18 січня 1871 року. Проголошення Германської імперії

День в історії

18 січня 1871 року

Проголошення Германської імперії

1280px-Wernerprokla.jpg


18 січня 1871 р., у Версальському палаці під Парижем була проголошена Германська імперія, а прусський монарх Вільгельм I – її імператором.

83628509_574524493127398_347774522843201536_n.jpg

Im Etappenquartier vor Paris (A Billet Outside Paris; 1894).jpg

 1870. German troops occupying the Château de Brunoy outside Paris on October 24

Завдяки політиці «заліза та крові» канцлера Пруссії Отто фон Бісмарка після низки кровопролитних воєн була втілена мрія багатьох германців ще з часу Наполеонівських воєн – єдина Германія.

Paradox Games.jpg

Володимир Лагодич


Кирило Степанян

Чим був «II-й Райх»?

2449895.jpg

Становлення цього феномену передувало смузі стабільності в «метропольній» Європі, яка тривала між 1871-1914 рр. (для балканської периферії з її «гордієвим вузлом» усе відбулось швидше, передвіщаючи та локально розігравши майбутню глобальну катастрофу війни блоків, що й передбачав свого часу Бісмарк). Нова імперія вийшла з Träume та триангулювала, надбудувалась над Міттельєвропою, ставши завершальною ланкою в зламі іредентистськими монархіями нового типу попередньої системи противаг та балансу сил в Європі та світі, що однак встановило мир в метрополіях Європи на довгий час – вибуху не відбувалось аж до самого 1914 р. Цілі генерації європейців не вели між собою воєн у метрополіях опісля 1871 р., відвикаючи від традиційних, нормативних для попередніх епох воєн, а отже, міфологізуючи війну як таку до і опісля зламу Великої війни.

Соціальна політика та соціоінжиніринг

Це був час еволюційного та коеволюційного розвитку цікавого гібриду прусського «правогегеліанського» етатизму та каналізованого ним експериментального «прусського соціалізму».

Апофеоз подальшого гібридного розвитку етатистського «прусського соціалізму» в «націонал-соціалізмі» «III-го Райху»:

82130891_640918599782357_8452033010420678656_n.jpg

Kraft durch Freude.jpg

Тенденції дегуманізації, популізму та гібридна риторика в контексті характерного для Пруссії етатизму та патерналізму тут особливо виразні: в коментарі до «Політики» Арістотеля Вільгельм I (1861/1871-1888) «повністю схвалює концепцію людини як «соціальної тварини» в якості визначального фактору подальших ідей соціальної справедливості під патронатом держави» [1, с. 14]. Дослідник Я. І. Пасько пише, що «в соціально-практичному вимірі ідея соціальної держави була комплексно втілена правлячою верхівкою об’єднаної Німеччини 1880-х рр., а в її основу була покладена нова державна концепція соціальної [1, с. 129] інтеграції, заснованій на аристотелівській візії, згідно якої держава це той соціальний інститут, що є визначальним для людського існування, і поза яким людська істота не може існувати [1, с. 130]». Автор також нагадує про названі нам «філіпіками» звернення Вільгельма I до парламенту, наприклад від 17 лютого 1881 р., коли кайзер акцентував: «соціальна держава має грунтуватись на поєднанні німецьких традицій милосердя та поваги до прав людини» [1, с. 132]. 

1. Пасько Я. І. Соціальна держава і громадянське суспільство: Співпраця versus протистояння. – К.: ПАРАПАН, 2008. – 272 с.

І в наш час звертаються до подібних гібридних моделей, наприклад за даними WikiLeaks в Ірані аятол настільною книгою є «Πολιτεία» Арістокла Платона.

Вступ у колоніальний переділ світу

Kolonialabzeichen_1.jpg

Коли в 1900-х рр. «настав германський колоніальний час» (напис на тогочасному годиннику), що порушило рекомендації Бісмарка, порочне коло блокування на геополітичному рівні, яке згадував зокрема Ніцше («Время мелкой политики прошло: уже грядущее столетие несет с собою борьбу за господство над всем земным шаром» («По ту сторону добра и зла» (1886), VI, 208). ? Ницше, 2:332, цитується за: https://info.wikireading.ru/223217) призвело до катастрофи.

Kaiser_Wilhelm-10959b_(Adolph_Behrens).jpg

1913. Ölgemälde von Kaiser Wilhelm II. als Großadmiral.

Das Bild hängt im Säulengang der Marineschule Mürwik. Adolph Behrens (1865-1914)

Германія виступила каталізатором першої глобальної та тотальної війни, що не має затушовувати роль провокаторів або підпалювачів війни з протилежного блоку.

Геноцидальність

Surviving_Herero_c1907.jpg

~ 1907. Surviving Herero after the escape through the arid desert of Omaheke in German South-West Africa (modern day Namibia) (https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Surviving_Herero.jpg) / 1904.  Überlebende Herero nach der Flucht durch das wasserlose Sandfeld der Omaheke, Deutsch-Südwestafrika (https://web.archive.org/web/20070310205517/http://www.radiobremen.de/magazin/geschichte/namibia/symposium.html)

Зрештою, в цьому приреченому протистоянні за колоніальні ресурси «II-й Райх» остаточно заплямував себе: між 1904-1908 рр. він провадив геноцид етносів гереро та нама у Африці, хоча не слід забувати, що британці проводили подібні акції проти бурів в цю ж епоху, ще на перетині віків; а також нагадаймо за безчинства Леопольда II (1885-1908).

MutilatedChildrenFromCongo.jpg

~ 1905. Mutilated Congolese children and adults (c. 1900-1905) — in Belgian colonial Congo Free State (present day Democratic Republic of the Congo) (https://commons.wikimedia.org/wiki/File:MutilatedChildrenFromCongo.jpg)

Бюргерський декаданс «Fin de siècle», його пролонгація та посилення у «Ваймарі», мілітаризм юнкерства:

66022375_2125948727702793_4731673102436532224_n.png

«Ваймар» з його нормативним лібертінажем та повоєнним падінням нравів експресивно виражав пролонгований декаданс «Fin de siècle».

w1500_3342870.jpg

Суголосно «Goldene Zwanziger» в США розгорталась епоха «The Roaring Twenties», або «Prosperity».

Roaring-twenties.gif

Тут ширилась така аксіологічна група, як flappers.

695.jpg

Останні подавали приклад частіше за все лібертенської антитези принципу патріархального упослідження жіноцтва за формулою 3К / 4К «Kinder, Küche, Kirche, Kleider».

40c05557-61ae-4788-a542-8f8dee7f733f-800px.jpg

Ці метамофрози у екстремальних умовах повоєнного часу виразно показані до прикладу в творі «Babylon Berlin».

dawwda.png

w1500_3112756.jpg

Babylon_Berlin_i01.jpg

«The Great Gatsby» (1925)

229001.jpg

«The Great Gatsby» (1925) пов’язав обидва регіони міфом про щезаючий «зелений промінь» зникаючої епохи, за яку тримались Гогенцоллерни.

1280px-Wright_Brothers_Memorial-27527-2.jpg

1932. Wright Brothers National Memorial Park in Kill Devil Hills, NC

Цікавий локальний феномен епохи, що певною мірою виражає zeitgeist, в тому числі відомий юнкерський мілітаризм, це «мензура», або мензурне фехтування (http://fencingfuture.org/cntnt/rus/fehtovanie/rus_history/n3.html; https://is.gd/3sDPLv), що відоме серед студентів германських монархій. Деякі фото цього явища яскраво репрезентують усю міру декадансу:

82210757_470666653610209_4246715245394919424_n.jpg

81742822_1232981623572146_974689836520701952_n.jpg

82937925_449705385938208_5171353126480904192_n.jpg

«Fraternitas Saturni»:

82396d304519daf5c71900efb664f894.jpg

tumblr_nyhayyrhCa1ulw5iqo1_400.jpg

q_64DAaYSw4.jpg

Цитати:

Наведемо тут деякі міркування, фрагменти нашої минулорічної магістерської роботи, в якій нами було «препаровано» ультрагібридне явище італійського фашизму та вчинений ним вплив:

Зрештою, 1870-го р. колапсував «симулякр» «II-го Ампіру» епігона бонапартизму Наполеона III (1852–1870), 1871 р. – пала Паризька Комуна, а Італія завершила Рісорджіменто (1848–1871), Германія ж подолала «interregnum» в Райху (1806–1871): Пруссія стала «базисом» «II-го Райху», Германської імперії (1871–1918), який вже був на відміну від I-го не «Священним» (в одному з векторів – номінально теоцентричним) а націоцентричним, тобто відповідно до «zeitgeist’у» виступив квазірелігійною спільнотою через характер націоналізму як «громадянського культу». Спільнотою, готовою до індустріального, а невдовзі – колоніально-імперіалістичного стрибка.

Loss After the Battle of Austerlitz.jpg

Виокремлена зі «Священного» корпусу Імперіуму окремішня (до набуття характеру складника остаточно «орієнталістично»-дуалістичної монархії) Австрійська імперія (1804–1867) залишалась периферійним «Cхідним Райхом» (власне Österreich), свого роду «резервуаром» для бездержавних етносів та націй, яких не приймав у свій проект вузький, екслюзивістський «малогерманський шлях» та вважав «позаісторичними» гегелівський етатичний дискурс. Таким чином, Австрія продовжила існування після ліквідації «Священного» Райху, проте втратила роль центрального ерцгерцогського осередку та резиденції сакралізованої імператорської влади в «Імперіумі» із сакральним та унітарним національним значенням, і своєї назвою тепер вказувала на пересічність та етимолоігчно – «окраїнність», зрештою «орієнталізм» своєї політії. Хоча престиж її династії навіть зумовив химерні зближення – так, «Ампір» заради своєї потенційної легітимації й в «старорежимній» реакційній парадигмі почав перетікати в гібрид на основі родинно-династійних зв’язків із домом Габсбургів (див. біографію Наполеона II «Орлятка», імператора в 1815 р.[1]), які надалі продовжували вважати себе помазанниками[2] (і навіть в епоху Interbellum’у претендували на корони (у гортістській Угорщині, а донині діють в межах заснованого 1923 р. Панєвропейського союзу, так Отто фон Габсбург був його міжнародним президентом в 1973–2004 рр.).

Якщо Італію було витворено, а «II-й Райх» було перезасновано на національній (націоцентричній) основі, то Австрія формально позбавилась своєї виразно сакралізованої основи, що видавалась «архаїчною» (втім продовжуючи експлуатувати, як вже говорилось, інститут помазанництва[3]). В баченні та риториці Муссоліні перероджена Габсбурзька монархія вдалась до спрямування на синтез «трьох рас»[4] (вочевидь, романської, германської, слов’янської – Муссоліні в цій характеристиці замовчує роль мадяр) в тиглі «політичної нації» поліетнічної, згодом дуалістичної династійної імперської політії.

Отже, із цими масштабними процесами в Європі 1871 р. почалась полоса «благоденства», «процвітання» та невдовзі – «психоліричного»[5] декадансу, епоха, позбавлена воєн, що могли би вестись в європейських метрополіях або поміж ними. Осі напруги концентрували небезпеку для хиткої стабільності на колоніально-імперській периферії з власною конфліктологією, змушуючи «гравців у переділ світу» зближатись та блокуватись поміж собою на геополітичному рівні – і це робили суперечні політії та нації із взаємними претензіями (Італія-Германія, Італія-Австро-Угорщина, Германія-Австро-Угорщина, Франція-Росія, Франція-Британія, Росія-Британія). Мілітарний ентузіазм парадоксальним чином сполучався в цю епоху із духом пацифізму та утопічними баченнями і навіть мареннями прогресивістів, проте прогрес, як завжди, мав і своїх скептиків.

[1] Наполеон II / Личности [Електронний режим доступу]: https://persons-info.com/persons/NAPOLEON_II_Bonapart

[2] Муссолини Б. Третий путь. Без демократов и коммунистов [Електронний режим доступу]

[3] Ibid.

[4] Ibid.

[5] Бальмонт К. Д. Элементарные слова о символической поэзии / Стозвучные песни: Сочинения (избранные стихи и проза). – Ярославль: Верх.-Волж. кн. изд-во, 1990. [Електронний режим доступу]: az.lib.ru/b/balxmont_k_d/text_0340.shtml

***

[Всі ці події 1870-1871 рр.] відкрили тривалу смуги стабільності, що послідувала до розв’язання тотальної війни між сформованими геополітичними блоками внаслідок суперечностей та напруги, внесених в систему миру новоутвореними потугами. Це був якісно новий рівень національної консолідації (Австро-Угорщина обрала свій вектор та реформувалась ще на передодні рубіжного 1871 р.).

***

Велика війна [стала] демонтацією найстійкіших «старорежимних» династійних політій [і остаточно] нівелювала елітарні позиції нобілітету в масштабах всієї центральної, південної та східної Європи, хоча прихильне до мілітаризму юнкерство у Германії не втратило остаточно цих позицій та стало куди більш ефективною опорою завойовницького режиму Райху, аніж італійські екс-комбатанті для аналогічного режиму [італо-фашистської] «Імперії».

***

Цікаво поглянути, як спекулюючи щодо лібералізму, засновник авангардного гібридного тоталітарного явища фашизму Муссоліні говорив щодо колізій становлення та природи «II-го Райху»:

«відразу ж за цим [1848] почався занепад [лібералізму]. Якщо 1848 р. був роком світла й поезії, то 1849 р. став роком мороку й трагедії. Римська республіка була вбита іншою, а саме Французькою республікою. У тому ж році Маркс випустив євангеліє соціалістичної релігії у вигляді знаменитого комуністичного маніфесту. У 1851 році Наполеон III робить неліберальний державний переворот і царює над Францією до 1870 р., коли він був скинутий народним повстанням, але внаслідок військової поразки, що вважається в історії однією з найбільших. Переміг Бісмарк, що ніколи не знав, де панує релігія свободи, і які пророки їй служать»[1].

Переходячи в своєму дискурсі до Германії, він розмірковує: «симптоматично, що германський народ, народ вищої культури, протягом XIX ст. зовсім не знав релігії свободи. Вона проявилася тільки в перехідний період, у вигляді так званого «смішного парламенту» у Франкфурті, який проіснував один сезон»[2].

[1] Доктрина фашизма / пер В. Н. Новикова. – Paris: La Renaissance, Paris, 1938 [Електронний режим доступу]: https://web.archive.org/web/20120302053608/http://lib.misto.kiev.ua/POLITOLOG/MUSSOLONI/mussol.txt

[2] Ibid.

***

Щодо декадансу «II-го Райху», перенесеного в Германський райх взірця «Ваймарської республіки», то він був посилений лібертінажем, а обскурантисти тим часом з початків упосліджували конструктивні принципи «молодої, отож вразливої демократії»:

Германський Райх періоду «Ваймару» струшувався в демократично-ліберальному експерименті (що консервативними та «консервативно-революційними» авторитаристами та органіцистами – майбутніми тоталітаристами – сприймалось як остаточне виродження та черговий «interregnum» Райху, в якому посилились елементи «буржуазного розкладу», присутні ще в «II-му Райху»).

***

У «Ваймарі» з’явилась «народна» пісня «Wir sind des Geyers schwarze Haufen» (~ 1920) для «Bündische Jugend»[1].

Пісня звертається до Селянської війни у Священній Римській імперії, та підживлює ресентимент та жорстокість в різних варіаціях й виступає спільним «хронотопосом» германської історії як для націонал-соціалістів, так і для уряду НДР. Тобто становить спільне місце як для радикальних соціальних утопістів, що виступали за докорінну зміну ладу і побудову свого міленаристського «царства» хіліастів. Але тепер не антиклерикалів Бауернкрігу (1524–1525), а фанатичних комунітарних «швімерів» – ентузіастів матеріалістичного атеїзму; призирство до еліт можна лише порівняти із призирством «джентрізованих» спадкоємців старої ітерації аристократії, юнкерства, до парламентської системи і відповідного аксіологічного набору ліберальної демократії. Ресентимент до нобілітету, виражений в строках «Als Adam grub und Eva spann, kyrieleys, wo war denn da der Edelmann?»[2] тут, вочевидь, має відповідати зневазі до парламентаризму, який, як в Італії, не користується особливою довірою в певних кіл), так і до «расово»-детермінованої спільноти т. зв. «націонал-соціалістів». Ці мутували з фашизованого арбайтер-руху з езотеричним корінням (саме по собі специфічний гібрид) та вдались невдовзі в т. ч. й до «відродження» аграрних спільнот в якості «органічних» елементів корпоративного політичного «тіла», заснованого на фюрер-принципі. Слова про підпалені гори мертвих тіл з пісні, хоча відсилають до хіліастичного горизонту Бауернкрігу, більше виказують на психологічну готовність деяких груп до геноцидальних актів Голокосту.

[1] Wir sind des Geyers schwarze Haufen [Електронний режим доступу]: https://web.archive.org/web/20140407094338/http://www.volksliederarchiv.de/text1272.html

[2] Ibid.

***

17782828-h-720.jpg

Ein Star seiner Zunft: Psychiatrieprofessor Alfred Hoche als Redner 1931 bei der Eröffnung der Medizinischen und Chirurgischen Klinik an der Hugstetter Straße in Freiburg Foto: Uni-archiv (https://www.badische-zeitung.de/die-schreibtischtaeter–17782862.html)

Готуючи психологічне підгрунтя для уможливлення повномасштабних геноцидів, у «Ваймарі» з’явилась і така публікація, як «Die Freigabe der Vernichtung lebensunwerten Lebens. Ihr Mass und ihre Form»[1] (1920) психіатра Карла Біндінга (Karl Binding) та юриста Альфреда Хохе (Alfred Hoche)[2].

88016fad-da19-4ac8-a30c-1de9d3d6357e.jpg

BindingHoche_FreigabeCoverAufl22.jpg

511EUajsCyL.jpg

51RttHTpPQL.jpg

Вона впроваджувала в громадську думку концепції органіцизму та «расової гігієни» в парадигматичній опозиції «Volkskörper – Fremdkörper»[3], заклавши для Германії ресурси дегуманізації, потрібні злочинцям для реалізації намірів геноциду за етнічними, генетичними, психофізіологічними та соціальними ознаками.

Alfred_Erich_Hoche.jpg

Alfred Erich Hoche (1865-1943)

lossy-page1-800px-(UAZ)_DOK.001.001_Binding.tif.jpg

Karl Lorenz Binding (1841-1920)

Этот больной за время жизни обходится народу в 60 000 рейхсмарок. Гражданин - это и твои деньги!.jpg

Пропаганда NSDAP

[1] Die Freigabe der Vernichtung lebensunwerten Lebens. Ihr Mass und ihre Form [Електронний режим доступу]: akj.rewi.hu-berlin.de/zeitung/08-16/material/fs16-16-unheilvolleschrift.pdf

[2] [PDF] Die Freigabe der Vernichtung lebensunwerten Lebens: Ihr Maß und ihre Form (1920) KOSTENLOS DOWNLOAD / Bücher Online Download Kostenlos 103 [Електронний режим доступу]: https://sites.google.com/site/lesenherunterladen103/-pdf-die-freigabe-der-vernichtung-lebensunwerten-lebens-ihr-mass-und-ihre-form-1920-kostenlos-download

[3] The Phenomenology of the German People’s Body (Volkskorper) and the Extermination of the Jewish Body [Електронний режим доступу]: https://www.researchgate.net/publication/240740968_The_Phenomenology_of_the_German_People’s_Body_Volkskorper_and_the_Extermination_of_the_Jewish_Body

Кирило Степанян


 

 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s