День в історії
23 березня 2015 року
Смерть Лі Кван Ю
(Lǐ Guāngyào, 李光耀)
23 березня виповнилося 5 років із дня смерті відомого політика сінгапурського прем’єра низки десятиліть Лі Куан Ю. Лі Куан Ю був впливовою фігурою не тільки у Сінгапурі та в регіоні Південно-Східної Азії, але і у світі: наразі він відомий як людина, що змогла привести відносно розвинену британську «коронну колонію без самоврядування» (якою був Сінгапур тоді, коли Лі починав свою політичну кар’єру, а у політиці він з сер. XX ст.) до впливової, економічно розвиненої держави. Завдячуючи багато в чому саме Лі Куан Ю, Сінгапур став одним з «Азійських тигрів».
Сінгапур – «хайтек»-місто, можливо місто майбутнього, чи місто, що могло здаватися таким. Місто-держава з маленькою територією і без природних ресурсів, що стало одним із світових бізнес-центрів, де все продумано, в тому числі на перспективу, при тому – далекосяжну; маленька держава де майже перемогли корупцію, і де високі зарплати, де просто не прийнято, скажімо, смітити (через надзвичайно високі штрафи, але не тільки тому). Високі технології, високий рівень життя, високий рівень відкритості економіки для інвестицій. Все це зазвичай, асоціюють із Сінгапуром і уява могла б ще далі продукувати ці образи, з яких пазлами складений «бренд» Сінгапуру в якості успішного соціально-політичного та економічного проекту. І ми можемо із впевненістю сказати, що невтомна праця Лі тут зіграла важливу роль, в тому яким Сінгапур став напр. XX – поч. XXI століття. Так все ж таки, ким саме була ця людина?
Лі Куан Ю (Lǐ Guāngyào, 李光耀) народився 16 вересня 1923 р. в Сінгапурі, тоді – частині британських володінь Малая та Малакка (точніше – т. з. Стрейтс Сеттлментс (англ. Straits Settlements), у родині китайського походження, яких було чимало в регіоні. В його корінні, в епосі, в яку народився, жив і зростав, формувався як особистість у тих соціокультурних «контекстах» наш герой, криється чимало «ключів» до розуміння його успіху. Так, звісно було важливим як весь цей «бекграунд» було ним переосмислено. Адже це був час змін, «межовий час» для світу і для Азії, для колоній на Сході. І як це очікувано – хоча б з обставин колоніального існування – вже у повсякденності, освіті і культурі, інтелектуальному просторі, в багатьох сферах життя, «був закладений» виклик й зіткнення в цивілізаційному та культурному вимірах, а не тільки зіткнення старого і нового. Навіть якщо він радше мав характер не боротьби, а взаємовпливу чи то спільного компромісу. У Лі це «Західне» і «Східне» на шляху до «модернізаційного» сплавилося у свій спосіб. Цей «бренд» міг би здатися суперечним, чи напроти, навіть логічним, строкатим східним явищем, або ж – однозначним «продуктом» вестернізації. Але у тій або іншій формі він став не тільки частиною самого Лі Куан Ю, як особистості чи політика, але і частиною певної візії, бачення проекту, який, досить успішно вдалося реалізувати Лі та його сподвижникам й однодумцям. Цим «проектом» був, звісно ж, Сінгапур.
Свою роль у формуванні майбутнього сінгапурського лідера безумовно зіграла освіта. Так ще батько Лі Куан Ю отримав не погану британську освіту. Його дідусь Лі Хун Лонг був «англофілом» і попіклувався про це. Він же дав навіть онуку, Лі Куан Ю, ще одне імя, як би мовити додав до китайського імені ще англійське – Гаррі. І в молодості (а для старих друзів і близьких Лі й надалі) Лі Куан Ю був відомий як «Гаррі Лі». Лі Куан Ю також навчався в британській школі та коледжі що був тоді у колонії – Рафлз коледжі. Лі вже тоді розумів важливість знання мови і наук (в т. ч. економіки) та добре навчався. Потім із відзнакою закінчить Кембридж, але це станеться тільки після Другої світової війни, що застане його в рідному місті, яке буде на декілька років окуповане Японією. Неспроможність британців захистити Сінгапур підштовхували до думки про необхідність самоврядування а досвід роботи у юридичній фірмі «Laycock and Ong», де за умов післявоєнної лібералізації у британському Сінгапурі, куди після Кембриджу повертається Лі, практикувався т. з. «мультирасизм» (відкритість для всіх, в незалежності від кольору шкіри і походження; для міста, де жили пліч опліч китайці різних хвиль міграції , індійці і малайці та інші народи, це було дуже навіть актуальною практикою) ймовірно було досвідом і професійним, і культурним та «соціологічним», що допоміг у майбутньому сформулювати ідеї мультикультуралізму у політичній сфері. Цікаво, що навіть рішення перестати вживати своє друге, європейське ім’я – Гаррі – припадає приблизно ці часи, але нічого з цього не змінило віри Лі у необхідність західних інституцій, підходів і реформ, та навіть у потребу англійської мови у рідному місті, що у майбутньому виразиться у ідеї і практиці політики білінгвізму, де, зрештою, англійській мові відведено важливу роль мови і міжетнічного спілкування всередині країни, а також й міжнародної. Був у майбутньому прихильником Лі і вивчення китайської мандаринської: це була мова культури, і хоча китайці складали значну частину населення у місті із індійським ім’ям (від санскр. Сімга (лев) пура (місто), вони часто говорили різними діалектами. Причому ж , звісно, інші мови та діалекти уряд ніяким чином не утискав. Чи в цьому, в такій політиці, не виразилися одна з суперечних рис того не менш освіченого за суто англійського джентльмена пізньоколоніальної доби сінгапурця, китайця за етнічним корінням?
На поч. 1950-х рр. Лі також був юридичним радником руху профспілок та студентів. Тоді ж він починає займатися політикою, і звісно ж, має можливість вивчити усі особливості і переваги британської парламентської системи – згодом саме вона була покладена в основу політичної системи в Сінгапурі. 1954 р. Лі засновує свою партію – Парію Народної Дії. А вже 1959 р. Лі із ПНД приводить Сінгапур до повноцінної автономії та стає першим прем’єром маленької країни, поки що заморського володіння Британії. 1963 р. Сінгапур здобуває незалежність, і Лі Куан Ю веде маленьку країну-місто до союзу із Малайзією, що також здобула незалежність. На початках він щиро вірив в необхідність такого союзу, тому, коли цей союз почав розпадатися, коли спосіб життя обох держав виявився несумісним, проявилися напруженість відносин та відверті конфлікти, Лі сприйняв це як особисту кризу і невдачу, і з огляду на це – дійсно служив своїй країні. Набагато пізніше, у 1988 р., Лі скаже: «Навіть якщо я буду лежати хворий, або навіть якщо ви мене поховаєте, але я буду відчувати, що щось пішло не так, я повернусь!». Лі був прем’єром до 1990 р., але залишався у політиці як міністр до 2011 р. (старший міністр, міністр-ментор). За цей час Сінгапур під керівництвом Лі здійснив той стрибок від «країни Третього світу» до країни «Першого», як сам Лі Куан Ю, зауважував. Його економічна політика стала «економічним дивом», а політика мультикультурності, боротьба із корупцією, дотримання закону привели до нехай і своєрідної, але стабільної ліберальної демократії та добробуту у місті-державі, зробивши її однією із найзаможніших у Південно-Східній Азії і у Світі. Така модерна ідея розвитку як «місто-сад», що включає і питання екології та продуманої урбаністики, також вплинула на перетворення у Сінгапурі за Лі Куан Ю.
І для Лі Куан Ю процитовані вище слова були не просто словами. Він прагнув служити країні, і ділом підтверджував це: великий прихильник меритократії, Лі уважно вибирав своє оточення та своїх наступників, і таку концепцію зробив принциповим підходом у державному апараті cеред чиновників. Заходи по боротьбі із корупцією спрацювали. Лі Куан Ю поважали, брали за приклад його економічну політику інші відомі світові лідери. Ним захоплювалася М. Тетчер, його досвід економічних реформ враховував китайський лідер Ден Сяопін. Але звісно у ліберальної сторони діяльності та реформ та ідей Лі був інший бік. Так, «наслідувала» йому консерваторка М. Тетчер в тому, як Лі «розвіював димку пропаганди» опонентів: дійсно, він вправно робив це, авторитарними методами, за що його неодноразово критикували, як і інші авторитарні риси в управлінні ( що можливо, Залізна Леді не враховувала). Так, ідеї ліберальної демократії і відкритої економіки співіснували із тенденціями, які видаються радше із демократією несумісними (у західному суспільстві – так однозначно). Як приклад – Сінгапур за Лі Куан Ю успадкував тілесні покарання за злочини, але Лі розширив сферу їх застосування. 2007 р. тілесні покарання за різні порушення було застосовано більше ніж 6400 разів (за рішенням суду ж, звісно). Лі щиро не розумів, чому західні люди нехтують такими методами «виховання» – зокрема покаранням різками. Це ж стосувалося і «специфічного» ставлення до опозиції, обмеження медіа та свободи слова. Лі чув критику. Його аргументами було те, що все це було необхідним для підтримки закону, порядку, стабільності, в т. ч. економічної. Також, додавав прем’єр Лі, інакше просто не можливо управляти «китайським суспільством» (маючи на увазі те, наскільки китайська традиційна культура і спосіб життя, та «ментальні програми» важливі у Сінгапурі). Звісно, оцінка політики Лі Куан Ю, в тому числі неоднозначних її сторін, ще приверне увагу істориків і політологів, однак беззаперечним вже є його внесок в успіх по-західному освіченого «Азійського тигра» із традиційним індійським іменем, китайською культурою, і модерним мисленням – держави Сінгапур.
Дмитро Марков
«Per Aspera» 