17 травня 1510 року. Помер Сандро Боттічеллі

День в історії

17 травня 1510 року

Помер Сандро Боттічеллі (1445-1510) 

Безымянный

Сандро Боттічеллі (Алессандро ді Маріано ді Вені Філіпепі) (1445-1510) 


17 травня  минає 510 років з дня смерті художника, який «життя перетворював у мистецтво,  настільки, що  виключно мистецтво стало його життям…».

Безымянный

Сандро Ботічеллі, автопортрет

(фрагмент композиції «Поклін волхвів»)

Серед майстрів раннього Ренесансу, тематичний спектр творів Ботічеллі  був досить різноманітним, а його стиль – добре впізнаваним. Послідовники Боттічеллі відзначали, що у його картинах багато спостережливості, але багатство деталей не руйнувало цілісності і масштабності задуму.

Уродженець Флоренції, Боттічеллі  навчався у монаха-кармелітанця Філіппо Ліппі, а згодом – у найсильнішого на той час флорентійського майстра Андреа Вероккьо, де в в той же час вчився і Леонардо. Першими творами художника були образи Мадонн для церков чи приватних замовників Флоренції.

 

1649603118

«Алегорія сили / Fortitude» (1470)

Загалом, рання манера художника – лінеарна, їй властива делікатна грація зображення, але Ботічеллі поступово переосмислює пластику людського тіла, створюючи такі картини як «Алегорія сили / Fortitude» (1470 р., одна із алегорій Доброчесностей, для зали суду у Флоренції) та «Святий Себастьян» (1473 р., Уфіцці), що є найранішим  зображенням оголеної натури у творчості художника.

 

image886

«Святий Себастьян» (1473)

В цей час Ботічеллі почав застосовувати енергійні охристі тони для передачі кольору тіла. Художник звертається до принципів, викладених в теоретичному трактаті Леона Батіста Альберті «Про живопис» (1435-1436 рр.) та експериментує із перспективою. 

Характерно, що людський і предметний світ цікавив художника більше, ніж природа, як писав Леонардо да Вінчі: «наш Боттічеллі» проявляє мало інтересу до краєвиду, «він говорить, що це непотрібне заняття, оскільки губкою із фарбою можна зробити такі  плями на стіні, в яких можна буде розпізнати найкращий краєвид». Ботічеллі переважно задовольнявся використанням умовних краєвидних мотивів для фонів своїх картин.

В  1472 р. Ботічеллі став членом гільдії Св. Луки у Флоренції, гільдії живописців, і вже до кінця 1470-х рр. у його  манері зникають стилістичні коливання  та запозичення із творчості інших художників. На цей час  він виробив власний  стиль: зображені фігури характеризуються міцною будовою, але їх контури дивовижно поєднують ясність та елегантність із енергійністю; драматична виразність досягається поєднанням активної динаміки та глибокого внутрішнього переживання.  

В основі цієї чуттєвості  картин Ботічеллі можливо була глибока особиста драма: орієнтовно 1475 р. датований портрет головної флорентійської красуні Сімонетти Веспуччі (приписується Ботічеллі, 54х43 см., Картинна галерея, Берлін), головного і певно єдиного платонічного кохання художника.

 

портрет Сімонетти Веспуччі, бл. 1475

Сандро Ботічеллі (?), портрет Сімонетти Веспуччі, бл. 1475 р.

Сімонетта, як недосяжний ідеал фізичної вроди і душевної досконалості – поєднання, яке італійці називають поняттям Gratia, була моделлю більшості мадонн Ботічеллі.  Сімонетта померла у віці 23 років (у 1476 р.),  проте довгі роки художник по пам’яті малював її в образі прекрасних героїнь своїх картин. Здається Ботічеллі вдалося не лише побачити зовнішню красу, він зміг зрозуміти і передати  швидкоплинність молодості, але й вічність краси  водночас. Сімонетта юною 16-річною нареченою не могла знати, що усе її яскраве флорентійське життя пролетить за коротких 7 років…

За заповітом Ботічеллі, його поховали поблизу поховання Сімонетти у флорентійській церкві Усіх святих, парафіянином якої художник був усе життя.

1024px-Botticelli,_adorazione_dei_magi_uffizi

Сандро Ботічеллі, “Поклін волхвів”, бл. 1475 р.

Наприкінці 1470-х придворний Медичі, заможний флорентієць Гаспаре дель Лама, член гільдії мистецтв і ремесел, замовив Ботічеллі картину «Поклін волхвів» (бл. 1475 р.). Художник зобразив на полотні родину Медичі в образах східних царів та їх свити, а у правому нижньому куті змалював себе. На той час Ботічеллі вже впевнено володів індивідуальним стилем: фігури персонажів міцні і ваговиті, сповнені гідності, усе дійство наче підпорядковане стрункій та урочистій режисурі – завдяки лінійним і колористичним ритмам, чергуванням планів  та ряду інших майстерних живописних прийомів.

Слава Ботічеллі вийшла поза межі Флоренції і в 1481 р. його запросили для  оздоблення розписами капели папи Сикста ІV у Ватикані. Сандро працював над першим етапом  розписів разом із художниками Роселлі, Гірландайо та Перуджино, а завершив розписи на початку ХVІ ст. Мікеланджело.  Ботічеллі виконав  три фрески на бокових стінах: сцена із життя Мойсея, Зцілення прокаженого, Спокуси Христа та Покарання Корея. В усіх фресках блискуче вирішена проблема висвітлення складної богословської програми у ясних, легких і живих драматичних сценах, при цьому повною мірою використані різні композиційні ефекти. 

 

Афіна Паллада та Кентавр

Сандро Ботічеллі, «Афіна Паллада та Кентавр» ( 207х148 см,  Уфіцці)

Після повернення до Флоренції, на початку 1482 р. Ботічеллі написав свої найбільш відомі картини на міфологічні теми «Весна» (1482 р., Уфіцці), «Народження Венери» (бл. 1485 р., Уфіцці), «Венера і Марс» (бл. 1485 р., Національна галерея, Лондон), «Афіна Паллада та Кентавр» (207х148 см,  Уфіцці). Персонажі і сюжети цих картин навіяні творами античних поетів Овідія та Лукреція, в них відчувається віяння античності та досконале знання класичної скульптури.

Оскільки і «Весна», і «Народження Венери» – твори добре відомі і впізнавані, варто коротко охарактеризувати одну із них, а саме картину «Афіна Паллада та Кентавр». В основі картини – ідея філософа та поета М. Фічіно про дуалізм людської природи, що поєднує тваринне начало, пов’язане із життям тіла, та сферу духу і розуму, спрямованого вгору. Послання картини – показати муки душі, обмеженої оковами тіла. Кентавр у Ботічеллі втілює поєднання в людині низького і високого. Наче лук і стріли в його руках вказують на низькі пристрасті, але обличчя Кентавра (прототипом був барельєф з античного саркофага) сповнене глибокого страждання, майже як у святих на релігійних картинах Ботічеллі. У трактуванні Афіни Паллади художник також наслідує класичний взірець, але й подібність до християнських святих  прочитується в ній. Неоплатонічний підтекст підкреслений скелястим краєвидом із далекою перспективою.

В останній період творчості (1490-1500-ті рр.) в Ботічеллі з’являються ознаки манірності і самолюбування, що занижують повноту і благородство стилю художника; пропорції фігур порушуються задля підсилення емоційної виразності. Це було пов’язано з історичним контекстом життя тогочасної Флоренції: падіння Медичі в 1494 р., проповіді і потім страта Савонароли (1498 р.) сильно вплинули на самотнього і досить екзальтованого художника.

Сандро Ботічеллі відійшов 17 травня 1510 р., залишивши по собі не так багато творів, але збагативши мистецтво особливою поетикою, важливою для людства уже понад 500 років…

Мар’яна Левицька, мистецтвознавець


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s