Павло Печериця. Царство Небесне здобувається силою, або Ким були єпископи-воїни Середньовіччя

Павло Печериця

Царство Небесне здобувається силою,

або Ким були єпископи-воїни Середньовіччя

oruzhenosec-vedet-konya-na-povodu.jpg

Товстий і незграбний дядько в сутані. Добрий і благочестивий дідусь. Чи може невиправний інтриган? Ось найбільш поширені крайнощі уявлень людей про католицьких єпископів. Проте суворі часи (на кшталт експансії вікінгів чи Хрестових походів) породжують суворі образи. Не оминуло це і церковних мужів.

В епоху Середніх віків князі Католицької Церкви здебільшого були великими землевласниками. Окрім очевидних переваг такого стану речей, перед ними стояло питання захисту своїх володінь. Це спонукало їх формувати власні збройні загони, а часто і самим одягати обладунки, і брати до рук мечі та демонструвати воїнські доблесть і майстерність, яким позаздрили б навіть конунги вікінгів.

Один із яскравих представників цієї братії був єпископ Парижа Гозлен (834 – 886). Ще будучи простим абатом, цей воїн присвятив себе боротьбі проти вікінгів. У 858 році він навіть побував у них у полоні. Це дало йому змогу дослідити тактику вікінгів, їхні слабкі та сильні сторони. Тож, ставши у 884 році єпископом Парижа, Гозлен зумів організувати умілу оборону проти армії норманів, яка в 885 році взяла місто в облогу.

Очевидець тих подій, монах Аббон Горбатий, у своїй праці «Про війну міста Париж з норманами» згадував, що на пропозицію конунга Сігфріда здати місто, єпископ відповів: «Уяви, що захист цих стін доручили тобі, і скажи чи зробив би ти те, що вважаєш за справедливе вимагати в мене?» За наказом єпископа на стінах нинішньої французької столиці було встановлено великого хреста, а сам він стояв разом із іншими захисниками на стінах, озброєний луком та сокирою. Аббон Горбатий згадує, що в одній із сутичок єпископа було поранено. Важко уявити відчай парижан, коли їхній духовний та військовий лідер помер від чуми у самий розпал облоги. Але своєї місії єпископ досягнув – незабаром між вождями вікінгів розпочалися суперечки і вони один за одним покинули поле бою. Париж було врятовано.

До речі, єпископ Хеахмунд із серіалу «Вікінги» не є плодом бурної фантазії режисера. Про нього згадано в «Англосаксонській хроніці»: «Король Етельред і Альфред, його брат, билися з армією при Мердені (871 року – П.З.)… Там був убитий єпископ Хеахмунд з іншими добрими людьми». А. Стріннгольм у своїй праці «Походи вікінгів» часто згадує єпископів, як учасників боїв і навіть командуючих арміями.

Було чимало й інших відважних мужів. Таких, як єпископ Адемар Монтейльський (? – 1098), духовний лідер Першого Хрестового походу. Військову славу єпископ здобув ще до Хрестових походів. Будучи єпископом міста Ле-Пюї, він зібрав загін зі своїх парафіян і цими силами боронився від войовничих сусідів – інших феодалів. Сучасники згадують його як умілого воїна і, особливо, вправного вершника. Оскільки слуга Божий не міг проливати кров, у бій єпископ ішов не з мечем, а з важкою палицею.

Заклик Папи Урбана ІІ вирушити визволяти Гроб Господній єпископ сприйняв з великим ентузіазмом і незабаром приєднався до основного війська зі своїм власним загоном та в якості папського легата. Адемар не претендував на командування, але став беззаперечним духовним лідером воїнства Христового, розділяючи з воїнами їхній тяжкий побут, а також залагоджуючи постійні конфлікти між лідерами хрестоносців.

Під час битви під Дорілеєю (1097) загін єпископа зайшов у тил «невірних» і цим остаточно вирішив долю битви на користь християн. Правда, джерела розходяться, чи вів єпископ своїх воїнів особисто чи командував на відстані. Активну участь Адемар брав і в боях за Антіохію, які завершилися повною перемогою європейського лицарства.
Як і єпископ Гозлен, Адемар не дожив до завершення головної справи свого життя. Тисячі воїнів померли від сипного тифу і єпископ був у їх числі. Проте він продовжив життя в пам’яті воїнів, які 15 липня 1099 року з перемогою вступили до Єрусалиму.

Вікінгами і хрестоносцями справа не обмежувалася. Войовничі єпископи згадуються в багатьох битвах, зокрема, і між християнськими арміями: битва під Бувіном 1214 року (радник короля Франції і фактичний командуючий його армією, брат-госпітальєр Гален, єпископ Санліса), битва під Фолкерком 1298 року (правим флангом англійців командує єпископ Даремський). Не забуваймо і про Реконкісту – в битві біля Лас-Навас-де-Толоса (1212) вже відступаючих християнських воїнів власним прикладом надихнув і повів у бій архієпископ Толедо Родріго Хіменес.

Як бачимо, в Середні віки єпископи командували арміями, билися, здобували перемоги і зазнавали поразок. Цей незвичайний і, значною мірою, романтичний феномен відійшов у вічність лише тоді, коли занепав вплив Католицької Церкви на суспільно-політичне життя Європи.


Перша публікація матеріалу – «Symbolon» (2018): https://www.facebook.com/SymbolonCenter/posts/942572692620345


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s