Андрій Скиба. Нові дослідження оборонних споруд «цитаделі» Пастирського городища

Андрій Скиба 

Нові дослідження оборонних споруд «цитаделі» Пастирського городища

69906521_3131767536964684_5475955428338696192_n.jpg


У 2017-2019 рр. експедицією Інституту археології НАН України за участі Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського та Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка були відновлені після тривалої перерви[1] дослідження на Пастирському городищі (с. Пастирське Смілянського району Черкаської області), що являло собою найбільший за межами Візантійської імперії ремісничий, торгівельний та військово-адміністративний центр на Сході Європи у ранньому середньовіччі.

awdwd.png

До унікальних рис городища належить складна внутрішня структура, що включала відділену внутрішніми оборонними лініями цитадель у західній, правобережній частині пам’ятки. За планом Вікентія Хвойки 1901 р. вона являла собою ділянку, площею близько 0,5 га, що відокремлювалась зовнішнім валом та трьома меншими валами зсередини (рис. 1). Останні були зневільовані у першій половині ХХ ст. і до нашого часу не збереглися (рис. 2).

У 90-их рр. О. М. Приходнюком були досліджені три об’єкти, довжиною 49,4, 37 та 27,8 м, які були інтепритовані дослідником як «довгі споруди» та пов’язувались ним з внутрішніми оборонними лініями позначеними на плані Вікентія Хвойки.

69745189_363239751246835_277607036538060800_n.jpg

В межах розкопу площею 575 м кв. розчищено ділянку одного з внутрішніх ровів – третього з боку зовнішнього валу, протяжністю 17 м (рис. 3). Цей відтинок є продовженням об’єкту («довга споруда» № 3), що досліджувався О.М. Приходнюком  та був розкритий ним на довжину 27,8 м.

Заповнення рову складне і відображає декілька етапів функціонування оборонної споруди. У його шарах, за винятком найнижчих, слід відзначити значну кількість вкраплень печини та вуглин, концентрація яких значно збільшувалась в південному напрямі, сягаючи максимуму біля південної бровки.

На всій довжині об’єкту розчищено обвуглені рештки двопанцерної оборонної дерев’яної стіни із глиняною забутовкою, що впала до рову. Дерев’яні конструкції стіни включали вертикальні стовпи розташовані з інтервалом 0,5-0,6 м один від одного та горизонтальні підпрямокутні в перетині колоди, які, вірогідно були запущені в пази. Найкраще конструкції з дерева збереглися в центральній та південній частині розчищеної нами ділянки рову. Стовпи фіксуються на довжину до 1,6 м, товщина їх сягає 0,35 м. Максимальна довжина горизонтальних плах сягає 0,8 м при ширині до 0,20-0,22 м. Товщина обвуглених фрагментів сягала 0,12-0,15 м. В усіх випадках, що підлягають визначенню, породою дерева був дуб. Рештки дерев’яних конструкцій лежали під кутом близько 20˚-30˚ до поперечної вісі рову, виходячи вздовж західної його стінки на рівень фіксації верхнього контуру об’єкту (рис. 4).

Глиняна забутовка оборонної стіни у вигляді суцільного масиву печини помаранчево-червонуватого кольору, потужністю 0,2-0,4 м із збільшенням товщини у південному та західному векторах, найкраще збереглася у південній та центральній ділянках об’єкту 1 (рис. 5). В цих же напрямах зростав і ступень обпаленості, сягаючи керамічного стану. Показово, що цей масив перепаленої глини, як це видно за стратиграфічними бровками, залягав під тим же кутом, що і шари дерева. Така ситуація вказує на конструктивний зв’язок цих елементів.

69718639_2397966823774704_7763854171563884544_n.jpg

На двох ділянках об’єкту 1 (рову) безпосередньо над обвугленими конструкціями оборонної стіни, що впала до рову, виявлено два скупчення фрагментів груболіпного слов’янського та кружального посуду пастирського типу. Найбільше з них, що знаходилося в південній частині об’єкту, мало загальну площу близько 4,0 х 1,5 м. У південній частині скупчення фрагменти кераміки фіксувались на глибині 0,99-1,25 м, в північній – 1,47-1,55 м. Ще одне скупчення фрагментів кераміки зафіксоване в північній частині відкритої нами ділянки рову на площі 2,5 х 0,7 м, на глибині 2,77-3,13 м від точки R0.

Серед скупчення кераміки містилась низка компактно розташованих розвалів керамічних посудин. В інших випадках фрагменти від одних і тих самих горщиків знаходилась в різних частинах скупчень.  Частина кераміки була повторно обпаленою.

Зазначені скупчення кераміки включали фрагменти не менш як від 20 окремих форм (посудин) – щонайменше 16 ліпних та 4 кружальних. Загалом із заповнення дослідженої у 2017 р. об’єкту виявлено більше 650 фрагментів кераміки.

Параметри  валу можуть бути відтворені лише опосередковано, виходячи з розмірів рову. Якщо весь об’єм ґрунту, який походить з рову, був використаний для спорудження валу, то останній міг бути висотою 1,0-1,5 м та мати ширину близько 4 м. На таку ширину, як уже зазначалося, простежувалось підвищення суглинкового прошарку на ділянці розміщення валу.

З огляду на те, що на дослідженій нами ділянці оборонної лінії стовпових ямок не виявлено, можна припустити, що стіна була впущена в тіло валу, недосягаючи рівня материка (рис. 6). Недостатня заглибленість стіни, вочевидь, слугує поясненням її падіння на значній протяжності до рову.

Сліди подібної конструкції, що являли собою дві паралельні лінії стовпових ямок діаметром 0,10-0,20 м з інтервалом 0,4-1,0 м, при відстані між лініями 0,6-1,2 м, були зафіксовані О.М. Приходнюком при розкопках верхньої тераси зовнішнього валу городища. Виявлений на тому ж рівні фрагмент пастирської кружальної кераміки свідчить про їх ймовірну належність до ранньосередньовічного часу (Приходнюк 2005, с. 13-14, рис. 4, 2-3).

Завал стіни та скупчення кераміки був перекритий шаром достатньо рівномірно насиченим шматочками печини та вуглинками, потужністю 0,2-0,4 м (із збільшенням потужності в східному напрямі), та шириною близько 2,0 м. Рівномірний характер насиченості та майже рівна лінія верхньої площини, дозволяють припустити, що цей шар являв собою засипку рову невдовзі після пожежі.

У 2018 р. також було продовжено розкопки ще одного внутрішнього рову, що досліджувався О.М. Приходнюком («довга споруда» № 2). Розчищена у 1995 р. ділянка об’єкту, протяжністю 37 м, знаходилась в 20 м на захід від «довної споруди» № 3, розміщуючись під кутом до неї. На зробленій нами прирізці до східного краю об’єкту було зафіксовано його різкий поворот у південному напрямі, таким чином, що далі він продовжувався паралельно лінії внутрішніх валів, що відповідає «довгій споруді» № 3, на відстані близько 16 м західніше від неї (рис. 7). При розчистці цього рову також було виявлено обвуглені рештки оборонної стіни та скупчення кераміки  над ними. В нижньому шарі заповнення виявлено залізне трилопатеве вістря стріли.

Ліпний слов’янський посуд, що походить з об’єктів, представлений горщиками з характерною шорсткою нерівною поверхнею. Зазвичай вона є плямистою з переважанням брунатного, чорного, рідше, сірого кольору. Особливістю цього посуду є абсолютне переважання жорстви в керамічному тісті, натомість, шамот трапляється вкрай рідко. Розвали ліплених від руки посудин дозволяють відтворити повний профіль п’яти посудин, ще два – більшу його частину.

Основна частина фрагментів кружального посуду, що походять із заповнення об’єкту, належить трьом повно профільним розвалам горщиків пастирського типу.

Відсутність археологічних об’єктів східніше від рову, на закладеній перпендикулярно від його вісі ділянці розкопу, розмірами  45 х 5 м, свідчить про те, що, вочевидь, цей рів належить до крайньої (з боку цитаделі) з трьох внутрішніх оборонних ліній.

Таке взаєморозташування двох зазначених ліній внутрішніх ровів та відсутність оборонних об’єктів на схід від них, вказує на те, що лінія першого з боку цитаделі рову, знаходиться західніше, ближче до зовнішнього валу.

З метою виявлення першої (внутрішньої) оборонної лінії у 2019 р. перпендикулярно до західної ділянки середнього (другого) рову у південному напрямі, на відстані 5 м від нього, була закладена пошукова траншею, протяжністю 26 м та 1 м завширшки. Проте в межах траншеї слідів жодних об’єктів виявлено не було. Це вказує на те, що відстань між другою (середньою) та першою лініями  внутрішніх ровів  була значно більшою та дозволяє припустити, що остання знаходиться на ділянці садиби, зайнятій подвір’ям із житловими та господарчими спорудами.

Абсолютна більшість артефактів, виявлених у заповнення об’єктів (внутрішніх ровів), належать до періоду раннього середньовіччя. Виняток становлять нечисельні фрагменти скіфської кераміки, а також згаданий фрагмент бронзової пряжки пізньоримського періоду. Таким чином, за сукупністю знахідок об’єкт (рів із завалом стіни) може бути датований в межах середини 7 – середини 8 ст. Така дата не виключає того, що рів в своїй основі міг належати до скіфського часу та бути поновленим у ранньому середньовіччі.

З культурного шару неподалік об’єкту 1 походять мала пальчаста фібула; фібула прогнута підв’язна дротяна, з трьома кільцями на корпусі; бляшка, що складається із ромбічного щитка та дужки-кільця; фрагмент бронзового кільця (сережки?) овальної форми; кільце з бронзового дроту з кінцями, які заходять один за одний; залізний фрагментований ніж. Імовірно з засипкою південного краю розкопу 1998 р. пов’язана знахідка бронзової зірчастої підвіски.

Скупчення фрагментів кераміки знаходились в нижній частині шару, достатньо рівномірно насиченого вкрапленнями печини та вуглин, що перекривав завал оборонної стіни. Це дає змогу розглядати його в якості закритого комплексу. Описаний же характер шару дозволяє інтерпретувати його як засипку рову, що була здійснена через якийсь час після пожежі. Ця обставина робить описані керамічні скупчення важливим елементом для розуміння відтинку історії Пастирського городища, пов’язаного з його сплюндруванням.

Битий, частково перепалений посуд (про це свідчить неповний характер більшості розвалів), що був скинутий до рову, вочевидь, слід пов’язати з прибиранням згарища, після захоплення городища. Де могли знаходились споруди, з яких походить цей посуд? Відсутність заселеної зони перед оборонною лінією (на схід від неї)[2] вказує на те, що найімовірніше вони знаходились в межах цитаделі.

Хто ж засипав рови? Тут можливі, принаймні, два варіанти. Це або загарбники, які знищили внутрішні укріплення городища, – самі чи наказали зробити це місцевому населенню, або ж вцілілі мешканці городища, які повернулись, коли минула небезпека та прибрали згарище, не ставши поновлювати оборонні лінії цитаделі. О.М. Приходнюк обґрунтовано вважав загарбниками хозарів, відносячи ці події до середини 8 ст. (Приходнюк 1996; Приходнюк 2005).  Та обидва запропоновані варіанти свідчить про те, що Пастирське городище після захоплення і спалення, не було відразу залишене. Не можна виключати, що життя на ньому ще якийсь час продовжувалось.

Література:

Брайчевський М. Ю. Нові розкопки на Пастирському городищі. Археологічні пам’ятки. 1955. Т. V. С. 67-76.

Брайчевский М. Ю. Исследования Пастырского городища 1955 г. Краткие сообщения института археологии АН УССР. 1957. Вып. 7. C. 94-96.

Петров В. П. Харчові рештки з Пастирського городища. Археологія. 1948. Вип. 2. С. 79-85.

Приходнюк О. М. Версия Нестора о расселении славян из Подунавья (опыт хронологической стратификации и исторической интерпретации). Материалы І тыс. н.э. по археологии и истории Украины и Венгрии. Киев. 1996. С. 64-79.

Приходнюк О. М. Пеньковская культура. Воронеж. 1998.

Приходнюк О. М. Пастирське городище. Київ. 2005.

Третьяков П. Н. Днепровская экспедиция. Краткие сообщения института истории материальной культуры. 1947. Вып. ХХІ. С. 98-99.

Хвойка В.В. Городища Среднего Поднепровья. Труды XII Археологического Съезда. М., 1905. Т. І. С.1-12.

Фабрициус И.В. Предварительный отчёт экспедиции по разведке скифских городищ в 1938 г. Науковий архів ІА НАН України. Ф.25. № 43.

Яковенко Е.В. Нове про розкопки В.В. Хвойки біля с. Пастирського. Археологія. 1966. Вип. ХХ. С. 180-184.

[1] Городище у с. Пастирське («Жарище») було відкрито та частково досліджено В.В. Хвойкою у 1898 та 1901 рр. , тоді ж було складено і перший план пам’ятки (Хвойко 1905, 94 – 98). В 1938 р. розвідки на правобережній частині городища зробила І.В. Фабриціус (Фабрициус 1938), а в 1939 р. С.В. Коршенко (Петров 1948, 79). У 1946 р. обслідування городища здійснив П.Н. Третьяков (Третьяков 1947, 99, рис. 3), а у 1949 та 55 рр. на городищі провів розкопки М.Ю. Брайчевський (Брайчевський 1955, с. 67 – 76, рис. 1; Брайчевський 1957, 94 – 96; Яковенко 1966, 175 – 186, рис. 1 – 3). Найбільш інформативні, комплексні та систематичні дослідження були здійснені під керівництвом О.М Приходнюка у 1990-1993, 1995, 1997-1998 рр. (Приходнюк 2005, 9).

[2] Досліджена у 2017-2018 рр. площа східніше об’єкту 1, розмірами 15 х 11 м та 5 х 45 м не містить археологічних об’єктів.


Фотогалерея:

69551579_3052004934841497_7774249925155487744_n.jpg

69646337_736800236771507_7030031306503225344_n.jpg

70040428_949524222064096_3860336250825211904_n.jpg

69898576_889161754800556_4961598249573023744_n.jpg


 

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s