Школа діалогу культур

Конспект

Школа діалогу культур

charles-robert-cockerell-comparative-height-of-the-great-pyramid-at-giza-with-st.-peters-basilica,-st.-pauls-cathedral,.jpg


Школа діалогу культур намагається розв’язати проблему зацікавлення учнів процесом пізнання та успішно оминає травматичного «розщеплення» індивідів, що формуються («розщеплення», на мою думку, відбувається через досвід зіткнення несформованої особистості із знеособленою потугою, яка неуникно сприйматиметься репресивною машиною нав’язування і контролю, почуттям беззмістовності та абсурдності опосередкованих процесів кількісного заучування стандартизованого примусового комплексу іноді невчасних «знань, навичок і вмінь»).

Культурно-діалогічна школа виходить з того, що у основу логіки навчання, що формує особистісне мислення людини, має бути покладена логіка діалогу. Вочевидь це апелює до сократичного методу підведення співрозмовника до висловлення власної оригінальної та влучної думки, віднаходження ним універсального зерна істини через діалог (цей метод відомий також як «повивальне мистецтво» майєвтики Сократа (~ 470-399 В.С.) і описується у словниках як «досягнення розуміння через самопізнання» («dtv-Atlas») – при цьому діалог Сократа міг вестись у відсутності співрозмовників із «даймоном» – внутрішнім голосом, що може бентежити сучасну думку, яка губиться в потоках інформаційного шуму, які надходять з комунікативних каналів.

До розвитку школи діалогу культур долучились зокрема такі персоналії, як:

  • Владімір Соломоновіч Біблєр (філософ)
  • Литовський (історик)
  • Ірина Берлянд (психолог)
  • Анатолій Ахутін (філософ)
  • Сергій Курганов (математик)

Сергій Курганов з Харкова (нар. 1954) – викладач математики, але насамперед – розробник власної педагогічної системи у співпраці із психологом Іриною Берлянд. З 1986 р. до 1998 перебував у Росії (Красноярськ), де займався із першокласниками. Нині працює із початковими класами харківської гімназії «Очаг».

Його система характеризується такими відмінностями від класичної авторитарної моделі:

Урок-діалог:

  • загальна учбова проблема отримує перевизначення, що оприявнює парадокс, загадку та важкість (натомість в старій системі – прийняття одноразового рішення проблеми та «зняття» протиріч);
  • учні осягають «вчене незнання» (раніше була еталонна або шаблонна загальна модель «остаточного вирішення» проблеми), постійно отримуючи нагадування того, що парадоксальні питання виникатимуть постійно із поглибленням процесу пізнання і не матимуть однозначного вирішення);
  • виконання мисленнєвих експериментів через розбудову простору образного мислення кожним окремим учнем (раніше – типові та модельні дії кожного учня);
  • учитель вислуховує та вітає виявлення в учнів відмінних логік та форм мислення (раніше вчитель зарані має «єдино вірний» спосіб вирішення та одну обмежену логічну модель (від абстрактного – «сходження» до конкретного);
  • рольова (але не розіграна) рівноправність в діалозі, а не яскраво виражене менторство.

Але головне, в підсумку, учень старших класів опиняється в просторі між відімнними логіками низки культурних традицій мислення та пізнання, глибоко розуміючи, сприймаючи та охоплюючи розумом кожну з них:

  • античне образне «розумне бачення»;
  • середньовічне розуміння як вміння;
  • пізнавальне експериментування модерну;
  • парадоксальна доповнюваність мислення постмодерну.

Він оминає зациклення лише на одній моделі логіки та мислення, працюючи в їх сув’язі.

Раніше ж учень піддавався об’єктивації, перетворювався на об’єкт, який вели певною траекторією пізання в одному єдиному напрямі. Усі дитячі особливості мислення витравлювались, а самі моделі мислення уніфікувались. Відімінності залишались лише у темпах та обсягах засвоєння «знання».

Методика діалогу в цій школі передбачає використання наступних методів:

  • провокативне «сократичне розшатування» навіть емпіричних та особливо завчених знань;
  • особлива увага до дитячих гіпотез, перевизначеннь питання (що оприявнює особистійсний підхід та відношення до предмету, в кожного з учнів викристалізовується власна позиція щодо нього);
  • звернення до експериментаторства.

Вчитель має виконувати три функції:

  • ставити проблему;
  • задавати послідовність парадоксальних зворотів під час визначення проблематики;
  • активно приймати участь у діалозі з учнями чи дискусії учнів між собою.

Логічне завершення діалогічної школи («як діалогу культурних сенсів») – осягнення вічності кола культурологічних проблем.

Культурно-діалогічна школа класифікується самими засновниками наступним чином:

  • загальнопедагогічна за рівнем застосування;
  • діалектична за філософською основою;
  • соціо-психогенна за основним фактором розвитку;
  • асоціативно-рефлекторна за концепцією засвоєння;
  • секулярна, гуманітарна та загальнонавчальна за характером змісту;
  • традиційна класно-урочна із елементами групової за організаційними формами;
  • педагогіка співпраці за підходом до дитини;
  • пояснювально-ілюстративна та проблемна за переважаючим методом;
  • просунута за категорією учнів.

Цільовими орієнтаціями слугують:

  • формування в учнів багатої та необмеженої діалогічної свідомості та мислення;
  • оновлення предметного змісту через поєднання незвідних культур та світоглядних спектрів.

Концептуальною ідейною засадничою базою виступає прийняття того, що:

  • діалогічність це невід’ємний компонент внутрішнього змісту особистості;
  • поліфонія світової культури в індивідуальній свідомості у формі внутрішнього діалогу;
  • діалог як позитивний зміст свободи особистості;
  • діалог не звідний до прояви протирічь, а є формою співіснування незвідних форм свідомості;
  • заперечення сучасного схематизму культури «вищості досягнень», і приведення культури сучасності у діалогічний зв’язок із живими (культивованими) формами мисленнєвої культури.

На нашу думку, цій виграшній системі можуть пред’явити наступні звинувачення:

  • не збагачення, а культивування «шизофренічної» множинної свідомості (згадуваване «розщеплення» дитячої свідомості);
  • утопічність культивування «повернених» елементів «знятих» традицій мисленнєвої культури – фактично «симулякрів», імітацій мертвих та втрачених культурних традицій.

***

Cхема В. С. Біблєра:

А. Предположим 6-10 классы по культурам:

Античная — 6 кл.

Средневековая — 7 кл.

Новое время — 8 кл.

Современная культура (2 года) — 9-10 кл.

Б. Включение диалога с современностью во всех культурах

В. Симпозиумы внутри культуры. Участие математика, философа, физика вместе на сводных уроках.

Г. 9-10 (или два десятых) — современная наука — данная в споре с другими культурами. Здесь Нота Бене: метод создания модели единой культуры хотя бы по Бахтину, — идеи амбивалентности, многоязычности и т. д.

Конспектував Кирило Степанян


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s