Крістіан Скрипкару. Воєнно-політичне становище хорватських земель у 1000-1074 рр.

Крістіан Скрипкару

Воєнно-політичне становище

хорватських земель у 1000-1074 рр.

Zastava Hrvatskog Kraljevstva (925.).png


Станом на 1000 р., після втечі Святослава Суроньї, внаслідок його скинення з трону, в Хорватії правили його брати Крешимир ІІІ та Гоїслав, тобто молодші сини Степана Држислава [2, с. 317-319]. Правління Крешимира ІІІ і Гоїслава проходило в тривалому конфлікті з Венецією в марних спробах повернути Хорватії захоплене венеціанцями далматинське узбережжя. Постійна боротьба йшла навколо важливих далматинських торгових міст, в першу чергу Задара, Трогира і Спліта, які після походу дожа П’єтро Орсеоло в 1000 р., увійшли до складу Венеції [8, с. 19-20].

У 1015 р. Крешимир отримав від василевса почесний титул «патрицій», як нагороду за проромейську політику. Після падіння Першого Болгарського царства у 1018 р. за допомогою дипломатичного втручання візантійського імператора Василія II, конфлікт Хорватії з Венецією завершився мирним шляхом, за яким далматинські міста були повернуті Хорватії, а Гоїслав і Крешимир III стали візантійськими васалами [4, с. 210-211]. Острови Крк і Раб залишилися під контролем республіки і погодилися платити щорічний податок. Підпорядкувавшись Візантії, Крешимир розраховував продовжити боротьбу проти Венеції. Проте імператор виступав проти посилення Хорватії.

У 1020 р. відносно спокійний перебіг подій було перервано. При невідомих обставинах король Крешимир вбив свого брата і співправителя Гоїслава. Це викликало загальне невдоволення в країні і втручання папського престолу, який позбавив братовбивцю титулу короля. Тільки після того, як Крешимир поклявся у своїй невинності, титул йому було повернуто і він став правити одноосібно, проте його влада була суттєво підірвана.

В 1024 р., коли Крешимир ІІІ був зайнятий завоюванням земель Далмації, візантійська ескадра, під командуванням правителя лангобардської теми Бугіана, напала на Бєлград, захопила у полон дружину Крешимира з його сином, відправивши їх до Константинополя. Це захоплення було проведено, скоріше всього для запобігання подальшого приєднання Далмації Крешимиром. Незабаром, Венеція втратила свою гегемонію в Далмації, внаслідок міжусобної боротьби в 1024-1032 рр. [7, с. 63-65]. Цим скористався племінник Крешимира ІІІ, Стефан Светославич, син Святослава Суроньї, який у 1027 р. повернувся до Хорватії на чолі угорських найманців, з якими він завоював Славонську Хорватію. Він був проголошений правителем Славонської Бановини, і ця провінція до 1074 р. залишалася під владою своїх нащадків, будучи лише формально частиною Хорватії, але насправді підпорядковувалася Угорському королівству [4, с. 58-60]. Існує припущення, засноване на даних джерел, що, можливо, Крешимир брав участь у війні проти імператора Священної Римської імперії Конрада II в 1030 р. і на території Угорщини, в ході якої Хорватія виступала союзницею Угорщини, та був встановлений династичний союз між сином угорського короля та дочки Крешимира ІІІ. Але це не підтверджено іншими джерелами. У 1033 р. міста Далмації перейшли безпосередньо під владу візантійських намісників, внаслідок підтримки дожу Орсеоло у венеціанській міжусобній війні. Відтоді Крешимир остаточно запевнився, що Далмація для нього втрачена. Помер Крешимир III в 1030 (1035 ?) році. Хорватія зобов’язана йому тим, що він своєю майстерною політикою зумів підтримати її цілісність, коли звідусіль загрожували вороги.

Спадкоємцем королівського трону став син Крешимира III Степан, з правлінням якого пов’язане заснування нової королівської династії – Крешимировичів. На сьогодні не збереглося ніяких свідчень про правління Степана Крешимировича. Не було виявлено ні кам’яних написів, ні більш пізніх документів, виданих його канцелярією. Про період його правління можна судити тільки за архівами його сина, короля Петра Крешимира IV. Одним з таких документів є пожертвування монастирю Св. Івана в Біограді-на-Морув 1060 р., в якому Петр Крешимир стверджує, що він син Степана Крешимировича. Після смерті батька Степан став хорватським королем, проте значні регіони країни були йому непідконтрольні. Найрозвиненіша частина країни, узбережжя Далмації, формально перебувала під владою Візантії, проте найбільші міста узбережжя були де-факто незалежні. Славонія також належала Хорватії лише юридично, фактично бани Славонії, що належали до гілки Трпиміровичів, Светославичам, правили нею як незалежною державою. За цих обставин головною метою Степана Крешимировича полягала в тому, щоб встановити повний контроль над Далмацією. Невдачі Крешимира ІІІ, не відняли у нього надії заволодіти містами Далмації. Ось чому його амбіція полягала у зміцненні свого союзу з Візантією, щоб послабити вплив Венеціанської Республіки, яка мала свої інтереси стосовно цього регіону. Степан почав проводити військові походи на ряд міст Далмації, які були вимушені підкоритися йому заради того, щоб забезпечити своє подальше існування. Близько 1044 р. хорватському королю підкорилось м. Зара, але венеціанські війська відбили місто. Невдачею закінчилася ще одна спроба заволодіти Далмацією.

Степан I, ймовірно, правив до 1058 р. коли в джерелах вперше згадується його найстарший син Петар Крешимир, який став наступним хорватським королем. Період правління короля Петара Крешимира (1058-1074) вважається часом сходження Хорватії на пік своєї могутності, коли хорватам супроводжував успіх у війнах і внутрішній політиці, захоплення значних територій.

1024px-Hrvatski_skolski_muzej_Petar_Kresimir_IV_300109.jpg

Петар Крешимир змусив візантійського імператора визнати його правителем всієї Далмації, включаючи всі їхні міста. Також Крешимир IV підтримував тісний союз з Римською Церквою, якій дозволив втручатися в релігійну політику Хорватії, що сприяло ще більшому зміцненню його влади [7, с. 69-71]. Однак втручання римських священиків знищило глаголицю і старі обряди в частині земель Істрії. Після численних завоювань Петара Крешимира Хорватія включила в себе 12 округів, число яких перевищило навіть кількість хорватських земель при Томіславі I. Призупинивши підпорядкування Далмації, Крешимир звернув свою увагу на північну, Паннонську частину своїх володінь. Частина Посадської Паннонії – Срем та його околиці визнали верховну владу Крешимира ІV, замість панування візантійських імператорів. Кордони Хорватського королівства стали кордонами хорватської народності, тепер Хорватська Паннонія була під владою короля. Управління даною областю було доручено бану Димитрію Свиниміру. Щоб забезпечити свої паннонські володіння від замахів угрів, Крешимир IV близько 1065 р. вступив у дипломатичні відносини з угорськими королями. Димитрій Свинимір одружився на дочці Соломона угорського, отримавши в додаток Славонію.

Закріпившись в Паннонії, Крешимир IV знову звернув увагу на Далмацію. До цих пір він поділяв владу над нею з візантійськими імператорами. Він прагнув до одноосібного панування над Далмацією, чого він і досягнув у 1068-1069 рр. [3, с. 14-15]. Крешимир нарешті підпорядкував Хорватії Паганію, а також поширив свій вплив на такі області як Захумле, Травунію і Дуклю. Новою столицею Хорватії після втрати Бєлграда стало місто Шибеник. Як не намагався Петар Крешимир зберегти хороші відносини з Візантією, йому все ж довелося вступити в конфлікт. У 1073 р. між Візантією і Болгарією спалахнув конфлікт: на сторону Болгарії встав зетський князь Михаїл. За деякими свідченнями в рядах його війська були і хорвати. Крешимир старався зберегти нейтралітет, але цього було достатньо для того, щоб його поведінка стала підозрілою для Візантії. Вся попередня історія відношень між хорватами і ромеями доводить, що справжніх дружніх відносин між ними ніколи не було, що хорватські королі користувалися кожним послабленням Візантії, Крешимир продовжив цю політику [7, с. 78-79]. Візантія для того, щоб утримати Крешимира від безпосередньої участі в даному конфлікті, уклала договір з Венецією через династичний шлюб. Не ведучи активних бойових дій, Венеція зобов’язалася спостерігати за діями Крешимира IV, стримуючи його в подальшому нейтралітеті. У відповідь на це Візантія послала війська на чолі з норманським графом Аміком для облоги острова Раб (станом на 1072 р. нормани затвердилися на о. Сицилія) [1, с. 399-401]. Нормани не змогли захопити острів, проте полонили короля Петара Крешимира. Народ, який любив свого правителя, змушений був піти на поступки: норманам відійшли міста Спліт, Трогір, Біоград і Нін [3, с. 19-20]. Однак незабаром нормани були виселені з Італії, і хорватські міста перейшли під руку Венеції. Крешимир IV помер у 1074 р. Він був похований в королівській усипальниці в м. Соліна. Його могила, як і інші поховання, були пізніше знищені турками [5, с. 60-62].

Петар Крешимир IV продовжив політику батька, боровся за зміцнення свого королівства. Він об’єднав Хорватію і Далмацію, і ми можемо справедливо назвати його одним з найвидатніших хорватських королів. Він зробив великі зміни і вдосконалення в церковному житті. Його смерть обірвала гілку династії Трпіміровичів та занурила Хорватію в період смути, під час якої остання стала втрачати свої позиції на Балканах.


Список джерел та літератури:

  1. Goldstein I. Hrvatski rani srednji vijek, Novi libre, Zagreb, 1995, 511 с.
  2. Klaić N. Povijest Hrvata u ranom srednjem vijeku, Zagreb, 1975, 312 с.
  3. Kuštro G. Petar Krešimir IV, Osijek, 2012,  24 с.
  4. Летопись попа Дуклянина, Пер. С. В. Алексеева, Санкт-Петербург, 2015, 297 с.
  5. История Югославии, Москва, 1963, Т. І, 736 с.
  6. История южных и западных славян. Средние века и Новое время, Под ред. Г. Ф. Матвеева и З.С. Ненашевой. – 2-e издание, Москва, 2001, Т. І, 688 с.
  7. Смирнов И. Н. Очерк истории Хорватского государства до подчинения его Угорской короне, Казань, 1879, 133 с.
  8. Фрейдзон В. И. История Хорватии. Краткий очерк с древнейших времен до образования республики (1991 г.), Санкт-Петербург, 2001, 320 с.

ВОЕННО-ПОЛИТИЧЕСКОЕ ПОЛОЖЕНИЕ ХОРВАТСКИХ

ЗЕМЕЛЬ В 1000-1074 гг.

Кристиан СКРИПКАРУ

Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича

В статье исследовано военно-политическое положение хорватских земель в 1000-107 гг. Проанализировано военный конфликт с Венецианской республикой относительно Адриатического побережья. Освещено период правления Хорватского короля Петара Крешемира IV, которое вошло в историю как апогей могущества Хорватского королевства.

Ключевые слова: Хорватское королевство, Крешимир IV, Далмация, Паннония, военные походы, Венецианская республика.

MILITARY-POLITICAL SITUATION IN THE CROATIAN

LANDS IN

1000-1074

Christian Skripkaru

Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

The article deals with the military-political situation in Croatian lands in 1000-1074. The military conflict with the Venetian Republic regarding the coast of the Adriatic Sea is analyzed. The reign of Croatian King Petar Kresemir IV is elucidated as the period of the highest development.

Key words: Croatian Kingdom, Kresimir IV, Dalmatia, Pannonia, own military campaigns, Venetian Republic.


Крістіан Скрипкару – студент V курсу факультету історії, політології та міжнародних відносин, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Пошта: scripcaru17257@gmail.com.


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s