocznik statystyki  przemyslu i handlu krajowego wydany przez krajowe biuro statystyczne pod kierunkiem  T.Rutowskiego. Lwόw, 1885. –Rocznik I.- Zeszyt III.- S.6.

Цікавим є питання  величини заробітньої плати самбірських робітників. Була вона мізерною, хоча й вищою ніж в інших повітах. Для прикладу   розглянемо дані про щоденну оплату праці робітників за 1867-1870 рр. Самбірської округи Львівської торгово-промислової палати, яка охоплювала Самбірський та ще чотири навколишні повіти. Якщо підрахувати середньоарифметичний показник, то  побачимо, що їжа коштувала робітникові 11,76 крейцера щоденно і 39,05 ринських на рік. За цей же період середньостатистичний робітник по всіх восьми округах Львівської торгово-промислової палати отримував на їжу 15,15 крейцерів і на рік витрачав 50,35 ринських. Середній же річний дохід становив лише 95 ринських. І якщо від них віднімемо затрати на їжу, то на одяг, житло, паливо, світло самбірському робітнику залишалося лише якихось 55 ринських щорічно [16]. Аби краще уявляти, що звичайний робітник міг купувати на зароблені кошти,  наведемо кілька цін на продукти в цей час. Отже,  на початку XX cт. ціна на волове м’ясо по  Східній Галичині коливалася в межах  1,51 – 1,57  корони за кілограм [17], один кілограм телячого м’яса коштував 96 – 98 гелерів, а яловичини –  86 – 90 гелерів [18]. 

Таблиця  2. Щоденна плата робітникам Самбірської округи з їдою та без їди (у крейцерах) згідно даних Львівської торгово-промислової палати.

1867 1868 1869 1870
З їжею Без їжі З їжею Без їжі З їжею Без їжі З їжею Без їжі
27,2 38,7 27,75 36,8 31,3 42,0 27,6 43,4

Складено за: Франко І. Промислові робітники в Східній Галичині і їх плата р. 1870 //І. Я. Франко. Зібрання творів: В 20 т. / Редкол.: О. Є. Корнійчук та ін. – Київ: Держ. видав. худ. літ, 1956. – Т.ХІХ. –С. 225.

Дотичним до питань та проблем економічного розвитку є тема структури зайнятості населення повіту. Основна його частина займалася сільським господарством (77,14 %)*, що й не дивно, оскільки промисловість в повіті до часу появи залізниці та першого шосе (Самбір – Перемишль) у 1872 р. розвивалась дуже повільно. Лише на початку ХХст. коли була прокладена залізнична колія Самбір – Сянки почався її швидкий розвиток (будувались чисельні водні та парові тартаки (лісопильні)). Станом на 1880 р. в промисловості та гутництві задіяні були лише 0,16 % самбірчан. Промислами натомість займались 7,10 %. Торгували в повіті 2,53 % в основному поляки та євреї, оскільки українське купецтво було слаборозвиненим. Обслуговували земні та водні комунікації в повіті 0,37 %. місцевого населення. На урядових посадах перебувало 4,39 % мешканців Самбірщини, а власниками будинків та ренти були 0,77 % самбірчан. До інтелігенції, тобто до лікарів, адвокатів, нотаріусів, архітекторів, інженерів, артистів, письменників належало лише 0,34 % від усього населення повіту. Досить багато було безробітних, або таких, які не мали постійного місця праці – 7,20 % [19].

Такі цифри дають нам підстави говорити, що Самбірський повіт був аграрним, навіть попри те, що на наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. промисловість в ньому розвивається пришвидшеними темпами.

 Табл. 3.Структура зайнятості населення Самбірського повіту (1880 р.)

Сільське господарство гірничо-видобувна промисловість та гутництво Промисли торгівля комунікації
77,14 % 0,16 % 7,10 % 2,53 % 0,37 %
Урядовці Адвокати, нотаріуси, архітектори, інженери,артисти, письменники, лікарі, Власники будинків і ренти Робітники без постійного місця роботи, а також непрацюючі особи
4,39 % 0,34 % 0,77 % 7,20 %

Складено за: Rocznik Statystyki Galicyi wydany przez Krajowe Biuro Statystyczne / [pod kierunkiem T.Rutowskiego]. – Lwów: 1887. – T. I. – 1887. – S. 29.

Етноструктуру зайнятості можемо проілюструвати завдяки обчисленням польського історика Буяка, який підрахував відсоткові показники структури зайнятості українського, польського та єврейського населення Східної Галичини. Слід зазначити, що визначені показники були характерними і для Самбірського повіту. Основну масу українського населення складали селяни. За підрахунками  Фр. Буяка, 94,4 % українців займались землеробством [20]. Більша частина польського населення (59,7%) також проживала з доходів із сільського  господарства [21]. Євреї, натомість складали істотний показник в торгівлі і промисловості – 29,4 % і та 26,4 % відповідно[22].

Особливості соціальної структури етносів Східної Галичини в першу чергу виступили в сфері професійних груп зайнятості, що ілюструють здійснені Буяком підрахунки. Однак, як зазначає Степан Макарчук, групи зайнятості демонструються в нього за мовним показником (польський і український), а також, відповідно до приналежності до іудейської релігії. В результаті перші два показники включають і єврейське населення, яке відносилось і до поляків і до українців за ознакою розмовної мови. Це дещо спотворило загальну картину обчислень стосовно структури зайнятості поляків і, в незначній мірі, українців.

Табл. 4.  Структура зайнятості етнічних спільнот  Східної Галичини в 1900 р.

 

 

Сфера зайнятості

Українці (за мовним показником) у % до всього населення Поляки (за мовним показником) у % до всього населення Євреї (за віросповіданням) у % до всього населення
 сільське господарство 94,4 59,7 17,7
промисловість та ремісництво 1,4 12,8 26,4
Торгівля 0,4 7,7 29,4
Батраки 1,4 8,6 11,6
Службовці 0,5 3,8 5,4
Військовослужбовці 1,0 1,9 1,6
Пенсіонери, особи незайняті, домашня прислуга 0,9 5,5 7,9

Складено за: Bujak Fr. Galicja, t. 1. Kraj. Ludnośc. Spoleczeństwo. Rolnictwo. – Lww, 1908, s. 129.

Багатонаціональним за своїм складом було промислове населення. На кожну тисячу зайнятих в цій сфері українців було 180,  поляків – близько 400, євреїв 390, німців – 30. В сільському господарстві відповідно: 800, 170, 20, 10 [23].

Завдяки таким даним встановлюємо, що самбірчанин-українець був зайнятий переважно у сфері сільського господарства,  торгівлею і промисловістю натомість, в основному, займались поляки та євреї. Для прикладу серед 11 власників млинів в 1882 р. на Самбірщині було 5 євреїв (Давід Крайсберг, Х. Баумвольшпіннер, Мойжеш Грюнфельд, Маркус Іклер, Лейзор Візенберг) і 6 поляків (Станіслав Тарнавський і Хенрик Лєшіцкій (володіли одним млином в Самборі), Константин Павліковські, Стефан Капралік, Юлія Гурна, Людвік Полянскі, Алекс Нападевіч) [24], а чотирма найбільшими гуральнями в Бісковичах, Чаплях, Воютичах і Радловичах (сучасна назва – Ралівка) володіли лише поляки – відповідно Мар’я Борковська, Кароль Єнджейовіч, Ян Тхорчніцкі і Казімєж Барановскі [25]. Поява залізниці та першого шосе в повіті позитивно вплинули на розвиток легкої промисловості, яка виготовляла дрібні речі, необхідні в побуті, а також напівфабрикати.  Проте вона не могла забезпечувати місцеве населення усім необхідним. Торгівля відбувалась в основному продуктами сільського господарства, була вона хаотичною і неорганізованою. Особливою подією в місті, було проведення ярмарків, на яких селяни з повіту мали змогу реалізувати продукцію зі своїх господарств.

2013


Список використаних джерел та літератури:

1) Енциклопедія історії України (голова редакційної ради – В.М. Литвин). – Київ : Наукова Думка, Т.II , 2004 р. С.40.

2) Виханський Б. Дублянська околиця Самбірщини // З вершин і низин: вісник Х конкурсу ім.. Мирона Утриска / Богдан Виханський. – Львів : Камула, 2006. – С.18.

3) Kuczera A. Samborszczyzna: Historyczna monografia miasta Sambora i ekonomji Samborskiej / Aleksander Kuczera. – Sambor : nakladem Ksiegarni nauczycielskiej, 1935. – T. I. – S. 1.

4) Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір / Юліан Євген Рабій. – Львів – Самбір – Ютика, : Місіонер, 1999. – С.103.

5) Kuczera A. Samborszczyzna. – T. I. – S. 158.

6) Alexander Manor.  The book of Sambor and Stari Sambor; a memorial to the Jewish communities, the story of the two Jewish communities from their beginnings to their end: Tel Aviv, 1980 [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.jewishgen.org/yizkor/sambor/SamI.html#Page13

7) Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – С.126.

8) Rocznik statystyki przemyslu i handlu krajovego. – Rocznik II. –  Zeszyt II. –  S.141.

9) Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір. – С.126

10) Франко І. Галицький селянин // І. Я. Франко. Зібрання творів: В 50 т . – Київ : Наукова думка, 1985. – Т.44. Книга 2 – С. 503-504.

11) Горняткевич В. Українське купецтво в Самборі. Заснування української торгівлі / Всеволод Горняткевич // Літопис Бойківщини. – 2002. – №1 /62 (73). – СС. 39–40.

12) Губик І. Самбір: Погляд у давнину / Ігор Губик . – Львів, 2010. – С. 53.

13) Rocznik statystyki  przemyslu i handlu krajowego wydany przez krajowe biuro statystyczne pod kierunkiem  T.Rutowskiego. Lwόw, 1885. – Rocznik I. –  Zeszyt I. –  S.41.

14) Rocznik statystyki  przemyslu i handlu krajowego wydany przez krajowe biuro statystyczne pod kierunkiem  T.Rutowskiego. Lwόw, 1885. – Rocznik I. –  Zeszyt III. –  S.11.

15) Rocznik statystyki  przemyslu i handlu krajowego wydany przez krajowe biuro statystyczne pod kierunkiem  T.Rutowskiego. Lwόw, 1885. – Rocznik I –  Zeszyt III. –  S.6.

16) Франко І. Промислові робітники в Східній Галичині і їх плата р. 1870 //І. Я. Франко. Зібрання творів: В 20 т. / Редкол. : О. Є. Корнійчук та ін. – Київ : Держ. видав. худ. літ, 1956. – Т.ХІХ. – С. 225.

17) Лісна І.С. Становлення української державності в Галичині (1918 – 1923рр.) / Іванна Лісна. Монографія. – Тернопіль.: «Економічна думка», 2001. – С.10.

18) Шуст Р.М. Нумізматика.Історія грошового обігу та монетної справи в Україні /Роман Шуст. – Львів: «Знання», 2007. – С.234.

19) Rocznik Statystyki Galicyi. – 1887. – T. I. – S. 29.

20) Макарчук С.А. Етносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма/ Степан Макарчук, Львів. – Вища школа. – С.37

21) Там само. – С.38

22) Там само. – С.38

23) Там само. – С.43.

24) Rocznik statystyki  przemyslu i handlu krajowego. – 1885. – Rocznik I. –  Zeszyt I. –  S. 90-91.

25) Rocznik statystyki  przemyslu i handlu krajowego. – 1885. – Rocznik I. –  Zeszyt III. – S.11.


Галерея:

94259060_232550627811438_8567527094781739008_n.jpg

94270785_297276921267969_9098885158559285248_n.jpg

94305643_180303349731614_8345769188735844352_n.jpg

94310989_725215584684262_7026600649835937792_n.jpg

94316909_699828450769285_2415111370975477760_n.jpg

94368667_278480576504572_3148144563349094400_n.jpg

94386734_1059590064419647_9073805019156840448_n.jpg

94387647_563641854269597_7754058077011181568_n.jpg

94440198_225506408776470_3970338347619975168_n.jpg

94488834_2946265785467438_2529475784448409600_n.jpg

94602914_234613124286846_9192150716989308928_n.jpg

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s