Соломія Розлуцька. Візуалізація іспанської присутності у Новому Світі на гравюрах Теодора де Брі

Соломія Розлуцька

Візуалізація іспанської присутності у

Новому Світі на гравюрах Теодора де Брі

562c369095f6df9927ac5d7cd12123a0f0a5cdff.jpg


Візуальні джерела є невід’ємними складовими формування людських уявлень. Вони не лише пасивно відображають навколишній світ, а й активно довершують творення його «правильного» образу. З огляду на таку дихотомію, у статті буде проаналізовано гравюри фламандського майстра Теодора де Брі (1528-1598), що можуть вважатися взірцевим прикладом формування негативного образу іспанської присутності в Новому Світі. Витворена з їх допомогою «чорна легенда» Іспанії прибрала довершеного вигляду, що зберігся і використовується до наших днів.

Ключові слова: «чорна легенда», уявлення, візуальність, Іспанія, Америка.

Rozlutska S. Visualization of Spanish presence in the New World on the Theodore de Bry’s engravings

Visual sources are integral parts of the forming of human’s imagery. They not only passively represent the outside world, but they also finalize creation of its “right” image. Given this kind of dichotomy, engravings of Flemish artist Theodore de Bry (1528-1598) that can be considered as model example of forming of the negative image of Spanish presence in the New World will be analysed in the article. The final version of the “black legend” of Spain, created and accomplished, is also used nowadays.

Key words: «black legend», imagery, visuality, Spain, America.


Візуальні джерела є важливими складовими вербального дискурсу, що формують відповідний запас уявлень у їх реципієнтів. Вони не лише слугують відображенням запропонованої автором реальності, але й активно довершують творення його «взірцевого» образу. У випадку з гравюрами Теодора де Брі (1528-1598), що виконували обидві з цих функцій, вони часто унезалежнювалися від тексту та ставали самостійними джерелами уявлень про іспанську присутність у Новому світі. Завдяки широкому поширенню і популярності цих гравюр, їм вдалося зіграти далеко не останню роль у формуванні «чорної легенди»* Іспанії, що прибрала довершеної форми в тому числі завдяки роботам де Брі.

* «Чорна легенда» – термін на позначення «неприємного образу» Іспанії та іспанців, що передбачає звинувачення їх у жорстокостях і нетерпимості; раніше він часто вживався у роботах не-іспанців, особливо у творах протестантських істориків; у першу чергу асоціюється з критикою ХVI ст. Іспанії й антипротестанської політики короля Філіпа ІІ (1556–1598).

Одним із «носіїв» негативного образу Іспанії був трактат «Коротка історія про руйнування Індій» (1552) іспанського монаха-домініканця Бартоломе де Ляс Касаса (1484-1566). Він на багато століть уперед сформував уявлення про іспанців як «надзвичайно жорстоких», «нещадних» людей і став вихідним для формування «чорної легенди». «Коротка історія» відіграла роль головного текстологічного запасу уявлень про характер іспанського «завоювання» Америки. У цьому творі повною мірою описані іспанська «жорстокість», «жадібність», обвинувачення у «депопуляції» корінного населення Нового Світу. Незважаючи на скандальний характер, книга майже відразу після першої публікації стала об’єктом зацікавлення великої кількості тогочасних європейських перекладачів, видавців і митців, найяскравішим практиком серед яких був льєжський гравер і видавець Теодор де Брі, який заклав основи візуальної складової «чорної легенди». Його гравюри, як додатки, супроводжували текст де Ляс Касаса і мали чималий вплив на поширення стереотипних уявлень про іспанців загалом.

Аналіз гравюр проведено у часовій перспективі, порівнявши перші та нещодавні публікації з їх використанням. Це, зокрема, примірник згаданого трактату де Ляс Касаса 1614 р., виготовлений сімейством де Брі, його голландський «двійник» 1620 р. та пізніші російськомовне (1966) і франкомовне (1995) видання.

Хоча історіографія «чорної легенди» Іспанії надзвичайно чисельна, її візуальна складова досі не піддавалася повноцінній критиці дослідників і залишається порівняно незначною. Як правило, дослідження творчості Т. де Брі здійснювалися частково, у межах ширших вивчень робіт де Ляс Касаса. Цьому питанню приділяли чимало уваги в основному західноєвропейські історики. Серед найбільш знакових варто згадати роботи Міхіля ван Ґросена, Альфредо Хіменеса, Генрі Кезора та інших. Це, як правило, якісні монографії з широкою джерельною базою, що послідовно розкривають життя і творчість де Брі, вказуючи на деталі, які досі не були об’єктом належної уваги.

Чимало теоретиків визнають, що істотну роль у конструюванні множинних уявлень як позитивного, так і негативного навантаження відіграє візуальність. Адже саме вона володіє рисами примусової переконливості й дохідливості, та нерідко спричиняє більш захоплюючий ефект у реципієнта, ніж, наприклад, текст, який супроводжує той чи інший візуальний образ [7, с. 12]. Такими рисами можна охарактеризувати гравюри Т. де Брі, в яких я спробую виявити феномен, завдяки якому їм вдалося глибоко вкорінити «правильні» образи іспанців в уявленнях тогочасних європейців.

800px-Theodor_de_Bry.png

1597. Theodor de Bry

Перед аналізом самих гравюр де Брі варто згадати найважливіші риси з біографії автора, що, як мені видається, попри власне бажання створив найважливіші візуальні образи іспанської присутності в Індіях. Його життя було доволі насиченим і характеризувалося надзвичайною мобільністю. На нього так чи інакше вплинули неодноразова зміна місць проживання, тип роботи і, відповідно, оточення, котре, однак, не переставало залишатися антикатолицьким, адже сам майстер і його сім’я були кальвіністами.

Для цього дослідження видаються важливими два місця перебування фламандця: Лондон (1585-1588) і Франкфурт (1588). Адже співпраця з лондонськими майстрами була доброю нагодою познайомитися з досі невідомими техніками, наприклад, акварельних гравюр таких майстрів як Джон Вайт (1540-1593) і Жак Лє Муан (?-1588), які також долучилися до творення антиіспанської пропаганди, зокрема останній пережив різню гугенотів у Форті Керолайн (1565), влаштовану іспанцями. Не виключено, що саме в Лондоні де Брі почерпнув чимало інформації про Новий Світ і тамтешніх мешканців [9, p. 52].

Опинившись у німецькому Франкфурті, Т. де Брі покращив набуті навички. Тут, разом із синами, він започаткував власну видавничу справу, а його творчий доробок доповнився новими темами і перекладацькою діяльністю [9, p. 53-54]. Відтак, окрім автора ілюстрацій до чужих текстів, де Брі став також їх видавцем, а, отже, був вимушений звертати більше уваги на попит книжкового ринку.

Саме у Франкфурті де Брі досяг найбільшої слави, найперше як ілюстратор і видавець своєї opus magna – «Колекція подорожей» (1596). Цей збірник складався з двадцяти п’яти томів, що містили описи близько п’ятдесяти подорожей; томи видавалися двома незалежними одна від одної серіями, а саме: тринадцять томів присвячених подорожам до Нового Світу (1598), інші дванадцять – мандрівкам і спогадам про Схід (1597–1628) [8, p. 44-45]. Видання вміщувало понад 600 гравюр. Спершу де Брі опублікував кожен із томів німецькою та латиною, а згодом, зваживши на популярність видання, ще англійською та французькою мовами. Найбільшого розголосу й ажіотажу серед публіки викликала перша серія видань, зокрема IV, V і VI томи, що рясніли антикатолицькою пропагандою, дуже популярною у протестантському середовищі. Вона проявилася в різкому контрасті між «жорстокістю» й «жадібністю» іспанців і «невинністю» корінних жителів Нового Світу. Головним ідейним натхненником цих гравюр була «Історія Нового Світу» (1565) італійського купця Джироламо Бенцоні (1519–1570) [9, p. 169-170].

Свідченням популярності «Колекції подорожей» була кількість проданих примірників і щире захоплення її автором у протестантському середовищі. У цьому випадку потрібно зауважити, що сам де Брі заперечував власні антиіспанські погляди, свідченням чого є його короткий коментар у передмові до читача збірника із застереженням, що не варто так легко дорікати іспанцям, пам’ятаючи, що інші народи в заморських експедиціях також не вирізнялися добросовісністю [9, p. 170-171]. Хоча цей фрагмент не позбавляє його стереотипних або просто ворожих настроїв щодо іспанців. Адже існують, як мінімум, два очевидних чинники протилежного. По-перше, окрім авторів, яких він ілюстрував і які вплинули на формування його антиіспанськості, середовище проживання майстра було протестантським, а, отже, й антикатолицьким, яке так чи інакше мало сформований запас уявлень щодо «жорстоких» іспанців. По-друге, де Брі, як видавець та ілюстратор, розпочав роботу над «Колекцією» зі своїм багажем знань і стереотипів, додаючи до оригінального тексту власні образи й упередження щодо іспанської присутності у Новому Світі. Водночас важливим чинником була вже згадана раніше професійна меркантильність видавця, згідно якої де Брі мусив зважати на ймовірну популярність своїх книг серед читацької авдиторії.

Схожим шляхом пройшли сини Теодора де Брі – Йоганн Теодор і Йоган Ізраель, які після смерті батька продовжили його видавничу справу. У 1614 р. вони опублікували трактат Б. де Ляс Касаса «Коротка історія про руйнування Індій» латинською мовою*, що містив описи іспанської «тиранії» щодо корінного населення Нового Світу. Це видання має для нас ключове значення, адже, як доповнення до тексту, в ньому вміщено гравюри де Брі, що згодом стали основним візуальним доказом іспанської «жорстокості» [4].

* Перший німецькомовний примірник виготовлений у 1598 р. самим Т. де Брі. Та невдовзі, після його смерті, перевидання латинською мовою продовжили сини. Оскільки німецьке видання мені виявити не вдалося, то я аналізуватиму його латинську копію.

Цікаво, що самі видавці ніколи не були безпосередніми учасниками або ж спостерігачами цих подій, тому, порівняно з більш ранніми ілюстраціями (наприклад, вже згаданих Дж. Вайта і Ж. Лє Муана), їхні образи корінних жителів були лише довершеною копією. Відтак, таке образне доповнення до «сухого» тексту Ляс Касаса можна вважати свідомим учинком їх авторів, ба більше – навмисним. Якщо поглянути на синів Т. де Брі не лише як на видавців, але й популяризаторів твору Ляс Касаса, то видається, що опубліковані ними гравюри творилися як пряма проекція тексту іспанського автора і його візуальне довершення. Адже при прочитанні того чи іншого тексту, уява читача конструює певні образи прочитаного, використовуючи власний багаж знань та ідей. Коли ж при ознайомленні з текстом читач має змогу споглядати супровідні ілюстрації, то робота його уяви спрощується, бо за основу береться вже готовий образ, «уявлений» художником.

Дана публікація сімейства де Брі не входила до славнозвісної «Колекції подорожей», а друкувалась як незалежна книга. На відміну від «Колекції», вона містила у собі сімнадцять гравюр, розміщених таким чином, що кожна з них супроводжувала конкретну частину тексту, що ніби описував зображені на ілюстрації події. Здавалося б, така деталь могла залишитися поза увагою, але, проаналізувавши інші видання де Брі, можна помітити, що всі свої гравюри він оприявнював лише наприкінці книг, не поєднуючи текст із зображеннями. Тому видається доволі дивним той факт, що «Коротка історія…» є єдиною публікацією де Брі, в якій майстер вирішив зробити виняток зі своїх правил. Такий прийом видавця можна розцінювати як намагання витіснити невізуальне (текст) візуальним (гравюри).

За таких обставин, читання поступається місцем споживанню візуальних образів, які продукують інформацію, знання, емоції, закладені у тексті [6, c. 13]. У нашому випадку вони конструюють образ іспанських «тиранів» та їх жорстоке і несправедливе ставлення до корінного населення Нового Світу, який набував дедалі більшого поширення у межах протестантських осередків. Сімнадцять гравюр ілюстрували лише найбільш криваві та жорстокі події іспанської «конкісти» Америки, а тому деякі з частин тексту, в яких «звірства» іспанців зображено скупо, не супроводжуються візуальним матеріалом. Натомість, такі території як Еспаньола, Нова Іспанія, Ґватемала, королівство Нова Ґранада, Пануко і Халіско ілюструються двома, а у деяких випадках і трьома гравюрами [4].

З огляду на техніку виконання гравюр, вони вирізнялися своєю майстерністю, а тому користувалися великим попитом на книжковому та мистецькому ринку. Їхня цінність також полягала у використанні техніки мідьориту, себто малюнок майбутньої гравюри продряпувався на мідній пластині, яку опісля заповнювали фарбою та відбивали на папері готове зображення [11]. З огляду на художній стиль, роботи де Брі з упевненістю можна віднести до течії маньєризму, адже головні герої гравюр характеризуються видовженістю або навіть деформованістю форм (serpentine figure), малими розмірами голови та кінцівок, перевантаженням сюжетів, деталей тощо.

Теодор де Брі поставив собі за мету вихопити з тексту якомога більше іспанських «зловживань» і перенести їх на папір. Саме тому на всіх гравюрах без винятку існувало по два-три головних сюжети, що доповнювалися «жорстокими пейзажами» на задньому плані ілюстрацій.

Зразок поєднання віршованих строф і гравюри у голландському виданні «Короткої історії про руйнування Індій» (1620).jpg

Додаток 1. Зразок поєднання віршованих строф і гравюри у голландському виданні «Короткої історії про руйнування Індій» (1620)

Для прикладу можемо розглянути першу гравюру, що «змальовує» ситуацію на острові Еспаньола (див. Додаток 1). На ній оприявнено два основних сюжети: вбивство дитини «жорстоким» іспанцем, який намагається розбити її тіло до стіни, та особливий різновид страти індіанців на груповій шибениці, котра навмисно здіймається не надто високо над землею, щоб під ногами жертв можна було розпалити багаття для підсилення їхніх страждань. На задньому плані також представлено незвичну композицію винищення індіанців, які навіть не намагаються чинити опору, а смиренно приймають смерть.

Цікаво, що в цьому випадку корінне населення зображено надто по-європейськи, без жодних ознак приналежності до місцевої культури – незвичних зачісок, одягу, ритуальних аксесуарів. Більше цього, вони постають перед європейським реципієнтом голими, що лише підкріплює тезу про їх беззахисність і асоціює їх з «невинними вівцями», як їх неодноразово називав де Ляс Касас. Таке зображення тубільців можна пояснити звичайною необізнаністю де Брі щодо їх справжнього зовнішнього вигляду або ж відсутністю у тодішній Європі стереотипу про візуальний образ індіанців, який з’явився пізніше. Тому фламандський гравер міг упевнено малювати те, що йому підказувала власна уява і, таким чином, поширювати цей образ в уявленнях християнської спільноти.

Ілюстрація страти молодого індіанця на дерев’яній сітці у латиномовному примірнику «Короткої історії про руйнування Індій» (1614).jpg

Додаток 2. Ілюстрація страти молодого індіанця на дерев’яній сітці у

латиномовному примірнику «Короткої історії про руйнування Індій» (1614)

за видавництвом Теодора де Брі

Наступна гравюра (див. Додаток 2) також зображає події на острові Еспаньола. Вона представляє особливий вид страти, описам якого, де Ляс Касас приділяє чимало уваги. Йдеться про так званий дерев’яний рашпер (gridiron) – дерев’яну решітку для спалення жертви [1]. На гравюрі молодого індіанця прив’язують до цієї сітки та підпалюють її низ, таким чином жертва повільно помирає. Для підсилення ефекту, у ній вміщено чоловіка, який весь час роздмухує вогонь, у той час як інші іспанці з цікавістю спостерігають за видовищем. На задньому плані зображено іншу страту, на якій невинним індіанцям відрубують руки. Загалом, специфіка зображення іспанців й індіанців відповідає попередній гравюрі.

Нерідким явищем було зображення на ілюстраціях до «Короткої історії…» представників католицького кліру, найімовірніше, францисканців, яких домініканці часто критикували за нівелювання основних християнських догм і легковажне ставлення до таїнства хрещення. Ці недоліки францисканських монахів і священників представлено у декількох гравюрах.

Хрещення індіанського вождя францисканським священиком перед стратою..jpg

Додаток 3. Хрещення індіанського вождя

францисканським священиком перед стратою

Наприклад, на одній із них (див. Додаток 3) католицький монах хрестить індіанського касика*, що горить на вогні, та, вочевидь, не розуміє всієї сутності християнської релігії.

Передсмертне хрещення індіанського хлопчика..jpg

Додаток 4. Передсмертне хрещення індіанського хлопчика

Схожий сюжет знаходимо і на інших гравюрах (див. Додаток 4), на яких священик хрестить дитину в передсмертному стані, оскільки її матір вирішила вчинити подвійне самогубство з метою запобігання смерті від рук іспанців. Дана ілюстрація є однією з найбільш насичених, адже у ній представлено чотири головні лінії: самогубства матері та вбивство нею власного сина, розчленування дитини, покарання індіанців відрубуванням вух і «полювання з собаками». При цьому іспанців зображено дуже помпезно і нарядно, у витонченому, модному одязі, що значно підкріплює ефект образу озброєних і нещадних «завойовників».

Описувати кожну із гравюр не має сенсу, адже чимало з них частково повторюють сюжети одна одної. Але з упевненістю можемо ствердити, що ілюстративний матеріал конструював і формував уявлення про іспанців упродовж тривалого часу, підміняючи реальність авторським баченням подій. Таким чином, образи іспанців реалізовували не лише художньо-естетичну функцію, але й виконували інформаційне і пропагандистське призначення, формуючи бачення Іспанії й іспанців на багато століть уперед.

Водночас ідеї гравюр де Брі жили «самостійним життя», свідченням цього є їх повсюдне використання поза межами примірника фламандських майстрів і часте застосування в антиіспанській пропаганді.

Першою публікацією, в якій гравюри вживалися поза межами оригінального примірника, було «Зерцало жорстокої та жахливої іспанської тиранії в Нідерландах, учиненої тираном герцогом Альбою, й іншими воєначальниками короля Філіпа ІІ», опубліковане 1620 р. в Амстердамі. Це видання складається з двох частин: «Походження і розвиток заворушень у Нідерландах» – скорочена версія твору голландського історика Йоганнеса Гісіуса, і перекладу «Короткої історії про руйнування Індій» Б. де Ляс Касаса [2]. У цьому випадку для нашого дослідження вирішальне значення має аналіз використання гравюр де Брі, якими видавець послуговується у другій частині збірника. Порівняно з виданням 1614 р., їх якість погіршилася, а мистецький стиль не вирізняється майстерністю де Брі. Ілюстратором до цього видання був маловідомий Дірк Еверсен Лонс (1599–1676) та, що важливіше, його ілюстрації є точною копією гравюр де Брі, лише гіршої якості. Під кожною ілюстрацією вміщено невеликі віршовані тексти, які описують зображені події та в дещо іронічному тоні засуджують іспанців, попереджуючи, що невдовзі вони самі потерпатимуть від такої ж «тиранії», яку заподіяли корінним жителям Нового Світу. Відтак, у цьому випадку текст та ілюстрації ніби помінялися місцями: віршовані строфи стали доповненням до зображень і закріплювали емоційне враження від гравюр, витлумачуючи їх значення.

. «Зайва» вісімнадцята гравюра..jpg

Додаток 5. «Зайва» вісімнадцята гравюра

Однак важливішим є факт присутності в даній публікації вісімнадцятої гравюри
(див. Додаток 5), якої не було у жодному з попередніх видань. Виглядає на те, що Еверсен Лонс скопіював цю гравюру з інших видань де Брі, які не мали жодного відношення до «Короткої історії..». Детально проаналізувавши цю ілюстрацію, вдалось виявити її спорідненість з текстом вже згадуваного Дж. Бенцоні «Історія Нового Світу» [5, c.88-89]. Вона майже в точності копіює один із описаних ним сюжетів, у якому підкреслюється жорстоке ставлення іспанців до їх рабів. Відомо, що Т. де Брі активно використовував працю італійського мандрівника при укладанні своєї «Колекції подорожей», а тому створив кілька гравюр під впливом його роботи. Звідси виходить, що дана гравюра була навмисно додана голландським ілюстратором для «розбавлення» суцільного тексту компрометуючою ілюстрацією. Дивним видається і те, що у пізніших перевиданнях гравюр вказане вище зображення було атрибутоване як невід’ємна частина «Короткої історії» у виданні де Брі.

Здавалося б, що у наш час подібне комбінування тексту та ілюстрацій для формування «правильного» образу ворога у віддаленій історичній епосі («чорна легенда» Іспанії сягнула найбільшого поширення у XVII–XVIII ст.) не має сенсу, але наш досвід вивчення сучасних видань твору Б. де Ляс Касаса свідчить про інше. Звернувшись до радянського збірника статей, присвяченого де Ляс Касасу та його творчості з нагоди 400-ліття від смерті автора, я  виявила закладене в першому виданні використання гравюр. У збірнику не має цілісних текстових витягів із «Короткої історії…», натомість, зображення вміщено сюди у хаотичному і дещо нелогічному порядку [6, c. 11, 17, 29, 33, 144]. Це наводить на думку про цілеспрямоване використання гравюр, незважаючи на те, що їх наративне джерело відсутнє. Водночас, під кожною ілюстрацією вміщено коротенькі цитати з трактату де Ляс Касаса, щоб читач міг заочно ознайомитися з іспанською «тиранією».

Подібну ситуацію було помічено й у французькому примірнику «Короткої історії про руйнування Індій» (1995), що є сучасним перевиданням французького тексту 1582 р. за перекладом Ж. де Міггрода. Якщо в оригіналі XVI ст. гравюри чи бодай якісь ілюстрації взагалі відсутні, то у виданні 1995 р. зображення де Брі вставленні у ті ж частини тексту, що й у примірнику 1614 р. [3, p. 109, 111, 117, 118, 149, 151]. Звідси можна зробити висновок, що гравюри сімейства де Брі були настільки вдалими та настільки принадно оприявнювали іспанську присутність у Новому Світі, що така практика не тільки збереглася, але й поширилася в наш час.

Від часу публікації «Короткої історії про руйнування Індій», доповненої гравюрами Т. де Брі, можна стверджувати, що даний ілюстративний матеріал виконував не лише функцію емоційного підсилення іспанських «жорстокостей», але й слугував практичним довершенням уявлень про образ Іспанії. У цьому значенні він ніби спрямовував уяву реципієнта в «правильному» напрямку сприйняття іспанської присутності в Новому Світі. На прикладі цих ілюстрацій можемо стверджувати про активне й дещо «самостійне» поширення гравюр де Брі поза межами оригіналу, що стали основним унаочненням для написання антиіспанських текстів і формування «чорної легенди» Іспанії.

Підсумовуючи можна ствердити, що сам Б. де Ляс Касас, якого вважають творцем «чорної легенди», не мав за мету так яскраво й емоційно зобразити заподіяні іспанцями лиха в Індіях. Таке завдання поставили перед собою пізніші видавці його «Короткої історії», що керувалися власними релігійними або політично-заангажованими поглядами і стереотипами, або ж суто комерційним інтересом, зорієнтованим на вподобання і настрої читачів. На прикладі поширення цих ілюстрацій можна говорити про активне й дещо «самостійне» поширення гравюр Т. де Брі поза межами оригіналу, що стали основним унаочненням для написання антиіспанських текстів і формування «чорної легенди» Іспанії.

Список джерел і літератури:

Джерела

  1. Bartolomé de las Casas. Brevísima relación de la destrucción de las Indias, Alicante 2006. Режим доступу: http://www.cervantesvirtual.com/obra-visor-din/brevsima-relacin-de-la-destruccin-de-las-indias-0/html/847e3bed-827e-4ca7-bb80-fdcde7ac955e_ 18.html#I_6_
  2. Bartolomé de Las Casas, Johannes Gysius, Dirck Eversen Lons et David Vinckboons. Le miroir de la cruelle et horrible tyrannie espagnole perpétrée au Pays-Bas par le tyran duc d’Albe et autres commandants du roi Philippe II, Amsterdam
  3. Bartolomé de Las Casas. La Destruction des Indes. Traduction de Jacques de Miggrode, gravures de Théodore de Bry et analyse iconographique de Jean-Paul Duviols, Paris
  4. Bartolome de Las Casas. Narratio regionum indicarum per Hispanos quosdam devastatarum verissima, Frankfurt
  5. History of the New World by Girolamo Benzoni. London: Hakluyt society, 1857.

Історіографія

  1. Бартоломе де Лас-Касас. К истории завоевания Америки, под. редак. И. Григулевича , Р.Кинжалова , И. Хорошаевой, Москва 1966.
  2. Штомпка П. Визуальная социология. Фотография как метод исследования: учебник. Пер. с польск. Н.В. Морозовой, авт. вступ. ст. Н.Е. Покровский. Москва 2007.
  3. Bueno Jiménez Hispanoamérica en el imaginario gráfico de los europeos De Bry y Hulsius, Granada 2014.
  4. Groesen M. The Representations of the Overseas World in the De Bry Collection of Voyages (1590–1634): editorial strategy and the representations of the overseas world, Amsterdam 2007.
  5. Keazor H. Theodore De Bry’s Images for America, London 1998.

Довідкові видання

  1. Мідьорит. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1% 96%D0%B4%D1%8C%D0%BE %D1%80%D 0%B8%D1%82
  2. Encyclopædia Britannica. Режим доступу: http://www.britannica.com/topic/ Black-Legend

Редакторський коментар:

Ніяк не заперечуючи факту протестантської антиіспанської та антикатолицької пропаганди, а також злочинів проти людяності, вчинених з боку прибічників протестантизму, слід зазначити, що спекулювала ця пропаганда на факті дійсних злочинів та геноцидальних актів, вчинених португальцями та іспанцями, які порушили природну коеволюцію культур зі всіма їх внутрішніми трагедіями насамперед в регіоні одразу і Африки, і Америк.

Такі злочини не релятивізуються, проте в певній мірі і сьогодні існують ті, що особливо кричуще кидається в очі в середовищах псевдоліберальних, хто вбачає в них «нормативне» для історії та людської природи зокрема, а також вбачає можливість релятивізувати насилля, що суперечить колективним психічним структурам (які амбівалентні, і з тим дуалістичні: можна аналізувати лише інтерпретації культурами засадничих і з тим варіативних архетипів «добра / блага» та «зла / скверни») та елементарним вимогам комфортного співжиття у людських спільнотах.

Інакше кажучи, «чорна легенда» заснована на фактах звірств та знищення цілих цивілізацій, порушення популяцій на кількох континентах, работоргівлі та рабовласництві, проте ті, хто її витворили, самі не менше задіяні в цих процесах. Зокрема, можна поглянути книгу Хайнца Нойкірхена про піратство, в якій згадані звірства, вчинені протестантами над іспанцями тощо.

В той же час не перестають спекулювати на цьому: так в «Витоках постмодернізму» Перрі Андерсона можемо зустріти тезу про те, що «американские аборигены, некогда пришедшие из Азии, и их цивилизации, пусть даже и мрачные, были менее жестоки, чем завоевавшие их европейцы, оставившие их потомкам руны жизни, которые еще предстоит обнаружить». Звісно, такі тези не витримують критики, позаяк систематизовані ритуальні людиновбивства та тортурування та усі жорстокі пережитки трайбалізму тут визнаються кращими за колоніальне винищення цілих народів та цивілізацій: такі порівняння в дусі хто кого жахливіший позбавлені сенсу. Найкраще зобразив відсутність «праведних сторін», яка лише примножувала окрім вбивць та мучителів невинні жертви, Кормак МакКарті у «Кривавому меридіані». 

Щодо Теодора де Брі та іконографічної тематики «Нового Світу» загалом, то слід зазначити, що також зображувані численні звірства, вчинені «індіанцями» над їх завойовниками та ворогами, каннібалізм (чи завжди ритуальний, також питання), жертвоприношення на теокалі тощо.

DeBry - The Spanish thirst for gold quenched - Great Voyages part4 1594.jpg

1594. «Вгамовують іспанську жадобу золота», Т. де Брі.

Деталь гравюри з серії «Великі мандрівки», часть IV, 1594

velikie-puteshestviya-17.jpg

52fa1985142e545ba99ecd4453c354c8_L.jpg

03.jpg

06.jpg

Недопустимість лжепринципу колективної відповідальності дозволяє судити про наявність правих і неправих сторін, але це хиткі позиції і тонкий лід. Як би там не було, навіть за відсутності «правих сторін» жертви, в тому числі невинні (непричетні до конфлікту, але затягнуті ним) зберігаються, а екзистенційне та соціальне зло примножує себе в порочному колі протягом усієї історії, питоме середовище ресентименту, демонізації та дегуманізації іншостей. 

Кирило Степанян


 

 

 

 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s