19 квітня 1881 року. Помер Бенджамін Дізраелі

День в історії

19 квітня 1881 року

Помер Бенджамін Дізраелі

Benjamin_Disraeli_by_Cornelius_Jabez_Hughes,_1878.jpg


Бенджамін Дізраелі, граф Біконсфільдський (1804-1881) був одним з найбільш впливових політиків Вікторіанської епохи, літератором, головним ідеологом Консервативної партії, двічі посідаючи крісло прем’єр-міністра. Саме завдяки його зусиллям ми маємо Консервативну партію Великої Британії в  сучасному розумінні, Британська імперія стала світовою потугою, а реформована політична система в Британії зуміла уникнути соціальних катаклізмів.

Походячи з єврейської родини представників міського середнього класу, Дізраелі в 12 років став вірянином Англіканської церкви, а його батько зрікся іудаїзму через конфлікт у синагозі. В юному віці захопився літературною діяльністю, проте гроші став заробляти працюючи клерком у Сіті – фінансовому центрі Лондона.

У 1820-х рр. спостерігався бум на будівництво вугільних шахт, і Дізраелі теж прагнув здобути капітал, маніпулюючи на біржі та пишучи памфлети фінансистам, що лобіювали будівництво шахт у Англії та Уельсі. Втім, фінансовий крах та літературна невдача першого роману в 4 томах «Вівіан Грей» (1826-1827) – де було описано з синтаксичними помилками досвід махінацій, Дізраелі на декілька років впадає в депресію. Хоча Дізраелі ще тоді вирізнявся наявністю витонченого смаку – вдягався в найбільш модний одяг, загалом був типовим денді того часу.

Тур Європою та Близьким Сходом 1830-1831 рр. відновлює психологічний стан Дізраелі, який починає захоплюватися темою Сходу –  тоді ще не було зрозуміло, що його кар’єра стане нерозривно пов’язана з просуванням британських інтересів у Азії. Б. Дізраелі пише декілька романів, проте згодом стверджує, що варто припинити писати автобіографічні твори. З того часу юний письменник захоплюється політикою.

Young_disraeli.jpg

В середині XIX століття політиками могли стали виключно представники аристократії. Дізраелі ж аристократом не був, і саме тому шлях до місця в парламенті для нього супроводжувався публічними диспутами в «The Times», погрозами виклику на дуель. Зрештою, 7 грудня 1837 р. виголосив свою першу парламентську промову, виборовши місце за півроку до цього. З самого початку своєї політичної кар’єри, Дізраелі відрізнявся від решти радикалізмом поглядів – так, він прагнув провести виборчу реформу, зменшивши майновий ценз. Нагадаймо, що тоді могли брати участь у виборах лише чоловіки, які мали відповідні статки, а загального виборчого права не існувало. Дізраелі також був одним з небагатьох консерваторів, який підтримував чартизм.

В середині XIX століття існувало дві основні політичні сили Великої Британії – торі (консерватори) та віги (ліберали). З лібералами солідаризувалися радикали. В 1830-х рр., коли Дізраелі починав свою кар’єру, торі знаходилися в серйозні кризі та не мали більшості в парламенті, проте за ідеями вони були ближчими йому, аніж віги. Молодий політик звинувачував вігів у тому, що ті прагнуть узурпувати владу, як це вже відбувалося в XVIII ст. під час правління Ганноверської династії. Від цього страждали Палата Лордів британського парламенту, Англіканська церква – основні інститути Туманного Альбіону, не кажучи про монархію.   

Поруч з політичними перемогами настали зміни й в особистому житті: в 1839 р. Дізраелі одружується на вдові Мері Енн Льюіс, яка мала стабільний прибуток в 5 тис. фунтів на рік. Так писала Льюіс про їхній шлюб: «Діззі одружився на мені через мої гроші. Але якби в нього був ще один шанс, то він зробив би це кохаючи мене». Разом з тим, шлюб Дізраелі та Льюіс був міцним та сповненим щирих почуттів.

З початку своєї політичної кар’єри Дізраелі став критиком політики тодішнього лідера торі Р. Піля, який виступав за скасування тарифу на імпорт пшениці згідно закону 1846 р. Цей закон захищав британських виробників пшениці, але робив хліб значно дорожчим. Тому Піль та його прибічники політики фритредерства (вільної торгівлі) виступали проти таких обмежень. Це питання розкололо торі: прибічники Піля покинули партію та перейшли до вігів, а нові консерватори сформувалися навколо протекціонізму. Ядром цих політиків були Дізраелі, Бентінк та лорд Стенлі.   

Після того, як лідер консерваторів а також прем’єр-міністр Піль пішов у відставку в 1846 р., декілька років була криза лідерства всередині партії, аж поки в 1849 р. Дізраелі не став лідером консерваторів у Палаті Громад, нижній палаті британського парламенту.

Що стосувалося переходу з іудаїзму до англіканської церкви, то сам Дізраелі характеризував це в своєму творі «Tancred or the New Crusade» (1847) таким чином: християнство є нічим іншим, як завершеним іудаїзмом. Таке сприйняття світу відрізняло Дізраелі від свого затятого суперника, очільника лібералів В. Гладстона, сина торгівця з Ліверпуля, що навчався в Оксфорді. Відсутність релігійних бар’єрів згодом була перенесена на руйнування соціальних перешкод.

В уряді лорда Дербі, який став вперше прем’єр-міністром у 1852 р. Дізраелі посів посаду міністра фінансів. Щоправда, консерваторам не вдалося отримати більшість на наступних виборах, і взагалі їхня партія могла зробити це лише в 1874 р. Відносини між лордом Дербі та Дізраелі еволюціонували від несприйняття до формування ефективної опозиційної політики.

Наприкінці 1850-х рр. Дізраелі працював над створенням закону про реформування виборчої системи. З початку 1860-х рр. Дізраелі активно цікавиться питаннями зовнішньої політики. Під час Громадянської війни в США 1861-1865 рр. він підтримував конфедератів Півдня. Коли в 1862 р. Дізраелі зустрів прусського політика О. фон Бісмарка, останній сказав про це так: «будьте обережні з цим чоловіком – він має на увазі те, що говорить».

Дізраелі став перший раз прем’єр-міністром на нетривалий термін – з лютого по грудень 1868 р. Під час свого врядування основним питанням залишалася подальша доля Ірландської протестантської церкви, так як більшість в Ірландії були католиками. Слід також віддати належне, що за неповний рік Дізраелі вдалося: прийняти закони, які звели нанівець корупцію під час виборів, провести націоналізацію пошти, ввести в дію поправок про шкільну освіту, правову систему Шотландії та будівництво залізниць.

У 1874 р. Дізраелі вдруге стає прем’єр-міністром і залишиться при своїй посаді до 1880 р. За цей період у зовнішній політиці Великої Британії відбудуться важливі зміни. Лондон отримає контроль над Суецьким каналом у 1875 р., розпочне колоніальну експансію в Африці, виступить посередником під час вирішення «східного питання» – майбутнього земель Османської імперії, яка перебувала в стагнації. Стримування зовнішньополітичних апетитів Петербургу після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. означало посилення впливу Британії на Балканах та Близькому Сході. У 1877 р. королева Вікторія була проголошена імператрицею Індії. Дізраелі був прибічником «нового імперіалізму», де ключова роль відводилася демонстрації військової сили Великої Британії, а не просто збільшенню колоній по всьому світу.

Б. Дізраелі востаннє з’явився в Палаті Лордів 15 березня 1881 р., де обговорювалися питання вбивства російського царя Олександра II революціонерами-терористами. Зима 1880-1881 рр. виявилася досить прохолодною, і багато агрокультур було знищено, а великі землевласники понесли збитків. Холодна погода вбила й Дізраелі – він підхопив застуду, повертаючись вночі з вечері, яка переросла в бронхіт. 19 квітня 1881 р. Дізраелі помер.   

Після своєї смерті Дізраелі сприймався як найбільш видатнийбританець єврейського походження у Великій Британії: 29 квітня 1881 р. «Jewish Chronicle» писала: «Факт визнано всіма сторонами: євреї можуть представляти лорда Біконсфілда однією з видатних осіб». Виступаючи в 1904 р. президент Єврейського Історичного Товариства Англії Л. Вулф розвінчав міфи про походження політика та зазначав про його патріотизм та громадську діяльність.

Дізраелі захоплювалися наступні покоління політиків з Консервативної партії – прем’єр-міністр 1957-1963 рр. Г. Макміллан використовував його промови в своїй риториці. Та й взагалі провісником консенсусу в британській політиці 1940-1970-х рр. був не хто-небудь, а сам Дізраелі!

Список використаної літератури:

Cesarani D. Disraeli: The Novel Politician. Yale University Press, 2016.

Cowling M. 1867 Disraeli, Gladstone and Revolution: The Passing of the Second Reform. Cambridge University Press, 2005.

Jenkins T.A. Disraeli and Victorian Conservatism. Palgrave Macmillan UK, 1996.

Lee S.J. Gladstone and Disraeli. Routledge, 2005.

Richmond C., Smith P. The Self-Fashioning of Disraeli, 1818-1851. Cambridge University Press, 1999.

Єгор Брайлян


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s