Володимир Зілінський. «Він коштував 13 злотих кожному поляку»: Аналіз експозиції Музею Другої світової війни у м. Гданськ

Володимир Зілінський

«Він коштував 13 злотих кожному поляку»:

Аналіз експозиції Музею Другої світової війни у м. Гданськ

IMG_8180-min.JPG


Заувага: фото зроблені 31.07.2019 року, і огляд експозиції актуальний щодо дати.

Автор фото: Володимир Зілінський


Ми живемо в добу пам’яті. Цей процес розпочався одразу ж по закінченні Другої світової війни і на цей момент опинився мало не в фазі зеніту – з кожним десятиліттям він все ближчий до своєї кульмінації. Пам’ять, на яку ми приречені – результат розірваних суспільних зв’язків і втраченого відчуття спадковості. Французький історик П’єр Нора зазначав: «У наші дні поняття спадщини змінилось перетворенням минулого на пам’ять. Сучасні демократичні суспільства інтенсивно продукують архіви та спадщину на всіх рівнях, а інституції пам’яті, свого часу зведені на маргінеси і закріплені за утилітарним, тепер визначальні для функціонування суспільства» [1]. Відчуття втраченого надзвичайно сильне, а тому породжує бажання володіти минулим. Це не просто потяг до знань – йдеться про пошуки самоідентифікації. Однак, тут ховається небезпека, адже чим більше інформації та чим більше вона несе в собі складності, тим бажанішою є простота  відповіді і тривіальність пояснення нелегких історичних процесів. Пам’ять, натомість, має бути багатовекторною і враховувати різні точки зору, а отже, вона є сукупністю, яка може виражатися у колективній свідомості (за Емілем Дюркгаймом).

Роль музеїв в нашу добу пам’яті є колосальною, хоча жоден музей світу не є рентабельним [2]. Отже, їх сенс полягає не у грошовому прибутку. То ж очевидним є питання, для чого ж тоді провідні держави світу витрачають мільйони на їх заснування та функціонування. Звичайно, йдеться про складніші речі, ніж комерція, проте, варто зазначити, що, незважаючи на відсутність прямої самоокупності, може існувати своєрідна непряма вигода. Великі і добре організовані музеї здатні привернути увагу до міста / країни сотень тисяч, а, навіть, мільйонів туристів. З цієї точки зору музеї «здатні заробляти», але в першу чергу, на мою думку, головна мета полягає у створенні державою своєї політики пам’яті. Одним з найяскравіших прикладів може бути Польща, де в останні два десятиліття було реалізовано декілька великих проектів. Перш за все, це Музей Варшавського повстання (2004 р.) і Музей історії польських євреїв – Полін (2013 р.) В цій публікації, натомість, буде проаналізовано останній, реалізований на даний час, великий проект – Музей Другої Світової Війни у місті Гданськ.

Найбільший історичний музей Польщі було відкрито 23 березня 2017 року [3]. За словами його теперішнього директора Кароля Навроцького, він коштував 13 злотих кожному поляку [4]. Поява музею саме у Гданську є очевидною. Щодо цього міста свої основні претензії до Другої Речі Посполитої декларував Адольф Гітлер. Гданськ з давніх часів був важливим, як для поляків, так і для німців, та став яблуком розбрату між ними в 1939-му році. Наступ нацистів на Вестерплатте чи атака на Головну пошту збереглися в пам’яті поляків – і не тільки, як символи початку руйнівних семи років. Вже при вході в музей у відвідувача простежується думка, що велика війна стала тією подією, яка заставила світ змінитися.

IMG_7916.JPG

До цього апелює сам зовнішній вигляд споруди. Відвідувач бачить велику сучасну будівлю, яка є уособленням теперішнього, що прямує в майбутнє.

IMG_7924.JPG

IMG_7934.JPG

Натомість, аби дізнатись про війну ви повинні спуститись вниз. Експозиція розташована 15 метрів нижче рівня землі. При вході екскурсант відчуває особливе занурення в минуле. З одного боку може скластись враження, що воно приховане, але з іншого – теперішнє і майбутнє зведене саме над ним, а тому алегорія очевидна: минуле – це фундамент нашого майбутнього.

Експозицію музею розробляли фахові спеціалісти протягом восьми років. У ньому велика кількість оригінальних експонатів, що приємно радує. До найцінніших та найсимволічніших слід віднести оригінальну відеокамеру американського журналіста Джуліана Браяна, який одним із перших зафільмував бомбардування Варшави у вересні 1939 року та його наслідки, дитячу іграшку, знайдену під руїнами зруйнованого будинку в місті Каліш, особисті речі замордованих польських офіцерів в Катині, прикрасу, власноручно зроблену єврейським хлопцем у гетто міста Лодзь, шифрувальну машину «Енігма», чи, наприклад, особисту люльку Йосифа Сталіна.

IMG_8193-min.JPG

IMG_8089.JPG

IMG_8086-min.JPG

IMG_8064-min.JPG

IMG_8199.JPG

Особливо великі експонати, такі як танки Т–34 і M4 Sherman «Firefly», німецький винищувач «Messerschmitt Bf 109», німецький товарний вагон і т. д. були встановлені ще в момент будівництва споруди.

IMG_8128.JPG

IMG_8137.JPG

IMG_8209.JPG

IMG_8213.JPG

IMG_8216.JPG

Завдяки масштабності, реалізму, візуальним, світловим і звуковим ефектам авторам експозиції вдалося передати особливу атмосферу напруженості. В перших залах, де представлено передумови Другої світової війни, вона побудована так, що відвідувач іде просторими приміщеннями правильної форми. Вони все ще зберігаються в залах, де вже оповідь стосується початку бойових дій, але чим ближчою стає тема терору проти цивільного населення, тим більше приміщення звужується і змінюється в сторону неправильної форми. Особливо цікавим є застосування контрасту в експозиції, присвяченій скиненню атомної бомби на Хіросіму (6 серпня 1945 р.): із темного коридору відвідувач потрапляє в білосніжну кімнату, в центрі якої – побутові предмети, розплавлені внаслідок бомбардування, а над ними висить імітація атомної бомби.

IMG_8205.JPG

Такі способи впливу на людську свідомість дозволяють порівняти експозицію музею Другої світової війни у Гданську із повноцінним фільмом, який має свій початок, кульмінацію і завершення [5].

При вході відвідувач знайомиться з тим, як в 1930-тих роках в світі розвивались тоталітарні системи, а саме більшовизм/комунізм (СРСР), фашизм (Італія) і нацизм (Німеччина). Висвітлення дії пропаганди, її вплив на повсякдення життя, тут особливо відчутний. Загалом, на початку експозиції є цілий ряд дуже влучних і продуманих акцентів. Нацизм, фашизм і більшовизм/комунізм знаходяться поруч. Цілком зрозуміло, що відвідувач зробить правильний висновок про їх рівнозначність і однакову злочинність. Правильний підхід простежується і у способі підвести глядача до розуміння цього. Коли ви бачите наган, як уособлення репресій, або жорна, як символ Голодомору в Україні – все це стає рівнозначним у своїй неприйнятності.

Автори експозиції добре продумали, як саме показати прояви тоталітаризму. Так, у всіх трьох залах по центру відвідувач бачить постаті вождів – Владіміра Леніна і Йосифа Сталіна, Беніто Муссоліні та Адольфа Гітлера. То ж тут є чіткий сигнал до висновку про культ вождя і його виняткову роль в усіх трьох, окремо взятих, ситуаціях.

IMG_7946.JPG

68793463_530522461108744_1199909327293382656_n.jpg

IMG_7950.JPG

IMG_7972.JPG

IMG_7969.JPG

IMG_7939-min.JPG

Також добре представлено таку рису тоталітаризму, як пошук внутрішнього чи зовнішнього ворога (наприклад, контрреволюціонери в Союзі, чи євреї в Німеччині). Про це широко висвітлено у численних плакатах, листівках, книгах, побутових речах тощо; в експозиції, яка присвячена нацизму, помічаємо табличку «Євреї тут не бажані» і, також, бачимо трафарет для напису на будівлях: «Не купуйте у євреїв». Поруч, у вітрині, антисемітська література для дітей.

IMG_7973-min.JPG

IMG_7977-min.JPG

Добре висвітлено ще одну ознаку тоталітаризму – експансіоністські наміри.

IMG_7947-min.JPG

IMG_7951-min.JPG

Наприклад, якщо згадувати італійський фашизм, ідеться про плакати з надписом про італійську Африку, або плакат де її зображення на мапі обробляє ралом білий чоловік; расистські листівки, де білий хлопчик миє африканських дітей, а на їх будинку майорить італійський прапор.

IMG_7953-min.JPG

IMG_7948-min.JPG

В той же момент, щоб необізнаний в цій темі глядач не допустив думки про виняткову умовність погроз, за вітриною лежить автентична граната «червоний диявол», яку італійські військові використовували в Ефіопії.

IMG_7954-min.JPG

Подібно і в залі, що присвячений нацистській Німеччині.

IMG_8001.JPG

IMG_7967-min.JPG

За гіпсовою головою Адольфа Гітлера є великий напис на стіні від проектора: «Achtung Juden». Наскільки пропаганда ввійшла до побуту німців того часу відвідувач розуміє на прикладі дитячих антисемітських книжок та ігор, або ж ялинкових прикрас із свастикою.

IMG_8018-min.JPG

68653552_378831579498676_3745238304182763520_n.jpg

IMG_7995-min.JPG

67615015_963975423953763_5082767832568037376_n.jpg

IMG_7982-min.JPG

IMG_8004-min.JPG

IMG_8039-min.JPG

wadwaddawwad.png

IMG_7987-min.JPG

68680197_351172029127367_5527887604491485184_n.jpg

IMG_7936-min.JPG

IMG_7937-min.JPG

IMG_7943-min.JPG

IMG_7945-min.JPG

Після огляду міжвоєнних СРСР, Італії та Німеччини відвідувач бачить зал, який оформлений, як варшавська довоєнна вулиця.

IMG_8008-min.JPG

IMG_8025-min.JPG

Там є вітрини магазинів, старі вивіски і навіть кінотеатр з фільмами 1930-тих років. Одразу після «нацизму» (мається на увазі, експозиції йому присвяченому) відвідувач потрапляє в інший світ. Контраст очевидний і тут виникають запитання. Чи була Друга Річ Посполита такою? Хоча антисемітизм тут згадувався (до зміни виставки), взагалі не було згадок про міжнаціональні стосунки, зокрема про ставлення міжвоєнної влади до потреб і прав литовців, білорусів та українців. Питання пацифікації також розчинилось в атмосфері ностальгії за «старими-добрими 1930-ми». Одразу за «вулицею» – експозиція про японський імперіалізм, що стало предметом для дискусії. Автори хотіли показати відмінність Польщі від Німеччини і Японії, але не всі це зрозуміли, оскільки раніше таким методом демонструвалась схожість.

IMG_8030-min.JPG

IMG_8028-min.JPG

Далі не оминули автори і громадянську війну в Іспанії, потім аншлюс Німеччиною Австрії, агресію проти Чехословаччини і, врешті, конференцію в Мюнхені 1938 року. Немає в цьому переліку належної згадки про участь самої Другої Речі Посполитої в розчленуванні Чехословаччини шляхом анексії Цєшинської Сілезії.

Атака на Польщу у вересні 1939-го року показана наступним чином: детально представлена інформація про оборону Вестерплатте, подальший терор, бомбардування міст, перші розстріли інтелігенції та тих, хто чинив опір. Окремо приділено увагу пакту Рібентроппа-Молотова.

wadwa.png

На величезній карті земель, що входили до Другої Речі Посполитої посередині червона лінія, якою Німеччина і СРСР поділили Польщу. Її колір навіює екскурсанту асоціації про кров і шрам на тілі республіки. Нижче наведено список міст, які розділені білою лінією. Таким чином, відвідувач бачить наслідок реалізації пакту. До неточностей слід зарахувати вибіркову транслітерацію назв міст.

IMG_8063-min.JPG

IMG_8116-min.JPG

Так латинськими літерами можна прочитати і Lwów і Lviv, але Тернопіль, чи Жовква не транслітеровані.

IMG_8079-min.JPG

67763985_1638792719586021_4142891660918915072_n.jpg

IMG_8093.JPG

IMG_7989-min.JPG

IMG_8149-min.JPG

IMG_8069-min.JPG

IMG_8078-min.JPG

IMG_8076-min.JPG

Серед експонатів виставки можна побачити і такі, які підсилюють враження про незавидне становище між молотом і ковадлом. Так, наприклад, бачимо звернення з вимогою капітуляції до Польської армії з боку радянської та німецької влади. І одразу ж, помічаємо велике фото, де солдати Червоної армії у Львові оглядають конфісковану амуніцію. Варто додати, що і тут первісний варіант експозиції був дещо змінений. На початку, в ній не було збереженого і вивезеного зі Львова польського прапора. Проте, зараз він є, поруч із штандартом шостого полку важкої артилерії і орлом, який був на одній з державних установ також у Львові.

IMG_8111-min.JPG

efesf.png

IMG_8108.JPG

Така насиченість символами з одного міста диспропорційна і занадто кидається у вічі, зважаючи на факт, що польських стягів із Варшави, Лодзі чи Любліна в експозиції не представлено… Тут варто сказати, що зміни, що відбулись в експозиції, пов’язані з політичною складовою, що безперечно є великим мінусом для безпристрасного наукового підходу. Ще в липні 2018 року розпочався гучний судовий процес щодо експозиції музею. Справа в тому, що правляча партія «ПіС» («Право і Справедливість») не була задоволена тим, як вона побудована. Керівництво музею було замінене, так само, як і деякі деталі експозиції. Перший директор музею, професор Павел Махцевіч, та його колеги стали вимагати, опираючись, зокрема, на своє авторське право, вернути все до первісного вигляду. На їх думку війна, як і було задумано, в першу чергу має бути показана, як трагедія. Натомість, зміни в експозиції міняють цю візію [6].

Одна з головних переваг Музею Другої світової війни у Гданську полягає в тому, що її перебіг, принаймні поки-що, представлено як велику людську трагедію. Підтвердженням цьому є і фраза, яку відвідувач може прочитати на одному зі стендів: «Війна без пощади». Акцент на терпінні і переживаннях звичайної людини безсумнівно потужний і викликає сильну емпатію. Павел Махцевіч ще під час роботи над експозицією зазначав, що головне було показати війну з точки зору цивільної людини [7]. І, дійсно, експозиція просто рясніє прикладами виживання звичайних людей в складних умовах. В музеї багато інформації про скоєння воєнних злочинів, що, на жаль, були дуже характерною ознакою цієї війни.

IMG_8160-min.JPG

IMG_8180-min.JPG

IMG_8182-min.JPG

IMG_8181-min.JPG

IMG_8142-min.JPG

IMG_8140-min.JPG

Їх перелік великий і включає Голокост, жорстоке ставлення до військовополонених, голод в Ленінграді тощо.

IMG_8178-min.JPG

IMG_8179-min.JPG

IMG_8178-min.JPG

IMG_8166-min.JPG

IMG_8168-min.JPG

Сюди відносяться і міжнаціональні конфлікти, в результаті яких загинули тисячі цивільних. В залі, що присвячена темі етнічних чисток, наводиться інформація про жертви хорватських та українських націоналістів.

IMG_8183-min.JPG

Згадана волинська трагедія, масові вбивства поляків на теренах Східної Галичини [8] і південної Люблінщини, однак жодного слова про українські жертви Холмщини чи Надсяння. Така вибірковість не залишає надій на висновок про коректне використання історичних принципів об’єктивності і всебічності. На жаль, це не єдиний огріх. Присутня навмисна маніпуляція термінами: в цій же залі на стіні процитовані сьома, восьма і десята частини декалогу українського націоналіста авторства Степана Ленкавського: «Nie zawahasz się spelnić największej zbrodni, kiedy tego wymaga dobro sprawy (…), Nienawiścią oraz podstępem będziesz przyjmował wrogów Twego Narodu (…), Będziesz dążył do rozszerzenia siły, sławy, bogactwa i obszaru państwa ukraińskego nawet drogą ujarzmienia cudzoziemców». Переклад істотно спотворює його суть внаслідок заміни деяких понять. Так в першому реченні слово «чин» трансформувалося в «злочин» (польскою – zbrodnia).

IMG_8188-min.JPG

Отже, мало бути: «Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи». В другому реченні «боротьбою» було замінено на «підступом» (польською – podstępem). В оригіналі восьма заповідь звучить так: «Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації». Насамкінець, в останній цитаті додано закінчення – «навіть шляхом підкорення чужоземців» (польською – nawet drogą ujarzmienia cudzoziemców). Мало бути так: «Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української держави». Усі цитати мною взяті з кінцевої версії публікації декалогу в 1929 р [9].

Серед інших серйозних фактологічних помилок виділимо ще одну – кількість жертв погрому євреїв у Львові (1 липня 1941 року). Зазначено 4 тисячі осіб, і, хоча в мемуарах ця цифра трапляється часто, науковці вже давно з’ясували її безпідставність. На думку німецького історика Кая Струве, така кількість львівських євреїв загинула упродовж цілого місяця. 5 липня 1941 р. «айнзатцгрупа С» біля міста розстріляла приблизно дві тисячі євреїв, 25-го липня ще близько 1 500 осіб вбила львівська поліція безпеки. Натомість під час самого погрому загинуло декілька сотень євреїв (згадувана «айнзатцгрупа С» тоді ж розстріляла на території тюрми «Бригідки» близько сотні осіб) [10].

До листопада 2017 року експозиція завершувалась демонстрацією фільму під тиху музику «House of the Rising Sun» гурту «Тhe Аnimals», в якому ліворуч відвідувач бачив соціально-політичні зміни в країнах Заходу, а праворуч – в країнах Сходу. Події не закінчувались поваленням берлінської стіни. Натомість, глядач спостерігав досить знайомі кадри телебачення з країн Північної Кореї, України і Сирії. Нове керівництво музею (новим директором є Кароль Навроцький), в першу чергу, вирішило замінити цей фільм. На їх думку він був занадто пацифістський, а пісня невідповідна. Окрім того, як зазначали деякі ЗМІ, критика стосувалась присутності в стрічці Леха Валенси і Павла Адамовича та відсутністю Анни Валентинович. Врешті, після трансформацій відвідувач на завершення бачить інший фільм-анімацію авторства ІPN (Польський інститут національної пам’яті) під назвою «Непереможні».

Глядач чує голос лектора, який акцентовано наголошує: «Ratujemy Żydów», «Oddajemy życie w imię godności i wolności», «Zostajemy zdradzeni», «Papież daje nadzieję na wygraną», «Komuniści przegrywają», «Wojna zakończona», «Zwyciężyliśmy» («Рятуємо євреїв», «Віддаємо життя в ім’я гідності і свободи», «Нас зрадили», «Папа дає нам надію», «Комуністи програють», «Війна закінчена», «Ми перемогли») [11]. Якщо перший фільм можна трактувати як заохочення до рефлексії над тим, що таке війна і чому в сучасному світі і надалі воюють, то другий не сприяє відвідувачу в витворенні нейтрального простору для осмислення: анімація пропонує лозунги, орієнтовані на підвищення почуття патріотичності польського відвідувача, та переконує іноземного відвідувача в особливій ролі Польщі в перемозі над нацизмом і комунізмом [12].

IMG_8201.JPG

Не хотілося б цей огляд завершувати політичними питаннями, проте, на жаль, тут як у відомій гумористичній фразі «Якщо ти не цікавишся політикою, то вона цікавиться тобою». Справа в тому, що зміни дирекції та, відповідно, в експозиції були наслідком ініціативи правлячої партії «ПіС». Вона вбачала у первісному варіанті відсутність польської точки зору [13]. Лідер партії, Ярослав Качинський, говорив про музей так: «Інструмент дезінтеграції польського народу» (2008 р.), «Велика шкода Польщі» (2008 р.), «Своєрідний подарунок Дональда Туска Ангелі Меркель (2017 р.)». Останнє твердження пов’язане із тим, що чи не головну роль у ініціативі створити такий музей відіграв екс-голова Європейської ради. 

Як висновок слід сказати, що такі масштабні проекти про Другу Світову війну потрібні. Великою перевагою музею було початкове прагнення і більшою мірою реалізація ідеї погляду на війну очима не політиків, полководців і солдатів, а звичайних людей. Дійсно, завдяки цьому підходу, проект міг би стати науковою і навчальною платформою для дискусій і консенсусу світового значення. Проте, в поточній ситуації, таке майбутнє неможливе. Добра ідея перетворюється у рекламу, а згадуючи поняття політики пам’яті, можна сказати, що пам’яті щораз менше, а політики – більше.

Використані література та джерела:

[1] Нора П’єр. Теперішнє, Нація, Пам’ять. Київ: Кліо, 2014. С. 70.

[2] Віталій Шевченко, Ірина Ломачинська. Музеєзнавство: Навчальний посібник для дистанційного навчання. Київ: Університет «Україна»,  2007. С. 254.

[3] Про відкриття музею див. : https://dziendobry.tvn.pl/a/jak-powstalo-muzeum-ii-wojny-swiatowej-

[4] Детальніше див: https://oko.press/tvp-nadaje-na-tworcow-muzeum-ii-wojny-swiatowej/

[5] Для ознайомлення з концепцією музею до впровадження змін і його експонатами див.: https://www.youtube.com/watch?v=6BjnW7WiadU&t=66s

[6] Детальніше про це див.: https://oko.press/to-muzeum-powinno-byc-duma-proces-pokazuje-jak-prawica-niszczyla-muzeum-ii-ws/

[7] Детальніше про перші рецензії на експозицію та реакція професора Павла Махцевіча на критичні зауваги див. https://opinie.wp.pl/krytyczne-recenzje-wystawy-muzeum-ii-wojny-swiatowej-6126041999197825a

[8] Очевидно, що тут ідеться про Галичину. Використання терміну Східна Галичина під час Другої світової війни є поширеним, але, на мою думку не коректним. По-перше, його вживання доцільне лише для періоду панування Австрії (згодом Австро-Угорщини (1772-1918 р.). По-друге, територія, яка «стала» Західною Галичиною вкінці XVIII ст., ніколи не мала відношення до Галицького князівства (XII ст.) чи галицьких земель, а історично називається Малопольщею. Отже, правдива Галичина (хоча й термін XVIII ст) – це та, яку через ряд помилок часто називають «Східною». По-третє, в роки нацистської окупації існувала лише одна адміністративна одиниця на згадуваних землях і називалась вона – дистрикт «Галичина». Зважаючи на всі вищеназвані аргументи, вважаю недоцільним, описуючи події Другої світової війни на території сучасних Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей називати  їх Східною Галичиною.

[9] Cич Олександр. Внесок Степана Ленкавського у формування та розвиток ідеології ОУН. Український визвольний рух. Збірник 4, Львів, 2005. С. 241.

[10] Струве Кай. ОУН (б), німці та антиєврейське насильство в Галичині влітку 1941 р. Україна модерна. 2017. № 24. С. 226-227.

[11] Детальніше про це див.: https://serwisy.gazetaprawna.pl/prawo-autorskie/artykuly/1329661,wystawa-w-muzeum-ii-wojny-swiatowej-prawo-autorskie.html

[12] Переглянути перший і другий фільм можна за цим посиланням: https://radiogdansk.pl/wiadomosci/item/68170-zmiana-filmu-w-muzeum-ii-wojny-swiatowej-budzi-emocje-czy-slusznie-zobacz-oba-filmy/68170-zmiana-filmu-w-muzeum-ii-wojny-swiatowej-budzi-emocje-czy-slusznie-zobacz-oba-filmy

[13] Детальніше про це див.: https://oko.press/to-muzeum-powinno-byc-duma-proces-pokazuje-jak-prawica-niszczyla-muzeum-ii-ws/


Автор:

67818260_2350975768509495_2371103383714004992_o.jpg

Володимир Зілінський – кандидат історичних наук.

Тема дисертації: «Голокост на території дистрикту «Галичина»: Джерелознавчий аналіз проблеми» (2019) (https://is.gd/nXbxaP). 

Зацікавлення: Друга світова війна, антична література, львовознавство. 


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s