День в історії
2 лютого 1141 року
Битва при Лінкольні (Battle of Lincoln)
В перші роки міжусобної війни в Англії 1135-1154 рр. жодна із ворогуючих сторін не мала істотної переваги. Фактично, військові дії зводились до взяття в облогу замків та взаємному спустошенню земель. Лише декілька разів сторони зходились у сутичках. Сьогодні, мова піде про одну із них.
Червоним позначено території під управлінням Стефана, синім – Матильди
Під контролем монарха Стефана Блуаського перебували східні частини Англії, західні графства утримували прибічники Матильди. Наприкінці 1140 р. до останніх приєднався Ранульф де Жернон, граф Честеру, який до цього підтримував монарха. Перехід його на іншу сторону пов’язують із передачею Стефана міста Карлайл монарху Шотландії Давиду І (яким до цього володів батько Ранульфа). Вже наприкінці вересня 1140 р. Ранульф де Жернон заволодів замком Лінкольн.
Лінкольнський замок
Новини про це застали монарха у Лондоні. Так, за свідченням Ордеріка Віталія, «…монарх, не очікувавши від своїх близьких друзів такої підлості, виступив на північ після Різдва». Характерно, що король зайняв місто настільки несподівано, що захопив у полон 17 повсталих лицарів. Відступивши з міста у січні 1141 р., Ранульф відправився у Четсер для поповнення армії. Розуміючи, що самих жителів Честеру для війни із королем буде замало, граф звернувся до свого тестя Роберта Глостерського – прибічника Матильди. Цілком можливо, що останній надав йому допомогу не тільки з політичних причин – у Лінкольні, взятого в облогу Стефаном, знаходилась його дочка.
Печатка Стефана
Зібравши нове військо із жителів Уельсу та Чеширу, Ранульф об’єднав його із силами Роберта Глостерського (передусім безземельних лицарів) та рушив на Лінкольн. Щодо опису сил повсталих, хроністи надають спірні свідчення. Так, автор «Діянь Стефана» вказує про те, що військо графів складалось «з усіх, хто міг озброїтись проти монарха»; Ордерік Віталій та Генріх Гантінгдонський вказують, про присутність у війську «позбавлених спадщини» – себто дворян, землі яких були конфісковані Стефаном Блуаським. Зокрема, відомо що серед них були Бріан де Редверс та Бріан Фіцкаунт, лорд Волінгфорду. До уваги слід брати й те, що прибічники Матильди були популярними у Валлійській марці – в результаті, повсталі «набрали значне число жорстоких і диких валлійців з їх нестримним натиском». Оцінюючи ефективність останніх в бою, Гіральд з Камбре вказує на те, що «…валлійці є… всього лиш предметом нашого презирства… відважні, однак недосвідчені у поводженні зі зброєю, схожі радше на тварин, які біжать на списи мисливців».
Зрештою, війська Роберта Глостерського та Ранульфа де Жернона підійшли до Лінкольна 1 лютого 1141 р. Для Стефана прибуття супротивника було несподіваним – Ордерік Віталій повідомляє про те, що «Монарх щоденно нехтував свідченнями про ворожий наступ, й не вірив, що вони відважаться на велику справу…». Лише 2 лютого король скликав військову нараду. Думки прибічників монарха розділились – Ордерік вказує на тих, що «говорили про те, що в місті слід залишити сильний загін, а самому королю достойно відступити, аби зібрати велику армію… і покарати повсталих»; пропозиції від «богобоязливих, які вважали відкласти битву заради свята Стрітення…». Так чи інакше, Стефан відкинув пропозиції дворян, та вирішив вийти назустріч супротивнику.
Суттєву роль в розвитку битви при Лінкольні зіграла відмова англійського монарха від можливості використати своє вигідне стратегічне положення і відразу атакувати супротивника (який розташувався в низинах навколо міста). Опис війська Стефана надає Генріх Гангінгдонський: «Монарх спішився, і поставив навколо себе… військо з лицарів, чиїх коней забрали, і поставив графів… двома полками [на флангах], аби [вони] бились верхи. Але ці кінні загони були невеликі… Монарший полк був найбільшим, хоча й мав лише один стяг, який належав самому монарху». Щодо сил прихильників Матильди, вони також були розділені на три частини: в центрі знаходився загін Ранульфа де Жернона, ліве крило складали безземельні лицарі, праве – валлійські найманці графа Честеру.
Цікавим є те, що тогочасні хроністи роблять спроби порівняти війська супротивників – так, Генріх Гантінгдонський вказує на те, що роялісти мали перевагу в піхоті; Ордерік Віталій повідомляє, що «найкращі лицарі були у війську монарха, але ворог їх перевершував піхотою та союзниками-валлійцями…».
Битва почалась зранку 2 лютого 1141 р. з атаки повсталих – за описом Вільгельма Ньюбурзського, прихильники Матильди «…рушили вверх по пагорбі назустріч армії монарха, під звуки труб і хрип коней, підбадьорюючи себе криками до небес, і потрясаючи землю». Правий фланг армії Стефана не стримав натиску безземельних лицарів Роберта Глостерського. Як вказує Генріх Гантінгдонський, «…паніка серед них миттєво розповсюдилась…». Лівий фланг монаршої армії (очолюваний Вільгельмом Іпрським та Вільгельмом Омальським) витримав натиск валлійців. Однак, після прибуття на допомогу останнім лицарів Роберта Глостерського, оборона королівських військ на флангах рухнула.
Далі, за свідченням Вільгельма Ньюбургзького, «увесь тягар битви ліг на полк, в якому знаходився монарх». Спротив чинив лише центр армії Стефана, що складався із спішених лицарів, яких «повністю оточили…, і атакували з усіх боків наче штурмують замок. В цю мить, ви б могли побачити жахливе око війни навколо монаршої дружини, іскри, що летять від шоломів та мечів… Атакувавши королівський загін кіннотою, [повсталі] убили одних, других збили з ніг, а третіх взяли в полон». Сам Стефан, «…згадавши про хоробрі діяння предків (передусім, мається на увазі Вільгельм Завойовник), бився як лев…» – так, коли монарх зламав меч яким бився, житель Лінкольну дав йому дворучну сокиру. Подальші версії подій різняться – за однією з них, граф Честерський накинувся на короля зі своїми лицарями. Один з них, Вільям де Кеймз, схопив Стефана за шолом; Вільгельм Мальмсберійський в «Історії англійських монархів» вказує на те, що Стефана збив з ніг камінь, і його взяли в полон. Долю свого сюзерена повторила низка лицарів – Гілберт де Ганд, Балдуін Фіцгілберт де Клар, Річард Фіцурс, Вільям Фосард.
Взяття в полон Стефана
Так чи інакше, основним політичним результатом битви стало захоплення в полон англійського монарха – що дозволило Матильді зайняти престол. Вже 8 квітня вона була обрана королевою Англії, а в червні 1141 р. прибула в Лондон. Щоправда, правління Матильди було недовгим, та обмежилось вимогами до лондонців сплатити земельні податки. В результаті, жителі міста підняли повстання, а новоспечена королева втекла до Оксфорду.
Матильда
До цього часу, прихильники Стефана сформували нову армію, на чолі якої стали дружина Стефана, королева Матильда Булонська та Вільгельм Іпрський. Вже станом на вересень 1141 р. сили Матильди Шотландської були розбиті під Вінчестером, а лідер повсталих, Роберт Глостерський, потрапив у полон. В результаті, 1 листопада того ж року монарх Стефан був звільнений в обмін на надання свободи графу Глостеру, та повернувся в Лондон.
Список літератури:
Петрушевский Д. М. Очерки из истории английского государства и общества в средние века
Пти-Дютайи Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X-XIII веков
ОРДЕРИК ВИТАЛИЙ. ЦЕРКОВНАЯ ИСТОРИЯ. HISTORIA ECCLESIASTICAE. Книга XIII (около 1137 г.) [Електронне режим доступу]: http://www.vostlit.info/Texts/rus7/Orderic/text.phtml?id=1043&fbclid=IwAR09qHidDAR1zEVaPLurCjXwxZycOMYFUWEErH4V4tAVl5q-yy_KzARyugg
ВИЛЬЯМ МАЛЬМСБЕРИЙСКИЙ ИСТОРИЯ АНГЛИЙСКИХ КОРОЛЕЙ GESTA REGUM ANGLORUM [Електронне режим доступу]: http://www.vostlit.info/Texts/rus/William_Malm/pred.phtml?id=268&fbclid=IwAR1T30SpHKqP2QC3gfAuh9EYEYmEqrz3quJH0aUc2LfdLLxFG549gDn0HPw
ВИЛЬЯМ НЬЮБУРГСКИЙ ИСТОРИЯ АНГЛИИ HISTORIA RERUM ANGLICARUM [Електронне режим доступу]: http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text1.phtml?id=269&fbclid=IwAR2Xccv_liEZHRmq5yvWYD8ehembgUoFzOAfvxjFx4mds63Vwkq_8pQ37Fk
«Per Aspera» 