Віта Половинська. «Ярослав Мудрий – братовбивця» та інші «одкровення» скандинавських саг

Віта Половинська

«Ярослав Мудрий – братовбивця»

та інші «одкровення» скандинавських саг

Печатка_Ярослава_Мудрого.gif


Останніми роками значно зріс інтерес широкої публіки до давньоруських старожитностей, особливо тих загадок княжої доби, на які проливають світло скандинавські саги. Одначе попит, як відомо, породжує пропозицію – і популярність даної тематики, на жаль, не стільки стимулює ґрунтовні історичні студії, скільки сприяє поширенню низки стереотипів, давніх та нових. Далі розглянемо деякі з них і спробуємо встановити істину.

Ярослав Мудрий – братовбивця

Нещодавно поспілкувавшись з Євгеном Луняком, автор зрозуміла, що «зіпсута репутація» Ярослава Володимировича Мудрого (прозваного за життя Кульгавим) донині цікавить колег-істориків. Спробуємо розібратися.

Це та інші «розвінчання» літописного образу князя передусім знаходимо у «Пасмі про Еймунда», творі, що входить до відомої «Книги з Плоского острова» (датованої кінцем XIV ст.) і розповідає нам про перебування варязького найманця на Русі. Загальновідомо, що саги – пам’ятки швидше літературні, аніж історичні. А, отже, без вигадок в них не обійшлося. Однак дослідниками-сагознавцями було визначено певні правила стереотипізації героїв, зокрема, давньоруських. Так, «літературний етикет» саг передбачав героїзацію образа скандинава на Русі. Дана героїзація, на думку Т. Н. Джаксон [1], має зворотний бік: не лише противники героя саги, але і його друзі поступаються йому в найважливіших для характеристики героя якостях, їм бракує відваги або сили, щедрості або удачі, оскільки їх недоліки відтіняють чесноти героя. Звідси, наприклад, відбувається часте зображення Ярослава Мудрого (відомого королівським сагам як Яріцлейв) нерішучим, слабким чи скупим правителем. Отже, «Пасмо про Еймунда» змальовує Ярослава відповідно до художньої мети – героїзації образу Еймунда, головного героя і скандинава. Дана мета зробила вирішальний вплив на формування образу Ярослава Володимировича і зумовила його послідовне протиставлення образу Еймунда, тобто наділення його рисами, які з найбільшою яскравістю відтіняли б чесноти героя. І якщо навіть Ярослав дійсно володів якимись з приписуваних йому сагою негативних якостей, на що начебто вказують деякі його вчинки, згадані літописами, то сага підкреслює і гіперболізує їх. З іншого боку, тут же в сазі є описи ситуацій, у яких Яріцлейв-Ярослав діє невідповідно до заданих йому якостей, що коректує його «літературну» характеристику і, можливо, відображає реальні риси його характеру. Адже у епізодах, котрі не пов’язані із зображенням ситуативних стереотипів, саги змальовують образ рішучого, активного, цілеспрямованого й винахідливого  правителя Русі та дійсно масштабного політика.

У «Пасмі про Еймунда», окрім Ярослава-Яріцлейва, фігурують два його брати: Буріцлав та Вартілав. На початок усобиці Буріцлав «тримав» Кенугард, тобто Київщину. «Пасмо» розповідає, що Еймунд наймається на службу до Яріцлейва і бере участь в боротьбі між трьома братами за престол. В ході даної боротьби варяги двічі перемагають нападника Буріцлава і на третій раз за намовою Ярослава вбивають його. З Вартілавом, після переходу Еймунда на його бік, настає мир, в результаті якого Ярослав залишається конунгом (князем) Хольмгарда (Новгорода), Вартілав – Кенугарда (Києва), а Еймунд отримує Полоцьк. Запекла боротьба братів і загибель одного з них, згідно з «Пасмом», завершується фактично нічим для Ярослава (він залишається правителем того ж князівства) та очевидним виграшем Еймунда, який з предводителя найманців стає правителем багатого князівства. Останнє добре пояснюється саговою традицією возвеличення скандинавів на чужині.

Більшість дослідників «Пасма» ототожнила Буріцлава зі Святополком, який отримав в літописі прізвисько Окаянний за вчинене за його наказом вбивство братів Бориса і Гліба Володимировичів. По смерті Володимира Святополк, як старший з братів, став київським князем, а у боротьбі з Ярославом за престол він використав допомогу свого тестя Болеслава, що могло послужити причиною заміни його імені ім’ям польського князя в формі, знайомій скандинавам. Вартілав ототожнюється з полоцьким князем Брячиславом Ізяславичем, племінником Ярослава. Перетворення Вартілава-Брячислава з племінника на брата, можливо, сталося або через традиційне звернення князів один до одного «брат», або під впливом традиційної в фольклорі тріади братів.

Опис боротьби Яріцлейва і Буріцлава, вочевидь, ґрунтується на реальних фактах, проте спогади про ці факти було спотворено згаданою традиційною для саг героїзацією образа головного героя (тобто Еймунда). Ця героїзація здійснювалася різноманітними способами, в тому числі і за допомогою включення до тексту «Пасма» численних традиційних сюжетів «героїчного» характеру, головною дійовою особою яких був Еймунд. Зокрема, весь епізод вбивства Буріцлава складається з ланцюжка традиційних мотивів, а його кульмінація є переробкою фрагмента більш ранньої і відомої саги – «Саги про Харальда Суворого» (зятя Ярослава, до речі) в «Колі земному» Сноррі Стурлусона. Варто погодитися, що спроба ототожнити Буріцлава не з Святополком, а з Борисом Володимировичем або угледіти в образі Буріцлава поєднання обох не робить епізод вбивства Буріцлава більш правдоподібним. Швидше за все, автор «Пасма» послуговувався неясними спогадами про смерть Святополка-Буріцлава після останнього бою з Ярославом і, не знаючи ніяких обставин смерті противника Ярослава, розповів про неї за допомогою знайомих мотивів, які дозволяли йому і тут возвеличити свого героя, Еймунда [2].

Отже, питання про замовника вбивства Бориса і Гліба все ж лишається відкритим, але на шляху до історичної правди варто пам’ятати, що саговий образ Ярослава формувався не відповідно до реальності, а як літературний образ протагоніста персонажів, зображуваних відповідно до стереотипу «скандинав на Русі», а, отже, навряд чи варто шукати в характері Ярослава Володимировича ті риси, якими наділяють його саги: вони обумовлені «літературним етикетом» і мають під собою традиційні мотиви, а не історичні відомості. Згаданий «літературний етикет» і плутанина з іменами, топонімами тощо також позначилася на адекватному зображенні більшості руських героїв. Не забуватимемо також, що автори саг не були сучасниками описуваних подій.

Закоханість Харальда Суворого у Єлизавету Ярославну

Тема палкого кохання руської князівни, доньки Ярослава Мудрого Єлизавети та «останнього вікінга», норвезького короля Харальда приваблює все більше і більше слухачів на історико-аматорські публічні лекції, тому обійти увагою дану тему ніяк не можна. До того ж, доля Єлизавети, а, особливо, Харальда, цікавіша за будь-яку вигадку [3].

Єлизавета, яку, ймовірно, вдома називали Еллісів, була донькою Ярослава і шведської принцеси Інгігерд (на Русі княгиня отримала ім’я Ірина). Шлюб Єлизавети із Харальдом Сігурдарсоном, укладений близько 1044 року, завдяки перекладам російських поетів XVIII–XIX ст. «Пісні норвезького витязя Гаральда Хороброго» (створеної, вочевидь, у XIII ст.) перетворився на романтичну легенду: «Коли побачив Гаральд молоду князівну, прекрасну Єлизавету Ярославну, полонили його її ясні очі й соболині брови, тонкий стан та лебедина хода – і покохав він Єлизавету на віки вічні». Однак звернімося до джерел.

Лише в двох джерелах – «Гнилій шкірі» та «Хульді» (що сходить до попередньої) – містяться відомості про сватання Харальда до Єлизавети Ярославни:

Харальд їздив по всьому Аустрвегу і здійснив багато подвигів, і за це конунг його високо цінував. У конунга Яріцлейва і княгині Інгігерд була дочка, яку звали Елісабет, нормани називають її Еллісів. Харальд завів розмову з конунгом, чи не захоче той віддати йому дівчину за дружину, сказав, що він відомий родичами своїми і предками, а також почасти й своєю поведінкою. Конунг відповідає на цю промову добре і сказав так: „Це добре сказано; думається мені, з багатьох сторін доньці моїй підходить те, що стосується самого тебе, але тут можуть почати говорити великі хьовдінги, що це було б дещо поспішне рішення, якщо б я віддав її чужоземцеві, у якого немає держави для управління і який до того ж недостатньо багатий рухомим майном. Але я не хочу тим не менш відмовляти тобі в цьому одруженні; краще залишити тобі твою пошану до слушного часу, навіть якщо ти трохи почекаєш; використаєш ти для цього, вважаємо ми, і святість конунга Олава, і твою власну фізичну та духовну досконалість, оскільки ти так тут прожив, що собі ти придбав славу, а нам шану і великий успіх нашій державі; дуже ймовірно також, що, розпочавшись у такий спосіб, збільшиться ще більше твоя слава й шана“. Так вони завершили свою розмову.

Після цього вирішив Харальд відправитися геть з країни, зібрав він тоді великий загін людей, розлучилися вони з конунгом Яріцлейвом кращими друзями.

Як бачимо, переосмислення даної історії у романтичному ключі пояснюється світоглядом XVIII–XIX століть. В той час закохані могли чинити безумства, красти наречених,  стрілятися через кохання. Але вікінги XI століття якщо і билися через жінку, то  виключно з практичних міркувань. Сваталися вкрай виважено та обмірковано, насамперед, якщо йшлося про шлях до престолу. Самого поняття «кохання» у тогочасних скандинавів не існувало (на відміну від пристрасті, чуттєвого потягу). Сватання Харальда здається малоймовірним з двох причин: по-перше, на виданні в Ярослава була старша донька Анастасія; по-друге, Сігурдарсон того часу загалом не міг вважатися перспективним нареченим. До Візантії  Харальд вирушив, аби випробувати удачу та здобути багатства, необхідні для завоювання норвезького престолу.

А тепер розглянемо головний «козир» тих, хто лишається переконаним прихильником романтичної версії – згадану вище «Пісню норвезького витязя Гаральда Хороброго». Справа в тому, що Харальд був одним з пізніх норвезьких скальдів (поетичного мистецтва конунг навчився у своїх ісландських родичів) і склав «Віси радості», знані під різними назвами. Ці вірші, нібито, звернені до Єлизавети, «діви в Гардах».

За іронічним зауваженням Д. М. Шарипкіна [4], складена Харальдом пісня придалася Харальду в багатьох «Гардах» для залицяння за численними дівчатами: у сагах описано історію викрадення Харальдом візантійської принцеси Марії, ще однієї «дівчини у Гардах», адже «Гарди», «Гардаріки» і «Хольмгард» в сагах здебільшого не стільки реальні, скільки епіко-географічні позначення». В «Книзі з Плоского острова» говориться навіть, що кохану Харальда, гардську діву, звали не Єлизавета і не Марія, а «Сількісів, дочка Хакі».

Вочевидь, шлюб між Єлизаветою і Харальдом для обох сторін був кроком політичним. Частина дослідників вважає, що союз з Руссю не дав очікуваних для Харальда результатів, тому він після одруження переорієнтувався і почав спиратися у своїй боротьбі за норвезький престол на підтримку сил всередині Норвегії, свідченням чого є встановлення родинних зв’язків з норвезької знаттю, тобто шлюб з Торою, донькою норвезького магната. Більш переконливою видається думка, згідно з якою Тора була наложницею Харальда, яка народила йому синів, на відміну від Єлизавети, матері двох доньок. Отже, від тестя Харальд отримав підтримку, на яку розраховував, але сімейне щастя з руською князівною вповні не склалося (і, знову ж, через прагматичну причину – відсутність спадкоємця) [5].

Володимир Мономах – автор «Повчання дітям»

Кожен школяр чи студент знає, що Володимир Мономах є автором «Повчання». Історикам відомо більше: на створення даного твору князя могли надихнути  візантійські повчання.

Але, на думку М.П. Алєксєєва, примітну роль в історії освіти та культури Русі могла зіграти ще одна «невидима» для давньоруських джерел «варязька княгиня» – дружина Володимира Мономаха Гіта (Гіта Уессекська або Гіда Харальдсдоттір, донька останнього англосаксонського короля Гарольда II Годвінсона і племінниця Свейна II Естрідарсона, короля Данії).

В рукописі «Exeter Book» (ще знаній під назвою «Codex Exoniensis»), серед інших творів релігійного і дидактичного змісту, міститься цікава пам’ятка, не озаглавлена в оригіналі, але зазвичай звана видавцями «Fäder Larcwidas» – «Батьківські повчання», створення якої орієнтовно відносять до початку VIII ст. Ця пам’ятка дійшла до нас у єдиному зазначеному списку, але, напевне, свого часу була досить поширеною, хоча й у певному середовищі. Згідно з М. П. Алексєєвим, «Батьківські повчання» являють собою своєрідний шкільний і виховний посібник, спеціально пристосований для занять із підростаючими членами королівської сім’ї. Разом із фактом належності згаданого вище списку «Батьківських повчань» єпископа Леофріка, близького до короля Едуарда, змусило дослідника зробити припущення, що ця пам’ятка могла бути відома Гіті Харольдівні так само, як і її братам, котрі 1066 року, імовірно, ледь вийшли зі шкільного віку.

Вчений переконливо доводить міжнародну поширеність різних «Повчань» батька до сина (або дітей) і їх величезну популярність у всіх окремих літературах Заходу. А також і те, що ніде ці повчання не отримали такого великого і настільки раннього поширення, як в Англії, де захоплювалися ними вже в англосаксонську епоху. Алексєєв вважає цікавим те, що в Англії, настільки відкритої в Середні віки континентальним літературним впливам, окрім латинських повчань, були відомі і французькі «Castoiement», і німецькі аналогії, і навіть візантійські: так, відоме у візантійській літературі повчання батька до сина, зване зазвичай «Спанеа», збереглося в оксфордському рукописі в редакції, що значно відрізняється від звичайної. Почасти подібна до неї і та руська редакція пам’ятки, котра сходить до південно-слов’янських перекладів і була відкрита академіком Н. К. Нікольським у виданому Є. В. Пєтуховим під виглядом оригінального руського твору рукописі.

Не вважаючи можливим упевнено стверджувати про безпосередню або непряму спорідненість «Повчань» Володимира Мономаха та англосаксонських «Fäder Larcwidas», все ж можемо припустити, що встановлена аналогія може виявитися важливою насамперед для з’ясування питання про форму «Повчання» Володимира Мономаха. Між обома творами  багато спільного: очікувано схожі загальні місця, які можна зустріти і в багатьох інших творах християнської літератури, але важливим є те, що обом пам’яткам надано подібної форми.

Однак ці міркування не усувають можливу залежність «Повчання» Мономаха від візантійських і слов’янських джерел, оскільки немає ніякого сумніву, що Мономах досить розумівся у візантійській і слов’янській літературах. Так, у його «Повчанні» знайдено де безсумнівні, а де ймовірні сліди Прологу, Шестодніву, Бесіди Василя Великого, слова Григорія Богослова, слова Афанасія Синаіта, учительного Євангелія єпископа болгарського Костянтина тощо. Завдяки дослідженню Алексєєва стало можливим додати до них вказівку на можливість знайомства князя з англосаксонською пам’яткою, нехай навіть в усному переказі.

Варто погодитися, що йдеться не стільки про запозичення, скільки про аналогію, яка, як би ми до неї не поставилися, у будь-якому разі підкреслює культурну близькість настільки, здавалося б, далеких одна від одної земель, як Англія (а з урахуванням міцності тогочасних політичних, культурних та інших англо-данських зв’язків, також і Данія) і Русь у XI ст.

Як бачимо, так звана популяризація історії іноді працює як «зіпсутий телефон». Але, на думку автора, зростання інтересу до медієвістики й історії власного народу вартує таких «жертв».

Примітки

[1] «Скандинавский конунг на Руси» (1978) тощо.

[2] Детальну аргументацію можна знайти у збірці «Древняя Русь в свете зарубежных источников. Вып. V: Древнескандинавские источники» (2009).

[3] Детальніше про Харальда і Єлизавету у монографіях автора «Скандинавія і Русь: діалог держав і культур» (2016) і «Яріцлейв: постать Ярослава Мудрого на скандинавському тлі» (2017).

[4] «Скандинавская литература в России» (1980).

[5] Глава про Харальда Сігурдарсона, «Четыре норвежских конунга на Руси: Из истории русско-норвежских политических отношений последней трети X — первой половины XI вв.» (2000).

[6] Див. «Англосаксонская параллель к «Поучению» Владимира Мономаха» (1935).


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s