Лексикон. Михайло Бакунін (1814-1876)

Лексикон

Михайло Бакунін

Михаил Александрович Бакунин (1814-1876)

237481_original.jpg


Бакунін Михайло (псевд. Jules Elisard) (* ЗО (18). 05. 1814, с. Прямухіно Новоторжокського пов. Тверської губернії, Росія — t 19. 06 (01 07). 1876, л/. Берн,, Швайцарія) — рос. мислитель, революціонер, анархіст і панславіст.

200px-Mich_Al_Bakunin_.jpg

В 1828-1833 рр. навчався в Артилерійському училищі в Петербурзі. 1835 р. оселився в Москві. Став членом гуртка М. Станкевича (куди входили також В. Бєлінський, В. Боткін, М. Катков та інші), захопився нім. філософією, спочатку Й.-Г Фіхте, потім Г.-В.-Ф. Ґеґеля. 1839 р. Б. М. познайомився з М. Огарьовим, 1840 р. з О. Герценом. 1840 виїхав до Берліна. Певний час захоплювався вченням Ф.-В. Шеллінґа, згодом виступив із його критикою. Невдовзі поїхав до Дрездена. Провіщав революційні зміни у світі і висловив думку про те, що жага до руйнування є водночас творчою жагою. Вирішив не повертатися в Росію і 1843 р. переїхав у Швайцарію, де зазнав упливу В. Вейтлінґа, але тоді ж розкритикував його у ст „Комунізм“ (1843).

Bakunin.jpg

У груд. 1844 сенат заочно засудив Б. М. до заслання в Сибір. У лютому 1844 р. Б. М. переїхав до Брюсселя; де його зацікавив польским питанням Й. Лелевель. В 1844-1847 рр. Б. М. жив переважно в Парижі. Ознайомився зі вченнями А. де Сен-Сімона, Ш. Фур’є, Л. Блана, Е. Кабе. Зблизився з П.-Ж. Прудоном, співпрацював із газ. „La Reforme“. 1844 р. познайомився з К. Марксом. Пропагував ідеї рівности, постійну революцію, війну до ост. ворога, звільнення всіх слов’ян і знищення „всіх Австрій“ Вирушив революціонізувати Німеччину; але був заарештований у Берліні. Після звільнення оселився у Вроцлаві, де зблизився з демократом-слов’янофілом В. Цибульським. Однак із поляками взаємини у Б. М. не складалися через брак довіри.

Згодом вирушив на Слов’ян, конгрес у Празі 1848 р., який організовувався з метою узгодження позиції слов’ян, народів Австрійської імперії щодо наступу германізації та мадяризації. Хоча з’їзд стосувався лише „австрійських“ слов’ян, на ньому були представлені також слов’яни з ін. держав — „гості“ Б. М. як один із них увійшов до польсько-української секції з’їзду (але записаний як „rossijanin“) і був призначений послом-посередником від неї до пд.слов’ян. секції. Склав проект відозви до європейських держав у слов’ян, справі, відредагований Ф. Палацьким і прийнятий на заг зібранні конгресу З’їзд був перерваний повстанням у Празі (12.06.1848). Б. М. написав статтю „Основы славянской политики“, що вийшла також польською і німецькою мовами. Після придушення повстання виїхав у Німеччину 1849 р. видав відозву до слов’ян, у якій закликав слов’ян, народи до революції, а кінцевою метою ставив „федерацію європейських республік“ У травні 1849 р. взяв участь у Дрезденському повстанні. Тогочасні дії Б. М. породили чимало легенд і не мають однозначної оцінки.

Після придушення повстання Б. М. був заарештований. У липні 1849 р. ув’язнений у фортеці Кенігштайн, а 14.01.1850 засуджений саксонським судом до страти, згодом покарання замінили на довічне ув’язнення. На вимогу АвстріїБ. М. перевезли до Праги, а згодом до Оломоуца. У травні 1851 р. Б. М. передали російській владі й перевели до Алєксєєвського равеліну Петропавловської фортеці. За розпорядженням Миколи II, Б. М. написав відому „Исповідь“ (1851), де виклав думки про революційний рух і слов’ян, питання. У березні 1854 р. Б. М. переведено у Шліссельбурзьку фортецю. 1857 р. з огляду на стан його здоров’я ув’язнення замінено довічним засланням у Сибір. Згодом Б. М. утік морем у Японію, а звідти — через Америку до Лондона (15.12.1861). Зацікавився підготовкою польського повстання, але його поглядів не поділяв майже ніхто з поляків. Б. М. не визнавав „історичної“ Польщі з її претензіями на Литву; Україну і Білорусь.

Після поразки повстання Б. М. переїхав у Швайцарію, а далі — в Італію. 1864 р. створив Союз соціальних революціонерів, потім Інтернаціональне братство. Написав програмні док-ти „Революционный катехизис“ (1866) та Програму Революційної організації інтернаціональних братів (1868). 1867 р. взяв участь у Женев, конгресі Ліги миру і свободи. 1868 р. Б. М. вступив до Женев, секції І Інтернаціоналу Разом із М. Жуковським заснував 1868 р. в Цюріху журн. „Народное діло“, програма якого передбачала знищення спадкової власности, зрівняння у правах жінок із чоловіками та скасування шлюбу (як церк., так і цивільного), виховання дітей суспільством тощо.

Репутація Б. М. значно постраждала через зближення 1869 р. з жорстоким та цинічним С. Нечаєвим. У верес. 1870 р. Б. М. взяв участь у Ліонському повстанні, а після його поразки повернувся у Швайцарію. Намагався завоювати провідні позиції в І Інтернаціоналі. Йому вдалося створити пробакунінську Юрську федерацію, популярну в Іспанії та Італії. Загострилося протистояння бакуністів із марксистами, а сам Б. М. присвятив цій боротьбі свою гол. працю „Государственность и анархия“ 1872 р. на Гаазькому конгресі його виключено з І Інтернаціоналу У відповідь Б. М. скликав власний конгрес в Сент-Ім’є, де було створ. Анархістський Інтернаціонал (проіснував до 1877 р.). 1873 р. бакуністи активно діяли в охопленій повстанням Іспанії, але зазнали поразки. 1874 р. Б. М. намагався безуспішно підняти повстання в Болоньї. Врешті, остаточно відійшов од практ. революційної діяльности. Продовжував багато читати та дописував 2-гу частинупраці „Государственность и анархия“.

Б. М. написав багато публіцистичних творів. Його філософські та суспільно-політичні погляди пройшли значну еволюцію. Рано виявив прагнення до практ ичного застосування своїх ідей, а особливо — після зближення з лівими гегельянцями, коли почав заявляти про шкідливість будь-яких теорій. Невдовзі зацікавився утопічним соціалізмом та комунізмом, хоча й уникав ототожнення з будь-яким із цих напрямів. З другої пол. 1840-х рр. Б. М. захопився пан-славістичними ідеями, але з виразним революційно-демократичним нахилом. Однією з головних його ідей тривалий час була мрія про „вільну слов’янську федерацію“. У середині 1860-х рр. Б. М. все більше еволюціонував до анархізму на засадах атеїзму, антибюрократизму та федерації автономних спільнот (общин, провінцій, націй). У практичній сфері активно діяв в організаціях на зразок Ліги миру і свободи чи І Інтернаціоналу, а потяг до конспірації та змовництва проявився в нього у вигляді створення низки власних напів- чи цілком таємних об’єднань. Поступово дійшов до цілковитого заперечення держави, насамперед — т зв. історично сформованих держав, тобто імперій, які виправдовують свою владу на певних територіях силою істор. передумов та обставин. У своїх анархістських ідеях Б. М. використовував навіть елементи расизму — виступав проти „германської раси“ як найбільш придатної для державотворення (проти неї мали боротися слов’ян. і роман, раси). Нелюбов до німців, а також євреїв, що виразно проявлялася в антисемітських висловлюваннях щодо К. Маркса, суттєво псувала репутацію Б. М. як за життя, так і після смерти. Німці часто звинувачували його у рос. шовінізмі, який Б. М. буцімто прикривав соціалізмом, був, однак, цілковитим космополітом.

Найкращим доказом браку шовіністських рис у Б. М. може бути його позиція щодо укр. питання. У праці „Государственность и анархия“ прочитується віщування Б. М. про те, що Москва незабаром утратить Україну, а також прогнозування, що Україна повстане вслід за Польщею і Литвою, а Росія окреслена як „підла народоненависна, народозгубна всеросійська імперія, що задушила Малоросію“ На конгресі Ліги миру і свободи 1868 р. Б. М. заявив, що українці є більш чистими слов’янами, ніж росіяни, „малороси“ з галицькими „русинами“ становлять єдиний і досить численний (15-мільйонний) народ, що має спільну велику історичну спадщину Б. М. наголосив, що українці в серед. XVII ст. припустилися великої помилки, прийнявши покровительство російського царя, який, замість обіцяного збереження вольностей, обдарував Україну „найгрубішим деспотизмом“. А тому Б. М. вказував австрійським і турецьким слов’янам на досвід України і застерігав від пошуків підтримки у царя. Б. М. заявив, що українці повинні жити окремо, незалежно від росіян чи поляків. 1870 р. навіть удався до фальсифікації з метою пробудити український рух, коли у „Колоколі“ вмістив статтю „Мысли по поводу начинающагося движенія в Малорос-сіи“, де опубл. „Лист до Громады“, що буцімто був розповсюджений у Києві і містив заклики „не давать грошей ни москалю, ни ляху“ (док-т фіктивний і написаний самим Б. М.). Як наслідок, попри крайні соціальні погляди Б. М. частина укр. політиків та вчених виявляла акт зацікав, його ідеями і діяльністю, а деякі українці були особисто знайомими з Б. М. Ще під час Слов’ян, конгресу 1848 р. у Празі Б. М. познайомився з делегатом від ГРР І. Борисикевичем, який привіз в Україну рукоп. промови Б. М. / Тер-лецький провів разом із Б. М. місяць у нім. в’язниці після заворушень у Саксонії (1849). Не до кінця зрозумілий епізод, зафіксований у протоколах допиту Б. М. у серпні 1849 р., з якого випливає, що у нього під час обшуку знайшли лист, написаний „русинською“ мовою. Однак Б. М., який під час слідства часто давав ухильні відповіді, заявив, що це він сам написав листа і це не „русинська“ мова, а російська, записана лат. шрифтом, ув’язнений відмовився назвати ім’я адресата (у будь-якому разі, це могло б свідчити про якісь жвавіші контакти з українцями в контексті його слов’ян, планів).

Одним із перших біографів Б. М. був М. Драгоманов, який видав його листи до О. Герцена й М. Огарьова (1896) і написав ґрунтовну розвідку про діяльність Б. М. (праця опубл. посмертно 1905 р. у Казані). М. Драгоманов критично оцінював діяльність Б. М., хоча й визнавав непересіч-ність його постаті. Наприкін. біограф. дослідження М. Драгоманов зазначив, що багато проявів активности Б. М. чинили більше шкоди, ніж користи, для самої справи, якій вони були покликані служити.
Вченням Б. М. цікавилися і деякі чл. НТШ, особливо прихильники соціалістичних поглядів. Так, М Павлик називав його „найславнішим російським революціонером“ Однак найбільше уваги до діяльності Б. М. приділяв І. Франко, який опубл. у „Записках HTUI“ (1912) привезену І. Борисикевичем промову Б. М. на Слов’ян, конгресі. І. Франко наголошував, що цей док-т цінний тим, що не є передруком опубл. раніше версій промови Б. М. (у польс. газ. „Dziennik Domowy“ чи чес. газ. „Wcela“), а це оригінал, писаний франц. мовою самим Б. М. Відповідно І. Франко опубл. цей первісний текст, подав укр. перекл. і власні критичні зауваги. На відміну від М. Драгоманова, І. Франко ставився до Б. М. з пієтетом, високо оцінював згадану програму, а М. Драгоманов вважав ідеї Б. М. ідилічними, неясними і без конкретики. І. Франко давав М. Драгоманову мат-ли для написання біографії Б. М., а серед них — поради в листах, копії мат-лів, напр., ст. з журн. „Casopis Ceskego Museum“, славнозвісну відозву („Aufruf an die Slawen“), працю чес. діяча Я. Малого „Nase znovuzrozeni“ та ін. Крім публікації конгресової промови, І. Франко не раз позитивно згадував Б. М. (найчастіше у парі з О. Герценом), передовсім як взірець політ, активности еміграції. Крім того, діяльність Б. М. на конгресі 1848 р. високо оцінив І. Брик у ст „Славянський з’їзд у Празі 1848 р. і українська справа“ Дослідник вважав Б. М. союзником українців, який чинив істотний тиск на поляків, аби ті погодилися на більші поступки українській стороні. І. Брик також проаналізував у статті осн. погляди Б. М. на українську справу після конгресу.

fGC4TaV69TU.jpg

Пр.:

Письма М. А. Бакунина к А. И. Герцену и Η. П. Огареву. С приложеніем его памфлетов, біографическим введеніем и объяснительными примечаніями Μ. П. Драгоманова. Женева, 1896; Собрание сочинений и писем. 1828-1876 / Под ред. Ю. Стеклова·. В 4 т. М., 1934—1935, т. 1. Догегелианский период 1828—1837; т. 2: Гегелиа-нский период 1837—1840; т. 3: Период нового пребывания за границей 1840—1849; т. 4: В тюрьмах и ссылке 1849—1861; Archives Bakounine / Internationaal Instituut voor Sociale Geschiedenis. Amsterdam. Textes établis et annotes par Λ Lehning. Leiden, 1961—1982, vol. 1—8; Избранные философские сочинения и письма. М., 1987; Философия. Социология. Политика. М., 1989; Анархия и Порядок: Сочинения. М., 2000; Oeuvres Completes de Bakounine. CD-ROM / Application developed by NIWI; ed. and design: Edita, Royal Netherlands Academy of Arts and Sciences; texts and transi.. International Institute of Social History. Amsterdam, 2000.

Літ.:

Nettlau M Michael Bakunin. 3 vol. London, 1896—1900; Francois A Michel Bakounine et la philosophie de l’anarchie. Bruxelles, 1900; Драгоманов M Михаил Александрович Бакунин. Критико-біографіческій очерк. Казань, 1905; [його ж.] М. Бакунин и русскіе прогрессисты 60-х годов в Bonpoct о польско-украинских отно-шеніях // КС, 1906, март, с. 322—67; Франко L Основи нової славянської політики Бакуні-на// Записки НТШ. Львів, 1912, т. СІХ, кн. III,
с. 155—65; Брик І. Славянський з’їзд у Празі 1848 р. і українська справа // Там само, 1920,
т. СХХІХ, с. 141—217; Стеклов Ю. Михаил Александрович Бакунин. Его жизнь и деятельность.
M. , Л., 1926—1927, т. 1—4; Wasilewski L Bakunin wobec Polakôw і Powstania Styczniowego. Warszawa, 1928; Cejchan V Bakunin v Cechâch. Prispêvek k revoluénimu hnuti éeskému v letech 1848—1849. Praha, 1928; Carr E H Michael Bakunin. London, 1937; Hepner B. Bakounine et le panslavisme révolutionnaire. Paris, 1950; Lèsniew-ski A Bakunin a sprawy polskie w okresie wiosny ludôw і powstania styczniowego 1863 r. Lodz, 1962; Колпинскии К, Твардовская В. Бакунин в русском и международном освободительном движении // Вопросы истории (М.), 1964, № 10; Пирумова Н Бакунин. М., 1970 (Жизнь замечательных людей. Вып. 477); її ж. Социальная доктрина М. А. Бакунина. М., 1990; Barruè J. Bakounine et Netchaiev. Trois études sur Bakounine. Le catéchisme révolutionnaire de Netchaiev. Paris, 1971, Wittkop J. F. Bakunin. Hamburg, 1974; Masters A Bakunin: Father of Anarchism. N. Y., 1974; Berlin L Herzen and Bakunin on Individual Liberty // Russian Thinkers / Ed. A Kelly. N. Y., 1978, p. 82—113; Huch R Michail Bakunin. Frankfurt, 1980; Графский В. Бакунин. Из истории политической и правовой мысли. М., 1985; Ravindranathan T R Bakunin and the Italians. Kingston; Montreal, 1988; Berthier R Bakounine politique (révolution et contre révolution en Europe centrale). Paris, 1991; Monis B. Bakunin: the Philosophy of Freedom. Montreal;
N. Y., 1993; Eckhardt W. Michail A. Bakunin (1814—1876). Bibliographie der Primär- und Sekundärliteratur in deutscher Sprache. Berlin; Köln, 1994; його ж Von der Dresdner Mairevolution zur Ersten Internationalen. Untersuchungen zu Leben und Werk Michail Bakunins. Lieh, 2005; Dunois A, Berthier R Michel Bakounine. Paris, 1998; Giulia-nelli R Bakunin e la rivoluzione anarchica. Casa-lvelino Scalo (Salerno), 1998; Бокучава Г Политическая философия М. А. Бакунина и современность. М., 1999; Grawitz М Bakunin. Ein Leben für die Freiheit. Hamburg, 1999; Борисенок Б. Михаил Бакунин и „польская интрига“· 1840-е годы. М., 2001, McLaughlin Р. Mikhail Bakunin: The Philosophical Basis of His Theory of Anarchism. N. Y., 2002; Genova C Michail Bakunin: l’etica. Torino, 2003; Демин В. H. Бакунин. Μ., 2006 (Жизнь замечательных людей. Вып. 1009), 384 с., Leier J. М Bakunin: The Creative Passion. N. Y., 2006; Lausberg M Bakunins Philosophie des kollektiven Anarchismus. Münster, 2008.

Орест Заяць


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s