День в історії
29 січня 1918 року
Бій під Крутами
Сьогодні Україна відзначає 102-гу річницю бою під Крутами – непересічної події Української революції, що займає чільне місце в національній пам’яті як символ героїзму та самопосвяти в ім’я Батьківщини. На жаль, завзята оборона залізничної станції патріотичною молоддю оповита численними міфами та містифікаціями, які істотно спотворюють уявлення широкого загалу про цю знаменну віху українського минулого.
На початку 1918 року УНР опинилася в катастрофічному становищі. Більшовицькі війська під проводом В. Антонова-Овсієнка стрімко просувалися всередину країни, потужна ворожа пропаганда ширила нестабільність та хаос в тилу, суспільство охоплювали панічні настрої і деморалізація. Українська Центральна Рада не мала в своєму розпорядженні належних сил для ефективної протидії енергійному наступу «червоних». Так звані «українізовані» підрозділи російської армії швидко розсипалися, проголошували «нейтралітет» або ж просто переходили на бік ворога.
Далось взнаки тривале ігнорування політичною елітою УНР справи розбудови національних збройних сил. «Не своєї армії нам треба, а знищення всякий постійних армій» – писав В. Винниченко. Принципове нехтування справою організації власного війська та некомпетентність у цій сфері (чого варте лише ухвалення під час війни закону про ліквідацію регулярних збройних сил та їхнє перетворення на «народну міліцію» 16 січня 1918 р.) через засліпленість соціалістичними утопіями мало фатальні наслідки. Закономірно, що подібні експерименти відштовхнули від підтримки уряду УНР багатьох професійних військовиків.
Свою роль відіграла й відсутність належної боротьби з більшовицькою агітацією та абсурдна толерантність до «червоної» 5-ї колони. До прикладу, після провалу першого комуністичного заколоту в Києві всередині грудня 1917-го р. було заарештовано верхівку змовників на чолі з Л. П’ятаковим. Однак, їх оперативно звільнили з-під варти після втручання уряду УНР. Невдовзі голова Генерального Секретаріату В. Винниченко назвав затримання чільних більшовиків столиці, які планували вчинити державний переворот, «непорозумінням» (!). Користуючись такою позицією керівництва УНР, «червона» 5 колона продовжувала активну підривну діяльність.
Дослідник Андрій Руккас влучно резюмує: через політичну наївність і нерішучість українські лідери програли більшовикам вирішальний двобій за свідомість громадян.
28 січня зупиняти ворожі сили на Чернігівщину вирушили бойовий відділ юнаків 1-ї Української військової школи і Помічний курінь Січових Стрільців. Останній підрозділ було поспіхом сформовано із молодих добровольців: київських студентів та гімназистів. Володіння військовою справою у Помічному курені СС залишало бажати кращого. Зауважимо, що рішення про відправку до станції Крути 116 погано навчених студентів та 300 виснажених недавніми боями під Бахмачем юнаків 1-ї Української військової школи було результатом чергового прорахунку командування УНР. Очікувалось, що основні сили ворога розгортатимуть наступ на полтавському напрямі. Саме туди скерували найбоєздатніші українські підрозділи. Проте така оцінка ситуація була хибною. Відтак біля станції Крути українських вояків (загалом 520 багнетів) чекало протистояння з 5-тисячним московським військом М. Муравйова.
Більшовики здійснювали наступ найбоєздатнішими частинами: підрозділами петроградських і московських червоногвардійців. Попри нерівність сил, під час бою українські вояки на чолі із сотником Оверко (Аверкієм) Гончаренком зуміли успішно протидіяти в рази численнішим силам ворога. З імпровізованих шанців більшовицькі атаки було відбито, а супротивник зазнав чималих втрат (300-400 загиблих). Запеклість опору українських бійців вразила червоних, що очікували легкої перемоги. Під час невдалої атаки більшовиків через українську кулю вибув з ладу один з командирів петроградських червоногвардійців Ліфанов. Поступово запас набоїв в оборонців станції Крути вичепувався. Однак, нищівний кулеметний вогонь з українських позицій примусив ворога призупинити наступ.
Але через перехід на бік більшовиків куреня ім. Шевченка в Ніжині , війська УНР змушені були почати відступ, аби уникнути оточення. Українські підрозділи з боями відійшли, попередньо зруйнувавши залізничну колію. Окремо слід відзначити трагедію добровольців студентської чоти, які під час відступу зі станції потрапили до рук ворога. 27 з них було розстріляно «червоними». Перед смертю юнаки співали гімн України, демонструючи в останні миті свого життя відвагу та нескореність духу.
На жаль, дотепер в суспільній свідомості домінують хибні погляди на цю славетну сторінку нашого минулого. Через історичну необізнаність в загалу сформувалося уявлення про українських воїнів під Крутами винятково у якості приречених та безпорадних жертв, що неначе заздалегідь йшли на смерть. Практично увесь бій зводять до трагічної смерті 27 студентів-добровольців. При цьому кількість втрат з боку захисників України безпідставно завищується до бл. 300 (за сучасними підрахунками, йдеться про бл. 50-70 загиблих). Подібні віктимні міфи різко дисонують з історичними фактами.
Насправді ж, бій під Крутами яскраво продемонстрував спроможність українських вояків дієво протистояти агресору у винятково несприятливих умовах. Просування сил загарбника до Києва було загальмовано, ворог зазнав істотних втрат. Щоправда, поширені у медіа твердження про вирішальне значення бою під Крутами для укладення УНР Брестської угоди не відповідають дійсності. Важливішими у цьому контексті були придушення більшовицького заколоту в Києві та подальша оборона міста від «червоних» військ, що тривала до ночі 9 лютого. Саме утримання столиці в запеклих боях проти більшовицьких загарбників дало змогу УНР укласти угоду з Центральними державами.
Подвиг юнаків 1-ої Української військової школи та студентів-добровольців став основою для легенди, грунтом міфу, який набув колосального значення для української ідентичності. Сучасники писали про оборону Крут як один з поворотних моментів національної історії. Визначний український «правий» інтелектуал, учасник перших визвольних змагань Євген Маланюк називає битву 29 січня 1918 р. «Народинами нового українця». Він влучно наголошує: «Без Крут навіть такий акт, як акт 22 січня, був би документом без підпису. Бо такі акти мало “виголосити” – такі акти треба чинити…».
Назар Косенко
«Per Aspera» 