Крістіан Скрипкару. Зовнішня політика Симеона І Великого в 893-927 рр.

Крістіан Скрипкару

Зовнішня політика Симеона І Великого в 893-927 рр.

Car_Simeon_Bulharsky_-_Alfons_Mucha.jpg


Золота доба Першої Болгарської держави, яка проіснувала  в період з 681 по 1018 рр. пов’язана з іменем царя Симеона І Великого.

Bulgaria-(893-927)-TsarSimeon-byTodorBozhinov.png

Прагнучи до гегемонії на Балканському півострові, він вів активну завойовницьку політику, спрямовану на підкорення найбільш могутніх держав того часу, серед яких Візантійська імперія, Сербське, Хорватське королівства тощо. У період його правління Болгарія досягла своєї найвищої могутності. Зовнішня політика царя Симеона характеризувалася тривалими війнами.

Wars_of_tsar_Simeon_I.png

Її аналізу і присвячена дана публікація. Наявність різних типів джерел ще більше актуалізує дослідження означених вище проблем. В історіографії досліджувана тематика стала предметом розгляду болгарських дослідників Р. Рашева й І. Божилова, але, зважаючи на наявні джерела та історіографію, означена тема потребує подальших досліджень [1; 2; 3; 4; 5].

У 893 р. на Народному соборі в новій болгарській столиці Великому Преславі Симеон урочисто отримав владу від свого батька князя Бориса. Новий правитель болгар мав прекрасну освіту. Більше десяти років він навчався в Константинополі у патріарха Фотія. Самі візантійці називали його «напівгреком» і сподівалися на його проімперську політику. Однак в історії Болгарії не було іншого настільки самостійного і самовпевненого правителя, який орієнтувався тільки на інтереси своєї країни. Чи була політика Симеона з самого початку налаштована на війну з Візантією? Дати відповідь на дане питання непросто. У повідомленнях візантійських авторів існує дві розповіді про візантійсько-болгарську війну кінця ІХ ст. та про війни угорців з болгарами в цей час в контексті візантійсько-болгарської конфронтації, які відрізняються одна від одної. Перша з розповідей належить Георгію Амартолу [1, с. 42-57], і згадується пізніше в працях Лева Граматика, Продовжувача Феофана, Георгія Кедріна, Іоанна Зонари. Друга розповідь належить Костянтину VII Багрянородному. Окрім того події цієї війни описані у Симеона Магістра та у «Тактиці» візантійського імператора Лева VI Мудрого [4]. Остання праця є найбільш раннім джерелом, що описує події угро-болгарських війн кінця ІХ ст. в контексті візантійсько-болгарських.

Причиною болгаро-візантійської війни 894-896 рр. (889 р.?) були утиски інтересів болгарської торгівлі в результаті перенесення болгарського ринку з Константинополя в м. Салоніки. Ця зміна була дуже важливою та суттєво вплинула на болгарських купців, яких обтяжували підвищеними митними зборами [2, с. 284-286].

Протести болгарського правителя Візантія проігнорувала. Симеон вислав війська, і візантійці зазнали поразки при Одріні (сучасне м. Адріанополь). Тоді Візантія закликала на допомогу угрів, які одразу ж спустошили північні області Болгарії. Лише спільні дії болгар і печенігів проти угорців змусили ромеїв та угрів відійти на Середньодунайську низовину. Зрештою, Симеон уклав перемир’я з візантійцями, що дозволило йому зосередитися на війні з уграми. Підготовка була й дипломатична. Був підписаний антиугорський договір з печенігами. Навесні 896 р. війська Симеона рушили на північ і зустріли угрів у битві на Південному Бузі (місце локалізації битви на сьогодні не індентифіковане). У запеклій битві угри (ймовірно на чолі з легендарним Арпадом) зазнали поразки. Вони були не тільки повністю розбиті, але й остаточно вигнані печенігами далеко на захід, у результаті чого поселилися на території сучасної Угорщини, в Карпатській улоговині.

Ключовим моментом першого етапу візантійсько-болгарської війни кінця ІХ ст. стала битва при Булгарофігоні, яка відбулася влітку 896 р. [3, с. 93-94]. На сьогодні достеменно не встановлено чисельність військ сторін противників, але відомо, що командирами були цар Симеон з одного боку та Лев Катакалон з іншого. Візантійська армія внаслідок битви була вщент розбита. Лише незначній кількості візантійського війська, в тому числі і Катакалону, вдалося вижити. Важливими джерелами щодо битви при Булгарофігоні є іконографічні дані, зокрема зображення з праці Іоанна Скіліци. Мініатюра чудово ілюструє перемогу болгарського війська над візантійцями. Останні були змушені підписати мирний договір, за умовами якого Візантійська імперія повернула болгарську торгівлю в Константинополь, зобов’язалася сплачувати щорічну данину й поступилася Болгарії частиною Фракії. Тим часом цар Симеон утвердив свій контроль і над Сербією в обмін на визнання Петра Гойніковича сербським сувереном. Симеон регулярно порушував мирний договір і нападав на Візантію, анексуючи нові території. Нова мирна угода 904 р. встановила болгарський суверенітет над Північною Грецією та більшою частиною Албанії. Кордон між Болгарією та Візантією проходив за 20 км на північ від м. Салоніки [3, с. 93-94; 4].

У 912 р. помер візантійський імператор Лев VI Мудрий і престол посів Костянтин VII Багрянородний. У новій обстановці Симеон вирішив ближче ознайомитися з візантійськими справами і вислав у Константинополь посольство, котре ромеї прийняли з неповагою. Болгарський правитель вирішив, що це є достатнім приводом для нового військового походу проти Візантії, і, після цього, його війська з’явилися під стінами Константинополя 913 р. Імперія задовольнила всі вимоги Симеона. Був обговорений можливий майбутній шлюб однієї з дочок Симеона і юного візантійського імператора, а за самим болгарським правителем був визнаний титул царя болгар. Ця угода діяла менше року. Мати юного візантійського імператора Зоя оголосила його недійсним. Відповіддю стали військові дії болгарського царя. У 914 р. війська Симеона захопили Фракію, оволоділи Адріанополем, спустошили частину Македонії і вторглися в околиці Фессалонік. Військові дії з боку Візантії не змусили себе чекати. 20 серпня 917 р. на р. Ахелой Симеон розгромив візантійські війська [3, с. 93-94; 4; 5]. Болгарська армія наближалась до Константинополя. У відчайдушній спробі зупинити болгар Візантійська імперія зібрала всі війська, що ще в неї залишалися, й, виступила проти болгарської армії. За відомостями ромейського літописця Лева Граматика візантійська армія була доволі численною. Головнокомандувачем ромеїв був Лев Фока, який прагнув до реваншу, зі своїм воєначальником Миколою, сином Дуки. Так відбулася битва при Катасірті, поруч із Константинополем. Бій відбувся вночі, у якому болгари напали на візантійські війська і знову розгромили їх. Лев Фока втік, а Микола загинув.  Шлях до Константинополя був відкритий для військ царя Симеона. Однак, болгарська армія повернулася назад у Болгарію. Як і після битви під Каннами, коли Ганнібал не пішов у наступ на Рим, дослідники не можуть пояснити, чому Симеон не напав на Константинополь? Одразу по закінченню кампанії проти Візантії Симеон скинув з престолу Сербії та відправив до в’язниці Петра Гойніковича, який намагався його зрадити. На його місце цар поставив свого протеже Павла Брановича. За ініціативи Симеона був скликаний церковний собор 917 (918 рр.?) який проголосив самостійність Болгарської патріархії, а новообраний патріарх зробив освячення титулу Симеона «Симеон, у Христа Бога самодержець усіх болгар і ромеїв». 918 р. болгарське військо організувало похід в Елладу й захопило м. Фіви [2, с. 284-286].

Безперервні поразки призвели у 919 р. до перевороту у Візантії. Друнгарій флоту Роман Лакапін замінив Зою як регент, і заслав її в монастир. Після цього посватав свою доньку Олену за юного Костянтина VII і 920 р. став співправителем, узурпувавши реальну владу в імперії. Саме це Симеон намагався зробити вже сім років. Зійти на візантійський трон дипломатичними способами стало неможливим і Симеон прийняв рішення розпочати нову війну.

У 921 р. болгарські війська з’явилися у Фракії, а потім і в околицях Константинополя. Лише необхідність приборкати сербів, які збунтувалися проти болгарської влади, перешкодила штурму візантійської столиці. Ромейська дипломатія намагалася збунтувати сербів на чолі з Павлом Брановичем проти Симеона, але болгарський самодержець замінив на сербському престолі Павла на Захарія й бунт провалився. У 922 р. здолавши сербів, болгарські війська знову вирушили до Константинополя. У Симеона була могутня армія, але він добре усвідомлював, що для завоювання Константинополя потрібний і сильний флот, щоб нейтралізувати візантійський та оточити велике місто з моря. Цар звернувся до арабів, у яких на той час була потужна морська флотилія. У 922 р. болгарське посольство було відряджене до халіфа Убайдаллаху аль-Махді до столиці Фатимідського халіфату Кайруан (Туніс). Він погодився на пропозицію про спільну атаку морем та сушею, і разом з болгарськими посланцями, відрядив до Болгарії також і своїх людей, щоб уточнити подробиці нападу. Однак, дорогою назад вони були захоплені візантійцями в Калабрії (Південна Італія). Ще з початку 927 р. незважаючи на відчайдушні заклики до миру Романа Лакапіна, Симеон розпочав широкомасштабну підготовку до облоги Константинополя. Однак, облога ця так і не відбулася [2, с. 284-286].

Війни проти Візантії сприяли значному збільшенню території Болгарської держави. У володіння Симеона ввійшли Албанія, Фракія, Македонія, Сербія. У 927 р. Симеон здійснив похід проти хорватів, але зазнав великої поразки. Невдовзі, 27 травня 927 р. Симеон помер від серцевої недостатності у своєму палаці у Преславі, і новий підготовлений похід болгар на Константинополь так і не здійснився [3, с. 93-94].

Таким чином, зовнішня політика Симеона I Великого мета якої полягала в тому щоб очолити гегемонію на Балканському півострові, в основному, за рахунок підкорення Візантійської імперії та ряд інших держав, призвела до найвищої могутності Болгарської держави в кінці ІХ – першій чверті Х ст.


Література:

1. Божилов И. Цар Симеон Велики (893-927), София, 1983, 223 с.

2. Грот К.Я. Моравия и мадьяры с половины ІХ до начала Х века, Санкт-Петербург, 1881, 437 с.

3. Златарски В.Н. История на българската държава през средните векове. Т.I, София, 2007, 892 с.

4. Лев VI Мудрый. Тактика Льва, Санкт-Петербург, 2012, 368 с.

5. Рашев Р. Цар Симеон военачальникът, Варна, 2007, 48 с.

6. Leszka M. Symeon I Wielki a Bizancjum, Łódź, 2013, 368 s.


Зовнішня політика Симеона І Великого в 893-927 рр.

У статті на основі писемних та іконографічних джерел здійснюється аналіз зовнішньої політики Сименона I Великого. Окремо характеризується вплив кочових народів – угрів та печенігів на розгортання військових дій. На основі історико-географічного методу автор доводить, що внаслідок правління Симеона I Великого, Перша Болгарська Держава досягла своєї найвищої могутності.

Ключові слова: Візантійська імперія, Перша Болгарська Держава, печеніги,угри,війна,візантійці,Константинополь.


Внешняя политика Симеона I Великого в 893-927 гг.

Кристиан Скрипкару
Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича
студент V курса факультета истории, политологии и международных отношений

В статье на основе письменных и иконографических источников осуществляется анализ внешней политики Сименона I Великого.

Отдельно характеризуется влияние кочевых народов – венгров и печенегов на развертывание военных действий. На основе историко-географического метода автор доказывает, что в результате правления Симеона I Великого, Первое Болгарское Государство достигло своей наивысшей мощи.

Ключевые слова: Византийская империя, Первое Болгарское Государство, печенеги, угры, война, византийцы, Константинополь.

External policy of Simeon the Great in 893-927.

An analysis of the external policy of Simenon I the Great is carried out on the basis of written and iconographic sources. The influence of nomadic peoples – the Ungars and Pechenegs – on the deployment of hostilities is characterized separately. On the basis of the historical-geographical method, the author argues that as a result of the reign of Simeon I the Great, the First Bulgarian State reached its highest power.

Key words: Byzantine Empire, First Bulgarian State, Pechenegs, Magyars, war, byzantines, Constantinople.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s