15 квітня 1452 р. Народився Леонардо да Вінчі (Leonardo di ser Piero da Vinci)

День в історії

15 квітня 1452 р.

Народився Леонардо да Вінчі

(Leonardo di ser Piero da Vinci)

nophca-avphkolsnam5fyzsglldmo4evvziu5p7.jpg


15 квітня 1452 р. у  селищі Анкіано біля містечка Вінчі за 45 км від Флоренції   завдяки романтичним стосункам місцевого нотаріуса П’єро да Вінчі  та міщанки Катерини  з’явився на світ  справжній Homo Universalis Нової епохи – Леонардо да Вінчі (1452-1519).  Він став генієм, який за  67 років свого життя змінив дуже багато в ході розвитку людської цивілізації і показав необмеженість пошуків для вдосконалення земного світу і людського життя в ньому. Біографія Леонардо настільки захоплювала дослідників, що лише перелік джерел, присвячених генію, виданий напередодні 500-ліття від смерті генія у 2019 р., налічує понад 1 тис. сторінок.

Життєвий і творчий шлях Леонардо неможливо вмістити у короткий огляд, який передбачає формат рубрики, тому варто зосередитися на одній зі сфер його практичної і художньої діяльності. Митець, вчений і винахідник в одній особі, Леонардо залишив унікальну добірку записників про свої досліди і спостереження, із якої за 500 років збереглося в музеях і приватних руках 32 кодекси. Ця спадщина, записана у нотатках Леонардо, які відобразили багатоманіття його допитливої натури, довгий час також інтригувала. Адже Леонардо запланував і здійснив “…приголомшливий план спостереження за всіма об’єктами у видимому світі, визначаючи їхню форму і структуру, і наочно описавши їх саме такими, які вони є”. Ці важливі спостереження Леонардо фіксував на численних аркушах паперу, які постійно носив  із собою у внутрішній кишені пояса. З таких відокремлених аркушів він формував нотатники, у яких були різні тематичні розділи: малярство, архітектура, механіка та анатомія людини, явища природи, військова справа тощо. Сумарно, збережені нотатки Леонардо да Вінчі налічують 7200 аркушів рисунків, висловлювань та ідей, завдяки яким вдосконалювалися технології та  мистецтво. Практично всі записи зроблені дзеркальним письмом, і саме підписи в них доповнюють малюнки, а не навпаки:  сам Леонардо називав це  принципом демонстрації/ dimostrazione/.

Основні етапи творчості

1466 р. – 17-річний Леонардо прибув на навчання до Флоренції у майстерню художника Андреа Вероккьо

1472 р. – Леонардо прийнятий у  Гільдію Св. Луки  у Флоренції

Ікона “Благовіщення”  бл. 1472-1475 (Уфіцці Флоренція)

1476 р. – завершує роботу Вероккьо “Охрещення Христа”, в якій перевершив свого вчителя

1476 р. – 24-річний Леонардо фігурує у справі флорентійського суду про содомію

1474-1478 – портрет Джиневри деї Бенчі (Національна галерея, Вашингтон)

1482-1499 – перший міланський період; за ці 17 років Леонардо  створив всього 6 малярських робіт. В т.ч. композицію “Поклін волхвів” (ескіз  1481-1482 рр.)

1483-1486“Мадонна у гроті”, замовлення братства Непорочного Зачаття –  друга версія  була намальована в 1508 р.

1485Портрет музиканта (Франкіно Гаффуріо/?)

1490 – рисунок “Vitruvian Uomo” – узагальнення вчення про пропорції

1489-1491 – “Дама з горностаєм” (портрет коханої Людовіко Сфорца Чечілії Галлерані )

1495-1498 – “Тайна вечеря” у  трапезній монастиря Санта Марія делла Граціє

1500-1508другий флорентійський період: анатомічні студії при госпіталі Санта Марія Нуова; досліди з повітроплавання, гідравліки

1502 – Леонардо коротко працює архітектором при дворі Чезаре Борджіа в Римі

1503 – замовлення на фреску “Битва при Ангіарі” / Battaglia di Anghiari для  зали “Салону п’ятисот” палаццо Веккьо  у Флоренції

1503-1519 – розпочинає роботу над образом “Мадонна з Ісусом і св. Анною”  (завершена в 1519), також починає роботу над портретом  “Мона Ліза” /Лувр,  77х53 см)

1506 – повернувся у Мілан, щоб працювати на французького короля Людовіка  ХІІ,

1508-1513 – Другий міланський період

1506/08  – вівтарний образ в Мілані “Мадонна у скелях” для братства Непорочного зачаття церкви Сан Франческо в Мілані

1513  – переїздить до Риму, де коротко працює під патронатом Джуліано Медічі

1515 – король Франциск І надав Леонардо звання придворного художника,  інженера і архітектора

1517 – у замку Кло Люсе біля Амбуаза переживає напад, внаслідок якого частково втрачає рухомість

1519 –  2 травня Леонардо помирає, похований у церкві Сен Флорантен,

1807 – останки Леонардо перепоховані у каплиці Св.Губерта замку Шато Амбуаз над Луарою.

Доля Кодексів після смерті Леонардо

Згідно заповіту Леонардо,  всі його документи, книги та інструменти перейшли до його учня, міланського аристократа  Франческо Мельці/  Francesco Melzi. Після 1520 р. весь наявний у його розпорядженні архів Мельці перевіз до свого маєтку Вапріо у Ломбардії. Готуючи біографію Леонардо для своїх знаменитих “Життєписів” Джорджо Вазарі описував ці “священні реліквії” великого генія, які перебували у розпорядженні Мельці. Хоча Мельці дбайливо зберігав архів Леонардо до своєї смерті в 1570 р., але не зміг ні систематизувати, ні впорядкувати його… Він спромігся лише на те, щоб в  1530 р. вибрати із робіт учителя нотатки, присвячені живопису і сформувати із них  Кодекс Урбінас/ Codex Urbinas. Цей кодекс був  виданий у 1651 р.  в скороченому вигляді у Парижі  під назвою «Трактат про живопис»/ “Trattato della pittura” .

Окрім суто технічних завдань, які стоять перед художником,  Леонардо відзначав, що “…добрий художник має два головних об’єкти зображення: людину та інтенції її душі. Перше – легко, друге важче, адже має бути виражене жестами і рухами.” Однак парадокс, що для вивчення душі Леонардо все більше заглиблювався в анатомію  (наче хотів розібрати людину як механізм, препарувати її). Митцям епохи Відродження здавалося, що душа є такою ж справою пізнання, як анатомія, пошук пропорцій чи перспективи. Однак постійні дослідження і пошуки оптимальних рішень стали своєрідними пастками для творчості, а перфекціонізм завадив Леонардо завершити такі роботи як Тайна вечеря чи Мона Ліза ( до якої він повертався протягом 15 років і вважав її остаточно не закінченою). На думку В.Айзексона, одного із найвідоміших дослідників біографії митця,  саме наукові інтереси Леонардо “виховували його мистецтво” і  “…тільки завдяки роботі, яку він вкладав у розсічення трупів і вивчення м’язів, йому вдалося  намалювати посмішку Мони Лізи” [4, c.499].

Згодом, рукописи Леонардо перейшли до спадкоємців Мельці, а вже  від них  у 1588 р. окремі 13 томів виявилися у розпорядженні колекціонера Амброджіо Мацценти. Останній кілька років вивчав наявні кодекси і підготував “Спогади про діяння Леонардо да Вінчі в Мілані та про його книги” (1590 р.). Однак, розголос  про переховувані у спадкоємців Мельці скарби наробив багато шкоди для долі самого архіву Леонардо: за ним почали полювати приватні колекціонери-pescatori (“рибалки” за сенсаціями) і  архів від ХУІІ ст. почав розпорошуватися…

Зокрема, у першій третині ХУІІ ст.  10 найважливіших томів  нотаток потрапили до скульптора і колекціонера Помпео Леоні і саме вони стали основою легендарного “Атлантичного кодекса”/Codex Atlanticus Леонардо. На даний час “Атлантичний кодекс”  складається із 399 аркушів великого формату (65Х44 см)  із текстом та 1750 рисунками. В 1637 р. наступний власник  цього кодекса – граф Галеацо Арконатті передав його в дар Амброзіанській бібліотеці в Мілані (кодекс знаходився там до 1796 р.). Фактично, від смерті Леонардо да Вінчі  до початків усвідомленого вивчення його спадщини пройшло понад 100 років…

Атлантичний кодекс”, названий символічно за сумою знань і відкриттів Леонардо, що вражають, як справжній океан інтелекту і відваги, вважається найбільшим і найважливішим. В цьому кодексі Леонардо були зібрані практично всі його прикладні знання і досліди,  вся його душа митця і дослідника, тонка інтуїція і розуміння природи та людини, виражена у  точних розрахунках, лапідарних формулах, влучних висловлюваннях і дотепних жартах. В періоди, коли він не мав великих мистецьких замовлень,  Леонардо присвячував більшість часу математичним і науковим дослідженням в царині анатомії, психології, математики, оптики, ботаніки, доповнюючи матеріали своїх кодексів. Додатковою частиною “Атлантичного кодексу” був Кодекс Тривульціо, що налічував 62 аркуші  та  містив тлумачний словник італійської мови часів Леонардо.

 “Атлантичний кодекс” Леонардо є настільки вагомим здобуком людського генія, що було вирішено зробити його доступним для широких мас: від від  вересня 2009 по 2015 р. кодекс експонувався  різних країнах у невеликими частинами по 50 сторінок, кожна виставка тривала по 3 місяці. Фінальним акордом вшанування Леонардо  стала глобальна серія виставок його творчої і наукової спадщини  впродовж 2019 р., до 500-ліття від смерті генія. 

Окрім «Атлантичного кодекса» варто згадати й інші кодекси Леонардо, розпорошені в різних збірках і колекціях. Зокрема, у Великій Британії (British Library) зберігається також Кодекс Арундела/ Codex Arundel: укладений із 283 аркушів нотаток  Леонардо  з 1478 р. по 1518 рр., в якому записані переважно відомості із механіки та математики. Центральна ідея його студій: переконання, що сила і рух як основні механічні функції визначають всі зовнішні форми в органічній і неорганічній природі і надають їм саме такого вигляду і характеру. Крім того, він вважав, що ці функціонуючі сили діють відповідно до впорядкованих, гармонійних законів природи. Це другий за важливістю після “Атлантичного” звід нотаток Леонардо.

Особливим є також  “Кодекс Форстера”/ Codex Forster (колекціонер Джон Форстер заповів його музею Вікторії та Альберта в 1876 р.), який складається із  5 зошитів, укладених у 3 альбоми. При  укладенні цих зошитів не було жодної системи  – тільки Кодекс 1.1 має датування; в кодексі 1.2 можна знайти замітки по гідротехнічних механізмах з підйому і переміщення води, а також винаходи для розваги аристократії – водяні годинники і фонтани. В Кодексі 2.1 є замітки про теорію пропорцій та відсилання до  праці математика Луї Пачоллі;  тут є зарисовки дзвону, ударного механізму і можливо ескіз до фрески “Тайна вечеря”. Цей зошит був розпочатий у 1505 р.  у Флоренції, відразу коли Леонардо взяв замовлення на фреску “Битва при Ангіарі”. Також в одному із записників цього кодекса є ескізи до кінного монумента міланського герцога Людовіко Сфорца (не зберігся).

Серед добре відомих та експонованих кодексів Леонардо є також “Лейстерський кодекс”/ “Codex Leicester”, названий так за ім’ям його власника Томаса Кока, графа Лейстерського, який придбав записники Леонардо в 1719 р. Згаданий кодекс був проданий в 1994 р. за рекордну для будь-яких манускриптів суму у 30 млн. $, його власником став Білл Гейтс і з 2003 р. раритет експонується у Музеї мистецтв Сіетла (США). Ось як пояснив Білл Гейст своє ставлення до унікального раритета: “Для мене володіти цим документом – це натхнення!
Адже одна людина – сама по собі, без зворотного зв’язку, не знаючи остаточно, що є правильним чи неправильним, постійно спонукала себе досліджувати і вивчати… Це те, що Леонардо найвище цінував самé знання, потяг до пізнання світу у всіх його тонкощах!”

 Лейстерський Кодекс складається із 36  великих аркушів, кожен із яких поділений на 4 частини, записи стосуються переважно періоду перебування Леонардо  у Флоренції в 1504-1508 рр. У фокусі тогочасних інтересів дослідника були студії природніх явищ, головним чином, руху води у руслах, дослідження її потоків і хвиль, а також вивчення фаз Сонця і місяця. Також саме Лейстерському кодексу була присвячена виставка “Вода як мікроскоп природи”, що відбувалася у 2018 р. в галереї Уфіцці (Флоренція).

У своїх нотатках Леонардо поєднував різні теми, робив це несподівано, переходячи до суміжних або цілком віддалених наукових проблем. Таким  є наприклад короткий, із 18 аркушів “Кодекс про політ птахів”, зібраний самим Леонардо в 1505 р. (зберігється  в Турині).

Згадуючи основний фах Леонардо – малярство, неможливо оминути  його т. зв. Французькі манускрипти:  «Кодекс про око і зір» і  «Трактат про світло і тінь», в одному із яких він зазначав: «справжнє чудо живопису – тривимірність  (ілюзія тривимірності плоскої поверхні покритої фарбами), – зробити так, щоб плоскі поверхні показували тіло рельєфним і віддаленим від цієї поверхні; такий ефект походить від застосування тіней і світла». Леонардо був переконаний, що  саме художник, подвійно наділений тонкими здібностями сприйняття і повною здатністю зображувати їх, був людиною, яка найкраще підходила до досягнення істинного знання, оскільки міг уважно спостерігати, а потім ретельно відтворювати навколишній світ. І в цьому своєму умінні художник майже наближався до Бога…


Джерела:

Волынский А. Л. Общая история манускриптов /Леонардо да Винчи. Суждения о науке и искусстве. /Пер. с итал. А.Губера, В.Зубова. – СПб.: Азбука-классика, 2006. – С. 201-217.

Guerrini, Mauro. Biblioteca Leonardiana 1493–1989. 2 vols. Milan: Editrice Bibliografica, 1990, 218 p.

Isaakson, Walter. Leonardo Da Vinci. New York: Simon & Schuster 2017. Електронний ресурс: https://archive.org/details/LeonardoDaVinciByWalterIsaacson/page/n9 (перегляд 27-04-2019)

Navigate in the Atlantic Code.

Електронний ресурс: https://www.leonardocinquecento.it/en/event/navigate-in-the-atlantic-code/    (перегляд 27-04-2019

Leonardo da Vinci’s Notebooks / Victoria and Albert Museum. Електронний ресурс:   https://www.vam.ac.uk/articles/leonardo-da-vincis-notebooks

(перегляд 15-04-2019)

https://europeancollections.wordpress.com/2016/06/10/the-1966-flood-in-florence-a-lecture-on-its-impact-and-the-last-fifty-years-of-conservation-and-restoration/
 
https://www.leonardocinquecento.it/event/navigare-nel-codice-atlantico/

Мар’яна Левицька (Інститут народознавства НАН України)


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s